ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
25 листопада 2019 року № 640/3065/19
Кузьменко А.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач) , в якому просить: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21 листопада 2018 року №0327631304, стягнути з відповідача сплачений судовий збір.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що ним було подано декларацію від 19 квітня 2017 року, якою він задекларував податкові зобов'язання, які виникли за наслідками прощення в 2016 році частини кредиту на придбання житла. Разом із декларацією ним, позивачем, подано заяву про розстрочення сплати податкових зобов'язань за механізмом, передбаченим підпунктом "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України. Не дивлячись на вказане, відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 21 листопада 2018 року №0327631304.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 квітня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник відповідача вказує, що позивачем порушено граничний строк сплати грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що слугувало підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 21 листопада 2018 року №0327631304.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статі 20 Податкового кодексу України у порядку статті 76 та вимог статті 176 Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, за результатом якої складений акт від 20 серпня 2018 року №1263/26-15-13-04-28 (далі - акт перевірки).
Відповідно до акту перевірки, перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 179.7 статі 179 Податкового кодексу України, відповідно до якого фізична особа зобов'язана самостійно до 01 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій нею податковій декларації, а саме в декларації №1700091753 від 24 квітня 2018 року визначено суму грошового зобов'язання у розмірі 57 799,66 грн з граничним терміном сплати 31 липня 2018 року, проте суму 7400,00 сплачено 18 жовтня 2017 року, суму 43 143,51 грн сплачено 27 грудня 2017 року.
На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 21 листопада 2018 року №0327631304, яким позивачу позивача зобов'язано сплатити штраф за платежем податок на доходи фізичних осіб в сумі 10 108,70 грн.
Рішенням Державної фіскальної служби України від 12 лютого 2019 року №6849/6/99-99-11-05-01-25 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 21 листопада 2018 року №0327631304 - без змін.
Незгода позивача із вказаним вище податковим повідомленням-рішенням зумовила його звернення до суду з даним позовом.
Так, матеріалами справи підтверджено, що 24 квітня 2018 року позивачем подано декларацію про майновий стан та доходи №1700091753 за 2016 рік, в якій самостійно визначено суму податку на доходи фізичних осіб в розмірі 57 799,66 грн разом із заявою про надання розстроченням платежів за наступним графіком: до 20 липня 2017 року - 8 176,49 грн, до 20 жовтня 2017 року - 8 176,49 грн, до 20 грудня 2017 року - 8 176,49 грн., до 20 квітня 2018 року - 8 176,49 грн, до 20 липня 2018 року - 8 176,49 грн, до 20 жовтня 2018 року - 8 176,49 грн, до 20 грудня 2018 року - 8 176,49 грн, до 20 квітня 2019 року - 8 176,49 грн.
Листом від 26 травня 2017 року №/ш/26-15-13-04-14 Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві повідомило позивача, що правила підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України в частині розстрочення платежів за податковими зобов'язаннями застосовуються до суми податкового зобов'язання, яка задекларована за підсумками 2017 року, та не може застосовуватись до податкових зобов'язань, задекларованих за підсумками 2016 року.
Отже, предмет спору, по суті, полягає в тому, чи мав право позивач скористатись механізмом розстрочення сплати податкових зобов'язань, що передбачений підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України), та чи застосовується дана норма до податкових зобов'язань, що задекларовані в 2017 році за наслідками отримання доходу у 2016 році.
Так, згідно підпунктів 16.1.3, 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до пункту 179.7 статті 179 ПК України фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.
Порядок оподаткування податком на доходи фізичних осіб, зокрема, визначення кола платників податку, об'єкта та бази оподаткування, ставки податку, особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів регламентується розділом IV Кодексу.
Підпунктом 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 ПК України встановлено, що платником податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Одночасно пунктом 164.1 статті 164 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Отже, при розрахунку податкових зобов'язань з податку платник податків використовує базу оподаткування і порядок її визначення, що діяв на момент нарахування (виплати, надання) доходів такому платнику податків.
Перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначено пунктом 164.2 статті 164 Кодексу.
Так, згідно підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України у редакції, що діяла у 2016 році, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий таким платником як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 %. однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.
