ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
25 листопада 2019 року № 826/8749/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві) в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкову вимогу ГУ ДФС у м. Києві від 25.01.2018 №12069-17, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.02.2018 №Ф-12107-25 і рішення про опис майна у податкову заставу від 25.01.2018 №12069-17.
Позовні вимоги мотивовані тим, що податкова вимога від 25.01.2018 №12069-17, якою позивача зобов'язано сплатити податковий борг з податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування у сумі 231 061,15 грн. оформлена з порушенням вимог, встановлених п.59.3 ст.59 ПК України.
Посилання відповідача у рішенні про результати розгляду скарги від 02.04.2018 №4723/П/99-99-17-01-14 (яким було залишено без змін податкову вимогу ГУ ДФС у м. Києві від 25.01.2018р. №12069-17) на те, що податковий борг виник у результаті несплати платником податків узгоджених в адміністративному порядку грошових зобов'язань, визначених ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві у податкових повідомленнях-рішеннях від 30.11.2016р. №№0022861306, 0022851306 не відповідає дійсності, оскільки вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені Позивачем в адміністративному порядку шляхом направлення 03.01.2017 в ГУ Міндоходів у м. Києві відповідної скарги. Рішенням про результати розгляду первинної скарги ГУ ДФС у м. Києві від 10.03.2017 №1688/Г1/26-15-10-02-16 у задоволенні скарги від 03.01.2017 позивачу було відмовлено.
10.04.2017 позивачем до Державної фіскальної служби України було направлено скаргу на податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 30.11.2016 №0022861306, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 30.11.2016 №0022851306, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 30.11.2016 №Ф-0022871306 і рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 30.11.2016 №0022881306, а також, рішення про результати розгляду первинної скарги ГУ ДФС у м. Києві від 10.03.2017 №1688/П/26-15-10-20-16.
Оскільки рішення Державної фіскальної служби України за вказаною вище скаргою, а також рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк до позивача не надходило, то відповідно до п.56.9. ст.59 ПК України, скарга позивача вважається повністю задоволеною з 04.05.2017, а податкові повідомлення-рішення від 30.11.2016 №0022861306 та №0022851306 - скасованими.
Відповідач проти позовних вимог заперечував, надавши письмові заперечення проти позову.
В обґрунтування законності оскаржуваних рішень, зазначив, що рішенням ДФС від 30.05.2017 №8007/П99-99-11-052-01-14 про результати розгляду повторної скарги залишено без змін зазначені податкові повідомлення-рішення, а скаргу позивача від 10.04.2017 - без задоволення. Вказане рішення було надіслано на адресу позивача у встановленому законом порядку.
В порядку ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України, судом було ухвалено рішення здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
19.02.2018 засобом поштового зв'язку позивач отримав податкову вимогу ГУ ДФС у м. Києві від 25.01.2018 №12069-17, вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у м. Києві від 02.02.2018 №Ф-12107-25, рішення ГУ ДФС у м. Києві про опис майна у податкову заставу від 25.01.2018 №12069-17.
Законність та обґрунтованість зазначених рішень є предметом спору переданого на вирішення суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції з 15.12.2017) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до п.56.1 ст.56 Податкового кодексу України (далі - ПК України) рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Пунктом 56.9 ст.56 ПК України встановлено, що керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті. Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 10.04.2017 у встановлено законом порядку було оскаржено в адміністративному порядку податкове повщомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 30.11.2016 №0022861306, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 30.11.2016 №0022851306, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 30.11.2016 №Ф-0022871306 і рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 30.11.2016 №0022881306, а також, рішення про результати розгляду первинної скарги ГУ ДФС у м. Києві від 10.03.2017 №1688/П/26-15-10-20-16.
При цьому, матеріали справи не містять, а відповідачем не надано належних та допустимих доказів направлення рішенням ДФС від 30.05.2017 №8007/П99-99-11-052-01-14 про результати розгляду вказаної вище скарги на адресу позивача.
Враховуючи відсутність будь-яких доказів (крім посилання у відзиві) на підтвердження розгляду скарги та надсилання його результатів на адресу позивача, суд не бере до уваги доводи відповідача про належне повідомлення позивача.
Крім того, основним нормативно-правовим актом, що визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2464-VI).
В силу приписів ч.4 ст.8 Закону № 2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Відповідно до ч.4 ст.25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Так, процедуру нарахування і сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.05.2016 за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449).
При цьому, безпосередньо порядок формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, передбачений розділом VI Інструкція № 449.
Згідно з п.3 розділу VI Інструкція № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом десяти робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів із дня її винесення.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п'ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Згідно з пунктом 4 розділу VI Інструкція № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Проаналізувавши зазначені норми у сукупності, суд зазначає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, а також на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Тобто, передумовою для формування податкової вимоги, є наявність у платника боргу, який обліковується в інформаційній системі органу доходів і зборів, а також результати проведення органом доходів і зборів документальної перевірки, в ході якої посадовими особами досліджуються та аналізуються звіти платника податків про нарахування єдиного внеску та облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, в оскаржуваній вимозі не зазначено обставин, щодо наявності акту перевірки правильності нарахування та сплати єдиного соціального внеску, не відображено обставин з приводу проведення такої перевірки, не зазначено дати набрання чинності вимогою про сплату боргу.
Крім того, на підтвердження нарахування позивачу відповідного боргу відповідач посилається на інформацію комп'ютерної програми АІС «Податковий Блок», відповідно до якої, у позивача обліковується недоїмка у сумі 170 024,79 грн. На підставі вказаної інформації в автоматичному режимі було сформовано вимогу під один порядковим номером про сплату боргу і направлено позивачеві.
Посилання відповідача у відзиві на підставу формування оскаржуваної вимоги у виді податкових-повідомлень рішень від 30.11.2016 №0022861306 та №0022851306 суд вважає недоведеним та такими, що не підтверджується наявним в матеріалах справи доказами.
Судом враховуються обґрунтування позовних вимог, оскільки підставою для відповідальності є саме несплата чи несвоєчасна сплата, а не відображення облікових даних в інформаційної системи органу доходів і зборів.
Жодних інших належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності прийняття спірних рішень (вимог), відповідач суду не надав.
В свою чергу, аналіз наведених положень в розрізі фактичних обставин справи свідчить про недотримання контролюючим органом порядку розгляду скарги та як наслідок прийняття оскаржуваних рішень.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані відповідачем не спростовують доводів та обґрунтованості позовних вимог.
Згідно з частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Відповідно до ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних рішень з урахуванням вимог, встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Таким чином, з врахуванням ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкову вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 25.01.2018 №12069-17, вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 02.02.2018 №Ф-12107-25, рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про опис майна у податкову заставу від 25.01.2018 №12069-17.
Стягнути на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , судовий збір в сумі 4715 (чотири тисячі сімсот п'ятнадцять) грн. 68 коп., за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.А. Качур