61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua
іменем України
13.11.2019р. Справа №905/42/19
за позовом: Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, буд.6, код ЄДРПОУ 20077720)
до відповідача: Комунального підприємства «Покровськтепломережа» (85300, Донецька область, м.Покровськ, вул.Захисників України, буд.4а, код ЄДРПОУ 32213475)
про стягнення 16362981,59 грн
Суддя: Паляниця Ю.О.
Секретар судового засідання: Клименко Ю.О.
У засіданні брали участь:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Згідно із ст.216 ГПК України
в засіданні суду оголошувалась перерва 13.11.2019р. з 11:20 год. по 12:45 год.
Позивач, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Комунального підприємства «Покровськтепломережа», м.Покровськ про стягнення боргу у загальній сумі 16362981,59 грн, у тому числі: основного боргу - 12029735,11 грн, пені - 1612018,46 грн, 3% річних - 537121,36 грн, інфляційних втрат - 2184106,66 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору постачання природного газу №4833/1617-БО-6 від 27.10.2016р. в частині проведення своєчасної оплати товару, що стало підставою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних.
Ухвалою суду від 11.01.2019р. за вказаним позовом відкрито провадження у справі №905/42/19, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження (суддя Сковородіна О.М.).
У зв'язку з перебуванням судді Сковородіної О.М. у відпустці, в провадженні якої знаходилась справа, 01.04.2019р. здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, внаслідок чого справу передано на розгляд судді Паляниці Ю.О.
Згідно з ухвалою суду від 01.04.2019р. справу №905/42/19 прийнято до свого провадження суддею Паляницею Ю.О., вирішено повторно провести підготовче провадження у справі та зупинено її розгляд до закінчення перегляду об'єднаною палатою Верховного Суду справи №905/600/18.
Відповідно до ухвали суду від 22.07.2019р. поновлено провадження у справі №905/42/19.
На підставі ухвали суду від 28.08.2019р. змінено найменування позивача у справі №905/42/19 з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».
У відзиві №11-167 від 24.01.2019р. Комунальне підприємство «Покровськтепломережа» визнало позовні вимоги в частині основного боргу. В частині вимог про стягнення пені відповідач просив відмовити з огляду на те, що нарахування неустойки за простроченими зобов'язаннями споживача суперечить приписам п.2 ст.2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси». Одночасно, відповідач посилався на те, що прострочення виконання платіжних зобов'язань за договором постачання природного газу №4833/1617-БО-6 від 27.10.2016р. виникло не з вини відповідача, а у зв'язку з наявністю заборгованості з боку держави та споживачів теплової енергії.
За змістом клопотання №11-177 від 25.01.2019р. відповідач просив суд зменшити розмір пені на 99,9%.
У клопотаннях №11-308 від 13.02.2019р., №11-1534 від 31.07.2019р. Комунальне підприємство «Покровськтепломережа» визнавало наявність основного боргу за договором №4833/1617-БО-6 від 27.10.2016р.
Згідно з заявою №11-488 від 05.03.2019р. (з урахуванням змісту доповнень №11-1537 від 31.07.2019р.) відповідач просив суд розстрочити виконання рішення суду рівними частками на 1 рік.
Позивач у відповіді №14/4-306 від 01.02.2019р. на відзив Комунального підприємства «Покровськтепломережа» заперечував проти задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені та стверджував, що оплата товару за договором №4833/1617-БО-6 від 27.10.2016р. є обов'язком покупця, для виконання якого відповідач не вчинив всіх необхідних та достатніх дій.
У запереченнях №11-306 від 13.02.2019р. на відповідь на відзив Комунальне підприємство «Покровськтепломережа» наполягало на викладених у відзиві на позовну заяву доводах щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в частині стягнення 3% річних, інфляційних та пені.
Ухвалою суду від 17.10.2019р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.11.2019р.
Представник позивача у судове засідання 13.11.2019р. з розгляду справи по суті з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Після оголошеної у судовому засіданні з розгляду справи по суті перерви представник позивача не з'явився (присутність обов'язковою не визнавалась).
