26 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/9844/19
Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Ніколіна В.В.
суддів Гінди О.М., Заверухи О.Б.
за участі секретаря судового засідання Пильо І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року (суддя - Сорока Ю.Ю., м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Старовижівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 19.06.2019 звернувся до суду з позовом до Старовижівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, у якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 08.05.2019 №50/С-01 про відмову у перерахунку пенсії позивачу; зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату пенсії позивачу, обчисленої відповідно до пункту 9-1 «Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 (далі - Порядок №1210) та на підставі рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018. В обґрунтування позовних вимог вказує, що є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, інвалідом 2 групи та має право на пенсійне забезпечення відповідно до статей 54, 57 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII). ОСОБА_1 стверджує, що йому стало відомо про те, що 17.07.2018 Конституційний Суд України рішенням №6-р/2018 визнав таким, що не відповідають Конституції України (є не конституційними) підпункти 2-7, 12 та 14 пункту 4 розділу 1 Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів України», прийнятого Верховною радою України 28.12.2014 за №76-VIII (далі - Закон №76-VIII). Конституційний Суд України у своєму рішенні вказує, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій встановлених Законом №796-XII фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Вважає, що зміни до Закону №796-XII, які стосуються обмеження чи скасування пільг, компенсацій і гарантій, призвели до звуження прав осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зниження рівня їх соціального забезпечення. Відтак, позивач вважає, що має право на призначення державної пенсії у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком для непрацездатних осіб, яка не може бути нижчою за прожитковий мінімум, як це було передбачено нормами Закону №796-XII до внесення змін Законом №76-VIII. Позивач наголошує, що відповідачем безпідставно не проведено перерахунок належної йому пенсії відповідно до висновків рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року у справі №140/1915/19 позов задоволено. Визнано протиправним рішення Старовижівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області від 08.05.2019 №50/С-01 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії. Зобов'язано Старовижівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати встановленої законом на 01 січня відповідного року відповідно до частини третьої статті 59 Закону №796-XII та на підставі пункту 9-1 Порядку №1210 з 13.04.2019.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. В доводах апеляційної скарги вказує, що заява позивача про перерахунок пенсії від 13.04.2019 подана не за встановленою формою, визначеною «Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), а відтак не може призводити до відповідних правових наслідків. Відповідно й лист відповідача від 08.05.2019 №50/С-01 є відповіддю на письмове звернення позивача, а не рішенням про відмову у проведенні перерахунку. Крім цього, апелянт звертає увагу, що рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 не вносились зміни до положень статей 50, 54 Закону №796-XII, тому відсутні підстави для врахування вимог цього рішення при обчисленні пенсії позивача. Також вказує, що лише постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2019 №543 внесено зміни до пункту 9-1 Порядку №1210, даний пункт викладено в новій редакції: «За бажанням військовослужбовців, зокрема військовозобов'язаних, призваних на військові збори, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року за формулою». Таким чином, відповідач вважає, що у спірних правовідносинах управління Пенсійного фонду діяло виключно на підставі, в межах та на виконання норм чинного законодавства та правомірно розглянуло письмове звернення позивача щодо перерахунку йому пенсії на підставі рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018, оскільки для цього відсутні законодавчо передбачені підстави.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Учасники справи, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, позивач є громадянином, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 (категорія 1). З 19.02.20018 позивачу встановлено 2 групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на ЧАЕС.
Також встановлено, що позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону №796-XII.
ОСОБА_1 13.04.2019 звернувся до Старовижівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області із заявою, у якій з покликання на статі 50, 54 Закону №796-XII, а також на рішення Конституційного суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 просив провести перерахунок його пенсії з 01.08.2018.
Відповідач листом від 08.05.2019 №50/С-01 роз'яснив механізм нарахування пенсії та повідомив позивача, що нарахована йому пенсія виплачується згідно чинного законодавства.
Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав, що з урахуванням рішення Конституційного Суду України у справі №3-14/2019, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), словосполучення «дійсної строкової», яке міститься у частини третій статті 59 Закону №796-XII, позивач має право на перерахунок пенсії по інвалідності, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, відповідно до частини третьої статті 59 Закону №796-XII.
