61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua
іменем України
26.11.2019р. Справа №905/1491/19
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м.Київ в особі Дніпропетровської філії
Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м.Дніпро
до відповідача Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради,
м.Маріуполь, Донецька область
про стягнення заборгованості в сумі 70734,43 грн.
Суддя Г.В. Левшина
при секретарі судового засідання Ламановій А.В.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
В засіданні суду брали участь:
1. Стислий зміст позовних вимог:
Публічне акціонерне товариство "Укртелеком", м.Київ в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м.Дніпро, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради, м.Маріуполь, Донецька область, про стягнення заборгованості в сумі 70734,43 грн.
Згідно з заявою №12С000-б/н від 11.09.2019р. позивачем на підставі ст.46 Господарського процесуального кодексу України зменшено позов та заявлено вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за надані телекомунікаційні послуги на пільгових умовах в сумі 60497,08 грн.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо відшкодування витрат по наданню телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення за період з січня 2019р. по червень 2019р. на підставі договору №51 від 14.02.2019р.
2. Стислий зміст заперечень відповідача:
09.09.2019р. до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №6236/2019 від 03.09.2019р., в якому відповідач позовні вимоги не визнав, посилаючись на наступне:
- заявлені вимоги позивача про стягнення заборгованості ґрунтуються на договорі від 14.02.2019р. №51 про відшкодування витрат за послуги зв'язку, проте останній визнаний рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.2019р. №904/1454/19 таким, що є не укладеним, оскільки між сторонами не було досягнуто всіх істотних умов господарського договору;
- впродовж 1 півріччя 2019р. відповідачем було перераховано позивачу грошові кошти в сумі 54463,75 грн. за період з 01.01.2019р. по 31.05.2019р. за надані телекомунікаційні послуги громадянам пільгових категорій за переліком, визначеним рішенням Маріупольської міської ради від 26.02.2019р. №7/39-3520 «Про затвердження соціальних програм, порядків та положень на виконання заходів соціальної спрямованості» в межах виділених Департаменту коштів з місцевого бюджету. Станом на момент отримання позову період нарахування червень 2019р. відповідачем був ще не відшкодований через опрацювання наданих розрахунків за відповідний місяць, що надійшли відповідачу лише наприкінці липня 2019р. Кошти за послуги зв'язку за червень були перераховані відповідачем на рахунок позивача 29 серпня в сумі 10237,35 грн. (після відкриття провадження по справі). Крім того, при визначенні суми заборгованості позивачем не враховано сплачену 19.09.2019р. Департаментом суму 2316,67 грн. Тобто, за твердженням відповідача, ціна позову підлягає зменшенню на вказані суми проведеного відшкодування;
- за результатами опрацювання відповідачем розрахунків, встановлено, що в наданих позивачем списках пільговиків є розбіжності та недоліки у відображенні інформації, тобто деякі суми не підлягають відшкодуванню з різних причин: пільговик знятий з обліку у зв'язку із вибуттям чи смертю отримувачів пільги, тощо;
- позивач в якості правового обґрунтування своїх позовних вимог посилається на Постанову КМУ №256 від 04.03.2002р., однак на момент виникнення спірних правовідносин даний нормативно-правовий акт вже не регулював питання відшкодування витрат телекомунікаційних послуг;
- відповідач не має законних підстав для фінансування спірних видатків без їх прийняття на сесії Маріупольської міської ради, оскільки такі дії порушуватимуть норми Закону України «Про місцеве самоврядування» та Бюджетний кодекс України в частині нецільового використання коштів, без відповідних бюджетних асигнувань.
3. Стислий зміст відповіді позивача на заперечення відповідача:
У відповіді на відзив №12С000-б/н від 16.09.2019р., позивач наполягає на наступному:
- гарантовані законом виплати, пільги не повинні ставитись у залежність від видатків бюджету, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України не є підставою для невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб;
- обов'язок відшкодування органами державної влади та місцевого самоврядування витрат понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах не залежить від укладеного договору.
