27 листопада 2019 року справа №200/7568/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Міронової Г.М., Блохіна А.А., Геращенка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2019 року (повне судове рішення складено 16 серпня 2019 року у м. Слов'янськ) у справі № 200/7568/19-а (головуючий І інстанції суддя Куденков К.О.) за позовом ОСОБА_1 до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про стягнення коштів,
Позивач 13 червня 2019 року звернулась до суду з позовом до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просила: зобов'язати відповідача виплатити виниклу заборгованість по пенсії та стягнути суму невиплаченої пенсії в розмірі 65 882, 78 грн. У подальшому 09 серпня 2019 року позивач подала до суду заяву, в якій вона змінила позовні вимоги, а саме: просила стягнути з відповідача суму невиплаченої пенсії в розмірі 65 882, 78 грн. (а.с. 5-7, 41).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2019 року у справі № 200/7568/19-а адміністративний позов задоволено повністю.
Стягнуто з Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 заборгованість по пенсії в розмірі 65 882, 78 грн.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області суму судових витрат у розмірі 768, 40 грн.
Постанову в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць звернуто до негайного виконання (а.с. 57-59).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області не є розпорядником коштів Державного бюджету. Представник відповідача вказує, що ним виконано постанову Селидівського міського суду Донецької області у справі № 2а-541/10 від 18.05.2010 року, що набрала законної сили 23.05.2011 року. Також представник відповідача звертає увагу суду апеляційної інстанції на пропущення позивачем шестимісячного строку при зверненні до суду із цим позовом. Крім того, представник вважає, що стягнення судового збору повинно здійснюватись з Державного бюджету або направленням до Казначейської служби України для надходження відповідних коштів на зазначені асигнування за відповідною програмою Казначейської служби України, оскільки у бюджеті Пенсійного фонду України на 2019 рік не були закладені кошти для сплати судового збору (а.с. 64-67).
Також представником відповідача 11.10.2019 року додатково надіслано до суду пояснення до апеляційної скарги, які за змістом повністю відповідають доводам, викладеним відповідачем в апеляційній скарзі.
Згідно ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що постановою Селидівського міського суду Донецької області від 18.05.2010 року у справі № 2-а-541/10 задоволено позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області про визнання неправомірною відмову УПФУ з перерахунку та виплати пенсії, як вдові, яка втратила годувальника, в розмірі 50 % пенсії та додаткової пенсії 50 % мінімальної пенсії за віком для непрацездатних осіб. Цією постановою визнано протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області в перерахунку та виплаті пенсії, як вдові, яка втратила годувальника, в розмірі 50 % пенсії та додаткової пенсії 50 % мінімальної пенсії за віком для непрацездатних осіб, яка не може бути нижчою прожиткового мінімуму. Також зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 з 01.02.2009 року пенсії, як вдові, яка втратила годувальника, в розмірі 50 % пенсії та додаткової пенсії 50 % мінімальної пенсії за віком для непрацездатних осіб, яка не може бути нижче прожиткового мінімуму (а.с. 52-53).
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 12.05.2011 року вказану постанову Селидівського міського суду Донецької області від 18.05.2010 року залишено без змін, а апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області, - без задоволення (а.с. 50).
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.05.2013 року № К/9991/49350/11 касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області залишено без задоволення, а постанову Селидівського міського суду Донецької області від 18 травня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 12 травня 2011 року - залишено без змін (а.с. 54-55).
Відповідно до наданих відповідачем суду до відзиву копій розпорядження № 152540 від 02.08.2013 року та протоколу про індивідуальний перерахунок, постанова Селидівського міського суду Донецької області від 18.05.2010 року у справі № 2-а-541/10 виконана відповідачем в частині проведення нарахування пенсії, а саме: позивачу нараховано 65 882, 79 грн. (а.с.20-24).
Листом відповідача № 2070/х на ім'я начальника Селидівського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на лист № 101/14.34-28 від 25.01.2018 року, зокрема, повідомлено, що вимоги щодо нарахованої ОСОБА_1 суми за судовим рішенням без виділення відповідних бюджетних асигнувань з державного бюджету, є незаконними і такими, що суперечать нормам чинного законодавства, а також спонукають управління до вчинення дій з нецільового використання бюджетних коштів (а.с. 32).
Листом від 24.07.2019 року № 1292/14.34-28 Селидівський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області повідомив Донецький окружний адміністративний суд про те, що матеріали виконавчого провадження № 41762427 щодо виконання вищевказаної постанови Селидівського міського суду Донецької області знищено у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
Суд першої інстанції, задовольняючи адміністративний позов повністю, виходив з того, що станом на момент звернення позивача до суду з вимогою про стягнення невиплаченої пенсії УПФУ не здійснило таку виплату, а виконавче провадження щодо виконання судового рішення знищено. Отже, відсутні підстави вважати, що вказане судове рішення Селидівського міського суду Донецької області призвело до відновлення прав ОСОБА_1 в частині отримання належної їй пенсії.
Дійсно, спірні правовідносини виникли з приводу невиплати відповідачем нарахованої на підставі рішення суду суми пенсії.
Разом з тим, спірним питанням даної справи є правомірність бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу нарахованої на підставі рішення суду суми пенсії, яка судом першої інстанції під час розгляду даної справи не досліджувалась.
Суд апеляційної інстанції частково не погоджується висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Зі змісту постанови Селидівського міського суду Донецької області від 18.05.2010 року у справі № 2-а-541/10 вбачається, що позивач ОСОБА_1 є дружиною чоловіка, який брав участь у ліквідації наслідків аваріі на Чорнобильській АЕС. Так, згідно з експертним висновком від 06.04.1999 року № 17213/31-4 смерть ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , пов'язана із ліквідаційними роботами на ЧАЕС.
