ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
26 листопада 2019 року № 640/18111/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до 1. Міністерства оборони України,
2. Васильківського об'єднаного міського військового комісаріату
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач 1, Міноборони України), Васильківського об'єднаного міського військового комісаріату (далі - відповідач 2, Васильківський міський військкомат) та просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Міноборони від 04 травня 2018 року, оформлене пунктом 12 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги і компенсаційних сум №44 в частині відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги;
- зобов'язати Васильківський військкомат повторно направити до Міноборони України для розгляду документи ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 22 липня 2014 року його звільнено з військової служби за станом здоров'я на підставі свідоцтва про хворобу №2212 відповідно до наказу Міноборони України №138 від 22 липня 2014 року.
Надалі 18 вересня 2017 року позивачу призначено ІІІ групу інвалідності безстроково у зв'язку з захворюванням, отриманим у період проходження військової служби, що підтверджується довідкою до Акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 18 вересня 2017 року.
З огляду на встановлення ІІІ групи інвалідності безстроково у зв'язку з захворюванням, отриманим у період проходження військової служби, позивач 27 березня 2018 року звернувся до Васильківського військкомату із заявою про надання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Проте, у липні 2018 року позивач отримав відповідь №1399, відповідно до якої за рішенням Міноборони України відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку зі сплином трирічного терміну з дня виникнення права на отримання грошової допомоги, який рахується з дня звільнення.
Відмову у призначенні одноразової грошової допомоги позивач вважає протиправною, посилається на те, що моментом виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, яка встановлена у довідці медико-соціальної експертизи - 18 вересня 2017 року, якою йому призначено ІІІ групу інвалідності безстроково, а крім того стверджує, що у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, чи встановлення її безстроково у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка має виплачуватися з урахуванням факту її виплати чи невиплати раніше.
Після усунення недоліків позовної заяви відкрито провадження у справі ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2018 року, вирішено розгляд провадити суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву та усі наявні докази.
Відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених частиною першої цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
У визначений судом строк відзиву, а також витребуваних судом документів від відповідачів не надійшло. При цьому копію ухвали про відкриття провадження у справі направлено судом відповідачам 19 грудня 2018 року, а представник відповідача 2 - Васильківського військкомату, Сміян Л.П., отримав ухвалу про відкриття провадження у справі та копії позовних матеріали особисто 21 грудня 2018 року, про що залишив розписку.
Суд звертає увагу, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову (частина друга статті 77, частина четверта статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини другої статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як вбачається з витягу з наказу Міністерства оборони України №138 від 22 липня 2014 року, старшого солдата служби за контрактом ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку із зняттям з військового обліку.
Згідно довідки до Акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 18 вересня 2017 року позивачу призначено ІІІ групу інвалідності безстроково.
Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 серії НОМЕР_2 від 28 березня 2018 року ОСОБА_1 призначено пенсію по інвалідності 3 групи довічно.
З огляду на отримання інвалідності 3 групи, позивач 27 березня 2018 року звернувся до Васильківського військкомату із заявою про призначення йому одноразової грошової допомоги на підставі статті 16 Закону №2011-ХІІ.
Розглянувши подані позивачем документи, комісія Міноборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум відмовила ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, посилаючись на положення пункту 8 статті 16-3 Закону України «Про соціальний статус і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до яких особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Оскільки ОСОБА_1 звернувся із відповідною заявою 27 березня 2018 року, а інвалідність встановлена йому 30 вересня 2014 року, то визначений законом трирічний термін для реалізації такого права, на думку відповідача 1, закінчився.
Не погодившись з такими висновками відповідачів, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом №2011-XII в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975).
Відповідно до частини 1 статті 16 Закону №2011-XII, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Частиною другою статті 16 Закону №2011-XII встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога.
Згідно з статтею 16-2 Закону №2011-XII, одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Положеннями пункту "б" частини першої статті 16-2 Закону №2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Пунктом 6 даного Порядку передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин.
Отже, у разі встановлення військовослужбовцю групи інвалідності або більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.
Відмовляючи ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, відповідач 1 врахував ті обставини, що інвалідність первинно встановлена йому довідкою МСЕК серії КИО-1 №0422113 від 30 вересня 2014 року, а довідкою МСЕК серії АВ №1029019 від 18 вересня 2017 року лише продовжено термін дії інвалідності позивачу.
Водночас, зміст довідки МСЕК від 18 вересня 2017 року (а.с.13-14) не вказує на продовження терміну дії інвалідності, а свідчить про те, що за результатами повторного огляду ОСОБА_1 , йому встановлено третю групу інвалідності з 01 жовтня 2017 року терміном - довічно.
Отже, виходячи з положень пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Довідка МСЕК №1344 щодо встановлення позивачу третьої групи інвалідності видана 18 вересня 2017 року, тому саме з цієї дати у позивача виникло право на отримання одноразової грошової допомоги.
Враховуючи положення пункту 8 статті 16-3 Закону № 2011-XII, відповідно до яких особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Отже, термін реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги триває для позивача по 18 вересня 2020 року, у зв'язку з чим висновки комісії Міноборони України з питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладених у протоколі №44 від 04 травня 2018 року щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 через пропущення ним терміну реалізації такого права, є хибними та протиправними.
У цьому ж зв'язку суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі "Ковач проти України", п. 59 рішення у справі "Мельниченко проти України", п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" тощо).
Отже, суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, іншими словами, людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично.
Право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності, оскільки першочергово є встановленим той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров'я внаслідок перебування на військовій службі.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також, суд звертає увагу, що у позовній заяві ОСОБА_1 просить зобов'язати Васильківський військкомат повторно направити до Міноборони України для розгляду документи щодо призначення одноразової грошової допомоги.
На рахунок наведеного, суд акцентує, що відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За правилами частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина друга статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина друга статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суду надано право прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), згідно якої під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Беручи до уваги вимоги процесуального закону та суть цього спору, суд приходить до того висновку, що з метою повного та належного захисту прав позивача необхідно зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 у зв'язку з встановленням 3 групи інвалідності, з урахуванням виплаченої раніше суми одноразової грошової допомоги.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин суд вважає наявними підстави для часткового задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
В адміністративному позові позивачем заявлено три позовні вимоги немайнового характеру, щодо двох з них судом прийнято рішення про їх задоволення.
Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Виходячи з квитанцій від 03 грудня 2018 року (а.с.27-28) під час звернення до суду з адміністративним позовом позивачем оплачено судовий збір у загальному розмірі 2 114,40 грн. (за три позовні вимоги немайнового характеру).
Отже, з урахуванням положень частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, а також часткового задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача 1 - Міністерства оборони України на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 1 409,60 грн.
Керуючись статтями 17, 69-71, 94, 160-165, 167, 254, 257-263, Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Васильківського об'єднаного міського військового комісаріату про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом № 44 від 04 травня 2018 року в частині відмови у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 .
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 у зв'язку з встановленням 3 групи інвалідності, з урахуванням виплаченої раніше суми одноразової грошової допомоги.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України судовий збір у розмірі 1 409, 60 грн. (одна тисяча чотириста дев'ять грн. 60 коп.).
В решті позовних вимог відмовити.
Відповідно до частини першої статті 293 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .
Відповідач 1: Міністерство оборони України, адреса: 03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6, ідентифікаційний номер - 00034022).
Відповідач 2: Васильківський об'єднаний міський військовий комісаріат, адреса: 08600, Київська обл., вул. Декабристів, 43-А, код ЄДРПОУ 09859899.
Суддя В.І. Келеберда