Представник відповідача у судове засідання 13.11.2019р. з розгляду справи по суті не з'явився, у клопотанні №11-2062 від 29.10.2019р. просив суд здійснювати розгляд справи за відсутності власного представника.
Справа розглядається відповідно до ст.202 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно із ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За змістом ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як свідчать матеріали справи, 27.10.2016р. між позивачем (постачальник) та Комунальним підприємством «Покровськтепломережа» (споживач) було підписано договір №4833/1617-БО-6 постачання природного газу, за приписами п.п.1.1 - 1.4 (в редакції додаткової угоди №4 від 23.01.2017р.) якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями. Необхідний споживачу плановий обсяг природного газу, зазначений в п.2.1 цього договору, споживач визначає самостійно. За цим договором постачається імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на митну територію України).
Згідно з п.3.4 договору №4833/1617-БО-6 від 27.10.2016р. приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі.
За змістом п.5.2 укладеного позивачем та відповідачем правочину (з урахуванням змісту додаткових угод №1 від 31.10.2016р., №2 від 22.11.2016р., №3 від 30.12.2016р.) до сплати за 1000 куб. м газу належить:
- з 01.11.2016р. - 6819 грн, крім того: ПДВ (20%) - 1363,80 грн, всього з ПДВ - 8182,80 грн;
- з 01.12.2016р. - 7148 грн, крім того: ПДВ (20%) - 1429,60 грн, всього з ПДВ - 8577,60 грн;
- з 23.12.2016р. - 4942 грн, крім того: ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 5930,40 грн.
Відповідно до п.12.1 договору №4833/1617-БО-6 від 27.10.2016р. договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016р. до 31.03.2107р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Як свідчать матеріали справи, позивачем та відповідачем було підписано акти приймання-передачі природного газу (на території підконтрольній українській владі), згідно з якими постачальник передав, а споживач прийняв у листопаді-грудні 2016 року, березні 2017 року природний газ, загальна вартість якого становила 18929497,74 грн, а саме:
- б/н від 30.11.2016р. у листопаді 2016 року на суму 7337164,90 грн,
- б/н від 31.12.2016р. у грудні 2016 року (з 01.12.2016р. по 22.12.2016р. та з 23.12.2016р. по 31.12.2016р.) на суму 8747751,25 грн,
- б/н від 31.03.2017р. у березні 2017 року на суму 2844581,59 грн.
Як зазначає позивач, відповідач встановлений договором обов'язок по оплаті отриманого товару у повному обсязі та у передбачений договором строк не виконав, внаслідок чого Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» заявлено вимоги, зокрема, про стягнення основного боргу у розмірі 12029735,11 грн.
Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За правилами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За змістом п.6.1 договору №4833/1617-БО-6 від 27.10.2016р. оплата за газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відтак, зобов'язання з оплати газу, який було прийнято у листопаді-грудні 2016 року, березні 2017 року, мали бути виконані наступним чином:
- за поставкою листопада 2016 року на суму 7337164,90 грн - 26.12.2016р. включно з урахуванням того, що останній день строку (25.12.2016р.) припадав на вихідний день (ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України).
- за поставкою грудня 2016 року на суму 8747751,25 грн - 25.01.2017р. включно,
- за поставкою березня 2017 року на суму 2844581,59 грн - 25.04.2017р. включно.
При цьому, як вказує позивач та проти чого відповідач в порядку норм ст.ст.13, 74 Господарського процесуального кодексу України не заперечує, оплата поставленого у листопаді - грудні 2016 року, березні 2017 року природного газу здійснювалась відповідачем з порушенням строків, які встановлені договором №4833/1617-БО-6 від 27.10.2016р.
За змістом позовної заяви, станом на 21.06.2018р. розмір основного боргу відповідача складав 12029735,11 грн. У довідці «Сальдо з 01.09.2016р. по 31.05.2018р.» зазначено про заборгованість відповідача в сумі 12029735,11 грн, у довідці «Операції по підприємству «Покровськтепломережа КП» з 01.09.2016р. по 31.05.2018р.» зазначені оплати на суму 6899762,63 грн.
Водночас, Комунальним підприємством «Покровськтепломережа» до матеріалів справи було надано копії платіжних доручень (а.с.144-177, 186-188), що підтверджують проведення оплат на користь позивача за договором №4833/1617-БО-6 від 27.10.2016р. у періоди з лютого по травень 2019 року на загальну суму 5891007,11 грн, у червні - липні 2019 року на загальну суму 112069,80 грн. (клопотання №11-1071 від 03.06.2019р., №11-1534 від 31.07.2019р.)
Тобто фактично, з урахуванням всіх наявних у матеріалах справи документів про оплату товару за договором №4833/1617-БО-6 від 27.10.2016р., на теперішній час на виконання вказаного правочину відповідачем перераховано позивачу грошових коштів у загальному розмірі 12902839,54 грн (6899762,63 грн + 6003076,91 грн).
Відтак, з урахуванням того, що у листопаді, грудні 2016 року, березні 2017 року позивач на виконання договору №4833/1617-БО-6 від 27.10.2016р. здійснив поставку природного газу на загальну суму 18929497,74 грн, а відповідач перерахував на користь постачальника в рахунок оплати товару грошові кошти у розмірі 12902839,54 грн, заборгованість відповідача за вказаним правочином (в межах предмету позову) на теперішній час становить 6026658,20 грн.
При цьому, дослідивши вищезазначені платіжні доручення на загальну суму 6003076,91 грн, суд встановив, що погашення заявленої до стягнення суми основного боргу за спожитий енергоресурс відбулось під час розгляду справи (22.12.2018р. звернення позивача до суду із розглядуваним позовом згідно з поштовим штемпелем).
За приписами п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
З урахуванням того, що заборгованість відповідача перед позивачем на суму 6003076,91 грн погашена в процесі розгляду справи, провадження по справі №905/42/19 стосовно вимог про стягнення основного боргу на вказану суму підлягає закриттю.
Водночас, враховуючи, що відповідачем всупереч вимог ст.ст.13, 74 Господарського процесуального кодексу України доказів оплати позивачу заборгованості за договором №4833/1617-БО-6 від 27.10.2016р. у розмірі 6026658,20 грн до матеріалів справи не надано, суд дійшов висновку, що Комунальним підприємством «Покровськтепломережа» своїх зобов'язань, в порушення вимог ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України в цій частині не виконано.
В той же час, як зазначалось, відповідач визнав позовні вимоги в частині основного боргу.
За змістом п.1 ч.2 ст.46, ч.1 ст.191 Господарського процесуального кодексу України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Відповідно до ч.4 ст.191 вказаного нормативно-правового акту, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Наразі, судом не встановлено в діях відповідача, пов'язаних з визнанням позову в частині вимог про стягнення основного боргу, конкретних порушень закону, а також фактів, які б доводили порушення визнанням позову прав і законних інтересів інших осіб.
Таким чином, приймаючи до уваги, що позивач зобов'язання за договором постачання природного газу №4833/1617-БО-6 від 27.10.2016р. виконав належним чином, враховуючи, що відповідачем порушені взяті на себе за договором обов'язки в частині строку їх виконання та у повному обсязі, суд дійшов висновку, що вимоги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Комунального підприємства «Покровськтепломережа» про стягнення основного боргу у сумі 12029735,11 грн підлягають частковому задоволенню, а саме на суму 6026658,20 грн. Одночасно, з огляду на приписи п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, провадження по справі в частині стягнення основного боргу в сумі 6003076,91 грн підлягає закриттю.
За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ст.611 зазначеного нормативно-правового акту у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
В силу норм ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 3 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України).
У відповідності до п.8.2 договору №4833/1617-БО-6 від 27.10.2016р., у разі прострочення споживачем оплати згідно п.6.1 цього договору він зобов?язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Відтак, позивачем заявлено до стягнення 1612018,46 грн пені за загальний період з 27.12.2016р. по 25.10.2017р.
Відповідно до ст.1, ч.2 ст.2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» метою останнього є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. До 31 грудня 2015 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного. Встановити мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції. Вказаний нормативно-правовий акт набрав чинності 07.02.2015р.
