Постанова
Іменем України
13 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 585/2042/15-ц
провадження № 61-30198св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним) - публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 07 вересня 2016 року у складі судді Кондратенко Л. П. та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 29 вересня 2017 року в складі колегії суддів: Криворотенко В. І., Кононенко О. Ю., Собини О. І.,
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 26 квітня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (назву якого змінено на ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/9870/74/72876, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 38 380,00 доларів США з кінцевим строком погашення до 26 квітня 2022 року з процентною ставкою за користування кредитом 12,85 % річних.
ОСОБА_1 припинив належним чином виконувати свої зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість, з урахуванням зменшення позовних вимог, поданих до суду першої інстанції у січні 2016 року, просив стягнути заборгованість, яка станом на 06 січня 2016 року становить 23 520,03 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) еквівалентно 559 393,13 грн з яких: заборгованість за кредитом - 19 074,43 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 453 660,35 грн (у тому числі прострочена заборгованість за кредитом - 2 869,31 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 68 242,78 грн), заборгованість за відсотками - 4 445,60 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 105 732,78 грн (у тому числі прострочена заборгованість за відсотками 4 297,96 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 102 221,35 грн), яку він просив стягнути з відповідача та сплачений ним судовий збір у сумі 3 654 грн.
31 серпня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» із зустрічною позовною заявою, у якій просив визнати недійсним з моменту укладання кредитний договір № 014/9870/74/72876 від 26 квітня 2007 року укладений між ним та ПАТ «Райффайзен банк Аваль», а також визнати недійсним з моменту укладання договір іпотеки від 23 травня 2007 року між тими ж сторонами.
Позовна заява мотивована тим, що перед укладенням кредитного договору в порушення вимог частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» банк не повідомив його у письмовій формі про всі істотні умови кредитування, договір містить несправедливі умови, укладений без відповідної банківської ліцензії на видачу кредиту в іноземній валюті, не містить орієнтовну сукупну вартість кредиту, на позичальника покладений обов'язок укласти договір страхування предмета іпотеки з страховою компанією, що акредитована банком, договір передбачає лише наявність обов'язків та відповідальність у позичальника, банк намагається позбавити неповнолітніх дітей права користування предметом іпотеки.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 07 вересня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 29 вересня 2017 року, позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/9870/74/72876 від 26 квітня 2007 року, що станом на 06 січня 2016 року становить 23 520,03 доларів США, що еквівалентно 559 393,13 грн та сплачений судовий збір в сумі 3 654 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов банку, дійшов висновку про те, що оскільки у зв'язку із невиконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 суди дійшли висновку про безпідставність тверджень ОСОБА_1 про те, що на деякі умови кредитного договору він звернув увагу лише після отримання ним позову про стягнення коштів за кредитним договором, оскільки в пункті 8.2 кредитного договору зазначено, що цей договір відображає повне розуміння сторонами предмету договору та інших питань, зазначених у ньому. Тобто підписанням цього договору позивач підтвердив факт ознайомлення з його умовами та погодився з ними. Враховуючи, що кредитний договір було укладено 26 квітня 2007 року, а договір іпотеки 23 травня 2007 року і саме в цей момент позивач дізнався про умови кредитного договору і договору іпотеки, які він вважає несправедливими, то строк звернення до суду з вимогою про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними сплив відповідно 26 квітня 2010 року та 23 травня 2010 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 585/2042/15-ц та витребувано її з Роменського міськрайонного суду Сумської області.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
29 травня 2018 року справу № 585/2042/15-ц передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2019 року справу № 585/2042/15-ц призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 року справу № 585/2042/15-ц призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що судом неправильно застосовані норми права щодо пропуску строку позовної давності. Крім того, судом неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи, а саме, на відсутність у кредитному договорі згоди щодо істотних умов та відсутність ціни договору, що є на його думку, підставами для визнання кредитного договору неукладеним, відсутність у матеріалах справи первинних документів, що свідчать про дату, суму і валюту кредиту. Відсутність правової оцінки факту, який свідчить про неможливість отримання кредиту в іноземній валюті. Судом при вирішенні справи проігнорований факт порушення балансу прав сторін, зокрема позичальника (наявність значної кількості несправедливих умов договору; практика, що вводить в оману позичальника). Вважає, що у суду були всі підстави для визнання договору недійсним, зокрема: відсутність письмового ознайомлення позичальника з умовами кредитування; невідповідність умов кредитного договору нормам законодавства; порушення порядку видачі кредиту (наявність підстав), передбачених статтею 227 ЦК України для визнання правочину, вчиненого юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії) недійсним); невідповідність порядку погашення кредиту вимогам законодавства. Крім того, вважає, що суд, при розгляді даної справи порушив вимоги законодавства про порядок розгляду справ про визнання правочинів недійсними.