З такими висновками суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не погоджується та вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов'язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я визначені Законом №796-ХІІ.
Статтею 50 Закону №796-ХІІ (в редакції від 01.07.1992, на яку посилається позивач по справі) було передбачено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах: - інвалідам I групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком; - інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком; - інвалідам III групи, хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Статтею 54 Закону №796-ХІІ (в редакції від 01.07.1992, на яку посилається позивач по справі) було передбачено, що пенсії по інвалідності, що настали внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержуваного за роботу у зоні відчуження в 1986-1987 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством, але не нижче розмірів, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». При цьому пенсія по інвалідності учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1986 року, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчою: по I групі інвалідності семи мінімальних заробітних плат, по II групі інвалідності - п'яти мінімальних заробітних плат, по III групі інвалідності трьох мінімальних заробітних плат. Іншим інвалідам, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, пенсія по інвалідності не може бути нижчою: по I групі інвалідності - чотирьох мінімальних заробітних плат, по II групі інвалідності - трьох мінімальних заробітних плат, по III групі інвалідності - двох мінімальних заробітних плат.
Разом з тим, Законом №76-ІІІ, що набрав чинність з 01.01.2015, внесено зміни до Закону України №796-ХІІ.
Зокрема, текст статей 50 та 54 Закону №796-ХІІ викладено у такій редакції: «Особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України» (стаття 50 Закону №796-ХІІ).
«Пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986 - 1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців. Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань» (стаття 54 Закону №796-ХІІ).
Таким чином, Законом №76-VIII статті 50, 54 Закону №796-ХІІ викладено в нових редакціях, згідно з якими особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України; умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.
Крім того, 28.12.2014 прийнято Закон України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», пунктом 9 Прикінцевих положень якого встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону №796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З огляду на викладені положення законодавства, з 01.01.2015 визначення розмірів пенсій ліквідаторам наслідків аварії на ЧАЕС віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України.
Щодо рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018, на яке позивач посилається, як на підставу для здійснення відповідачем перерахунку пенсійного забезпечення, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що рішенням Конституційного Суду України у справі від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено усі соціальні гарантії постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, у зв'язку з тим, що скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, встановлених Законом №796-ХІІ щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечать положенню частини другої статті 3 Конституції України, виходячи з наступного.
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними): підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VIII; частину третю статті 22, частину другу статті 24, частину сьому статті 30 Закону № 796-XII зі змінами; статтю 53 (крім її назви), статтю 60 Закону №796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VIII.
Разом з тим, питання конституційності змін, внесених Законом №76-VIII до статті 54 Закону №796-ХІІ, на підставі якої позивачу виплачується державна (основна) пенсія, а також до статті 50 Закону №796-ХІІ, на підставі якої позивачу виплачується додаткова пенсія, у цьому рішенні не ставилось і Конституційним Судом не вирішувалось.
Отже вказаним рішенням статті 50 та 54 Закону №796-XII неконституційними не визнавались, а тому зазначені статті продовжують діяти у редакції Закону №76-VIII, і за їх змістом пенсія по інвалідності, що настала внаслідок Чорнобильської катастрофи та щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначаються саме у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, позивач помилково вважає, що з врахуванням висновків Конституційного Суду України викладених в рішенні від 17.07.2018 №6-р/2018, має право на пенсію в розмірі не меншому ніж вісім мінімальних пенсій за віком, а також на щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки Конституційного Суду, викладені у вказаному рішенні, не стосуються правовідносин, що є предметом розгляду у даній справі.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з доводами відповідача про те, що розмір і порядок отримання соціальних виплат згідно статей 50,54 Закону №796-XII визначається виключно Кабінетом Міністрів України, а отже відповідач правомірно здійснював нарахування і виплату позивачу пенсії у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, що вказує на відсутність підстав для задоволення позову щодо перерахунку пенсії з 17.07.2018.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що станом на дату виникнення спірних правовідносин та на час вирішення справи судом, положення статтей 50, 54 Закону №796-XII, якими визначено, що виплати, передбачені цими статтями, здійснюються в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, відповідають Конституції України (є конституційними), а тому покликання апелянта на необхідність застосування до спірних правовідносин Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 є безпідставними.