Виходячи зі змісту приписів наведеного нормативно-правового акту, можливість застосування останнього до спірних правовідносин вимагає дотримання наступних умов: наявність визначеного законом кола суб'єктів такого спеціального права (енергопостачальні компанії та підприємства - виконавці/виробники житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції), існування між ними договірних відносин з постачання енергетичних ресурсів.
Пунктом 1 постанови №747 від 25.05.1998р. Кабінету Міністрів України «Про визначення гарантованих постачальників природного газу» встановлено, що гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.
У п.п.5, 6 статуту позивача, затвердженого постановою №747 від 25.05.1998р. Кабінету Міністрів України встановлено, що метою діяльності Компанії є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку. Предметом діяльності Компанії є, зокрема, постачання природного газу, організація виробництва і постачання електричної та теплової енергії.
Законом України «Про енергозбереження» визначено, що «енергозбереження» - це діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів; «паливно-енергетичні ресурси» - це сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві.
Відповідно до п.1.5 ст.1 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» енергоносії - це кам'яне і буре вугілля, торф, інші види первинного твердого палива, кам'яновугільні брикети, інші види вторинного твердого палива, буровугільні і торф'яні брикети, газ нафтопереробки, нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні ресурси), електрична і теплова енергія.
Тобто, природний газ як матеріальний об'єкт, різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним з видів енергетичних ресурсів.
З урахуванням наведеного, в силу приписів чинного законодавства Акціонерне товариство «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» є енергопостачальною компанією в розумінні ст.2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси».
Згідно із ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.
Відповідно до інформації, яка наявна у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності відповідача є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.
Разом з тим, за змістом п.3.1 статуту відповідача, метою діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії (крім певних видів господарської діяльності у сфері теплопостачання, якщо теплова енергія виробляється на теплоелектроцентралях, когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), щодо забезпечення (постачання) теплової енергії, пари та гарячої води на платній основі підприємствам, установам, організаціям, приватним підприємцям та іншим суб'єктам підприємницької діяльності і населенню.
В той же час, відповідно до наявних копій ліцензій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Комунальне підприємство «Покровськтепломережа» є виробником (а.с.58), здійснює транспортування (а.с.59) та постачання (а.с.60) теплової енергії. Тобто, відповідач є виробником/виконавцем житлово-комунальних послуг.
Так, з п.1.2 договору №4833/1617-БО-6 від 27.10.2016р. вбачається, що газ, який продається за цим договором, міг бути використаний відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями. Тобто, у даному випадку, Комунальне підприємство «Покровськтепломережа» споживало природний газ як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг.
З розділу 13 укладеного сторонами правочину вбачається, що відповідач надавав такі послуги в місці свого фактичного розташування - м.Покровську.
Через наявність великої кількості відповідних новин, офіційних заяв і повідомлень (зокрема, Штабу АТО, Штабу антитерористичного центру при Службі безпеки України) в засобах масової інформації і мережі Інтернет та з урахуванням приписів ч.3 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, суд визнає інформацію про проведення АТО на території м.Покровськ загальновідомою.
Таким чином, з урахуванням того, що відповідач є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг на території проведення антитерористичної операції, операції об'єднаних сил, приймаючи до уваги, що Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» є постачальником енергоресурсу, положення ч.2 ст.2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» розповсюджують свою дію на правовідносини сторін, які виникли внаслідок невиконання відповідачем умов договору постачання природного газу №4833/1617-БО-6 від 27.10.2016р.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.01.2019р. по справі №913/66/18.
Виходячи з наведеного, вимоги про стягнення 1612018,46 грн пені за загальний період з 27.12.2016р. по 25.10.2017р. за несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати природного газу, спожитого у листопаді-грудні 2016 року, березні 2017 року за договором №4833/1617-БО-6 від 27.10.2016р. є такими, що не підлягають задоволенню.
Одночасно, за приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на вищенаведене, позивач нарахував та заявив до стягнення 3% річних в загальному розмірі 537121,36 грн за загальний період з 27.12.2016р. по 21.06.2018р. (поставки листопада, грудня 2016 року, березня 2017 року).
