27 листопада 2019 року справа №200/9153/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Гайдара А.В., Компанієць І.Д., за участю секретаря судового засідання - Тішевського В.В., представника відповідача - Орлатого В.М., діючого за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року у справі № 200/9153/19-а (головуючий суддя І інстанції Волгіна Н.П.), складеного в повному обсязі 24 вересня 2019 року в м. Слов'янськ Донецької області, за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
19 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про:
- визнання дії відповідача щодо відмови у видачі йому паспорту у формі паспортної книжечки відповідно до "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ із наступними змінами та доповненнями - незаконними;
- зобов'язання відповідача оформити та видати у зв'язку із досягненням позивачем вісімнадцятирічного віку паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ із наступними змінами та доповненнями без передачі будь-яких даних про ОСОБА_1 та про його батьків до Єдиного державного демографічного реєстру, без формування (присвоєння) унікального номеру запису у Реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя особи, без від цифрованих відбитків пальців, без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного Реєстру (а.с. 5-12).
Рішенням Донецького окружного адміністративного судочинства від 19 вересня 2019 року відмовлено у задоволені позовних вимог (а.с. 94-100).
Не погодившись із судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач не звертався до відповідача із відповідною заявою про видання паспорту у формі книжечки, оскільки таке звернення відбулось ще уповноваженими представниками (батьками) до досягнення позивачем повноліття.
Зазначає, що у вищевказаній заяві вказані всі необхідні відомості для отримання паспорту-книжечки, додатні дві фотокартки.
Вважає, що відповідач по справі вказаний вірно, оскільки також є територіальним органом міграційної служби.
Зазначив, що відмовляючи у видачі паспорта-книжечки відповідач посилається на Закон України № 5492-VI "Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", на постанову Кабінету Міністрів України № 302 від 25 березня 2015 року "Про затвердження зразка бланку, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", а також зауважує на втрату чинності наказу Міністерства внутрішніх справ від 13 квітня 2012 року № 320 і на відсутність затверджених у встановленому порядку форми заяви на одержання паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, порядок її реєстрації та процедури оформлення паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки.
Позивач вважає, що такою відмовою відповідач грубо і безпідставно порушує його законні права та інтереси, у зв'язку із неможливістю реалізації ним своїх громадських прав без паспорту, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (а.с. 105-108).
Позивач та його представник в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, 27 листопада 2019 року до канцелярії суду надіслали клопотання про розгляд справи за їх відсутності.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, наполягав на тому, що рішення суду першої інстанції прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач по справі - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання позивача: АДРЕСА_1 (а.с. 19, 21).
7 листопада 2018 року до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області та Слов'янського МВ ГУ ДМС у Донецькій області подано заяви, в яких підписантами були зазначені троє осіб - ОСОБА_2 (батько позивача), безпосередньо ОСОБА_3 та їх неповнолітній син - ОСОБА_1 ( а.с.22-24,61-62). В поданій заяві було зазначено прохання: оформити бланк паспорту громадянина України без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру та видати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , виключно у вигляді паспортної книжечки на підставі Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ «Про громадянство України», форма якої не заборонена діючим законодавством України, а не у формі пластикової картки типу 10-1, форма якої не є паспортом та не є його єдиним зразком; проставити відмітку реєстрації місця проживання в паспорті; провести реєстрацію громадянства України - внесення запису про набуття особою громадянства України спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи; вести облік щодо ОСОБА_1 за раніше встановленими формами - за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народження та за місцем реєстрації, без використання любого цифрового ідентифікатора особи (у т.ч за серією та номером паспорту), без внесення інформації про них до ЄДР чи будь-яких баз даних і реєстрів та без автоматизованої обробки та передачі персональних даних. (а.с.22- 24, 57, 62).
Відповідно до матеріалів справа зазначена заява із вказаним додатком була направлена на адресу відповідача 07 листопада 2018 року поштою (а.с. 25-26).
Відповідачем вказана заява була розглянута 13 листопада 2018 року за приписами Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (а.с. 15-18, 27-29 ).
У наданій відповіді Головним управлінням ДМС у Донецькій області позивача було повідомлено, що чинним законодавством встановлено виготовлення паспорту громадянина України лише у формі картки; що кожен громадянин України незалежно від віку зобов'язаний отримати паспорт громадянина України у порядку, визначеному Законом України «Про демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». Зазначено, що кожен громадянин України, який досяг 14 літнього віку, зобов'язаний отримати паспорт, право яке реалізується шляхом подання заяви відповідного зразка та підтверджує волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних. Зазначено, що у ДМС та її територіальних органів и відсутні законні підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України вперше ОСОБА_1 відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503.
Докази щодо направлення відповіді позивачу та його законним (на час виникнення спірних правовідносин) представникам на аналогічну заяву Слов'янським МВ ДМС у Донецькій області в матеріалах справи відсутні. В той час як в матеріалах справи є лист Слов'янським МВ ДМС у Донецькій області, датований від 10.11.2018 року за № 58-16372, з аналогічним змістом про відсутність законних підстав для оформлення та видачі паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503( а.с.53-54).
