21 листопада 2019 р.Справа № 480/1479/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бартош Н.С.,
Суддів: Катунова В.В. , Подобайло З.Г. ,
за участю секретаря судового засідання Мороза М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Діска А.Б., м. Суми) від 28.05.2019 року (повний текст складено 03.06.2019 року) по справі № 480/1479/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумиспортінвест"
до Головного управління ДФС у Сумській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення в частині,
Позивач, ТОВ "Сумиспортінвест", звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Сумській області № 0026605412 від 09.04.2019 р. в частині нарахування штрафу у розмірі 200245,84 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання з земельного податку з юридичних осіб відповідачем було накладено штраф на позивача в сумі 201354,61 грн. З розрахунку штрафних санкцій до податкового повідомлення-рішення № 0026605412 від 09.04.2019 р. вбачається, що штрафна санкція нарахована у зв'язку з погашенням податкового боргу у загальному розмірі 1006773,09 грн., в тому числі у розмірі 1001229,24 грн. у зв'язку з поданням уточнюючих податкових декларацій. Позивач зазначає, що подання уточнюючої податкової декларації, якою зменшено суми самостійно визначених грошових зобов'язань, не являється оплатою боргу з плати за землю, а тягне за собою лише зміну раніше задекларованих грошових зобов'язань, в цьому випадку шляхом їх зменшення у зв'язку з самостійно виявленою помилкою, і ніяким чином не може бути прирівняне до погашення податкового боргу для цілей застосування відповідальності за порушення правил сплати (перерахування) податків у відповідності до п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 28.05.2019 року по справі № 480/1479/19 позовні вимоги задоволено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В судовому засіданні представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що посадовими особами податкового органу була проведена камеральна перевірка податкової звітності ТОВ "Сумиспортінвест", за результатами якої складено акт перевірки від 20.03.2019 р. № 901/18-28-54-12/37282737 та зроблені висновки про несвоєчасну сплату позивачем самостійно визначеного грошового зобов'язання по земельному податку за вересень-грудень 2015 року у сумі 57490,05 грн., 2016 рік у сумі 402050,40 грн., 2017 рік у сумі 363402,35 грн., січень - лютий 2018 року у сумі 160060,61 грн. та суму, визначену контролюючим органом згідно податкового повідомлення-рішення № 0007161203 від 24.07.2017 р. у сумі 23769,68 грн. (а.с. 17-21).
Також судом встановлено, що ТОВ "Сумиспортінвест" були подані до контролюючого органу податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності), в яких платником самостійно визначені податкові зобов'язання зі сплати земельного податку за відповідні роки, а саме: № 9008093906 від 03.02.2015 р., № 9021628579 від 22.02.2016 р. № 9013288829 від 08.02.2017 р., № 9015144495 від 08.02.2018 р. (а.с. 22-46).
Згодом, ТОВ "Сумиспортінвест" подані до контролюючого органу уточнюючі податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за 2018 рік, а саме: № 9046393151 від 16.03.2018 р., № 9050215395 від 21.03.2018 р., № 9050232656 від 21.03.2018 р., № 9055245167 від 30.03.2018 р., № 9175817742 від 20.08.2018 р., якими зменшене зобов'язання попереднього звітного періоду у загальному розмірі 1006773,09 грн. (а.с. 51-75).
На підставі акту перевірки ГУ ДФС у Сумській області прийняло податкове повідомлення-рішення № 0026605412 від 09.04.2019 р. про сплату штрафу у розмірі 20% у сумі 201354,61 грн. за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання з земельного податку з юридичних осіб (а.с. 12).
З розрахунку штрафних (фінансових) санкцій до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Сумській області № 0026605412 від 09.04.2019 року встановлено, що штрафна санкція нарахована у зв'язку з погашенням податкового боргу у загальному розмірі 1006773,09 грн., в тому числі у розмірі 1001229,24 грн. у зв'язку з поданням уточнюючих податкових декларацій та 5543,85 грн. за платіжним дорученням № 612186 від 06.12.2018 року (а.с. 13-16).
Не погодившись з винесеним контролюючим органом податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідач не довів обґрунтованість прийняття податкового повідомлення-рішення № 0026605412 від 09.04.2019 року в частині нарахування штрафу у розмірі 200245,84 грн.
В доводах апеляційної скарги відповідач по справі послався на те, що податкове зобов'язання зі сплати земельного податку, самостійно визначене платником в податкових деклараціях № 9008093906 від 03.02.2015 р., № 9021628579 від 22.02.2016 р., № 9013288829 від 08.02.2017 р., № 9015144495 від 08.02.2018 р., № 9046393151 від 16.03.2018 р., № 9050215395 від 21.03.2018 р., № 9050232656 від 21.03.2018 р., не сплачено протягом строків, визначених Кодексом, а погашення податкового боргу відбулося внаслідок подання уточнюючої декларації зі зменшенням суми раніше нарахованого зобов'язання, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу, передбаченого у пункті 126.1 статті 126 Кодексу, з урахування загального строку затримки сплати суми податкового боргу.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та відхиляє доводи апелянта, з огляду на наступне.
