Постанова
Іменем України
13 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 234/10832/16-ц
провадження № 61-32130св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 16 серпня 2017 року в складі судді Демидової В. К. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області
від 11 жовтня 2017 року в складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Новікової Г. В., Біляєвої О. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»)звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовна заява мотивована тим, що 14 липня 2005 року між
ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір
№ KTH3GF07430051, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 17 908,00 доларів США, зі сплатою 11,4 % на рік, строком до 13 червня 2020 року. На забезпечення виконання указаного зобов'язання, того ж дня між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого був житловий будинок, загальною площею 87,20 кв. м, житловою площею 58,30 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 свого кредитного зобов'язання, станом на 01 липня 2016 року, виникла заборгованість у розмірі 16 452,76 доларів США, що складалася із: заборгованості за кредитом -
9 630,80 доларів США, заборгованості за відсотками за користування за кредитом - 3 465,02 доларів США, заборгованості за комісією за користування кредитом - 742,13 доларів США, пені - 2 614,81 доларів США.
З урахуванням викладеного та уточнень позовних вимог, ПАТ КБ «ПриватБанк»просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки, зокрема будинок АДРЕСА_1 шляхом продажу зазначеного предмета іпотеки на підставі договору іпотеки, з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем із встановленням початкової ціни продажу на рівні зазначеному у договорі іпотеки, що складало 76 146,00 грн, з можливістю здійснення банком всіх передбачених правовими актами дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, а також виселити із вказаного будинку відповідачів та всіх осіб, які зареєстровані та проживають у такому будинку.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 16 серпня
2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області
від 11 жовтня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
Вирішуючи спір, суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із відсутності підстав для задоволення вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки банком усупереч вимогам статті 39 Закону України «Про іпотеку» у позовній заяві не зазначено загального розміру вимог та всіх його складових, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки і початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, а суд позбавлений можливості самостійно вирішувати такі питання. Відмовляючи у задоволенні вимог щодо виселення, виходив з того, що у відповідності до вимог статті 39 Закону України «Про іпотеку» такі вимоги підлягають задоволенню лише одночасно із рішенням щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк»подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно визначено характер правовідносин між сторонами, неправильно застосовано закон, що їх регулює, неповно досліджено матеріали справи та не надано належної правової оцінки доводам сторін та зібраним у справі доказам.
Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу
У січні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані рішення є законними та обґрунтованими.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом установлено, що 14 липня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № KTH3GF07430051, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 17 908,00 доларів США, зі сплатою 11,4 % на рік, строком до 13 червня 2020 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за указаним договором між банком та ОСОБА_1 14 липня 2005 року було укладено договір іпотеки
№ KTH3GF07430051, відповідно до якого відповідач передав банку в іпотеку належний йому та ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу житловий будинок, загальною площею 87,20 кв. м, житловою площею 58,30 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
У зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 свого кредитного зобов'язання станом на 01 вересня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 10 811,29 доларів США, що еквівалентно 141 736,01 грн, яка рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 15 січня 2015 року була стягнута з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк».
Згідно із довідкою Краматорського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 15 липня 2017 року відкритих виконавчих проваджень щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» на виконанні такого відділу не перебуває.
Звертаючись у липні 2016 року до суду з даним позовом, банк посилався на те, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 свого зобов'язання за кредитним договором від 14 липня 2005 року № KTH3GF07430051 станом на
01 липня 2016 року виникла заборгованість у розмірі 16 452,76 доларів США, що складалася із: заборгованості за кредитом - 9 630,80 доларів США, заборгованості за відсотками за користування за кредитом - 3 465,02 доларів США, заборгованості за комісією за користування кредитом - 742,13 доларів США, пені - 2 614,81 доларів США.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Звертаючись до суду з позовом, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення від свого імені договору купівлі-продажу предмету іпотеки з іншою особою-покупцем із встановленням початкової ціни на рівні, зазначеному у договорі іпотеки; договору купівлі-продажу будь-яким іншим способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до статей 12, 33 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.
Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
З огляду на вказане Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підстав виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (статті 39 Закону) є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону);
2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону.
Згідно з частиною першою статті 33 Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Сторони в іпотечному договорі можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону).
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону).
Встановлено, що сторони погодили іпотечне застереження, а саме визначили у договорі, передбачений частиною третьою статті 36 Закону спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі згідно договору купівлі-продажу (пункт 29 договору).
На відміну від такого різновиду позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки як звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (що може передбачати способи задоволення вимог іпотекодержателя, визначені у частині третій статті 36 Закону), судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з абзацом п'ятим частини першої статті 39 Закону передбачає, що суд у резолютивній частині відповідного рішення обов'язково визначає спосіб реалізації предмета іпотеки, або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 вказаного Закону (висновок Верховного Суду України, який міститься у постанові від 28 вересня 2016 року у справі
№ 6-1243цс16).
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19) звернула увагу на те, що процедура продажу предмета іпотеки, передбачена статтею 38 Закону, може бути застосована як спосіб задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки і в судовому порядку (про що суд згідно з абзацом п'ятим частини першої статті 39 Закону має вказати у судовому рішенні про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки), і у позасудовому порядку (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Проте звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту.
Отже, вищенаведені норми дають підстави суду зробити висновок про те, що вимоги іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок задоволення його вимог у визначений ним спосіб, а саме шляхом укладення від свого імені договору купівлі-продажу предмету іпотеки з іншою особою-покупцем із встановленням початкової ціни на рівні, зазначеному у договорі іпотеки; договору купівлі-продажу будь-яким іншим способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, не підлягають задоволенню саме з цих підстав, оскільки цей спосіб є позасудовим способом врегулювання такого питання, а не з підстав, викладених у рішеннях суду першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, ухвалено частково без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення судів попередніх інстанцій змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Оскільки Верховний Суд змінює рішення апеляційного суду, але виключно у частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приват Банк» задовольнити частково.
Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 16 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 11 жовтня 2017 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев
В. М. Коротун
В. П. Курило