ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.11.2019Справа № 910/2819/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ама Фрейт Україна"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Ivanics Hungary Kft та Товариство з обмеженою відповідальністю "Balta Bura"
про стягнення страхового відшкодування в розмірі 1 086 059,42 грн.
Представники учасників справи:
від позивача: Бураковський Д.Р., довіреність б/н від 04.11.2019;
від відповідача: Авраменко Д.О., довіреність № 1312 від 16.05.2018;
від третьої особи 1: не з'явився;
від третьої особи 2: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ама Фрейт Україна» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення страхового відшкодування в розмірі 1 086 059,42 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення умов Договору добровільного страхування відповідальності експедитора № 312.994142728.0086 від 20.04.2018 при настанні страхового випадку - втраті майна при здійсненні експедирування вантажу, наданого позивачу для перевезення, відповідачем не проведено виплату позивачеві страхового відшкодування в розмірі 1 073 541,64 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2019 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.
27.03.2019 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків, відповідно до якої, позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 06.03.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі Ivanics Hungary Kft та Товариство з обмеженою відповідальністю «Balta Bura» в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, підготовче засідання призначено на 09.09.2019, постановлено звернутися до уповноваженого Центрального органу Угорщини та до Центрального органу Латвії з проханням про вручення судових документів третім особам у справі, провадження по справі №910/2819/19 зупинено.
02.05.2019 представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
15.05.2019 Господарським судом міста Києва були направлені до Центрального органу Угорщини - Ministry of Public Administration and Justice Department of Justice Cooperation and Private International Law та Центрального органу Латвії - Ministry of Justice of the Latvia доручення про вручення документів.
30.05.2019 представником позивача подані клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
24.06.2019 до Господарського суду міста Києва з Центрального органу Латвії - Ministry of Justice of the Latvia надійшло повідомлення про виконання судового доручення.
22.08.2019 до Господарського суду міста Києва з Центрального органу Угорщини - Ministry of Public Administration and Justice Department of Justice Cooperation and Private International Law надійшло повідомлення про виконання судового доручення.
02.09.2019 представником позивача подано письмові пояснення, клопотання про долучення документів до матеріалів справи та попередній (орієнтовний) розрахунок сум судових витрат.
02.09.2019 представником відповідача подано заяву про поновлення строку, встановленого для подання відзиву
06.09.2019 представником відповідача подано відзив на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 провадження у справі № 910/2819/19 поновлено.
У судове засідання 09.09.2019 представники сторін з'явились, представники третіх осіб не з'явились.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 23.09.2019, яку занесено до протоколу судового засідання.
12.09.2019 представником позивача подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
13.09.2019 представником відповідача подано заяву про знайомлення з матеріалами справи.
13.09.2019 представником позивача подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
16.09.2019 представником позивача подано відповідь на відзив на позовну заяву.
19.09.2019 представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив.
23.09.2019 представником позивача подано розрахунок сум додаткових судових витрат.
У судове засідання 23.09.2019 представники сторін з'явились, представники третіх осіб не з'явились.
За результатами судового засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 15.10.2019.
10.10.2019 представником позивача подано письмові пояснення.
У судове засідання 15.10.2019 представники сторін та третьої особи 2 з'явились, представник третьої особи 1 не з'явився.
У судовому засіданні судом розпочато розгляд справи по суті.
При розгляді справи по суті в судовому засіданні 15.10.2019 судом було заслухано вступне слово учасників справи, з'ясовано обставини справи.
У судовому засіданні 15.10.2019 судом розпочато дослідження доказів у відповідності до ст. 210 ГПК України, при цьому, оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2019 зобов'язано позивача надати суду оригінали всіх документів по суті спору, доданих до позовної заяви (для огляду), а також у судовому засіданні 23.09.2019 представником відповідача зазначено про необхідність дослідження оригіналів доказів при розгляді справи по суті, оскільки відповідачем поставлено під сумнів надані позивачем докази, судом було витребувано для дослідження оригінали доданих до позовної заяви доказів, які надані не були.
Згідно з ч. 6 ст. 91 ГПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.
Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до ч. 8 ст. 91 ГПК України іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 1 ст. 216 ГПК України унормовано, що якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.
