ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про закриття провадження у справі
27 листопада 2019 року м. Київ№ 826/8295/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Качура І.А., суддів: Келеберди В.І., Амельохіна В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи, Міністерство культури України, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, про визнання нечинним запису у додатку до постанови Кабінету Міністрів України №878 та зобов'язати вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась громадянка ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач, КМУ) про визнання нечинним запису у додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 №878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України» (далі - Постанова КМУ № 878) та зобов'язати відповідача внести зміни до додатку.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до постанови Верховної ради Украйни від 11.02.2015 №184-VIII «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2015 році» датою першої писемної згадки про м. Одесу вказано 1415 рік. Однак, відповідно до оскаржуваної постанови, датою заснування м. Одеси визначено 1794 рік. Наявність вказаних розбіжностей, на думку позивача, порушує його конституційні права на правдиву історичну спадщину та не відповідає національним почуттям представника українського народу.
Відповідач в ході судового розгляду справи позов не визнав, надав суду письмовий відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначив, що вважає позовну заяву необґрунтованою та безпідставною. Зокрема, зазначив, що Постанова КМУ № 878 прийнята на підставі та у відповідності до Конституції України, Законів України «Про Кабінет Міністрів України», «Про охорону культурної спадщини», «Про культуру», Регламенту Кабінету Міністрів України. В оскаржуваній постанові, відповідно до списку, в розділі Одеська область, в графі «дата заснування або перша писемна згадка про м. Одеса вказано рік саме дати заснування міста.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання КМУ прийняти конкретно визначені рішення, відповідач зазначив, що це є формою втручання в дискреційні повноваження та виходить за межі завдань адміністративного судочинства та суперечить конституційному принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Також відповідач вважає, що позивачем не наведено вмотивовані обґрунтування яким саме чином КМУ порушив її права та інтереси.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2018 року відкрито провадження у адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено до судового розгляду.
В ході судового розгляду справи, на підставі ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України, за згодою сторін суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів справи.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, КМУ затверджено постанову від 26.07.2001 № 817 «Про затвердження Списку історичних населених місць України». Відповідно списку (стор.7-8), в розділі Одеська область, в графі «дата заснування або першої писемної згадки», про місто Одеса вказано рік дати заснування міста 1794.
Верховною Радою України 11.02.2015 прийнято постанову № 184-VI11 «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2015 році». Відповідно до додатку до вказаної постанови «Пам'ятні дати і ювілеї 2015 року», визначено, що на державному рівні відзначатимуться і вшановуватимуться пам'ятні дати і ювілеї відомих подій в Україні, зокрема 600 років з часу першої писемної згадки про місто Одесу (1415).
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, судом встановлено наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи Державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані Діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.3 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням адміністративного судочинства згідно із ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Предметом позову фактично є визнання історичного факту, що вік Одеси слід відраховувати з 1415 року. При цьому вимога позовної заяви спрямована на зобов'язання відповідача визнати цей факт за допомогою судового рішення. Виходячи зі змісту та обґрунтування позову, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність юридичного спору, на який би розповсюджувалась юрисдикція судів, оскільки питання визнання історичних дат не відноситься до компетенції суду.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з ч.1 ст.239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Крім того, частиною 5 ст. 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.5 ст.13 Закон України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Так, аналогічні висновки зі спірних правовідносин зробив Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду при винесені постанови у справі №522/16136/14-а.
За таких обставин, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до висновку, що провадження у справі слід закрити, оскільки порушений спір не підлягає судовому розгляду, у зв'язку з чим немає підстав для роз'яснення позивачеві до суду якої юрисдикції належить його вирішення.
Беручи до уваги положення ч.2 ст.238 КАС України судового збір підлягає поверненню позивачу.
Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Закрити провадження у справі №826/8295/18 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи, Міністерство культури України, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, про визнання нечинним запису у додатку до постанови Кабінету Міністрів України №878 та зобов'язати вчинити дії.
Повернути ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) через відповідний орган державної казначейської служби України судовий збір в сумі 704 грн. 00 коп. (сімсот чотири гривні, 00 копійок) сплачений до державного бюджету згідно квитанції №0.0.1046033674.1 від 25.05.2018 року.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 293, 295-297 цього ж Кодексу.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Головуючий суддя І.А. Качур
Судді В.І. Келеберда
В.В. Амельохін