З урахуванням викладених у клопотанні №12С000-б/н від 11.09.2019р. про зменшення позову обставин, позивач в запереченнях на відзив підтвердив сплату відповідачем лише грошових коштів в сумі 10237,35 грн.
4. Щодо порядку господарського судочинства під час розгляду справи судом першої інстанції:
Ухвалою від 14.08.2019р. відкрите провадження у справі №905/1491/19, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 12.09.2019р. об 11.40 год.
09.09.2019р. до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №6236/2019 від 03.09.2019р
В судове засідання 12.09.2019р. представник відповідача не з'явився, позивачем заявлено про необхідність відкладення розгляду справи для ознайомлення з відзивом на позов.
19.09.2019р. до суду від позивача надійшла заява №12С000-б/н від 11.09.2019р. про зменшення розміру позовних вимог, відповідь на відзив №12С000-б/н від 16.09.2019р. та клопотання №12С000-б/н від 16.09.2019р. про розгляд справи в режимі відеоконференції.
Ухвалою від 23.09.2019р. відмовлено у клопотанні №12С000-б/н від 16.09.2019р. про розгляд справи в режимі відеоконференції.
25.09.2019р. до суду від відповідача надійшло клопотання №6813/2019 від 23.09.2019р. щодо проведення сторонами взаємних розрахунків.
В судове засідання 07.10.2019р. представник відповідача не з'явився, позивач в засіданні суду не заперечував проти проведення сторонами звірки розрахунків.
Ухвалою від 07.10.2019р. суд призначив розгляд справи за правилами загального позовного провадження, стадія: відкриття провадження у справі.
23.10.2019р. до суду від позивача надійшла заява №12С000-б/н від 21.10.2019р. щодо відправлення відповідачу примірників акту звіряння взаємних розрахунків.
Ухвалою від 30.10.2019р. суд відклав підготовче засідання на 14.11.2019р. о 15:40 год.
Ухвалою від 14.11.2019р. закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 26.11.2019 року об 11:20 год.
5. Встановлені судом та неоспорені сторонами обставини справи:
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.
Виходячи зі змісту позовної заяви, позивач в якості підстави позову посилається на підписаний між ним та відповідачем договір №51 від 14.02.2019р. про відшкодування витрат за послуги зв'язку, предметом якого є відносини сторін щодо організації роботи по відшкодуванню витрат виконавця, з надання послуг зв'язку (абонентська плата) на підставі рішення Маріупольської міської ради від 18.12.2018рю №7/38-3437 «Про міський бюджет м. Маріуполя на 2019р.»
Як встановлено, позивачем договір було підписано з протоколом узгодження розбіжностей, про що зазначено у договорі. Відповідач, не погодившись з ними, звернувся до суду з вимогами про укладення спірного договору в запропонованій ним редакції.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.2019р. №904/1454/19 відмовлено у задоволенні позовних вимог Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради до Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" про зобов'язання укласти договір від 14.02.2019 року №51 про відшкодування витрат за послуги зв'язку на умовах. Судовим рішенням встановлений наступний юридичний факт: договір від 14.02.2019р. №51 про відшкодування витрат за послуги зв'язку не вважається укладеним між сторонами не було досягнуто усіх істотних умов господарського договору.
Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.2019р. №904/1454/19 набрало законної сили 03.09.2019р.
Відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.
Враховуючи встановлені рішенням суду господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.2019р. №904/1454/19 обставини, що мають преюдиційне значення для даної справи №905/1491/19, доданий до матеріалів справи договір №51 від 14.02.2019р. не може бути прийнятий судом як належний та допустимий доказ, на підставі якого можна встановити обставини, що входять в предмет доказування по даній справі.
Дослідивши зміст позовної заяви та додані документи, судом встановлено, що на виконання вимог чинного законодавства України, позивач, як оператор телекомунікаційних послуг в період з січня 2019р. по червень 2019р. надавав телекомунікаційні послуги на пільгових умовах відповідним категоріям громадян, що проживають на території Центрального, Приморського, Лівобережного та Кальміуського районів Донецької області, на суму 122881,51 грн.