Доводи інших учасників справи
У січні 2018 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просило відмовити у задоволенні касаційної скарги. Позивач вказував, що строк позовної давності щодо оскарження спірних договорів сплинув 26 квітня 2010 року. Крім того, ОСОБА_1 був ініціатором укладення кредитного договору, у момент підписання був ознайомлений з усіма умовами та міг обирати або не погоджуватись на певні умови, однак цього не зробив та доказів протилежного суду не надав.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 26 квітня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен банк Аваль» (назву якого змінено на ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банківська установа надала позичальнику грошові кошти у сумі 38 380 доларів США, зі сплатою 12,85 % річних та строком повернення 26 квітня 2022 року.
Згідно пункту 2.1 договору кредитні кошти призначені для використання на споживчі цілі; придбання житлового будинку з надвірними будівлями та на сплату комісії банку за цим договором.
23 травня 2007 року між банком та ОСОБА_1 для забезпечення виконання умов кредитного договору укладено договір іпотеки, предметом якого є будинок та земельна ділянка по АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктом 5.1 кредитного договору позичальник зобов'язався здійснювати безготівковим платежем або готівкою в касу кредитора щомісячно до 15 числа, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, часткове погашення кредиту та відсотків за користування кредитними коштами згідно графіку погашення протягом строку дії кредитного договору.
ОСОБА_1 припинив належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання за кредитним договором від 26 квітня 2007 року, у зв'язку з чим банк 14 квітня 2015 року направив на адресу позичальника письмову вимогу про дострокове повернення кредиту та нарахованих відсотків за користування кредитом, яка була залишена ОСОБА_1 без задоволення.
Внаслідок порушення відповідачем умов укладеного кредитного договору утворилась заборгованість, яка станом на 06 січня 2016 року складає 23 520,03 доларів США, що еквівалентно 559 393,13 грн, з яких: 19 074,43 доларів США, що еквівалентно 453 660,35 грн - заборгованість за кредитом (у тому числі прострочена заборгованість за кредитом 2 869,31 доларів США, що еквівалентно 68 242,78 грн), 4 445,60 доларів США, що еквівалентно 105 732,78 грн, заборгованість за відсотками (у тому числі прострочена заборгованість за відсотками 4 297,96 доларів США, що еквівалентно 102 221,35 грн), що підтверджується розрахунком заборгованості.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до положень частини другої статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором
Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.
За правилом частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У частині другій статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Установивши, що ОСОБА_1 припинив належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання за кредитним договором від 26 квітня 2007 року, у зв'язку з чим банк 14 квітня 2015 року направив на адресу позичальника письмову вимогу про дострокове повернення кредиту та нарахованих відсотків за користування кредитом, яка була залишена ОСОБА_1 без реагування, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором.
Проте повністю з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
У пунктах 91-93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 2 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
За таких обставин слід дійти висновку про те, що нарахування відсотків та пені після закінчення строку (після направлення банком досудової вимоги - квітень 2015 року), установленого сторонами для повернення коштів, в силу закону не відбувається.
Щодо зустрічних позовних вимог про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними
Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Укладаючи вказані договори позивач був ознайомлений з їх умовами, змістом та наслідками порушення зобов'язань за цими договорами, що підтвердив своїм підписом в кредитному договорі і договорі Іпотеки.
Позивач не заперечував факт укладання вказаних договорів та отримання кредитних коштів за умовами договору, сторони виконували умови кредитного договору, позивач здійснив часткову оплату кредитних коштів.
Позивач не був позбавлена можливості відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, що визначено частиною другою статті 1056 ЦК України, але таких дій не здійснила.