Здійснений позивачем розрахунок процентів річних є арифметично вірним.
Крім того, Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» просить стягнути з відповідача інфляційну складову боргу у розмірі 2184106,66 грн за загальний період з січня 2017 року по травень 2018 року (поставки листопада, грудня 2016 року, березня 2017 року).
Дослідивши розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, суд зазначає про наступне:
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Водночас, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019р. у справі №905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019р. у справі №916/190/18, зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
Представлений позивачем розрахунок інфляційних здійснено з дотриманням вказаних вище правил, з огляду на що господарський суд дійшов висновку щодо правомірності нарахування інфляційних втрат за загальний період з 27.12.2016р. по 25.10.2017р. за несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати природного газу, спожитого у листопаді-грудні 2016 року, березні 2017 року за договором №4833/1617-БО-6 від 27.10.2016р. в сумі 2184106,66 грн.
Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, з'ясувавши обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат здійснивши оцінку доказів, на яких ці розрахунки ґрунтуються, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення процентів річних та інфляційних підлягають задоволенню на визначені позивачем суми.
Відносно клопотання відповідача про надання розстрочки виконання рішення суду у справі на 1 рік, викладеного у заяві №11-488 від 05.03.2019р., суд зазначає наступне:
В обґрунтування вказаного клопотання, відповідач посилається на підстави понесення значних збитків, недостатність тарифів, неможливість здійснення господарської діяльності у повному, належному обсязі, значну заборгованість контрагентів та населення, що на думку заявника, свідчить про неможливість своєчасного та повного виконання ним своїх зобов'язань. Відтак, надання розстрочки підприємству, яке здійснює господарську діяльність у вищевказаних умовах, строком на 1 рік є вкрай необхідним заходом.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Згідно з зазначеною нормою, надання заявникові відстрочки або розстрочки виконання рішення є правом господарського суду, при цьому, закон не обмежує це право точним переліком господарських спорів або обставин, за яких суд має право надання відстрочки, проте визначальним фактором при наданні відстрочки є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.
Як вбачається з вищевказаної норми, питання задоволення заяви сторони у справі про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.
Підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч.ч.3, 4 ст.331 Господарського процесуального кодексу України).
На підтвердження свого клопотання відповідачем представлено до матеріалів справи інформацію щодо заборгованості з різниці між фактичними витратами та тарифами на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води для бюджетних установ, населення, станом на 01.01.2019р., 01.04.2019р., довідку б/н від 22.07.2019р. Комунального підприємства «Покровськтепломережа», за змістом якої станом на 01.07.2019р. заборгованість за теплову енергію по відділу освіти Покровської міської ради Донецької області становить 24203174,92 грн, баланс (звіт про фінансовий стан) на 31.12.2018р., накази №102 від 23.03.2017р. (з урахуванням змісту наказу №129 від 26.05.2017р.), №101 від 19.03.2018р., витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень, витяг з Державного реєстру обятажень рухомого майна, постанову державного виконавця від 07.07.2015р. ВП №938455 про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, постанови державного виконавця від 11.12.2017р. про відкриття виконавчого провадження, від 11.12.2017р. про зупинення вчинення виконавчих дій (ВП №55346482).
Наведений відповідачем у заяві про розстрочку виконання рішення перелік обставин, а саме: складне фінансове становище, недостатність тарифів, неможливість здійснення господарської діяльності у повному, належному обсязі, значна заборгованість контрагентів та населення не є тими обставинами, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідач, як юридична особа, що здійснює підприємницьку діяльність на власний ризик, враховуючи принципи, закріплені в ст.6 Цивільного кодексу України, взяв на себе відповідні зобов'язання (прийняти природний газ та здійснити своєчасний/повний розрахунок з постачальником), і об'єктивно усвідомлював усі можливі ризики ведення господарської діяльності та виконання зобов'язань за договором.
Згідно з положеннями ст.42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику (п.1, абз.4 ст.44 Господарського кодексу України).