Положеннями пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Згідно з пп. 16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до ст. 36 ПК України податковим обов'язком платника податку визнається його обов'язок обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Такий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором, він є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.
Приписами п. 54.1 ст. 54 ПК України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
В розумінні п. 46.1 ст. 46 ПК України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Пунктом 31.1 ст. 31 ПК України встановлено, що строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.
Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.
Відповідно до пп. 49.18.3 п. 49.18 ст. 49 ПК України, податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року, крім випадків, передбачених підпунктами 49.18.4 та 49.18.5 цього пункту - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.
Податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (п.287.3 ст.287 ПК України).
Відповідно до п. 50.1 ст. 50 ПК України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Пунктом 126.1 ст. 126 ПК України передбачено, що якщо платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Положення ст. 126 ПК України застосовуються у випадку, коли має місце несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що у разі, якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, передбачених ПК України, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до ст. 126 ПК України.
Відповідно до п. 286.2 ст. 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статті 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.
Пунктом 287.3 ст. 287 ПК України визначено, що податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Оскільки, як встановив суд першої інстанції, позивач подав уточнюючий розрахунок по земельному податку, де зменшив податкове зобов'язання з цього податку до проведення перевірки та у межах строків давності, визначених ст. 102 ПК України, колегія вважає, що відповідач неправомірно застосував до позивача штраф за порушення строків сплати узгодженого податкового зобов'язання з плати за землю. В свою чергу, твердження податкового органу про те, що погашення податкового боргу відбулося внаслідок поданої уточнюючої декларації зі зменшенням суми раніше нарахованого зобов'язання є помилковим та не відповідає вказаним вище нормам ПК України.
Також суд першої інстанції правомірно зазначив, що специфіка нарахування штрафної санкції, передбаченої пунктом 126.1 статті 126 ПК України полягає у тому, що вона застосовується контролюючим органом вже на погашену суму податкового боргу, тоді як при поданні уточнюючої податкової декларації, якою зменшується податкове зобов'язання з певного податку, відсутній об'єкт застосування штрафної санкції, передбаченої статтею 126 ПК України, оскільки подання уточнюючої податкової декларації зі зменшеним податковим зобов'язанням не є сплатою узгодженої суми податкового зобов'язання, у той час як нарахування штрафної санкції залежить від суми погашеного податкового боргу та кількості днів затримки сплати суми податкового зобов'язання.
Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, зазначеними у постанові від 12.02.2019 року по справі № 824/95/18-а.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, враховує вказані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.
Крім того, згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Також суд зазначає, що уточнююча декларація не відноситься до вичерпного переліку джерел погашення податкового боргу, а зменшення зобов'язань попереднього періоду не призводить до надходження грошових коштів до бюджету, а тому не являються платіжними документами для цілей застосування до платника відповідальності, передбаченої ст. 126 ПК України за порушення правил сплати (перерахування) податків, з огляду на наступне. Таким чином, уточнюючі податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) № 9046393151 від 16.03.2018 р., № 9055245167 від 30.03.2018р. та № 9175817742 від 20.08.2018 р., якими зменшене зобов'язання попереднього звітного (податкового) періоду у загальному розмірі 1006773,09 грн. помилково розцінюється податковим органом як платіжний документ, а дата їх відображення в інтегрованій картці платника - як дата фактичного погашення боргу для цілей застосування положень ст. 126 Податкового кодексу України, не зважаючи на відсутність надходжень грошових коштів до бюджету у вказаному розмірі.
Оскільки подання уточнюючої податкової декларації, якою зменшено суми самостійно визначених грошових зобов'язань, не являється оплатою боргу з плати за землю, а тягне за собою лише зміну раніше задекларованих грошових зобов'язань, в цьому випадку шляхом її зменшення у зв'язку з самостійно виявленою помилкою, вказана обставина не може бути прирівняна до погашення податкового боргу для цілей застосування відповідальності за порушення правил сплати (перерахування) податків у відповідності до п. 126.1 ст. 126 ПК України, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Колегія суддів враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи те, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.05.2019 року по справі № 480/1479/19 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.
Що стосується клопотання про заміну відповідача його правонаступником, суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 537 від 19.06.2019 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1, а також реорганізовано територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 2. Згідно з додатками 1 та 2 даної Постанови утворено Головне управління ДПС у Сумській області, до якого приєдналось Головне управління ДФС у Сумській області. Постановою Кабінету Міністрів України № 1200 від 18.12.2018р. " Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" визначено, що Державна податкова служба України є правонаступником прав та обов'язків реорганізованої Державної фіскальної служби України у відповідних сферах діяльності. Основні завдання та повноваження Державної податкової служби України визначені в положенні про ДПС затвердженому КМУ 227 від 06.03.2019р., відповідно до п. 7 якого, ДПС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку її територіальні органи.
Згідно ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальне правонаступництво у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
На підставі цього, суд вважає за можливе допустити заміну відповідача у справі - Головного управління ДФС у Сумській області на його правонаступника - Головного управління ДПС у Сумській області.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.05.2019 року по справі № 480/1479/19 - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.05.2019 року по справі № 480/1479/19 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош
Судді(підпис) (підпис) В.В. Катунов З.Г. Подобайло
Повний текст постанови складено 27.11.2019 року