ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.11.2019 р.Справа № 910/7987/19
За позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"
до Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна"
про стягнення 233 070,22 грн.,
Суддя Зеленіна Н.І.
Секретар судового засідання Коваленко О.В.
Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання.
Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" (відповідач) про стягнення 233 070,22 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору № БМС-07-Б/650 від 01.07.2015р. про встановлення сервітуту.
Ухвалою суду від 25.06.2019 р. відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Від відповідача через відділ діловодства суду надійшов відзив; від позивача надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою від 28.08.2019 р. ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 25.09.2019 р.
Протокольною ухвалою від 25.09.2019 р. підготовче засідання відкладено на 23.10.2019 р.
Протокольною ухвалою від 23.10.2019 р. закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті на 20.11.2019 р.
У судовому засіданні 20.11.2019 р. представник позивача підтримала позовні вимоги.
Представник відповідача у судове засідання 20.11.2019 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103051668018.
У судовому засіданні 20.11.2019 р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши наявні у справі матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
01 липня 2015 року між Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (надалі - Підприємство) та Приватним акціонерним товариством "МТС Україна" (в подальшому перейменоване на Приватне акціонерне товариство "ВФ Україна") (надалі - сервітуарій) укладено Договір про встановлення сервітуту №БМС-07-Б/650 (надалі - Договір).
Згідно з п. 1.1 Договору, предметом договору є обмежене право користування сервітуарієм частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівель комунальної власності, що знаходяться за адресами, зазначеними в додатку №1 до даного договору.
Пунктом 1.2 Договору сторони погодили, що об'єкт розміщення використовується виключно для розміщення обладнання базових станцій стільникового зв'язку, антенно-фідерних пристроїв, телекомунікаційного обладнання та мереж (надалі - обладнання) у визначеному сторонами місці відповідно до запланованої схеми розміщення обладнання сервітуарія (додаток № 2 до даного договору).
Встановлення сервітуту підприємством для розміщення обладнання сервітуарія, в місцях, вказаних у додатку № 1 до даного договору, розпочинається з моменту укладення даного договору. Розміщення обладнання за умовами сервітуту в місцях, вказаних в додатку № 1 до даного договору, здійснюється на підставі підписаного сторонами акту розміщення обладнання на умовах сервітуту (зразок якого наведено в додатку № 3 до даного договору) (п.п. 2.1, 2.2 Договору).
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Договору сервітуарій зобов'язується вносити підприємству щомісячну плату за користування об'єктом розміщення відповідно до умов договору, розрахунок якої наводиться у додатку № 1 до даного договору.
За змістом п. 3.3 Договору щомісячний розмір плати за договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітуарію не пізніше 28 числа кожного місяця. Рахунок надається підприємством сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв'язку відповідно до реквізитів сервітуарія вказаних в договорі. На момент підписання договору щомісячна плата становить 4 627,06 грн. в тому числі ПДВ 771,18 грн.
Пунктом 3.4 Договору визначено, що плата сплачується сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунку підприємства. Нарахування плати починається з дати укладення договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (п. 3.5).
Даний договір вважається укладеним і набирає чинності з 03.08.2015 р. і діє до 02.08.2016 р. У разі, якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, договір вважається пролонгованим на 1 (один) календарний рік на тих же умовах (п.п. 9.1, 9.2 Договору).
У п. 9.3 Договору сторони погодили, що припинення користування Об'єктом розміщення на умовах сервітуту оформляється Актом закінчення розміщення Обладнання на умовах сервітуту.
Додатком №1 до Договору був погоджений адресний перелік об'єктів комунальної власності для встановлення сервітуту (м. Київ, вул. Зодчих, 64) та формула розрахунку щомісячної плати.
Зобов'язанням, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч. 1 ст. 402 Цивільного кодексу України).
Встановлення сервітуту на підставі договору означає, що сторони висловлюють свою згоду на встановлення права користування чужим майном шляхом погодження умов договору.