Ризики при збитковій підприємницькій діяльності несе сам суб'єкт господарювання, а відповідно нерентабельність та неприбутковість відповідача стосується діяльності самого відповідача, у зв'язку з чим наведені ризики не можуть бути ризиками іншої сторони, оскільки в протилежному випадку порушується принцип збалансованості інтересів сторін.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 19.02.2018р. у справі №910/15430/16, від 27.04.2018р. у справі №910/313/17 та від 02.05.2018р. у справі №910/3816/16.
В свою чергу, представлена відповідачем копія балансу (звіту про фінансовий стан) на 31.12.2018р. не можуть бути доказами скрутного фінансового становища, а є тільки одними з елементів, які свідчать про незадовільний фінансовий стан підприємства.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 12.02.2018р. у справі №906/434/17, в якій зазначено: «балансом (звіт про фінансовий стан) за І півріччя 2017 року підтверджується, що підприємство є збитковим за результатами господарської діяльності у І півріччі 2017 року, оскільки він відображає дані лише на конкретну дату та не показує проміжні дані ведення відповідачем господарської діяльності».
Водночас, згідно з положеннями ч.1 ст.115 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником:
- майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;
- продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;
- одержаних доходів;
- іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.
У відповідності до положень чинного законодавства, останньому як юридичній особі можуть належати не лише отримані доходи, а й майно - суто нерухомі та рухомі речі - будівлі, споруди, земельні ділянки, засоби виробництва, активи, однак і грошові кошти, цінні папери, майнові права, тощо.
Належними доказами відсутності коштів та майна, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості, зокрема є довідки з банківських установ, в яких відкриті рахунки відповідача, довідки про рух коштів за період з моменту виникнення заборгованості по теперішній час; інвентаризаційні відомості, що містять інформацію про його майнові активи (рухоме, нерухоме майно, основні засоби виробництва на яке можливо звернути стягнення), які заявником до матеріалів справи не представлено.
Таким чином, обставини, на які посилається відповідач, не є винятковими та такими, що відповідають визначеним в ст.331 Господарського процесуального кодексу України обставинам, за наявності яких надається відстрочка або розстрочка виконання рішення.
З огляду на те, що вимоги заявника позбавлені належного доказового обґрунтування та правових підстав, суд відмовляє у задоволенні заяви №11-808 від 22.04.2019р. Комунального підприємства «Покровськтепломережа».
Щодо розподілу судових витрат, господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.130 Господарського процесуального кодексу України, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Аналогічна норма міститься в ч.3 ст.7 Закону України «Про судовий збір».
Як зазначалось, відповідач визнав позовні вимоги в частині основного боргу до початку розгляду справи по суті.
Тобто, враховуючи наведене, з огляду на викладені вище положення закону, 50% суми судового збору (в частині вимоги про стягнення основного боргу) в розмірі 45199,94 грн (6026658,20 *1,5% = 90399,87 грн; 90399,87 грн / 2 = 45199,94 грн) підлягають поверненню позивачу з Державного бюджету України.
В той же час, згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 155044,85 грн, сплачений позивачем на підставі платіжного доручення №6011325 від 19.12.2018р., підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам з віднесенням у частині, в якій провадження у справі закрито на відповідача. При цьому, суд виходить з того, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, а часткове погашення суми основного боргу відбулось після відкриття провадження у справі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.86, 129, 130, 331, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Закрити провадження по справі в частині стягнення з Комунального підприємства «Покровськтепломережа», м.Покровськ на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ суми основного боргу у розмірі 6003076,91 грн.
Стягнути з Комунального підприємства «Покровськтепломережа» (85300, Донецька область, м.Покровськ, вул.Захисників України, буд.4а, код ЄДРПОУ 32213475) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, буд.6, код ЄДРПОУ 20077720) основний борг - 6026658,20 грн, 3% річних - 537121,36 грн, інфляційні втрати - 2184106,66 грн, а також судовий збір в сумі 176064,51грн.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Повернути Акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, буд.6, код ЄДРПОУ 20077720) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 45199,94 грн, сплачений на підставі платіжного доручення №6011325 від 19.12.2018р.
Вступну та резолютивну частини рішення складено та підписано 13.11.2019р.
Повний текст рішення складено та підписано 25.11.2019р.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.О.Паляниця