У судовому засіданні 15.10.2019 судом було відкладено розгляд справи до 04.11.2019.
04.11.2019 представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи.
У судове засідання 04.11.2019 представники третіх осіб не з'явились, представники сторін з'явились.
З огляду на подане представником позивача клопотання про відкладення розгляду справи, судом відкладено розгляд справи до 18.11.2019.
18.11.2019 представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи та письмові пояснення.
У судове засідання 18.11.2019 представники сторін з'явились, представники третіх осіб не з'явились, про розгляд справи повідомлені належним чином.
Частиною 6 ст. 216 ГПК України визначено, що якщо в судовому засіданні було оголошено перерву, провадження у справі після її закінчення продовжується зі стадії, на якій було оголошено перерву.
Представник позивача в судовому засіданні 18.11.2019 позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, з підстав викладених у відзиві.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 18.11.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Рішенням Правління Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» від 22 жовтня 2009 року № 4/2009 затверджено Правила добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника) № 230.1/1.2008 (далі - Правила), які розроблені та застосовуються у відповідності до Цивільного кодексу України, Закону України «Про страхування», інших чинних законодавчих та нормативно-правових актів України, визначають загальний порядок і умови укладення, виконання зміни та припинення дії договорів добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника) з юридичними та дієздатними фізичними особами, в тому числі зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності (фізичні особи-підприємці).
Конкретні умови страхування визначаються у договорі страхування при його укладенні та можуть бути змінені або доповнені протягом строку дії Договору страхування, за умови, що такі зміни відповідають цим Правилам та не суперечать чинному законодавству України (п. 1.2 Правил).
20 квітня 2018 року між Приватним акціонерним товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі - страховик, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ама Фрейт Україна» (далі - страхувальник, позивач) укладено Договір добровільного страхування відповідальності експедитора № 312.994142728.0086 (далі - Договір страхування), за умовами якого, страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику, а страхувальник зобов'язується сплатити страхові платежі (премію) у розмірі та у строки, зазначені в ОУС цього Договору, і виконувати інші умови Договору.
Предметом цього Договору страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, і пов'язані з відшкодуванням страхувальником шкоди, заподіяної третім особам або їхньому майну, а також шкоди, заподіяної юридичним особам у зв'язку з наданням послуг по перевезенню вантажів згідно з Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів КДПГ 1956 з доповненнями і змінами, включаючи Протокол до Конвенції 1978 - при здійсненні страхувальником міжнародних перевезень майна та Цивільним кодексом України - при здійсненні страхувальником внутрішніх (в межах України) перевезень майна (п. 3.2 Договору страхування).
Пунктом 4.1.1 Договору страхування визначено, що страхуванню на умовах цього Договору підлягають ризики, що зазначені в ОУС цього Договору. Таким ризиком може бути відповідальність за вантаж, прийнятий до перевезення - настання відповідальності страхувальника за втрату, недостачу, пошкодження або псування вантажу під час перевезення.
Відповідно до п. 5.1 Договору страхування, страховик не відшкодовує збитки, які виникли в результаті, зокрема зникнення транспортного засобу безвісти.
У відповідності до п. 10 Договору страхування для підтвердження факту та обставин настанні події, що має ознаки страхового випадку, та визначення розміру страхового відшкодування страхувальник в залежності від характеру і обставин події надає наступні документи: письмове повідомлення про настання події, що має ознаки страхового випадку, встановленої страховиком форми; письмові вимоги про відшкодування заподіяного збитку, отримані від третіх осіб, з розрахунком сум відшкодування; транспортні та товарні накладні, коносаменти з відміткою вантажоодержувача (його представника) про втрату, недостачу, пошкодження або псування вантажу під час перевезення; фактури і рахунки (інвойси) на вантаж, пакувальні відомості; акти огляду вантажу (аварійні сертифікати); акт експертизи вантажу складений незалежним експертом - працівником спеціалізованої організації (торгово-промислової палати; сюрвеєрської компанії); письмове пояснення водія страхувальника про подію; документи про митне оформлення; протокол органів дорожньої міліції (поліції); довідка органів дорожньої міліції (поліції), що підтверджує факт звернення страхувальника в ці органи; підтвердження правоохоронних органів про порушення кримінальної справи за фактом втрати вантажу (витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Згідно з п. 11.1 Договору страхування страховик проводить виплату страхового відшкодування страхувальнику після фактичної оплати страхувальником або його представником вимог, отриманих від третіх осіб.
