Постанова
Іменем України
13 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 310/2489/14-ц
провадження № 61-15468св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 , подані ним та його представником ОСОБА_2 , на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 вересня 2016 року у складі судді Парій О. В. та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 05 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Онищенко Е. А., Трофимової Д. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовомдо Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») про захист прав споживачів, визнання недійсними окремих пунктів договору кредиту, визнання недійсним кредитного договору.
Позивач зазначив, що 20 березня 2007 року між ним та ПАТ «Укрсоцбанк» укладено договір кредиту № 07/П/10-К, умови якого в подальшому були частково змінено. Під час укладання вказаного договору мали місце порушення його прав як споживача, які полягали у відсутності переддоговірної роботи в необхідному для споживача обсязі, неможливості запропонувати свої умови кредитного договору, наявності прихованих відсотків, наявності в діях відповідача нечесної підприємницької практики (введення в оману).
Посилаючись на зазначені обставини, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними окремі пункти зазначеного кредитного договору, а саме: пункт 1.1, підпункт 1.1.1, пункт 2.1, підпункт 2.4.1, пункт 2.6, підпункт 2.6.1, підпункт 2.6.2, підпункт 2.6.3, пункт 2.7, підпункт 3.1.1, підпункт 3.3.7, підпункт 3.3.8, підпункт 3.3.13, підпункт 3.3.14, підпункт 3.3.15, підпункт 3.4.1, пункт 4.2, пункт 4.3, пункт 4.4, пункт 6.2, а також визнати недійсним цей договір в цілому.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 05 квітня 2017 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що позов є необґрунтований, оскільки при укладенні спірного кредитного договору права позивача як споживача не були порушені.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У липні 2017 року представник ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2017 та від 10 серпня 2017 року року відкрито касаційне провадження у справі за окремими касаційними скаргами ОСОБА_1 , поданими ним та його представником ОСОБА_2 , витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
На виконання підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України 27 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційні скарги ОСОБА_1 та його представника аргументовані тим, що судами попередніх інстанцій не досліджено докази, якими обґрунтовувались позовні вимоги, зокрема, висновок судово-економічної експертизи № 44 від 15 грудня 2015 року.
В касаційних скаргах наводяться ті ж обставини, що і в позовній заяві, які, як стверджує позивач, дають підстави для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним.
Позивач вказує, що з метою обґрунтування доводів щодо відсутності переддоговірної роботи перед укладанням кредитного договору ним подавалось клопотання про витребування доказів, яке судом було задоволено. Однак ухвала про витребування доказів відповідачем не виконана з посиланням на те, що документи втрачені.
Відзив/заперечення на касаційні скарги до суду не надходили
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає доводи касаційних скарг.
Суди встановили, що 20 березня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 07/П/10-К, за умовами якого останньому надано кредит на суму 59 400,00 доларів США на поточні потреби на строк до 19 березня 2017 року зі сплатою процентів за ставкою 12,5 % на рік.
13 жовтня 2008 року між сторонами укладено додаткову угоду, відповідно до якої з 20 жовтня 2008 року процентна ставка за користування кредитом встановлена в розмірі 14,5 % річних.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_1 та банком 20 березня 2007 року укладено іпотечний договір, за яким позивач передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
Умовами кредитного договору встановлено обов'язок позичальника сплачувати комісію, зокрема:
- за оформлення кредитної справи та відкриття позичкового рахунку в розмірі 0,99% від суми кредиту (підпункт 3.3.13 договору);
- за видачу готівки з позичкового рахунку в розмірі 0,35 в національній валюті, або 0,5% в іноземній валюті (підпункт 3.3.14 договору);
- за дострокове погашення кредиту протягом першого року користування кредитом в розмірі 1% від суми дострокового погашення кредиту, протягом першого і другого років (підпункт 3.4.1 договору).
Колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про визнання недійсними зазначених пунктів договору з тих підстав, що ці умови договору в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливими, з таких мотивів.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту.
Суди попередніх інстанцій не звернули уваги, що встановивши в кредитному договорі сплату комісії за обслуговування кредиту та за дострокове повернення кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу, що суперечить закону.
Оскільки зазначені умови договору (підпункти 3.3.13, 3.3.14, 3.4.1), які стосуються сплати комісії, встановлюють плату за обслуговування кредиту, ці положення договору відповідно до положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» вважаються несправедливими, а тому є недійсними.
Визнання вказаних пунктів кредитного договору недійсними позбавляє сенсу визнавати недійсними пункти 4.2 - 4.4 цього договору, якими встановлено відповідальність позичальника за прострочення сплати комісії, процентів, погашення кредиту інші порушення умов договору, оскільки ці положення договору не можуть бути реалізовані стосовно комісії, умови щодо сплати якої судом визнано недійсними, бо не може бути відповідальності за невиконання зобов'язання за відсутності самого зобов'язання (сплати комісії). Визнання недійсними положень договору про сплату комісії скасовує цей обов'язок з часу його встановлення.
Отже позовні вимоги в частині визнання недійсними підпунктів 3.3.13, 3.3.14, 3.4.1 оспорюваного договору є обґрунтованими і їх належить задовольнити.
Доводи касаційних скарг щодо наявності підстав для визнання недійсними інших зазначених в позовній заяві пунктів, підпунктів оспорюваного договору (крім тих, які встановлюють обов'язок позичальника сплачувати комісію) та кредитного договору в цілому є неприйнятними, оскільки, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. В умовах договору міститься повна інформація стосовно умов кредитування, зокрема зазначено: реальну процентну ставку, штрафні санкції та комісії, що в сукупності складає повну вартість кредиту. ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо його умов та надалі частково їх виконував, що свідчить про згоду позивача з умовами спірного договору.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Отже, суди попередніх інстанцій неправильно застосували вищевказані норми матеріального права при вирішенні позовних вимог в частині визнання недійсними підпунктів 3.3.13, 3.3.14, 3.4.1 оспорюваного договору, що відповідно до статті 412 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень в цій частині із ухваленням нового про задоволення цієї частини позовних вимог.
В іншій частині оскаржувані рішення належить залишити без змін, оскільки вони ухвалені з додержання норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_1 , подані ним та його представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 05 квітня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсними підпунктів 3.3.13; 3.3.14; 3.4.1 кредитного договору скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині.
Визнати недійсними підпункти 3.3.13; 3.3.14; 3.4.1 кредитного договору № 07/П/10-К від 20 березня 2007 року, укладеногоміж Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 .
В іншій частині рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 05 квітня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук