1/288
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
12 листопада 2019 року № 640/7000/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуюча суддя Клочкова Н.В., судді Пащенко К.С., Скочок Т.О., при секретарі судового засідання Бєсєді А.Ю., за результатами судового розгляду в адміністративній справі за позовом
громадської організації "Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг "Трудова співдружність"
до Кабінету Міністрів України
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
за участю представника позивача, представника відповідача,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява громадської організації «Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг «ТРУДОВА СПІВДРУЖНІСТЬ» (надалі - позивач), адреса: 02217, м. Київ, вул. Закревського, буд. 19, кв. 81 до Кабінету Міністрів України (надалі - відповідач), адреса: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 12/2, в якій позивач, з урахуванням заяви про зміну (уточнення) позовних вимог від 14.09.2019 (Т.1, арк. 123), просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо невчинення дій для перегляду Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року №198, на відповідність Законам України «Про регулювання містобудівної діяльності» та «Про перелік документів дозвільного характеру» станом на дату перегляду в частині положень, які стосуються «малих архітектурних форм», після отримання пропозиції громадської організації «Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг «ТРУДОВА СПІВДРУЖНІСТЬ», оформлену листом від 26.10.2018 вих. №665;
- зобов'язати Кабінет Міністрів України після набуття рішення суду законної сили прийняти постанову, якою визнати постанову Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року №198 такою, що втратила чинність, або внести зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року №198 шляхом виключення є Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони: абзацу другого пункту 4 Розділу І; словосполучення «малих архітектурних форм» з назви розділу V; положень розділу V, пов'язаних порядком розміщення малих архітектурних форм.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що 19 червня 2018 року позивач звернувся до відповідача з заявою №640, в якій просив повідомити, які термінові заходи будуть вжиті Кабінетом Міністрів України для приведення постанови Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року №198 у відповідність до Законів України «Про регулювання містобудівної діяльності» та «Про перелік документів дозвільного характеру».
Зверненням від 19 червня 2018 року позивач надав обгрунтування, в чому саме чинна редакція постанови Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року №198 не відповідає вказаним вище Законам України, про що позивач також зазначає й у позовній заяві.
Більш того, у позовній заяві вказано, що 03 вересня 2018 року позивач звернувся до Кабінету Міністрів України зі скаргою від 03 вересня 2018 року за вих. №655, в якій повідомив останнього про те, що ним не отримано відповіді на його звернення від 18 червня 2018 року.
22 жовтня 2018 року позивачем отримано лист Міністерства інфраструктури України від 12 жовтня 2018 року №11489/26/10-18, який є відповіддю на заяву від 18 червня 2018 року за вих. №640 та на скаргу від 03 вересня 2018 року за вих. №655.
У вказаній відповіді зазначено, що постанова Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року №198 потребує актуалізації та приведення у відповідність із нормативно-правовими актами України вищого рівня. Також, зазначено, що Державне агентство автомобільних доріг України розробляє проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони», яка майже повністю змінює окремі норми чинного документа і передбачаються нові положення, а Міністерство інфраструктури України не наділено повноваженнями щодо надання роз'яснень чинного законодавства та практики його застосування.
Тобто, за доводами позивача, зі змісту вказаної відповіді вбачається, що його заява від 18 червня 2018 року є обґрунтованою, але до моменту затвердження Кабінетом Міністрів України нових Правил постанова Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року №198 є чинним нормативно-правовим актом.
26 жовтня 2018 року голова ради громадської організації звернулась до відповідача з пропозицією від 26 жовтня 2018 року №665 переглянути пункт 4 Розділу І та Розділ V Правил на відповідність Законам України «Про регулювання містобудівної діяльності» та «Про перелік документів дозвільного характеру» та у разі їх невідповідності зазначеним законам, повідомити профільне міністерство про такі обставини та необхідність у 5-денний строк підготувати проект постанови Кабінету Міністрів України про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року №198 або визнати її такою, що втратила чинність.