Окрім цього, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що у рішенні Європейського суду з прав людини за заявою Великоди ОСОБА_2 Ніканорівни проти України №43331/12 від 03 червня 2014 року щодо частин скарг заявниці стосовно невиконання рішення суду від 19 січня 2010 року щодо нарахування та виплати заявниці пенсії у розмірі, встановленим статями 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» після внесення у 2011 році змін до законодавства, Європейський суд з прав людини констатував, що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Відповідно, обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 01 листопада 2011 року, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії заявниці. Протягом зазначеного періоду заявниця отримувала пенсію згідно з рішенням суду від 19 січня 2010 року, і таким чином для скарги немає підстав.
На залежність розмірів соціальних виплат від економічних чинників вказав і Конституційний Суд України, зокрема, у рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік».
У цьому Рішенні вказано, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац сьомий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004 (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення).
Як відзначив Конституційний Суд України, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
Цим Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 4 розділу VІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 23 грудня 2010 року №2857-VІ з наступними змінами.
У іншому рішенні від 25.01.2012 №3-рп/2012 Конституційний Суд України дійшов висновку, що однією з ознак України, як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
З системного аналізу наведених рішень слідує, що при їх прийнятті Конституційний Суд України виходив із додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування у межах фінансових можливостей держави права кожного на достатній життєвий рівень.
При цьому, як відзначив Конституційний Суд України, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист (пункт 2.1 рішення від 26.12.2011 №20-рп/2011).
З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що застосування до спірних відносин положень статтей 50, 54 Закону № 796-ХІІ в редакції згідно з Законом №76-ІІІ та Порядку №1210 в даному випадку не є підставою для визнання неправомірними дій відповідача при виплаті позивачу пенсії.
Разом з тим, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати встановленої законом на 01 січня відповідного року відповідно до частини третьої статті 59 Закону №796-XII та на підставі пункту 9-1 Порядку №1210 з 13.04.2019, оскільки такі не заявлялись позивачем у адміністративному позові. Не зазначав про такі обставини й сам позивач у своїй заяві до пенсійного органу від 13.04.2019.
Крім того, помилковим є застосування судом першої інстанції рішення Конституційного Суду України від 25.04.2019 у справі №3-14/2019 до розглядуваних правовідносин, оскільки предметом спору є наявність підстав для перерахунку пенсії позивача на підставі статтей 50 та 54 Закону №796-ХІІ у змінених розмірах, встановлених Законом №76-ІІІ, а не встановлення обставин для перерахунку пенсії позивача на підставі статті 59 Закону №796-ХІІ.
Суд першої інстанції вищевказаних обставин справи не врахував та порушив вимоги частини другої статті 9 КАС України, за змістом якої суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
При цьому, апеляційний суд наголошує, що право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом» (стаття 55 Конституції України). Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Без встановлення такого порушення, а лише допускаючи можливість неправомірної поведінки суб'єкта оскарження, суд дійде помилкового висновку про можливість захисту непорушених прав.
Отже, враховуючи, що позивач із заявою про перерахунок та виплату пенсії відповідно до частини третьої статті 59 Закону №796-ХІІ не звертався, його право не є порушене, тому відсутні підстави для захисту такого в судовому порядку.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову.
Згідно із частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд першої інстанції за результатами розгляду справи прийняв рішення, врахувавши лише позицію позивача, без проведення належного глибинного дослідження всіх необхідних доказів, застосувавши спрощений поверхневий підхід до встановлення фактів.
Враховуючи викладене, оцінивши зібрані докази у сукупності, судова колегія приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги відповідача є підставними і обґрунтованими та спростовують висновки суду першої інстанції.
Таким чином, судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, відтак оскаржуване рішення суду відповідно до вимог статті 317 КАС України підлягає скасуванню з одночасним прийняттям постанови про відмову в задоволенні позову з наведених вище підстав.
Керуючись ч.3 ст.243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області задовольнити.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
О. Б. Заверуха
Повне судове рішення складено 27 листопада 2019 року.