У відповідності до п. 11.2 Договору у разі втрати вантажу/зникнення транспортного засобу/викрадення вантажу або заволодінням вантажем третіми особами, рішення про виплату страхового відшкодування приймається страховиком лише після надання страхувальником розширеної інформації у письмовій формі від органу досудового слідства про стан або результати (висновки) досудового розслідування злочину, після спливу 2-х місячного строку від дати початку кримінального провадження.
Пунктом 12.1.9 Договору визначено, що страховик може повністю або частково відмовити у виплаті страхового відшкодування при настанні подій, передбачених розділом 5 цього Договору.
Відповідно до особливих умов Договору страхування, до страхових ризиків відноситься відповідальність за майно; узгоджено, що загальна страхова сума (ліміт відповідальності) по будь-якій претензії по кожному страховому випадку 1 200 000 грн., але не більше 8,33 XDR за 1 кг. брутто ваги втраченого або пошкодженого вантажу; узгоджено загальну франшизу в розмірі 10 000 грн.
12 березня 2019 року між позивачем, як експедитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Balta Bura» (далі - третя особа 2), як клієнтом, укладено Генеральний договір транспортного експедирування автомобільним транспортом у міжнародному сполученні № АМ1203 від 12.03.2018 (далі - Генеральний договір), за умовами якого експедитор за плату і за рахунок клієнта виконує або організовує виконання визначених Договором послуг, пов'язаних з перевезення вантажів клієнта автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, а також виконує інші послуги, пов'язані з транспортуванням вантажів останнього.
Пунктом 4.2.3 Генерального договору визначено, що експедитор зобов'язаний перевіряти кількість та якість завантажених паллет з кількістю, що зазначена у заявці. При відхиленні негайно (але в будь-якому випадку не пізніше 15 хвилин з моменту виникнення відповідної підстави) повідомити уповноваженого представника клієнта не залишати територію складу. У випадку якщо уповноважений представник уповноваженого представника клієнта не було повідомлено про завантаження паллет, яка не відповідає заявці, то в такому випадку всі можливі витрати пов'язані зі зберіганням, замитненням, розмитненням, поверненням товару відправнику та/або інші сплачує/відшкодовує експедитор.
Згідно з п. 4.2.11 Генерального договору експедитор зобов'язаний перевірити зовнішній вигляд та упаковку вантажу, що виключає його пошкодження під час штатного (безаварійного) транспортування, правильне розміщення та скріплення вантажу на вантажній платформі для попередження перевантаження, пошкодження вантажу під час завантаження/розвантаження та транспортування. При виявленні невідповідності або порушення, невідкладно інформувати уповноваженого представника клієнта та не продовжувати перевезення без вказівок уповноваженого представника клієнта.
Відповідно до п. 4.2.12 Генерального договору експедитор зобов'язаний доставити вантаж у виманеній в заявці пункт призначення в строки (терміни), зазначені уповноваженого представника клієнта, та передати вантаж уповноваженій особі вантажоодержувача відповідно до кількості місць, зазначених в товарно-транспортній накладній (CMR).
У відповідності до п. 4.2.13 та п. 4.2.14 Генерального договору експедитор зобов'язується забезпечити вчасну доставку вантажу до місця здійснення митного оформлення вантажу та місця розвантаження, що зазначені в заявці. Сторони домовились, що строки доставки вантажу до місця здійснення митного оформлення зазначаються в заявці для кожного окремого випадку, при цьому експедитор повинен забезпечити доставку вантажу до місця розвантаження, зазначеного в заявці, не пізніше 12 годин дня, наступного за днем здійснення митного оформлення.
У разі переривання або припинення перевезення вантажів (при завантажені/розвантаженні, а також на маршруті слідування) з незалежних від експедитора обставин, обов'язаний негайно (протягом години з моменту виникнення відповідної обставини) повідомити про це уповноваженого представника клієнта.