В підтвердження факту надання телекомунікаційних послуг позивач посилається на щомісячні розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг з січня 2019р. по червень 2019р., які були направлені на адресу відповідача.
Проте, як вказує позивач, розрахунки видатків відповідач в повному обсязі не оплатив, у зв'язку з чим за останнім утворилась заборгованість в сумі 60497,08грн.
Відповідач позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у відзиві на позов №6236/2019 від 03.09.2019р.
5. Оцінка суду і визначені відповідно до встановлених обставин правовідносини:
Пунктами 1, 6 статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту тощо.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".
У відповідності до ст.19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України.
Право окремих категорій громадян на пільги з оплати телекомунікаційних послуг встановлено Законом України від 22.10.1993р. №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту», Законом України від 28.02.1991р. № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Законом України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України від 23.03.2000р. №1584-ІІІ «Про жертви нацистських переслідувань», Законом України від 26.04.2001р. №2402-ІІІ «Про охорону дитинства», Законом України від 24.03.1998р. №203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Відповідно до ч.3 ст.63 Закону України «Про телекомунікації» телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Згідно з п.63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012р. №295, визначено, що встановлені законами пільги з оплати послуг зв'язку надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.
Відповідно до вищенаведених законодавчих актів України надання телекомунікаційних послуг пільговій категорії громадян є обов'язком позивача. При цьому, в силу положень Конституції України та законів України, якими встановлені пільги окремим категоріям громадян, держава взяла на себе обов'язок відшкодовувати витрати підприємств, що такі пільги надають.
Таким чином, надання пільг ґрунтується на принципі відшкодування витрат підприємствам, які надають послуги пільговим категоріям громадян.
Відповідно до ст.5 Бюджетного кодексу України бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування. Бюджетами місцевого самоврядування є бюджети територіальних громад сіл, їх об'єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах).
Згідно із ст.22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів відповідно до ст.22 Бюджетного кодексу України можуть бути виключно:
1) за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників;
2) за бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників;
3) за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради.
Відповідно до ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Згідно з ч.1 статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації.
Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання за спеціальним фондом бюджету виключно в межах відповідних фактичних надходжень спеціального фонду бюджету (з дотриманням вимог частини другої статті 57 цього Кодексу).
Частиною 6 ст.48 Бюджетного кодексу України передбачено, що бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Згідно із ч. 8 ст.51 Бюджетного кодексу України якщо фактичний обсяг власних надходжень за спеціальним фондом кошторису бюджетної установи з урахуванням залишків бюджетних коштів на початок року менший від планових показників, врахованих у спеціальному фонді її кошторису, розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний до закінчення бюджетного періоду внести зміни до спеціального фонду кошторису щодо зменшення власних надходжень і видатків з урахуванням очікуваного виконання спеціального фонду кошторису у відповідному бюджетному періоді. Розпорядники бюджетних коштів упорядковують бюджетні зобов'язання з урахуванням внесених змін до спеціального фонду кошторису.
Якщо обсяги власних надходжень бюджетних установ перевищують відповідні витрати, затверджені законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), розпорядник бюджетних коштів передбачає спрямування таких надпланових обсягів у першу чергу на погашення заборгованості з оплати праці, нарахувань на заробітну плату, стипендій, комунальних послуг та енергоносіїв.
Якщо такої заборгованості немає, розпорядник бюджетних коштів спрямовує 50 відсотків коштів на заходи, що здійснюються за рахунок відповідних надходжень, і 50 відсотків коштів - на заходи, необхідні для виконання основних функцій, але не забезпечені коштами загального фонду бюджету за відповідною бюджетною програмою.
У такому разі розпорядник бюджетних коштів здійснює перерозподіл обсягів узятих бюджетних зобов'язань за загальним фондом бюджету для проведення видатків за цими зобов'язаннями із спеціального фонду бюджету.
