21 листопада 2019 року
м. Харків
Справа № 643/1737/14-ц
Провадження № 22-ц/818/4078/19
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - судді Бровченка І.О.,
суддів: Колтунової А. І., Бурлака І.В.,
за участю секретаря - Прокопчук І.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бондаренка Володимира Володимировича на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 травня 2014 року в складі судді Довготько Т.М.,
У лютому 2014 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом про стягнення з ОСОБА_2 на його користь борг зі сплати неповернутої частини позичених коштів, збільшеної на три проценти річних та процентів за користування позикою в сумі, еквівалентній 12140 доларам США за курсом НБУ на день ухвалення рішення у справі, а також неустойку в сумі 936000 грн. та понесені ним документально підтверджені судові витрати.
Позовна заява мотивована тим, що 10 липня 2009 року між ним та відповідачем було укладено договір позики який посвідчено нотаріально. За умовами договору позивач передав відповідачу позику в сумі 13 760 доларів США, які останній зобов'язався повернути в порядку та строки обумовлені договором, але не пізніше 10 липня 2011 року. У встановлений договором строк відповідач зобов'язання виконав лише частково. 05 вересня 2011 року представником позивача надана відповідачеві розписка зі згодою на продовження строку дії договору позики від 10 липня 2009 року і, відповідно, на відстрочення остаточного розрахунку за цим договором перед позивачем до 10 вересня 2011 року без застосування у зв'язку з цим до нього штрафних санкцій. 26 вересня 2011 року представником позивача відповідачеві знову було видано розписку із згодою про продовження строку дії договору позики до 10 жовтня 2011року без застосування за це до нього штрафних санкцій. Але після цього відповідач припинив виконувати свої зобов'язання за договором позики і позивач остаточно втратив із ним будь-який зв'язок. З метою позасудового врегулювання спору, позивачем направлялися на адресу відповідача письмові вимоги про усунення порушення виконання зобов'язань з повернення боргу за договором позики від 10 липня 2009 року. Однак ОСОБА_2 своїх обов'язків не виконав і залишок боргу так і не повернув.
Заочним рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 травня 2014 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 10 липня 2009 року у сумі 139240,94 грн. вирішено питання про розподіл судових витрат.
21 червня 2019 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 травня 2014 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики залишено без задоволення.
09 липня 2019 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Бондаренком В.В. на зазначене судове рішення подано апеляційну скаргу. Просить скасувати заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 травня 2014 року у справі № 643/1737/14-ц в частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 10 липня 2009 року в сумі 139240 грн. 94 коп. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики в сумі 139240 грн. 94 коп. відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що заочне рішення місцевого суду ухвалено з порушенням норм матеріального та неправильним застосуванням норм процесуального права, обставини справи встановлені судом не правильно, підстави для задоволення позову відсутні.
Рішення суду в частині відмови у задоволені позовних вимог колегією суддів не переглядалось та сторонами по справі не оскаржувалось.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, пояснення з'явившихся учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, пояснення представників сторін у справі та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що між сторонами 10 липня 2009 року було укладено договір позики, який посвідчено нотаріально /а.с.8/.
Так, за умовами укладеного між сторонами у нотаріальній формі договору позики від 10 липня 2009 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 13 760 доларів США, які відповідач зобов'язався повертати не пізніше 10 числа кожного місяця з серпня 2009року по червень 2011року - у розмірі по 240 доларів США та здійснити остаточне повернення позичених коштів в сумі - 8240 доларів США не пізніше 10 липня 2011року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим просив стягнути з відповідача еквівалент 8000 дол. США з урахуванням трьох відсотків річних та процентів на рівні облікової ставки Національного банку України.
Наявні в матеріалах справи докази не містять доказів належного виконання договірних зобов'язань у повному обсязі.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав взятих на себе за договорами позики зобов'язань з повернення коштів, а тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з урахуванням трьох відсотків річних та процентів на рівні облікової ставки Національного банку України є обґрунтованими і підлягають задоволенню. Загальний розмір основного боргу відповідача перед позивачем складається із суми неповернутої позики в розмірі 8000 доларів США, процентів за користування позикою на рівні облікової ставки НБУ в розмірі 3525 доларів США, трьох процентів річних від простроченої поверненням суми боргу в розмірі 615 доларів США, що в сумі дорівнює 12140 доларів США, що в еквіваленті згідно встановленого Національним банком України офіційного курсу на день постановлення рішення на рівні 1146, 96 грн. за 100 доларів США, становить 139240грн. 94 коп.
Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду виходячи з наступного.
Згідно договору позики від 10 липня 2009 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 13 760 доларів США, які відповідач зобов'язався повертати не пізніше 10 числа кожного місяця з серпня 2009року по червень 2011року - у розмірі по 240 доларів США та здійснити остаточне повернення позичених коштів в сумі - 8240 доларів США не пізніше 10 липня 2011року.
Пунктом 6 договору передбачено, що виконання зобов'язань за цим договором в достатній мірі підтверджується наданням позичальнику примірника договору, належного позикодавцеві, з відміткою останнього в простій письмовій формі про належне виконання зобов'язань.
Матеріали справи не містять примірник договору позики з відміткою позичальника про виконання зобов'язань у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги та заяви про перегляд заочного рішення відповідач зазначає, що боргові зобов'язання за договором позики виконані у повному обсязі, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову. Позивач не приймав участі в суді першої інстанції у зв'язку з чим обставини справи були встановлені судом неправильно.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на розписки, які на його погляд підтверджують належне виконання зобов'язань.
Колегією суддів було оглянуто оригінали 46 розписок, які відповідають копіям наявним в матеріалах справи.
Згідно розрахунками здійсненими представником відповідача в апеляційній скарзі заборгованість погашена на суму 11957, 07 доларів США, що не свідчить про повне виконання договору позики укладеного на суму 13760 доларів США.
Обґрунтовуючи позовну заяву та заперечення на позовну заяву позивач зазначає, що залишок непогашеної заборгованості становить 8000 дол. США.
Дослідженням оригіналів розписок встановлено, що згідно розписки від 26 вересня 2011 року ОСОБА_4 діючи від імені та в інтересах ОСОБА_1 на підставі довіреності від 25 грудня 2009 року, надав згоду на продовження строку дії укладеного ним із ОСОБА_2 договору позики до 10 жовтня 2011 року без застосування у зв'язку з цим до нього штрафних санкцій. Розписка складена 26 вересня 2011 року від імені ОСОБА_4 , має підпис. Зі змісту розписки не вбачається, що 26 вересня 2011 року ОСОБА_4 приймав від ОСОБА_2 на виконання зобов'язань 230 доларів США на чому наполягає позивач. Дописка після змісту розписки «230 дол» не є належним доказом підтверджуючим виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань та не узгоджується зі змістом розписки виготовленим рукописним способом (а.с. 81)
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає недоведеним погашення 26 вересня 2011 року заборгованості у розмірі 230 доларів США, оскільки розписка від 26 вересня 2011 року не містить даних про прийняття ОСОБА_4 в рахунок погашення заборгованості за договором позики грошових коштів у розмірі 230 доларів США.
Крім того, в обґрунтування доводів належного виконання зобов'язань відповідачем надано 21 розписку згідно умов яких ОСОБА_5 отримала за період з 05 грудня 2011 року по 20 лютого 2014 року 5280 доларів США та 6100 грн., що згідно розрахунку відповідача становить становило еквівалент 752, 07 дол. США.
Згідно фотокопії розписки, посвідченою 03 березня 2009 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В.А., ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_5 бути його представником в усіх державних, громадських, господарських та інших підприємствах , установах, організаціях незалежно від їх підпорядкування, форми власності та галузевої належності, в будь-яких бюро технічної інвентаризації, в Житлово-комунальних підприємствах, будинкових комітетах, в виконавчих комітетах, виконавчому комітеті Харківської міської ради, нотаріальних конторах при вирішенні будь-яких питань, що стосуються ОСОБА_1 , бути його представником в усіх, без винятку підприємствах, організаціях, кооперативах, інших об'єднаннях та спілках, судах України, судових, адміністративних та інших установах, державних органах, органах прокуратури, міліції (в тому числі у відповідних підрозділах реєстрації фізичних осіб), служби безпеки, попереднього слідства, дізнання, виконавчих службах, а також з правом подавати від його імені заяви, документи, сплати будь-яких внесків та платежів, отримувати оформлені на його ім'я документи, поштову, телеграфну та іншу кореспонденцію, пред'явлення виконавчого листа до стягнення, а також виконувати інші дії в зв'язку з виконанням цієї довіреності.