Згідно з п. 4.2.15 Генерального договору експедитор повинен забезпечити наявність страхування CMR на кожне окреме перевезення у міжнародному сполученні.
Відповідно до п. 6.4 Генерального договору експедитор несе відповідальність перед клієнтом за втрату та/або пошкодження вантажу. Експедитор відшкодовує клієнту вартість втраченого та/або пошкодженого вантажу згідно до розрахунку собівартості вантажу (який включає, проте не обмежується, вартістю митно-брокерських послуг та ін.). Відшкодування здійснюється не пізніше десяти банківських днів з моменту виставлення клієнтом відповідної вимог та розрахунку собівартості вантажу. У разі, якщо під час перевезення та до моменту прибуття транспортного засобу до місця розмитнення відбулося пошкодження вантажу настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, клієнт має право від нього відмовитись без здійснення процедур митного оформлення. У такому випадку експедитор відшкодовує клієнту вартість пошкодженого вантажу, зазначену в інвойсі. У випадку відмови клієнтом від вантажу, експедитор протягом 10 календарних днів зобов'язаний утилізувати зазначений вантаж за власний рахунок та надати документи (в тому числі відеоматеріали), що підтверджують проведену утилізацію.
Пунктом 6.11 Генерального договору визначено, що експедитор несе повну відповідальність за дії/бездіяльність третіх осіб, залучених ним для виконання прийнятих на себе зобов'язань.
28.08.2018 третя особа звернулась до позивача із Заявками на перевезення № ВВ512 та № ВВ491.
05.09.2018 між позивачем, як експедитором, та Ivanics Hungary Kft (далі - третя особа 1), як перевізником, укладено Контракт № ІН-159 (далі - Контракт), предметом якого є відносини сторін, що виникають при транспортному обслуговуванні вантажів, наданих експедитором для перевезення транспортом перевізника.
Згідно з п. 5.2.3, п. 5.2.5 та 5.2.6 Контракту третя особа 1 зобов'язана доставити повірений йому замовником вантаж в пункт призначення згідно вимогам міжнародних конвенцій і видати його одержувачу, вказаному в товарно-транспортній накладній; при завантаженні/розвантаженні звірити кількість та стан вантажу, що був завантажений на транспортний засіб, кількістю та станом вантажу що були занесені в товарно-транспортну накладну; слідкувати за розміщенням та кріпленням вантажу на вантажній платформі для уникнення пошкодження вантажу та рухомого складу під час завантаження та транспортування.
Позивач зазначає, що 07.09.2018 відбулось завантаження товарів в автомобіль, державні номери НОМЕР_4/ НОМЕР_1 , водій ОСОБА_1 з двома пунктами завантаження в Німеччині: Monaiser Strasse 13, 54294 Trier, Germany (23 палети); Warehouse name: Simon Spedition Gmbh, Bunsenstr. 16-18, Darmstadt, D-64293 (8 палет), та в автомобіль, державні номери НОМЕР_2 / НОМЕР_3 , водій ОСОБА_2, з трьома пунктами завантаження в Німеччині: Hofer Strasse 11, 93057 Regensburg, Germany (3 палети), Thomas Dachserstrasse 1 D-95030 Hof/Saale Germany (42 палети); Ilmenaver Strasse 12, Stadtilm, D-99326 (9 палет).
Однак, позивач зазначає, що означений вантаж було викрадено, у зв'язку з чим, позивач звернувся до відповідача із Заявами про настання збитку на суму 23 853 євро 13 євроцентів та на суму 11 229 євро 93 євроценти.
16.01.2019 позивач звернувся до відповідача із Претензією вих. № 1-1401/219 від 14.01.2019 у якій вимагав виплатити страхове відшкодування в загальному розмірі 35 083 євро 06 євроцентів.
Відповідач відповідями № 598-31 та № 599-31 від 25.01.2019 відмовив у виплаті страхових відшкодувань на підставі п. 5.1 Договору, оскільки разом з вантажем зникли вантажівки.
Оскільки відповідачем відмовлено у виплаті страхового відшкодування, позивач звернувся з позовом до суду.
Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, зазначає, що позивачем не вказується відомостей про вантаж (типа вантажу, вага, кількість, ціна), відомостей про замовника перевезення вказаного вантажу та відомостей про власника (отримувача) вантажу, а отже саме факт залучення позивачем перевізника дає всі підстави вважати, що позивач виступав як експедитор, однак, з огляду на умови Договору, позивачем не надано доказів фактичного відшкодування збитків завданих позивачем.
Відповідач зазначає, що посилання позивача на нібито відкрите кримінальне провадження поліцією Німеччини та/або Угорщини по факту ніби то крадіжки товару як на доказ цього факту є необґрунтованим оскільки в матеріалах справи відсутні документи, що підтверджують існування такого кримінального провадження; із поданих документів не випиває встановлення номенклатури викраденого товару та його вартості слідчим шляхом; відсутні жодні докази того, що кримінальне провадження на даний час не закрито і що по ньому встановлено як мінімум факт крадіжки та винних у ній особі.
Як зазначає відповідач, якщо вказане кримінальне провадження і не закрито, його існування лише підтверджує те, що певна особа (наперед зацікавлена) дійсно заявила про крадіжку певних товарів, однак очевидно, що це лише жодним чином не доказане припущення заінтересованої особи, яка до того ж очевидно може діяти умисно, реалізовуючи злочинний намір у шахрайській схемі заволодіння коштами відповідача внаслідок інсценування крадіжки і подальшого запуску механізму отримання страхової виплати.
При цьому, відповідач зазначає, що у поданих до поліції Німеччини та Угорщини заявах, не вказано ані номенклатури, ані вартості ніби то вкраденого товару, як і не подано будь-яких інших належних та допустимих доказів факту крадіжки товару, що перевозився автомобілями.
Також, відповідач заперечуючи проти позову зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази фактичного вмісту (номенклатури та вартості) товар у паллетах, які перевозились на підставі CMR накладної SK№ 0667492.
Відповідач зазначає, що з огляду на умови Договору, в будь-якому разі ліміт відповідальності відповідача по справі складає не більше 185 655,67 грн., оскільки умовами Договору визначено, що ліміт відповідальності не може перевищувати 8,33 СПЗ, яке станом на 01.04.2019 складає 3455,4413 грн. за 100 СПЗ.
Крім того, відповідач зазначає, що надані позивачем копії документів іноземною мовою, які містяться у матеріалах справи, не можуть слугувати належним доказом, оскільки не легалізовані у встановленому порядку.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.
Згідно з приписами статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, що передбачено ст. 525 Цивільного кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Статтею 316 ГК України визначено, що за договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.
Отже, транспортне експедирування є видом господарської діяльності, спрямованої на організацію процесу перевезення вантажів. Експедитор є таким суб'єктом господарювання, функціональне призначення якого полягає в організації та сприянні здійсненню процесу вантажів. Експедитором може бути, як суб'єкт господарювання (транспортно-експедиційна організація), так і безпосередньо перевізник. Транспортне експедирування - це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях.
Основні умови здійснення транспортно-експедиційного обслуговування зовнішньоторговельних і транзитних вантажів визначено у Законі України "Про транспортно-експедиторську діяльність".
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.
Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності.
Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є експедитором за Генеральним договором, на якого було покладено ряд експедиторських функцій, які фактично полягали у супроводженні вантажу.
За доводами позивача, останнім забезпечувалось виконання перевезень за Договором, укладеним із третьою особою 2, виконання якого виконувалось третьою особою 1 за Контрактом.
Як зазначає позивач, 07.09.2018 відбулось завантаження товарів в автомобіль, державні номери НОМЕР_4 / НОМЕР_1 , водій ОСОБА_1 з двома пунктами завантаження в Німеччині: Monaiser Strasse 13, 54294 Trier, Germany (23 палети); Warehouse name: Simon Spedition Gmbh, Bunsenstr. 16-18, Darmstadt, D-64293 (8 палет), та в автомобіль, державні номери НОМЕР_2 / НОМЕР_3 , водій ОСОБА_2, з трьома пунктами завантаження в Німеччині: Hofer Strasse 11, 93057 Regensburg, Germany (3 палети), Thomas Dachserstrasse 1 D-95030 Hof/Saale Germany (42 палети); Ilmenaver Strasse 12, Stadtilm, D-99326 (9 палет), після чого означені автомобілі разом з вантажем зникли, що є страховим випадком, в зв'язку з чим, позивач звернувся до відповідача із Заявами про настання збитку на суму 23 853 євро 13 євроцентів та на суму 11 229 євро 93 євроценти.
Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з ст. 988 ЦК України страховик зобов'язаний:
1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;
2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові;
3) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Страхова виплата за договором особистого страхування здійснюється незалежно від сум, що виплачуються за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, а також відшкодування шкоди.
Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору;
4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку з метою запобігання або зменшення збитків, якщо це встановлено договором;
5) за заявою страхувальника у разі здійснення ним заходів, що зменшили страховий ризик, або у разі збільшення вартості майна внести відповідні зміни до договору страхування;
6) не розголошувати відомостей про страхувальника та його майнове становище, крім випадків, встановлених законом.
Договором страхування можуть бути встановлені також інші обов'язки страховика.
Згідно з частиною 2 ст. 8 та частиною 2 ст. 9 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» встановлено, що страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
У відповідності до п. 10 Договору страхування для підтвердження факту та обставин настанні події, що має ознаки страхового випадку, та визначення розміру страхового відшкодування страхувальник в залежності від характеру і обставин події надає наступні документи: письмове повідомлення про настання події, що має ознаки страхового випадку, встановленої страховиком форми; письмові вимоги про відшкодування заподіяного збитку, отримані від третіх осіб, з розрахунком сум відшкодування; транспортні та товарні накладні, коносаменти з відміткою вантажоодержувача (його представника) про втрату, недостачу, пошкодження або псування вантажу під час перевезення; фактури і рахунки (інвойси) на вантаж, пакувальні відомості; акти огляду вантажу (аварійні сертифікати); акт експертизи вантажу складений незалежним експертом - працівником спеціалізованої організації (торгово-промислової палати; сюрвеєрської компанії); письмове пояснення водія страхувальника про подію; документи про митне оформлення; протокол органів дорожньої міліції (поліції); довідка органів дорожньої міліції (поліції), що підтверджує факт звернення страхувальника в ці органи; підтвердження правоохоронних органів про порушення кримінальної справи за фактом втрати вантажу (витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
При цьому, в підтвердження обставин щодо завантаження автомобілів, позивачем надано до матеріалів справи CMR LS 207940, відповідно до якої здійснювалось перевезення 3 паллет, відповідно до якої відправником вантажу є Horst Poppel GmbH & Co. KG, при цьому, доказів наявності взаємовідносин щодо між вантажоодержувачем - третьою особою 2 та відповідним відправником позивачем не надано.
Судом також враховано, що за умовами Генерального договору, а саме п. 4.2.3, п. 4.2.11 експедитор, тобто позивач зобов'язаний був перевірити кількість та якість завантажених паллет з кількістю, що зазначена у заявці, тобто здійснювати безпосередньо покладені на нього експедиторські обов'язки та контролювати процес доставки вантажу, чого позивачем зроблено не було.
В підтвердження вмісту вантажу, позивачем надано Інвойси № ВВ491 від 10.09.2018 на суму 11 229,93 євро та № ВВ 512 від 10.09.2018, які датовані після прийняття за доводами позивача вантажу до перевезення (07.09.2018) та продавцем за якими виступає не німецька фірма, а фірма зареєстрована в Україні - ТОВ «ДЦ Україна», а покупцем ТОВ «Balta Bura».
В підтвердження зникнення транспортних засобів з автомобілями, позивачем надано Заяви про злочини, подані до правоохоронних органів Німеччини та Угорщини та електронний Лист поліції Німеччини від 21.11.2018, без надання в порядку ч. 8 ст. 91 ГПК України легалізованих відповідних офіційних відповідей правоохоронних органів відповідних країн, які б підтверджували фактичне прийняття поданих позивачем заяв та здійснення розшукової діяльності та встановлення певних обставин у межах кримінальних правочинів, зокрема щодо фактів крадіжок.
