27 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/11934/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів- Курильця А. Р., Кушнерика М. П.,
з участю секретаря судового засідання - Ратушної М. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 жовтня 2019 року у справі № 161/14330/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до поліцейського роти №2 батальйону Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції Хилюка Дмитра Сергійовича, Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-
суддя в 1-й інстанції - Івасюта Л .В.,
час ухвалення рішення - 28.10.2019 року, 15:07 год,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - 28.10.2019 року,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідачів - поліцейського роти №2 батальйону Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції Хилюка Дмитра Сергійовича, Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення ДП18 №257708 від 20 серпня 2019 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та ч.3 ст.122 КУпАП.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що працівниками патрульної поліції на йому вимогу не було пред'явлено службове посвідчення; при цьому, звертає увагу на те, що поліцейський приймає рішення одноособово, а не колегіально; норми, які б встановлювали, що достатньо представитися одному з поліцейських відсутні, а тому враховуючи той факт, що представився лише поліцейський роти №4 УПП у Волинській області ДПП Сучко С. С., який не є учасником справи, а постанова про притягнення до адміністративної відповідальності складена поліцейським роти №2 батальйону УПП у Волинській області ДПП Хилюком Д. С., апелянт вважає, що вказана постанова є протиправною та підлягає скасуванню. Просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позов задовольнити.
Відповідачі своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи в судове засідання не прибули, хоча про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи в їх відсутності за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою серії ДП18 №257708 від 20 серпня 2019 року у справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбаченихч.1, 3 ст.122 КУпАП та накладено штраф у розмірі 510 грн.
Із змісту оскаржуваної постанови вбачається, що позивач 20 серпня 2019 року о 14 год. 24 хв. у м. Луцьк по вул. Винниченка, керуючи транспортним засобом марки «Skoda Fabia» д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив рух по смузі для громадського транспорту, позначеній знаком 5.11 «Смуга для руху маршрутних транспортних засобів», чим порушив п.17.1 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.122 КУпАП та не виконав вимогу дорожнього знаку 4.2 «Рух праворуч» та 3.21 «В'їзд заборонено», чим порушив п.8.4 «г» та п. 8.4 «а» ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в діях позивача є ознаки правопорушень, передбачених ч.1,3 ст.122 КУпАП, а тому його правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення інспектором патрульної поліції в межах санкції статті, відповідач діяв у межах його повноважень, а тому відсутні підстави для скасування постанови у справі про адміністративне порушення серії ДП18 №257708 від 20 серпня 2019 року.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з такого.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Ст.222 КУпАП передбачає, що органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (ч.ч.1-3,5-6 ст.121, ст.ст.121-1, 121-2, ч.1-3 ст.122, ч.1 ст.123, ст.ст.124-1 - 126) тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Згідно зі ст.9 КУпАП адміністративним правопорушення (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ч.5 ст.14 Закону України «Про дорожній рух» передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Згідно з ч.1 ст.122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Відповідно до ч.3 ст.122 КУпАП ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до п. 2.3. ПДР України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
Згідно з п.1.10 ПДР України дорожня обстановка - сукупність факторів, що характеризуються дорожніми умовами, наявністю перешкод на певній ділянці дороги, інтенсивністю і рівнем організації дорожнього руху (наявність та стан дорожньої розмітки, дорожніх знаків, дорожнього обладнання, світлофорів), які повинен ураховувати водій під час вибору швидкості, смуги руху та прийомів керування транспортним засобом.
Відповідно до п. 17.1 ПДР України на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8 Знак 5.8 «Дорога із смугою для руху маршрутних транспортних засобів» або 5.11 Знак 5.11 «Смуга для руху маршрутних транспортних засобів» забороняються рух і зупинка інших транспортних засобів на цій смузі.
Знак 5.11 "Смуга для руху маршрутних транспортних засобів" застосовується для позначення смуги, призначеної для руху тільки транспортних засобів, що рухаються за установленими маршрутами, якщо рух такою смугою здійснюється попутно загальному потоку транспортних засобів. Дія знака поширюється на смугу руху, над якою він встановлений. Якщо знак встановлений праворуч від дороги, його дія поширюється на праву смугу руху.
Водій, який повертає праворуч на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, що відокремлена переривчастою лінією дорожньої розмітки, може виконувати поворот з цієї смуги. У таких місцях дозволяється також заїжджати на неї під час виїзду на дорогу і для посадки чи висадки пасажирів біля правого краю проїзної частини.
Відповідно до ПДР України дорожній знак 4.2 «Рух праворуч» дозволяє рух лише праворуч. Дія знака не поширюється на транспортні засоби, що рухаються за встановленими маршрутами. Дія знака поширюється на перехрещення проїзних частин, перед яким він встановлений.