У відповідності до статті 91 Бюджетного кодексу України до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення місцевих програм соціального захисту окремих категорій населення, пільги з послуг зв'язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; постраждалим учасникам Революції Гідності; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; ветеранам праці; жертвам нацистських переслідувань; ветеранам військової служби; ветеранам органів внутрішніх справ; ветеранам Національної поліції; ветеранам податкової міліції; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби; ветеранам служби цивільного захисту; ветеранам Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби, ветеранів служби цивільного захисту та ветеранів Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; особам, звільненим з військової служби, які стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби; особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю та особам, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше одного супроводжуючого); реабілітованим громадянам, які стали особами з інвалідністю внаслідок репресій або є пенсіонерами; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; дружинам (чоловікам) та опікунам (на час опікунства) дітей померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою; багатодітним сім'ям, дитячим будинкам сімейного типу та прийомним сім'ям, в яких не менше року проживають відповідно троє або більше дітей, а також сім'ям (крім багатодітних сімей), в яких не менше року проживають троє і більше дітей, враховуючи тих, над якими встановлено опіку чи піклування
Загальні засади фінансування витрат, пов'язаних з наданням пільг на підставі вищевказаних законів, визначено безпосередньо у спеціальних законах, зокрема, Законі України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Законі України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Законі України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Законі України «Про охорону дитинства», Законі України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" тощо.
Отже, вищевикладені положення законодавства передбачають реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.
За таких обставин, чинне законодавство України не вимагає в імперативному порядку укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на пільги, оскільки зобов'язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України і не залежать від бажання сторін. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018р. у справі №904/621/17).
Як встановлено вище, підписаний між сторонами договір №51 від 14.02.2019р. визнаний в судовому порядку неукладеним (03.09.2019р.) з урахуванням того, що послуги надавались позивачем та відшкодовувались в спірний період - до набрання чинності вказаним рішенням, суд виходить з приписів статті 181 Господарського кодексу України, за змістом яких, якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо виконання неукладеного договору (такого, що не відбувся), правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Отже, на підставі вищевикладеного та в силу положень статті 11 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про те, що зобов'язальні відносини між сторонами по даній справі виникли на підставі закону.
Щодо посилання відповідача на неправомірність застосування до спірних правовідносин порядок Постановою КММ №256 від 04.03.2002р., суд зазначає наступне:
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.06.2017р. №426, яка набрала чинності з 24.06.2017р., були внесені відповідні зміни до постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002р. «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету», якою передбачений механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг з послуг зв'язку за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Даними змінами з п.1 Порядку №256 були виключені норми про те, що цей Порядок визначає відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг з послуг зв'язку за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Так, згідно з п.3 постанови (в редакції до 26.04.2017р.) визначено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).
Наказом Міністерства соціальної політики від 04.11.2016р. №1296 затверджено Методичні рекомендації з розроблення положень про структурні підрозділи з питань соціального захисту населення місцевих державних адміністрацій, в яких визначені повноваження Департаменту та відповідних структурних підрозділів соціального захисту населення щодо реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення.
Зокрема, в розділі IІІ Методичних рекомендацій, Департамент у сфері соціальної підтримки населення, забезпечення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян виконує координаційно-методичні функції та проводить моніторинг у сфері надання та виплати пільг, в тому числі, послуг зв'язку.
Місцеві структурні підрозділи соціального захисту населення подають пропозиції держадміністрації та органу місцевого самоврядування під час формування проекту відповідного місцевого бюджету щодо передбачення коштів у складі видатків на фінансування місцевих програм соціального захисту та соціального забезпечення на компенсацію соціальних послуг, проводить розрахунки з організаціями-надавачами послуг за надані пільги окремим категоріям громадян та забезпечує ведення Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги.