За доводами позивача, відповідач не проявив ініціативу щодо надання доручення профільному міністерству підготувати проект постанови кабінету Міністрів України про внесення змін до Порядку або про визнання Порядку таким, що втратив чинність, а спрямував пропозицію позивача до Міністерства інфраструктури України для надання формальної відповіді позивачу від 03 грудня 2018 року №13827/26/10-18, яка фактично повторює відповідь цього ж міністерства від 12 жовтня 2018 року, що, на думку позивача, свідчить про ухилення відповідача від обов'язку привести положення Правил у відповідність з Законами України «Про регулювання містобудівної діяльності» та «Про перелік документів дозвільного характеру».
Викладені вище обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що лист Міністерства інфраструктури України від 12 жовтня 2018 року №11489/26-10-18, зі змісту якого вбачається, що Державне агентство автомобільних доріг України розробляє проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони» є підтвердженням відсутності протиправної бездіяльності Кабінету Міністрів України.
В той же час, представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що позивачем не надано доказів порушеного права внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, а також не зазначено, яким саме чином були порушені права позивача.
Більш того, представник відповідача зазначив й про те, що на момент подачі відзиву у даній справі представником Кабінету Міністрів України готується запит до Секретаріату Кабінету Міністрів України для отримання інформації та засвідчених копій документів, які можуть слугувати доказами у справі, зокрема, щодо вчинення дій Кабінетом Міністрів України стосовно приведення постанови від 30 березня 1994 року №198 у відповідність до пункту 2 частини 12 Розділ V Прикінцевих положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та частини 3 статті 2 Закону України «Про перелік документів дозвільного характеру».
У додаткових письмових поясненнях до відзиву на позовну заяву від 09 серпня 2019 року представник відповідача послався на те, що відповідно до листа Міністерства юстиції України від 11 червня 2019 року №4879/9.1.1/4-19, Секретаріатом Кабінету Міністрів України листом від 20 червня 2019 року надані документи щодо вчинення дій Кабінетом Міністрів України на виконання Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Закону України «Про перелік документів дозвільного характеру».
Також, представником відповідача зазначено, що відповідачем вчинялись дії на виконання вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Закону України «Про перелік документів дозвільного характеру», що спростовує твердження позивача в частині бездіяльності Уряду.
Крім того, представник відповідача послався й на те, що суди не вправі зобов'язувати суб'єктів владних повноважень чи їх посадових осіб приймати (видавати, створювати) певні нормативно-правові чи інші офіційні документи та вчиняти певні дії, якщо обов'язковість прийняття такого документа не встановлювалась компетентним органом або законом.
На підставі вищевикладеного, представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
У додаткових письмових поясненнях до відзиву на позовну заяву від 15 серпня 2019 року представник відповідача послався на аналогічні обставини тим, що викладені й у додаткових письмових поясненнях до відзиву від 09 серпня 2019 року.
У відповіді на відзив на позовну заяву позивач посилається на те, що чинним законодавством останньому надано право подавати до регуляторних органів пропозиції про необхідність перегляду регуляторних актів.
Пропозиція позивача від 26 жовтня 2018 року отримана відповідачем 29 жовтня 2018 року, тобто, за твердженнями позивача, відповідач з 29 жовтня 2018 року знав або повинен був знати, що Правила очевидно суперечать Законам України.
Також, позивач послався й на те, що відповідачем не надано доказів, які підтверджують вчинення дій щодо розроблення проекту Правил на виконання вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Закону України «Про перелік документів дозвільного характеру».
Також позивач суду надав додаткові письмові пояснення від 12 листопада 2019 року, в яких фактично викладені обставини аналогічні тим, що й у позовній заяві та відповіді на відзив на позовну заяву.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2019 року клопотання відповідача задоволено, визнано поважними причини пропуску строку для подання відзиву відповідачем та поновлено Кабінету Міністрів України строк на подання відзиву у справі №640/7000/19.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 вересня 2019 року прийнято заяву про зміну (уточнення) предмету позову від 14 вересня 2019 року до розгляду, закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті у складі колегії суддів під головуванням судді Клочкової Н.В.
В судовому засіданні 12 листопада 2019 року представник позивача підтримала уточнені позовні вимоги та просила їх задовольнити, представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив у їх задоволенні відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Громадська організація «Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг «ТРУДОВА СПІВДРУЖНІСТЬ» зареєстрована як юридична особа з 12 вересня 2001 року, видами діяльності є код КВЕД 94.11 Діяльність організацій промисловців і підприємців (основний); код КВЕД 94.99 Діяльність інших громадських організацій, н. в. і. у, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (Т.1, арк. 10-14).