Довіреність видана без права визнання позову, укладення мирової угоди та отримання присуджених грошей або майна.
Зі змісту довіреності вбачається, що ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_5 представляти її інтереси в підприємствах, установах, організаціях та громадських об'єднаннях без права отримання присуджених грошей або майна.
З довіреності не вбачається, що ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_5 представляти його інтереси у правовідносинах безпосередньо з фізичними особами та отримувати від останніх грошові кошти.
Крім того, з довіреності видана 03 березня 2009 року та була дійсна до 03 березня 2012 року.
Доказів того, що ОСОБА_1 уповноважував ОСОБА_5 на підставі інших довіреностей отримувати від ОСОБА_2 грошові кошти на виконання договору позики, матеріали справи не містять та позивачем не надано в обґрунтування заперечень на позовну заяву.
Стаття 526 ЦК України встановлює загальні умови виконання зобов'язань та закріплює основний принцип виконання зобов'язань - принцип належного виконання, що стосується як суб'єктів, так і предмета, строку чи терміну, місця і способу виконання (статті 527 -545 ЦК України).
За змістом статті 526 ЦК України належне виконання зобов'язання - це передусім виконання його відповідно до умов договору і вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.
Однією з умов належного виконання зобов'язання є його виконання належними суб'єктами.
Частина перша статті 510 ЦК України визначає, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
У частині першій статті 527 ЦК України сформульовано загальне правило, відповідно до якого боржник зобов'язаний особисто виконати зобов'язання, а інша сторона (кредитор) повинна особисто прийняти виконання, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно із частиною другою статті 527 ЦК України виконання зобов'язання належним боржником або прийняття виконання належним кредитором визнається і у випадках здійснення цих дій уповноваженими особами.
Таким чином, за змістом цієї норми переадресування виконання боржником іншій особі можливе, якщо кредитор уповноважить на ці дії іншу особу.
Аналіз норм частини першої статті 238, частини другої статті 527 ЦК України в контексті поняття «уповноважена особа» дає підстави для висновку, про те, що між нею і кредитором повинні існувати відносини представництва (статті 237, 242, 244 ЦК України).
Отже, під уповноваженою особою слід розуміти будь-яку особу, яка має повноваження від кредитора на прийняття виконання обов'язку боржником.
За змістом частини другої статті 527 ЦК України кредитор має можливість уповноважити іншу особу на прийняття виконання за зобов'язанням, якщо зазначить про це у договорі чи у виданій довіреності.
У разі нездійснення боржником перевірки особи кредитора чи наявності необхідних повноважень у іншої особи ризик можливих наслідків, за змістом цієї норми, покладається на боржника.
В запереченнях на заяву про перегляд судового рішення ОСОБА_1 заперечує проти визнання відповідачем боргових зобов'язань, зазначає, що ОСОБА_5 не була наділена повноваженнями отримувати грошові кошти за розписками, у зв'язку з чим не можливо вважати належним чином виконання грошового зобов'язання сплачені останній грошові кошти.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо належного виконання грошових зобов'язань та у повному обсязі.
Наявні в матеріалах справи докази, не містять доказів належного виконання грошових зобов'язань на загальну суму 8000 доларів США, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає залишенню без змін.
Враховуючи, що наявні в матеріалах справи докази не містять належних та допустимих доказів підтверджуючих виконання грошового зобов'язання у розмірі 8000 доларів США, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення трьох процентів річних від простроченої поверненням суми боргу відповідно до вимог ст. 625 ЦК України.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.
Що ж стосується висновків суду першої інстанції про стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням відсотків за користування позикою на рівні облікової ставки НБУ в розмірі 3525 доларів США, то колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині.
За змістом статті 1 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» (далі - Закон № 679-XIV) облікова ставка НБУ - один із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів.
Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України (стаття 2 Закону № 679-XIV).
Пунктом 1 частини першої статті 15 цього Закону передбачено, що правління НБУ приймає рішення, зокрема про встановлення та зміну облікової та інших процентних ставок Національного банку.