Відтак, з вищевикладеного вбачається, що до 24.06.2017р. відшкодування вартості телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян, здійснювалося головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенції з державного бюджету, а з 24.06.2017р. - за рахунок видатків з місцевого бюджету. Тобто, до вищевказаної Постанови були внесені зміни щодо джерела відшкодування наданих пільг, проте чинності остання не втратила.
Згідно з рішенням Маріупольської міської ради від 18.12.2018р. №7/38-3437 «Про міський бюджет на 2019р.» до головних розпорядників місцевого бюджету відповідального виконавця бюджетної програми віднесено, в тому числі, Департамент соціального захисту населення міської ради.
Відтак, за висновками суду, у ПАТ "Укртелеком" виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг зв'язку, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у відповідача як органу, через який діє держава у цивільних відносинах та як розпорядника коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг у м.Маріуполі, - кореспондуючий цивільний обов'язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги на пільгових умовах за 2019р. на підставі закону, оскільки: по-перше, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України); по-друге, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).
Згідно вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
За приписом ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як встановлено вище, факт надання ПАТ “Укртелеком” послуг пільговим категоріям населення м.Маріуполя з січня 2019р. по червень 2019р. на суму 122881,51гн. не заперечується сторонами. Разом з тим, у даній відповідачем оспорюється сума заборгованості з урахуванням часткового відшкодування ним після відкриття провадження у справі.
Оскільки на вимоги ухвали суду від 07.10.2019р. №905/1491/19 сторони звірку взаєморозрахунків не провели, суд виходить з представлених відповідачем доказів проведення часткового відшкодування, а саме: платіжних доручень №37308747 від 27.08.2019р. на суму 10237,35грн. та №37304302 від 19.06.2019р. на суму 2316,67грн. - призначення платежу: пільги за абонплату за червень 2019р.; №37306943 від 30.07.2019р. на суму 52147,08грн. - призначення платежу: пільги за абонплату за січень-травень 2019р., а також відповідні виписки Державної казначейської служби України.
Отже, суд приймає до уваги твердження відповідача щодо неврахування позивачем проведеної оплати в сумі 2316,67 грн. при розрахунку позовних вимог, оскільки це підтверджується матеріалами справи. З огляду на це, суд дійшов висновку про те, що свої зобов'язання з відшкодування позивачу витрат по наданню пільг за надані телекомунікаційні послуги з період з січня 2019р. - червень 2019р. відповідач не виконав на суму 58180,41 грн.
З приводу твердження відповідача про наявність розбіжностей та недоліків в списках пільговиків, надані послуги яким підлягають відшкодуванню суд виходить з наступного:
Згідно з пунктом 2 Постанови головні розпорядники коштів місцевих бюджетів ведуть персоніфікований облік отримувачів пільг за соціальною ознакою згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003р. №117 «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги» житлових субсидій населенню, допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам, тимчасової державної допомоги дітям та допомоги по догляду за інвалідами I чи II групи внаслідок психічного розладу, а також здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.
Згідно з пунктом 10 положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою "2-пільга".
Матеріалами справи підтверджені ті обставини, що на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. №256 «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» (з урахуванням змін), постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 №117 «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги», з дотриманням вимог наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 04.10.2007 №535 «Про затвердження форми для розрахунку видатків на відшкодування витрат, пов'язаних наданням пільг "2-пільга"» та Інструкції про порядок її заповнення, позивачем направлялися на адресу відповідача розрахунки заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг абонентам-пільговикам у минулому місяці на паперовому носії за січень - червень 2019р. та електронних носіях, що підтверджується наявними в матеріалах справи супровідними листами позивача, повідомленнями про вручення поштового відправлення.
За змістом п.11 Положення №117 та п.2 Постанови №256, уповноважений орган зобов'язаний щомісяця звіряти інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги (з актами форми « 2-пільга»), і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжності, до уточнення цієї інформації, та складає акти звіряння розрахунків за надані пільговиками послуги згідно з формою « 3-пільга». Акти звіряння складаються за формою «№3-пільга», встановленою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 28.03.2003р. №83 «Про затвердження форми №3-пільга».
Жодних доказів в підтвердження своїх тверджень щодо неправомірності відшкодування послуг позивачу за січень-червень 2019р. відповідачем до справи не надано. Зокрема, матеріали справи не містять звіту за відповідний період або інших відомостей з протоколами помилок, списками осіб, які втратили право на пільги, яким відключено телефони або щодо наявності інших підстав неприйняття до відшкодування послуг зв'язку.
Суд зазначає, що ПАТ "Укртелеком" не має доступу до Реєстру пільговиків, а отже єдиною підставою для внесення змін в розрахунки за формою "2-пільга" є отримана від органів соціального захисту інформація про виявлені розбіжності.
Системний аналіз вищевикладених положень законодавства свідчить про те, що саме на відповідача, як на головного розпорядника бюджетних коштів, з метою запобігання нецільового використання грошових коштів, покладається обов'язок забезпечення звірки інформації, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги та наданні останнім відомостей щодо виявлених розбіжностей, проводити електронні звірки інформації від організацій - надавачів послуг щодо витрат.
Враховуючи відсутність належних, допустимих, вірогідних та достовірних доказів (актів звіряння за формою « 3-пільга») на підтвердження своєчасного виконання обов'язку надання інформації позивачеві про виявлені невідповідності в наданих позивачем розрахунках з даними Реєстру, суд відхиляє в цій частині заперечення відповідача як такі, що всупереч статтям 74-77 Господарського процесуального кодексу України не доведені належними доказами.
При цьому, суд зазначає, що право Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих ним своїм абонентам - пільговим категоріям споживачів, підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, що законодавством про місцевий бюджет видатків на ці потреби не передбачав, оскільки фінансові зобов'язання держави виникли не з наведеного бюджетного законодавства, а з законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним законодавчо особам, а також з нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з постачальниками, зокрема, телекомунікаційних послуг таким категоріям споживачів.
Зазначений висновок узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеній у постановах від 10.04.2018 у справі №927/291/17 та від 17.04.2018 у справі № 906/621/17.
Частиною 2 статті 218 ГК України та статтею 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року №6-рп/2007).
Зокрема, у Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).
Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00), ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
В рішеннях Європейського Суду з прав людини ЄСПЛ від 18 жовтня 2005 року у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та від 30 листопада 2004 року у справі «Бакалов проти України» також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Таким чином, посилання відповідача на відсутність фінансування суд до уваги не приймає, будь-які підстави для звільнення відповідача від відповідальності відсутні.
За таких обставин, враховуючи, що телекомунікаційні послуги на пільгових умовах позивачем надавались на виконання імперативних законодавчих приписів, виходячи з того, що відповідач (як уповноважений державою орган) в силу закону має відшкодувати спірні витрати позивачу за рахунок бюджетних коштів, приймаючи до уваги ті обставини, що відповідач таке відшкодування в повному обсязі не виконав, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 60497,08 грн. підлягають частковому задоволенню в сумі 58180,41грн.
Судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.13, 46, 74, 76, 236-241, Перехідними положеннями Господарського процесуального кодексу України, суд,
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м.Київ в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м.Дніпро до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради, м.Маріуполь, Донецька область про стягнення заборгованості в сумі 60497,08 грн. задовольнити частково.
Стягнути з Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (87548, Донецька область м.Маріуполь, вул.Миру, 70, ЄДРПОУ 41336065) на користь Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” (01601 м.Київ, бул.Т.Шевченка, буд.18, ЄДРПОУ 21560766) в особі Дніпровської філії Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” (49600 м.Дніпро, вул.Херсонська, 26, ЄДРПОУ 25543196) заборгованість в сумі 58180 грн. 41 коп., судовий збір в сумі 1847 грн. 43 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
В судовому засіданні 26.11.2019р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення підписано 26.11.2019р.
Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).
Суддя Г.В. Левшина