Згідно з ПДР України дорожній знак 3.21 «В'їзд заборонено» передбачає, що забороняється в'їзд усіх транспортних засобів з метою: запобігання зустрічному руху транспортних засобів на ділянках доріг з одностороннім рухом; запобігання виїзду транспортних засобів назустріч загальному потоку на дорогах, позначених знаком 5.8; організації відокремленого в'їзду і виїзду на майданчиках, що використовуються для стоянки транспортних засобів, майданчиках відпочинку, автозаправних станцій тощо; запобігання в'їзду на окрему смугу руху, при цьому знак 3.21 повинен застосовуватись разом з табличкою 7.9, запобігання в'їзду на дороги, що безпосередньо простягаються у межах прикордонної смуги до державного кордону і не забезпечують пересування до встановлених пунктів пропуску через державний кордон (крім сільськогосподарської техніки, інших транспортних засобів і механізмів, задіяних у провадженні відповідно до законодавства і за наявності відповідних на те законних підстав сільськогосподарської діяльності або інших робіт, ліквідації надзвичайних ситуацій та їх наслідків, а також транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Держприкордонслужби, ДМС, ДФС, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, Національної поліції і органів прокуратури під час виконання оперативних та службових завдань).
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що позивач 20 серпня 2019 року о 14 год. 24 хв. у м. Луцьк по вул. Винниченка, керуючи транспортним засобом марки «Skoda Fabia» д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив рух по смузі для громадського транспорту, позначеній знаком 5.11 «Смуга для руху маршрутних транспортних засобів», чим порушив п.17.1 ПДР України та не виконав вимогу дорожнього знаку 4.2 «Рух праворуч» та 3.21 «В'їзд заборонено», чим порушив п.8.4 «г» та п. 8.4 «а» ПДР України.
Колегією суддів оглянуто та досліджено відеозаписи з автомобільного відеореєстратора поліцейських та камери нагрудного реєстратора поліцейського, що знаходиться на цифровому носії інформації DVD-R та міститься в матеріалах справи (а.с.32), яким стверджується факт того, що позивач, керуючи транспортним засобом марки «Skoda Fabia», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив рух по смузі для громадського транспорту, позначеній знаком 5.11 «Смуга для руху маршрутних транспортних засобів», ігноруючи при цьому вимогу дорожнього знаку 4.2 «Рух праворуч» та 3.21 «В'їзд заборонено», чим порушив п. 8.4 «г» та п. 8.4 «а» ПДР України.
Колегія суддів звертає увагу на те, що належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність у діях позивача складу адміністративних правопорушень, передбачених ч.1, 3 ст.122 КУпАП, останній не надав, а судом таких обставин не встановлено; крім того, позивач не заперечує факту цих порушень.
Таким чином, відповідач згідно з вимогами ст.77 КАС України довів належними доказами, зокрема, відеозаписом з нагрудного відеореєстратора інспектора, правомірність прийнятого ним рішення.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що із вказаних відеозаписів вбачається, що поліцейський ОСОБА_2 належним чином представився, пояснив позивачу суть правопорушення, причину та підставу перевірки документів та попросив пред'явити документи, зазначені в п.2.1 ПДР України на підставі ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію» та п2.4 а) ПДР України; поліцейський Хилюк Д. С. при розгляді справи про адміністративне правопорушення роз'яснив позивачу права, передбачені ст.268 КУпАП та ст.63 Конституції України та можливість надавати пояснення, відповідно до вимог ст.285 КУПАП ознайомив позивача зі змістом постанови про притягнення останнього до адміністративної відповідальності та надав її копію.
Таким чином, доводи апелянта в частині порушення процедури складання, розгляду та прийняття постанови спростовуються вказаним вище цифровим носієм інформації DVD-R, який є належним доказом у справі, а тому колегія суддів такі відхиляє як безпідставні.
Колегія суддів не приймає до уваги як необґрунтовані покликання апелянта як на підставу для визнання протиправною та скасування постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності на непред'явлення поліцейським службового посвідчення, оскільки такі не спростовують факт вчинення позивачем адміністративних правопорушень, передбачених ч.1, 3 ст.122 КУпАП, та не є беззаперечним доказом порушення відповідачем процедури винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, а також не впливає на правомірність прийняття оскаржуваної постанови.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії ДП18 №257708 від 20 серпня 2019 року прийнята правомірно, оскільки відповідачем належними та допустимими доказами доведено факт вчинення позивачем адміністративних правопорушень, передбачених ч.1, 3 ст.122 КУпАП, а також дотримана процедура складання та прийняття оскаржуваної постанови.
За правилами ч.2 ст.36 КУпАП, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.
Таким чином, на позивача правомірно накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. у межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. 242, 243, 250, 268, 271, 272, 286, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 жовтня 2019 року у справі № 161/14330/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 27 листопада 2019 року.