При цьому, посилання позивача на відсутність підстав для легалізації (для офіційних документів Німеччини) та апостилювання (для офіційних документів Угорщини), з огляду на Договір між Україною та Угорською Республікою про правову допомогу в цивільних справах від 02.08.2001, який ратифікований 10.01.2002 та набув чинності 08.03.2002 та Договір між Союзом Радянських Соціалістичних Республік та Німецькою Демократичною Республікою про правову допомогу у цивільних сімейних чи кримінальних справах від 28.11.1957, ратифікованого 28.03.1958, судом відхиляються, оскільки останні свідчать про відсутність підстав для легалізації або ж апостилювання судових документів за наявності підпису та печатки, а не усіх без винятку офіційних документів країн.
Суд також враховує, що за понад рік, з моменту зникнення вантажу, у позивача відсутня жодна офіційні інформація про стан кримінальних проваджень.
Таким чином, з матеріалів справи неможливо встановити як сам факт настання події, так і фактичне прийняття до перевезення вантажу, оскільки матеріали справи не містять, а позивачем не надано транспортні та товарні накладні, коносаменти з відміткою вантажоодержувача (його представника) про втрату, недостачу, пошкодження або псування вантажу під час перевезення; фактури і рахунки (інвойси) на вантаж, пакувальні відомості; акти огляду вантажу (аварійні сертифікати); письмове пояснення водія страхувальника про подію; документи про митне оформлення; протокол органів дорожньої міліції (поліції); довідка органів дорожньої міліції (поліції), що підтверджує факт звернення страхувальника в ці органи; підтвердження правоохоронних органів про порушення кримінальної справи за фактом втрати вантажу (витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Згідно з ч. 1 ст. 988 ЦК України, у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Як передбачено ч. 2 ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до ч. 1 ст. 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У даному випадку, матеріали справи не містять достовірних доказів, наданих позивачем в підтвердження обставин справи, наведених у позовній заяві.
Будь-яких належних та допустимих доказів з яких би можливо було встановити обставини щодо як настання страхового випадку, тобто зникнення вантажів з автомобілями, так і встановити розмір збитків, з огляду на вміст перевезень, з матеріалів справи не можливо.
В свою чергу, укладення між ТОВ «Ама Фрейт Україна», ТОВ «ДЦ Україна», ТОВ «Balta Bura» Договору про відступлення права вимоги від 22.10.2018, за умовами якого, ТОВ «Balta Bura» відступає з моменту підписання цього Договору на користь ТОВ «ДЦ Україна» права вимоги до позивача у розмірі 35 083,06 євро та сплата таких коштів на користь ТОВ «ДЦ Україна» не може вважатись доказом настання страхового випадку та бути підтвердженням суми завданих збитків.
Суд також враховує, що позивачем не забезпечено належне виконання взятих на себе зобов'язань з фактичного супроводжування вантажу, що позивачем не спростовано, з огляду на відсутність будь-яких документів в підтвердження протилежного.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про страхування» підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування є, зокрема, несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків. Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону.
Рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідач відповідями № 598-31 та № 599-31 від 25.01.2019 відмовив у виплаті страхових відшкодувань на підставі п. 5.1 Договору, оскільки разом з вантажем зникли вантажівки.
Відповідно до п. 5.1 Договору страхування, страховик не відшкодовує збитки, які виникли в результаті, зокрема зникнення транспортного засобу безвісти.
Пунктом 12.1.9 Договору визначено, що страховик може повністю або частково відмовити у виплаті страхового відшкодування при настанні подій, передбачених розділом 5 цього Договору.
Оскільки позивачем не було доведено факту настання страхового випадку, не підтверджено належними доказами розмір збитків, а доводи позивача зводяться до зникнення певного товару разом з транспортними засобами які перевозили означений вантаж, що у даному випадку за умовами Договору є безумовною підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування, відповідач правомірно відмовив у задоволенні заяв позивача про сплату страхових відшкодувань, що в свою чергу у сукупності свідчить про необґрунтованість та недоведеність заявлених позовних вимог.
В свою чергу похідні вимоги про стягнення з відповідача пені та 3% річних також залишаються без задоволення.
При цьому, оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 27.11.2019
Суддя О.А. Грєхова