Позивач у 2010 році звернулась до Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області із заявою про перерахунок та виплату їй пенсії як вдові, яка втратила годувальника, в розмірі 50 % пенсії і додаткової пенсії 50 % мінімальної пенсії за віком для непрацездатних осіб, яка не може бути нижчою прожиткового мінімуму, на що отримала відмову.
Право позивача на отримання заявлених до стягнення коштів підтверджене постановою Селидівського міського суду Донецької області від 18.05.2010 року у справі № 2-а-541/10, яка набрала законної сили.
Отже, у даному випадку застосуванню підлягають Закон України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058) та Закон України № 796 «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796).
Основний Закон України гарантує громадянам право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (ст. 46 Конституції України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях базується на принципах, зокрема соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Пунктом 2 абзацу першого статті 13 Закону № 796 передбачено, що держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її за втрату годувальника, якщо його смерть пов'язана з Чорнобильською катастрофою.
Отже, у цій справі невиплачена позивачу відповідачем пенсія, яка має правовий статус як пенсія вдові, що втратила годувальника, смерть якого пов'язана із Чорнобильською катастрофою, у розумінні Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є у тому числі і відшкодуванням шкоди за втрату годувальника, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою.
Проте, відповідно до частини 5 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
З матеріалів справи вбачається, що спору відносно розміру нарахованої заборгованості з виплати пенсії між сторонами немає. При цьому неправомірна бездіяльність відповідача щодо її невиплати своєчасно теж сторонами не оспорюється. Суд вважає, що бездіяльність відповідача не може бути виправдана ні спливом часу ні змінами в законодавстві, які не змінили прав і обов'язків відповідача щодо виконання судових рішень.
За приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Кодекс адміністративного судочинства України гарантує право кожній особі в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (стаття 5 Кодексу адміністративного судочинства України).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстнації про порушення відповідачем права позивача на своєчасне отримання належної їй пенсії, та як наслідок - вважає на необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо її невиплати.
Тому суд вважає за необхідне доповнити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в цій частині.
Серед доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, зазначено, що Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області не є розпорядником коштів Державного бюджету. Тому, на думку відповідача, ним в межах своїх повноважень виконано постанову Селидівського міського суду Донецької області у справі № 2а-541/10 від 18.05.2010 року, що набрала законної сили 23.05.2011 року.
Але наведене спростовується матеріалами справи. Так, як вбачається з резолютивної частини Селидівського міського суду Донецької області від 18.05.2010 року у справі № 2-а-541/10, Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області зобов'язано було провести нарахування та виплату ОСОБА_1 з 01.02.2009 року пенсії, як вдові, яка втратила годувальника, в розмірі 50 % пенсії та додаткової пенсії 50 % мінімальної пенсії за віком для непрацездатних осіб, яка не може бути нижче прожиткового мінімуму.
Судами першої та апеляційної інстнацій встановлено, що відповідачем вказане рішення суду було виконано частково, а саме: в частині нарахування пенсії, проте пенсійний орган так і не здійснив виплату пенсії.
Законом, який встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання є Закон України від 5 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі Закон № 4901-VI).
Частиною 2 ст. 1 Закону № 4901-VI передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
В частині 1 ст. 3 Закону № 4901-VI встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині того, що право позивача на отримання нарахованої їй суми пенсії має бути забезпечено шляхом стягнення цих коштів з відповідача в порядку, особливості якого передбачені Законом № 4901-VI.
Щодо порушення позивачем строку звернення до суду.
Дійсно, частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Разом з тим, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
Так, статтею 46 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
З матеріалів справи вбачається, що у даному випадку мало місце неотримання позивачем нарахованої суми пенсії саме з вини органу, що призначає та виплачує пенсії, тобто відповідача у справі. Тому позивач має право на нараховану, але невиплачену з вини органу Пенсійного фонду України пенсію в розмірі 65 882, 79 грн. без обмеження будь-яким строком, у тому числі строком звернення до адміністративного суду.
Наведене спростовує доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі, в частині порушення позивачем строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що стягнення судового збору повинно здійснюватись з Державного бюджету або направленням до Казначейської служби України для надходження відповідних коштів на зазначені асигнування за відповідною програмою Казначейської служби України.
Як вбачається з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат керувався частинами 1 та 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та Законом України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».
Так, згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тобто, нормами процесуального закону передбачено у випадку задоволення позову стягнення на користь позивача сплачених судових витрат саме за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Тому суд першої інстанції правомірно стягнув на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судових витрат у розмірі 768, 40 грн.
Помилкове посилання суду першої інстації на частину 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, яка передбачає розподіл судових витрат при частковому задоволенні позову, не призвело до неправильного застосування норми права, що не є підставою для скасування або зміни судового рішення у порядку статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України.
За приписами частини першої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини, потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі "Ковач проти України" від 07 лютого 2008 року, п. 59 рішення у справі "Мельниченко проти України" від 19 жовтня 2004 року, п. 50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" від 13 січня 2011 року, п. 54 рішення у справі "Швидка проти України" від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що ефективним засобом правого захисту у цій справі буде визнання бездіяльності Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості по пенсії в розмірі 65 882, 78 грн. протиправною та стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості на користь ОСОБА_1 .
Частиною 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 317 КАС України).
Судовий збір не стягується у зв'язку з задоволенням позовних вимог.
Керуючись статтями 23, 33, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2019 року у справі № 200/7568/19-а - змінити в мотивувальній частині рішення з підстав, зазначених в мотивувальній частині постанови Першого апеляційного адміністративного суду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 27 листопада 2019 року.
Головуючий суддя Г.М. Міронова
Судді А.А. Блохін
І.В. Геращенко