Умови, визначені кредитним договором, зокрема і щодо ризиків знецінення національної валюти у відношенні до іноземної валюти, прочитані позивачем та він на них погодився, підписав договір і отримав кошти, що не суперечить статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якою передбачено, що визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання виконавцю можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір, у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладання договору не застосовується до операцій з фінансовими послугами, ціна яких залежить від зміни котировок або індексів на біржах чи ставок на фінансових ринках, які не контролюються продавцем послуг.
Як на одну з підстав визнання кредитного договору недійсним, позивач посилається на те, що видача банком кредиту та сплата процентів за їх користування у валюті, відмінній від української гривні, є порушенням валютного законодавства, що у свою чергу є підставою для визнання недійсним кредитного договору, оскільки у ньому зобов'язання виражене в іноземній валюті та підлягає виконанню у валюті, відмінній від національної грошової одиниці України.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Частинами першою, другою статті 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Відповідно до частини третьої статті 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Положення чинного законодавства хоча й визначають національну валюту як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення розрахунків за зобов'язанням, визначеним грошовим еквівалентом в іноземній валюті і саме з такими умовами кредитування погодилася позивач.
Згідно з пунктом 1 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет) Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
Підпунктами «в», «г» пункту 4 статті 5 Декрету встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальні ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Згідно з пунктом 5 статті 5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.
Відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (в редакції, чинній на час укладання кредитного договору), використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії (індивідуальної ліцензії) дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).
Національним банком України було видано відкритому акціонерному товариству «Райффайзен Банк Аваль» банківську ліцензію № 10 від 11 жовтня 2006 року на право здійснювати банківські операції, визначені пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями. Невід'ємною частиною ліцензії є дозвіл № 10-4 від 11 жовтня 2004 року, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» з валютними цінностями.
Відповідач на час укладення спірних договорів мав банківську ліцензію та дозвіл на право здійснювати банківські операції з валютними цінностями.
Суди обґрунтовано вважали, що при укладенні між сторонами оспорюваного позивачем кредитного договору не були порушені вимоги Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» та Цивільного Кодексу України, а посилання позивача щодо невідповідності умов кредитного договору законодавству України з підстав, пов'язаних з валютою кредитування, є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.
Для валютних операцій використовуються валютні (обмінні) курси іноземних валют, виражені у валюті України, зазначені курси встановлюються Національним Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України, на які ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» впливати не може.
Коливання іноземної валюти стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості могла, виходячи з динаміки зміни курсів валют, передбачити в момент укладання договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.
Позивач не довів істотних обставин які б вказували на введення її в оману під час укладання договору кредиту, судами не встановлено та позивачем не доведено умисел дій відповідача, істотність значення обставин, а також і сам факт обману.
Доводи касаційної скарги, що судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень неправильно застосовано положення статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними.
Так, за змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише у тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконувала його умови; відповідач надав позивачу всю необхідну інформацію про умови надання послуг фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника.
Отже, у цій справі суди дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними положень кредитного договору, правильно застосувавши положення статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов'язань за кредитним договором унаслідок підвищення курсу іноземної валюти не є підставою вважати умови кредитного договору несправедливими у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та для визнання спірного договору недійсним, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник мала можливість, виходячи з динаміки зміни курсу валют з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.
Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки кредитний договір та договір іпотеки, укладено з дотриманням чинного законодавства та правові підстави, визначені статтями 203, 215 ЦК України для визнання оспорюваних позивачем договорів недійсними відсутні.
Проте суд апеляційної інстанції, залишив поза увагою, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. У випадку, коли буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач. Зазначений висновок викладений у постанові Великої Плати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин сул враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання спірних договорів недійсними, залишив поза увагою, що відмова в задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
У силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.
Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи в частині позовних вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення відсотків та пені за кредитним договором на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають зміні.
Щодо судових витрат
Підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій відсутні.
Керуючись статтями 402, 409, 411, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Сумської області від 29 вересня 2017 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення відсотків та пені за кредитним договором скасувати, справу у цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 07 вересня 2016 року в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання кредитного договору недійсним змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Ухвалу апеляційного суду Сумської області від 29 вересня 2017 року в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання кредитного договору недійсним змінити, виключивши з мотивувальної частини посилання про застосування строку позовної давності.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: С. Ю. Бурлаков
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
В. П. Курило