Відповідно до ст. ст. 626-629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.
В силу положень ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач надав відповідачу обмежене право користування частиною даху будівлі комунальної власності, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, 64 для розміщення відповідачем обладнання базових станцій стільникового зв'язку.
Проте, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної оплати вартості користування майном виконав неналежним чином, а саме - вартість за користування сервітутом за період з жовтня 2015 року по серпень 2018 року в сумі 233 070,22 грн. не сплатив, на підтвердження чого позивачем долучено до матеріалів справи копії рахунків на оплату та акти наданих послуг за вказаний період, направлені за адресу відповідача, копії поштових чеків та описів вкладення, а також розписки Товариства про отримання нарочно вказаних рахунків та актів наданих послуг (а.с. 48-183).
Відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає, що майже одразу після укладання вказаного Договору відмовився від розміщення будь-якого Обладнання на Об'єкті, про що неодноразово повідомляв позивача, а тому у зазначеному Договорі відсутній саме предмет Договору, що відповідно до вимог Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, унеможливлює існування господарського договору, як такого. При цьому, відповідачем не був підписаний Акт розміщення Обладнання на умовах сервітуту, у зв'язку з прийняттям рішення про відмову від розміщення Обладнання на Об'єкті розміщення. Таким чином, відповідач зазначає, що у зв'язку з фактичним невиконанням умов Договору, у нього відсутній обов'язок сплачувати платежі за Договором.
Суд відхиляє такі доводи відповідача як необґрунтовані та такі, що не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки пунктом 2.1. Договору сторони погодили, що встановлення сервітуту підприємством для розміщення обладнання сервітуарія, в місцях, вказаних у додатку № 1 до даного договору, розпочинається з моменту укладення даного договору; а пунктом 3.5. Договору встановлено, що нарахування плати починається з дати укладення договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту.
Суд звертає увагу відповідача на те, що відповідно до умов Договору, встановлення сервітуту розпочинається з моменту укладення даного Договору, а не з моменту підписання Сторонами Акту розміщення Обладнання; і обов'язок щодо сплати платежів виникає у відповідача з моменту укладення Договору.
Судом також враховано, що відповідач отримував рахунки на оплату з 2015 року; доказів направлення позивачу будь-яких зауважень чи заперечень щодо чинності Договору до матеріалів справи не надано. Так само, відповідачем не надано доказів повідомлення позивача про відмову від розміщення Обладнання на Об'єкті розміщення.
Крім того, суд враховує, що за приписами ст. 406 Цивільного кодексу України сервітут припиняється, зокрема, у разі відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; спливу строку, на який було встановлено сервітут.
Відповідно до п. 9.3 Договору сторони погодили можливість припинення користування об'єктом розміщення, підтвердженням якої є укладений акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту.
Разом з тим, за умовами пункту 9.2 Договору, якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, встановленого п. 9.1 - до 02.08.2016 р., договір вважається пролонгованим на 1 календарний рік на тих же умовах.
Матеріалами справи підтверджено, що жодна із сторін не повідомляла іншу про закінчення строку дії Договору, тому Договір станом на момент розгляду даної справи є продовженим, а в матеріалах справи відсутні докази розірвання чи припинення договору сервітуту.
Як встановлено ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 79 Кодексу передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
В порядку, передбаченому ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає позовні вимоги про стягнення 233 070,22 грн. доведеними, обґрунтованими, такими, що відповідають фактичним обставинам справи і не спростовані належним чином та у встановленому законом відповідачем, а відтак, заявлені вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" (01601, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15; код ЄДРПОУ 14333937) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 51-А; код ЄДРПОУ 03366500) 233 070 (двісті тридцять три тисячі сімдесят) грн. 22 коп. заборгованості та 3 496 (три тисячі чотириста дев'яносто шість) грн. 05 коп. судового збору.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.
Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 26.11.2019 р.
Суддя Н.І. Зеленіна