Позивач оскаржує бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо не вчинення дій для перегляду Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року №198, на відповідність Законам України «Про регулювання містобудівної діяльності» та «Про перелік документів дозвільного характеру» станом на дату перегляду в частині положень, які стосуються «малих архітектурних форм», після отримання пропозиції громадської організації «Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг «ТРУДОВА СПІВДРУЖНІСТЬ», оформлену листом від 26.10.2018 вих. №665.
У відповідності до частини 2 статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач є особою, яка має право надавати Кабінету Міністрів України пропозиції щодо перегляду регуляторних актів.
Так, судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 26 жовтня 2018 року позивач звернувся до Кабінету Міністрів України з пропозицією щодо перегляду постанови Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року №198, в якій просив:
1. Переглянути пункт 4 Розділу І та Розділ V Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року №198, на відповідність частинам 2,4 статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Закону України «Про перелік документів дозвільного характеру»;
2. Якщо під час перегляду буде виявлено, що пункт 4 Розділу І та Розділ V Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року №198, не відповідають Законам України «Про регулювання містобудівної діяльності» та «Про перелік документів дозвільного характеру», то повідомити профільне міністерство про такі обставини та необхідність у 5-денний строк підготувати проект постанови Кабінету Міністрів України про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року №198 або визнати такою, що втратила чинність.
Обгрунтовуючи вказану пропозицію позивач посилався на те, що сам по собі факт існування постанови Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року №198 у чинній редакції порушує принцип правової визначеності, який гарантує людині забезпечення легкості з'ясування змісту права і можливість скористатися цим правом у разі необхідності (Т.1, арк. 20-21,22).
У відповідь на вказану пропозицію Міністерство інфраструктури України повідомило позивача про те, що останнє спільно з Державним агентством автомобільних доріг України відповідно до листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 06 листопада 2018 року №20985/0/2-18 розглянуло в межах компетенції лист Всеукраїнської спілки працівників торгівлі та послуг «Трудова співдружність» від 26 жовтня 2018 року №665 із пропозицією щодо перегляду постанови Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року №198 «Про затвердження Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони». На сьогодні вказана постанова Кабінету Міністрів України потребує актуалізації та приведення у відповідність із нормативно-правовими актами України вищого рівня. У зв'язку з цим Державне агентство автомобільних доріг України з урахуванням отриманих пропозицій доопрацьовує вже розроблений проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони». Після завершення доопрацювання проект постанови буде надіслано для погодження до заінтересованих центральних органів виконавчої влади (Т.1, арк.23).
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невчинення дій для перегляду Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року №198, на відповідність Законам України «Про регулювання містобудівної діяльності» та «Про перелік документів дозвільного характеру» станом на дату перегляду в частині положень, які стосуються «малих архітектурних форм», після отримання пропозиції громадської організації «Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг «ТРУДОВА СПІВДРУЖНІСТЬ», оформлену листом від 26.10.2018 вих. №665, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року №198 затверджено Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони (надалі - Правила).
У відповідності до пункту 4 Розділу І Правил користувачами дорожніх об'єктів є учасники дорожнього руху, власники та користувачі земельних ділянок, які знаходяться в межах смуги відчуження автомобільних (позаміських) доріг або червоних ліній міських вулиць і доріг, а також власники (користувачі) малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, рекламних засобів та інженерних комунікацій і споруд, розташованих у зазначених межах.
Розділ V вказаних Правил встановлює Правила розміщення малих архітектурних форм та зовнішньої реклами.
12 березня 2011 року набрав чинності Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року №3038-VI, який регулює правові та організаційні основи містобудівної діяльності.
У відповідності до частини 2 статті 28 цього Закону тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.
Обгрунтовуючи невідповідність положень Правил вимогам Законів України, позивач у тому числі посилається на частину 4 статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року №3038-VI, якою передбачено, що розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Більш того, позивач посилається й на те, що підпунктом 2 пункту 12 Прикінцевих положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року №3038-VI Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня опублікування цього Закону: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону; внести до Верховної Ради України проект закону щодо скорочення до 60 днів строку відведення земельних ділянок для містобудівних потреб.
16 червня 2011 року набрав чинності Закон України «Про перелік документів дозвільного характеру» від 19 травня 2011 року №3392-VI, частиною 3 статті 2 Прикінцевих положень якого зобов'язано Кабінет Міністрів України протягом трьох місяців з дня опублікування цього Закону: підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо внесення змін до законів України для їх приведення у відповідність із цим Законом; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами та іншими органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
А частиною 3 статті 1 цього Закону передбачено, що забороняється вимагати від суб'єктів господарювання отримання документів дозвільного характеру, які не внесені до Переліку, затвердженого цим Законом.
Вказаним переліком не передбачено обов'язковості отримання документів дозвільного характеру на розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності.
В той же час, пунктом 26 Розділу V Правил визначено, що розміщення споруд малих архітектурних форм провадиться за дозволами, що видаються: в межах червоних ліній міських вулиць і доріг - відповідними місцевими виконавчими органами міських рад, а у мм. Києві та Севастополі міськими державними адміністраціями відповідно до підпункту 9.3 ДБН А 2.2-3-97 за погодженням з уповноваженим підрозділом Національної поліції, дорожньо-експлуатаційними та іншими заінтересованими організаціями; в межах смуг відчуження автомобільних (позаміських) доріг відповідними дорожньо-експлуатаційними організаціями за погодженням з уповноваженим підрозділом Національної поліції.
Порядок погодження з уповноваженим підрозділом Національної поліції розміщення малих архітектурних форм у межах червоних ліній, міських вулиць і доріг та смуг відчуження автомобільних (позаміських) доріг установлюється МВС за погодженням з власником автомобільних доріг, міських вулиць, Держпідприємництвом, Антимонопольним комітетом.
Суд вважає за необхідне зазначити, що у частині 3 статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року №3038-VI зазначено, що розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів».
Зокрема, частиною 2 статті 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» передбачено, що мала архітектурна форма - це елемент декоративного чи іншого оснащення об'єкта благоустрою.
До малих архітектурних форм належать: альтанки, павільйони, навіси; паркові арки (аркади) і колони (колонади); вуличні вази, вазони і амфори; декоративна та ігрова скульптура; вуличні меблі (лавки, лави, столи); сходи, балюстради; паркові містки; огорожі, ворота, ґрати; інформаційні стенди, дошки, вивіски; інші елементи благоустрою, визначені законодавством.
Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об'єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил.
Аналіз наведених норм законодавства дозволяє суду дійти висновку, що позивач помилково вважає, що Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» замість терміну «мала архітектурна форма», яка застосована Правилами, запроваджено новий термін «тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності», оскільки чинним законодавством врегульовано питання щодо розміщення як малих архітектурних форм, так і тимчасових споруд.
В той же час, у відповідності до статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 року № 1160-IV регуляторний акт - це:
прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання;
прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом;
регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти.
Одним із принципів державної регуляторної політики є прозорість та врахування громадської думки - відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов'язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, обов'язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності (стаття 4 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 року № 1160-IV).
Статтею 5 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 року № 1160-IV передбачено, що забезпечення здійснення державної регуляторної політики включає: встановлення єдиного підходу до підготовки аналізу регуляторного впливу та до здійснення відстежень результативності регуляторних актів; підготовку аналізу регуляторного впливу; планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів; оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, а також відкриті обговорення за участю представників громадськості питань, пов'язаних з регуляторною діяльністю; відстеження результативності регуляторних актів; перегляд регуляторних актів; систематизацію регуляторних актів; недопущення прийняття регуляторних актів, які є непослідовними або не узгоджуються чи дублюють діючі регуляторні акти; викладення положень регуляторного акта у спосіб, який є доступним та однозначним для розуміння особами, які повинні впроваджувати або виконувати вимоги цього регуляторного акта; оприлюднення інформації про здійснення регуляторної діяльності.
У відповідності до статті 11 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 року № 1160-IV перегляд регуляторного акта здійснюється: на підставі аналізу звіту про відстеження результативності цього регуляторного акта; за ініціативою регуляторного органу, який прийняв відповідний регуляторний акт; в інших випадках, передбачених Конституцією та іншими законодавчими актами України.
Враховуючи наявні в матеріалах справи документи, а також з урахуванням положень чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що в даному випадку Кабінет Міністрів України є регуляторним органом, який прийняв відповідний регуляторний акт, а саме постанову від 30 березня 1994 року №198, якою затверджено Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони та який, відповідно, на виконання положень статті 4 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 року № 1160-IV повинен був здійснити обов'язковий розгляд пропозиції, наданої у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями з інформуванням останнього про його розгляд.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що пропозиція позивача від 26 жовтня 2018 року, як особи, яка має право вносити пропозиції щодо перегляду регуляторного акта в даному випадку, взагалі не була розглянута Кабінетом Міністрів України, а відповідь на вказану пропозицію було надано Міністерством інфраструктури, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача в цій частині.
Враховуючи вищевикладене та з урахуванням того, що судом встановлено факт вчинення відповідачем протиправної бездіяльності щодо невчинення дій для перегляду Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року №198, на відповідність Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Закону України "Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності" станом на дату перегляду в частині положень, які стосуються "малих архітектурних форм", після отримання пропозиції громадської організації громадської організації "Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг "Трудова співдружність", оформленої листом від 26 жовтня 2018 року вих. №665, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, та, відповідно, з урахуванням положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, про наявність правових підстав для зобов'язання вчинити такі дії в межах своєї компетенції, оскільки саме такий спосіб захисту порушених прав позивача є найбільш ефективним.
Стосовно позовних вимог позивача в частині зобов'язання Кабінету Міністрів України після набуття рішення суду законної сили прийняти постанову, якою визнати постанову Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року №198 такою, що втратила чинність, або внести зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року №198 шляхом виключення є Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони: абзацу другого пункту 4 Розділу І; словосполучення «малих архітектурних форм» з назви розділу V; положень розділу V, пов'язаних порядком розміщення малих архітектурних форм суд приходить до висновку про їх необгрунтованість та передчасність, оскільки, як вже було зазначено судом, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем взагалі не була розглянута пропозиція позивача та останнього не було проінформовано про результати такого розгляду.
Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Згідно ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, а саме, про задоволення позовних вимог
- про визнання протиправною бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невчинення дій для перегляду Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року №198, на відповідність Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Закону України "Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності" станом на дату перегляду в частині положень, які стосуються "малих архітектурних форм", після отримання пропозиції громадської організації громадської організації "Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг "Трудова співдружність", оформленої листом від 26 жовтня 2018 року вих. №665;
- про вихід за межі позовних вимог та зобов'язання Кабінету Міністрів України вчинити дії, в межах компетенції, спрямовані на перегляд Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року №198, на відповідність Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Закону України "Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності" станом на дату перегляду, в частині положень, які стосуються "малих архітектурних форм", на підставі пропозиції громадської організації "Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг "Трудова співдружність", оформленої листом від 26 жовтня 2018 року вих. №665;
- про відмову у задоволенні інших позовних вимог.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 3842,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 3000,00 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов громадської організації "Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг "Трудова співдружність" задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо невчинення дій для перегляду Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року №198, на відповідність Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Закону України "Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності" станом на дату перегляду в частині положень, які стосуються "малих архітектурних форм", після отримання пропозиції громадської організації громадської організації "Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг "Трудова співдружність", оформленої листом від 26 жовтня 2018 року вих. №665.
3. Зобов'язати Кабінет Міністрів України вчинити дії, в межах компетенції, спрямовані на перегляд Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року №198, на відповідність Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Закону України "Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності" станом на дату перегляду, в частині положень, які стосуються "малих архітектурних форм", на підставі пропозиції громадської організації "Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг "Трудова співдружність", оформленої листом від 26 жовтня 2018 року вих. №665.
4. В іншій частині позову - відмовити.
5. Стягнути на користь громадської організації "Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг "Трудова співдружність" (адреса: адреса: 02217, місто Київ, вулиця Закревського, будинок 19, квартира 81, ідентифікаційний код 26060884) понесені нею судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3000 гривень (три тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України (01008, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 12/2).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Головуючий суддя Н.В. Клочкова
Судді К.С. Пащенко
Т.О. Скочок
Повний текст рішення суду виготовлений 25 листопада 2019 року.