Постанова
Іменем України
13 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 456/4454/15-ц
провадження № 61-16150св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , на заочне рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області
від 30 серпня 2016 року в складі судді Саса С. С. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 26 квітня 2017 року в складі колегії суддів: Крайник Н. П., Мельничук О. Я., Савуляка Р. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 18 жовтня 2006 року між банком та
ОСОБА_1 укладено кредитний договір № LVH2AE00000128, відповідно до умов якого відповідач отримав грошові кошти у розмірі 8 960,00 доларів США. На забезпечення виконання ОСОБА_1 указаного зобов'язання, 18 жовтня
2006 року, між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки, відповідно до умов якого останній зобов'язався перед кредитором відповідати за усі зобов'язання ОСОБА_4 у повному обсязі. Внаслідок неналежного виконання
ОСОБА_1 своїх кредитних зобов'язань, станом на 26 серпня 2015 року, утворилась заборгованість у розмірі 20 847,09 доларів США.
З урахуванням викладеного, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за договором кредиту в розмірі 20 847,09 доларів США, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області
від 30 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 26 квітня 2017 року, позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 18 жовтня 2006 року
№ LVH2AE00000128 у розмірі 20 847,09 доларів США, що еквівалентно
471 561,18 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що у зв'язку із порушенням боржником кредитного зобов'язання, яке забезпечене порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2017 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та у задоволенні позову відмовити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, не звернули уваги на те, що у
2011 році банк вже звертався до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним між сторонами 18 жовтня 2006 року та заочним рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області
від 20 лютого 2012 року стягнуто заборгованість за таким договором шляхом звернення стягнення на предмет застави. Крім того заявник посилався на те, що розмір пені значно перевищує заборгованість за кредитом разом із заборгованістю за процентами за користування кредитом. Разом з тим, пеня стягнута у доларах США, що суперечить чинному законодавству України. Заявник вважав, що судами попередніх інстанцій неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом установлено, що 18 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 та
ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір № LVH2AE00000128, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав грошові кошти у розмірі
8 960,00 доларів США, зі сплатою 10,08 % на рік.
На забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання, 18 жовтня
2006 року ОСОБА_1 передав банку під заставу автомобіль Opel Omega 2.0, 1998 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова/шасі НОМЕР_3 .
Також 18 жовтня 2006 року на забезпечення вказаного кредитного зобов'язання, між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № LVH2AE00000128/1, відповідно до умов якого останній зобов'язався перед кредитором відповідати за всі зобов'язання ОСОБА_1 у повному обсязі.
Встановлено, що заочним рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 20 лютого 2012 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь
ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 18 жовтня
2006 року в розмірі 65 114,34 грн шляхом звернення стягнення на предмет застави, зокрема автомобіль Opel Omega 2.0, 1998 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова/шасі НОМЕР_3 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
28 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, пеню припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Із заочного рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області
від 20 лютого 2012 року вбачається, що кредитор реалізував право на дострокове повернення кредиту та платежів за ним.
Рішення суду про стягнення кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави свідчить про закінчення строку дії кредитного договору.
Положення статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін застосовуються лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, так як у охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
За таких обставин наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора щодо дострокового стягнення суми кредиту, нарахованих процентів і штрафних санкцій шляхом звернення стягнення на предмет застави свідчить про відсутність підстав для нарахування процентів за користування кредитними коштами.
Крім того, статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Право кредитора на нарахування неустойки за порушення строків погашення заборгованості за кредитом та/або сплати процентів за користування кредитом передбачене пунктом 4.1 кредитного договору, згідно з яким позичальник сплачує пеню у розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки.
Оскільки пред'явленням вимоги про дострокове повернення кредиту банк змінив строк виконання основного зобов'язання, з чим погодився й суд, задовольнивши вимоги про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості у повному обсязі, право кредитора на отримання передбаченої договором неустойки припинилося.
Такі висновки узгоджуються із висновками, висловленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 14-154цс18, згідно з якою Велика Палата Верховного Суду відступила від раніше викладених Верховним Судом України висновків про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору і не позбавляє кредитора права на отримання процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та штрафних санкцій.
Разом з тим, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що порука не припинена з огляду на наступне.
Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України (в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Відповідно до пункту 12 договору поруки порука припиняється після закінчення п'яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.
Оскільки вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором пред'явлені (20 жовтня 2015 року) до поручителя протягом п'яти років від дня настання строку його виконання (лютий 2012 року), порука не припинилася, і в цій частині аргументи касаційної скарги про необґрунтованість заявлених банком до поручителя позовних вимог висновки суду апеляційної інстанції не спростовують.
Проте, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не перевірив доводи позивача щодо невиконання рішення про звернення стягнення на предмет застави, не дослідив і не оцінив зібрані у справі докази, зокрема розрахунки заборгованості, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Перевірка доводів касаційної скарги, пов'язаних з установленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній перебуває поза визначеними статтею 400 ЦПК України межами перегляду справи в касаційному порядку, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи в указаній частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.
Під час нового розгляду справи апеляційному суду належить урахувати викладене, перевірити доводи ПАТ КБ «ПриватБанк» та надати їм належну правову оцінку; встановити дійсний розмір заборгованості ОСОБА_1 з урахуванням відсутності у кредитора права на отримання передбачених договором процентів і пені після закінчення строку кредитування; перевірити дотримання позивачем позовної давності, з дати реалізації предмета застави, для звернення до суду з цим позовом, з урахуванням заяви відповідача про її застосування; дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Керуючись статями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 26 квітня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване рішення суду апеляційної інстанції втрачає законну силу та у подальшому виконанню не підлягає.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев
В. М. Коротун
В. П. Курило