Таким чином, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається основна сума боргу (кредиту), анульованого (прощеного) за самостійним рішенням кредитора, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, що є об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором. При цьому, у разі дотримання кредитором умов щодо повідомлення боржника про прощення (анулювання) боргу, визначених підпунктом "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, такий боржник відображає суму зазначеного доходу у річній податковій декларації та самостійно сплачує податок на доходи фізичних осіб та військовий збір, що і було зроблено в даному випадку позивачем.
Між тим, Законом України від 21 грудня 2016 року №1797 "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" внесено зміни до підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Кодексу, які набрали чинності з 01 січня 2017 року.
Зазначеними змінами передбачено, що за кредитом, що отриманий на придбання житла (іпотечний кредит), платник податку має право на сплату суми податкового зобов'язання, нарахованої на суму боргу (кредиту та/або відсотків), прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності, протягом трьох років починаючи з року, в якому задекларовано суму такого податкового зобов'язання. Для розстрочення такої суми податкового зобов'язання платник податку разом із декларацією подає до контролюючого органу заяву у довільній формі, що містить фактичні дані про суму прощеного (анульованого) кредитором боргу (кредиту та/або відсотків), підтверджену відповідними документами кредитора, та коротке пояснення обставин, що призвели до виникнення необхідності здійснення розстрочення задекларованої суми податкового зобов'язання.
Суми розстрочених податкових зобов'язань розраховуються платником податку самостійно згідно з документами щодо суми прощеного (анульованого) кредитором боргу (кредиту та/або відсотків) та погашаються рівними частинами кожного календарного кварталу до 20 числа місяця, наступного за кожним календарним кварталом (до 20 квітня, до 20 липня, до 20 жовтня і до 20 грудня) починаючи з кварталу, що настає за тим кварталом, у якому до контролюючого органу подано заяву у довільній формі, що містить фактичні дані про суму прощеного (анульованого) кредитором боргу (кредиту та/або відсотків), підтверджену відповідними документами кредитора, та коротке пояснення обставин, що призвели до виникнення необхідності здійснення розстрочення задекларованої суми податкового зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи та зазначалося вище, позивач подав податкову декларацію, якою задекларував податкові зобов'язання, які виникли за наслідками прощення в 2016 році частини кредиту на придбання житла. Разом із декларацією позивачем подано заяву про розстрочення сплати податкових зобов'язань за механізмом, передбаченим підпунктом "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.
При цьому, суд звертає увагу, що норма підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України була чинною на момент подачі вищевказаних декларації та заяви про розстрочення. Таким чином, позивач був наділений правом на розстрочення сплати податкових зобов'язань за механізмом, передбаченим підпунктом "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.
Суд зауважує, що вказана норма дає право на розстрочення сплати податкового зобов'язання, що декларуються після набрання нею чинності, тобто після 01 січня 2017 року. В іншому випадку ця норма мала би певні застереження щодо кола осіб та дії у часі. Іншими словами, законодавець чітко б визначав, що вказана норма може застосовуватись лише до зобов'язань, що задекларовані за наслідками отримання доходів, починаючи лише з 2017 року.
За загальним правилом закон діє з моменту набрання ним чинності. Як випливає із норм Закону України №1797 "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні", в ньому не міститься жодних застережень щодо дії норм у часі.
Оскільки таких застережень норма не містить, то і у податкового органу, і у суду відсутні підстави вважати, що позивач не має права на розстрочення податкових зобов'язань за механізмом, передбаченим підпунктом "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.
Так, з акту перевірки вбачається, що суму 7400,00 грн сплачено позивачем 18 жовтня 2017 року, суму 43 143,51 грн сплачено позивачем 27 грудня 2017 року, тобто позивачем сплачено визначену в податковій декларації за 2016 рік суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб відповідно до графіку, зазначеного у заяві,що додана до податкової декларації.
З огляду на викладене, висновок відповідача про порушення позивачем пункту 179.7 статі 179 Податкового кодексу України є безпідставним.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1.Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21 листопада 2018 року №0327631304, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві.
3.Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04655,місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення", Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко