27 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/9220/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Іщук Л. П.,
суддів - Обрізка І. М., Онишкевича Т. В.,
за участю секретаря судового засідання - Кітраль Х. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 08 липня 2019 року (ухвалене головуючим суддею Комшелюк Т. О. у м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
26 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу від 09 листопада 2018 року № Ф-15164-17.
В обгрунтування позовних вимог зазначає, що нарахування відповідачем йому єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю за період з 01 січня 2018 року по 31 жовтня 2018 року здійснено з порушенням строку обчислення боргу, що свідчить про порушення відповідачем процедури, яка передує прийняттю оскаржуваної вимоги.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 08 липня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, з покликанням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує обставинами, викладеними в позовній заяві. Крім цього, зазначає, що відповідач вправі здійснити нарахування єдиного внеску, прийнявши вимогу про сплату боргу, лише на підставі акта перевірки чи поданої звітності, однак перевірка відповідачем не була проведена та звітність ним не подавалась.
В судове засідання з апеляційного розгляду справи учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до частини четвертої статті 229, статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний суд ухвалив розгляд справи здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши доповідь головуючого судді, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з 04 січня 2011 року ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, взятий на облік як платник єдиного внеску та платник податків на загальній системі оподаткування.
03 грудня 2018 року проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача, що підтверджується копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
За даними інтегрованої картки платника податків станом на 31 жовтня 2018 року загальна заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску становить 12135,77 грн.
09 листопада 2018 року Головним управлінням ДФС у Рівненській області сформовано та направлено позивачу вимогу № Ф-15164-17 про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску в сумі 12135,77 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, оскаржувана вимога є правомірною, оскільки позивач, як фізична особа-підприємець, не виконав свого обов'язку щодо нарахування та сплати єдиного внеску.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Згідно з пунктами 2, 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Приписами пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У пункті 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI визначено базу нарахування єдиного внеску, зокрема, для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
Згідно з частиною п'ятою статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Відповідно до абзацу 3 частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з абзацом 4 частини восьмої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.
Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що фізичні особи-підприємці сплачують єдиний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.
Порядок стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 № 449 (далі - Інструкція № 449).
Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції № 449, фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках:
- якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів та зборів;
- якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
За вимогами пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.
Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.
Так, згідно з даними інтегрованої картки платника позивачем станом на 31 жовтня 2018 року не сплачено єдиний внесок у сумі 12135,77 грн.
Як підтверджується матеріалами справи, позивач припинив підприємницьку діяльність лише 03 грудня 2018 року, а тому в період з 01 січня 2018 року по 31 жовтня 2018 року позивач мав статус платника єдиного внеску як фізична особа-підприємець, а відтак, у вказаний період зобов'язаний був сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Так, враховуючи наявність в позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску за період з 01 січня 2018 року по 31 жовтня 2018 року, Головним управлінням ДФС у Рівненській області 09 листопада 2018 року сформовано та направлено позивачу вимогу № Ф-15164-17 про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску в сумі 12135,77 грн.
При цьому, як зазначив суд першої інстанції, доводи позивача про те, що прийняттю вимоги про сплату боргу має передувати проведення перевірки, складення акта перевірки, чи подання позивачем звітності, не заслуговують на увагу, оскільки оскаржувана вимога винесена на підставі облікових даних з інформаційної системи фіскального органу з огляду на наявність на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску, як передбачено Інструкцією № 449, а не за результатами проведення документальної перевірки чи на підставі поданої звітності.
Щодо несвоєчасного направлення відповідачем вимоги про сплату недоїмки, оскільки така з урахуванням вимог пункту 3 Розділу VI Інструкції № 449, повинна була бути надіслана позивачу протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказана обставина, з огляду на наявність в позивача обов'язку сплати єдиного внеску, не може бути самостійною підставою для визнання оскаржуваної вимоги протиправною.
Враховуючи викладене, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність винесення відповідачем вимоги про сплату боргу, що свідчить про необгрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 310, 315, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 08 липня 2019 року у справі № 460/1023/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
Т. В. Онишкевич
Повне судове рішення складено 27 листопада 2019 року.