Не погодившись із відмовою Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області у видачі йому паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відсутність факту відмови належного органу у оформленні паспорту на підставі заяви належної форми робить передчасним звернення до суду з позовом про визнання протиправною такої відмови та зобов'язання видати паспорт згідно з нормами вказаного Положення.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
За унормуванням частини 1 статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20 листопада 2012 року № 5492-VI (далі Закон № 5492-VI) до документу, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, та що посвідчує особу і підтверджує громадянство України відноситься, зокрема, паспорт громадянина України.
Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
За визначенням ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України (…) містить безконтактний електронний носій.
Приписами п.п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII (далі - Положення № 2503-XII), бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом п. 2 Постанови № 302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено: з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII; з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (п. 3 Постанови № 302).
Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.
За змістом ч. 1 ст. 6 Закону України "Про захист персональних даних" від 01 червня 2010 року № 2297-VI (далі Закон № 2297-VI) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Статтею 2 цього Закону встановлено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Згідно з ч. 5, ч. 6 ст. 6 Закону № 2297-VI обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює не якість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, у межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, вказані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …".
За сталою практикою ЄСПЛ першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".
Суд апеляційної інстанції зазначає, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Суд апеляційної інстанції вважає, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Суд першої інстанції в своєму рішенні зазначив, що позивача не може бути позбавлений права на отримання паспорту у вигляді книжечки, однак відмовив у задоволені позовних вимог з огляду на те, що в матеріалах справи відсутня відмова відповідача у виданні такого паспорту, а звернення позивача не відбулось особисто позивачем, а його повноважними представниками (батьками до досягнення позивачем повноліття).
Однак, суд апеляційної інстанції вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, оскільки 13 листопада 2018 року відповідачем розглянута вказана заява за приписами Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (а.с. 15-18, 27-29, 63-65). У наданій відповіді Головним управлінням ДМС у Донецькій області вказано, що «у ДМС та її територіальних органах/підрозділів» відсутні законні підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина вперше ОСОБА_1 відповідно до постанови ВРУ від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ».
З аналізу вищевказаного листа відповіді слідує, що він і є фактичною відмовою у видачі позивачу паспорту книжечки та в ньому не є підставою відмови не особисте звернення позивача.
При цьому, відповідач у якості підстави для відмови не посилався ні на звернення неповноважними представниками, ні на звернення не з тією заявою, ні на відсутність фотокарток, а вказав на відсутність права на отримання паспорту у формі книжечки.
Суд апеляційної інстанції не погоджує висновком суду першої інстанції, що відсутність належного звернення позивача (з заявою відповідного зразка) та відсутність відмови відповідача є підставою для відмови у задоволені позовних вимог, вважає такий підхід суду першої інстанції формальним.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Питання щодо правомірності відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки було розглянуто Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі Пз/9901/2/18. Постановою від 19 вересня 2018 року позов задоволено частково та визнано протиправною відмову Відділу Управління ДМС у видачі особі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт; зобов'язано Відділ ДМС оформити та видати особі паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт.
За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає правомірним застосування при вирішенні цієї справи правові висновки Верховного Суду, викладені у зразковій справі Пз/9901/2/18, тому висновки суду першої інстанції, що дана справа не є типовою по відношенню до даної справи є необґрунтованими.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими посилання суду першої інстанції на висновки Верховного Суду у постановах № 808/878/18 та № 610/3417/17, оскільки обставини по цим справам не є тотожними, в першій справі судами взагалі не досліджено звернення до відповідача, у другій заява позивача повернута на повторний розгляд відповідачем.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що подання заяви у довільній формі, не є підставою для відмови у задоволені позовних вимог, такий підхід на думку суду є формалізмом, який направлено на нівелювання порушення з боку відповідача права позивача на отримання паспорту громадянина України у формі книжечки.
При цьому, твердження відповідача про те, що позивач не звертався особисто із заявою про видачу паспорту у формі книжечки нівелюється наявною в матеріалах справи її копією яка зареєстрована міським відділом (а.с. 22-24).
При цьому у наданих до суду відповідачем та позивачем копіях заяви/звернення маються, внесені не відомою особою, викреслення в різних містах( в тексті та в додатках), однак зазначені обставини не встановлювались і не перевірялись судом першої інстанції та не були підставою для відмови у видачі паспорту позивачу у вигляді книжечки.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області належним відповідачем у справі як територіальний орган ДМС України , оскільки спірна відмова у видачі паспорту у формі книжечки надана саме цим управлінням.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99). Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати на виконання вимог ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року у справі № 200/9153/19-а - скасувати та прийняти нову про часткове задоволення позовних вимог.
Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області оформити та видати у зв'язку із досягненням ОСОБА_1 вісімнадцятирічного віку паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
В решті позову - відмовити.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 27 листопада 2019 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 27 листопада 2019 року.
Судді Т.Г. Арабей
А.В.Гайдар
І.Д. Компанієць