Відповідно до статті 27 Закону № 679-XIV Національний банк України встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.
Частиною другою статті 46 вказаного Закону Національний банк України здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку НБУ для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов'язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют.
Пунктом 1.1 Положення про процентну політику НБУ, затвердженого постановою Правління НБУ від 18 серпня 2004 року № 389 (далі - Положення № 389; чинне на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що облікова ставка НБУ - один з монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ установлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період, і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку.
Пунктами 3.1, 3.2 цього Положення визначено, що НБУ визначає розмір облікової ставки, дотримуючись таких основних принципів: облікова ставка використовується НБУ одночасно як засіб реалізації грошово-кредитної політики та орієнтир ціни на гроші; облікова ставка є одним із чинників, що характеризують основні напрями змін грошово-кредитного регулювання; облікова ставка має підтримуватися на позитивному рівні щодо прогнозного рівня інфляції, який визначається схваленими Кабінетом Міністрів України основними прогнозними макроекономічними показниками на відповідний рік та враховується під час складання державного бюджету з наступними змінами; облікова ставка є найнижчою серед процентних ставок, за якими НБУ може підтримати ліквідність банків. Визначення рівня та характеру змін облікової ставки НБУ залежить від тенденцій загального економічного розвитку, макроекономічних та бюджетних процесів, стану грошово-кредитного ринку. Національний банк під час визначення облікової ставки враховує й інші фактори, які можуть вплинути на вартість коштів у національній валюті, - інфляційні або девальваційні очікування, процентні ставки рефінансування, які використовуються центральними банками країн, що мають тісні торговельно-економічні зв'язки з Україною тощо.
Можна зробити висновок, що облікова ставка Національного банку України є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого Національний банк України встановлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.
Враховуючи, що частиною першою статті 1048 ЦК України визначено єдиний розмір процентів, якщо такі договором позики не передбачені, - на рівні облікової ставки Національного банку України, яка встановлюється виключно для національної валюти України, тому вказана норма та, як наслідок, право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики, може бути надане та реалізоване лише у разі, якщо позика отримана у гривні, оскільки Національний банк України не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав.
Отже, у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов'язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.
Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов'язку позичальника.
З урахуванням зазначеного позовні вимоги в частині стягнення відсотків на рівні облікової ставки Національного банку України задоволенню не підлягають.
Таким чином, задоволенню підлягають позовні вимоги у розмірі 98810 грн. 60 коп, що становлять станом на день постановлення рішення судом першої інстанції еквівалент 8615 доларів США.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для відмови ОСОБА_1 в задоволені позовних вимог. Покази свідків не є належним та допустимим доказом виконання грошового зобов'язання згідно письмового договору позики.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
З урахуванням того, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а саме: на 9,57 % (з 1033035 грн. 02 коп. на час звернення з позовом до суду до 98810 грн 60 коп), при подачі позовної заяви позивачем сплачено судовий збір в розмірі 3654 грн. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 349 грн. 69 коп. у зв'язку з розглядом справи судом першої інстанції.
При зверненні до суду з заявою про перегляд судового рішення відповідачем сплачено 384 грн. 20 коп., в той час як згідно ЗУ «Про виконавче провадження» підлягало сплаті та відповідно враховано при розподілі судових витрат - 382 грн. 40 коп. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 22 липня 2019 року ОСОБА_2 відстрочено сплату судового збору до прийняття рішення по справі. Розмір судового збору з урахуванням вимог апеляційної скарги становить 524 грн. 54 коп.
Вимоги апеляційної скарги задоволено на 29,04%, у зв'язку з чим на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_1 підлягає стягненню 111 грн. 04 коп. понесених фактично останнім при оскарженні заочного рішення.
Таким чином, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 238,65грн (349, 69-111,04) у зв'язку з розглядом справи судом першої інстанції та переглядом справи судом апеляційної інстанції.
Крім того, враховуючи, що у задоволені вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 було відмовлено на 70,96%, з останнього на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 372 грн. 21 коп.
Враховуючи, що під час апеляційного перегляду справи не було встановлено виконання зобов'язань відповідачем у повному обсязі, колегія суддів не вбачає підстав для постановлення окремої ухали відповідно до вимог ст. ст.. 262, 385 ЦПК України.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, судова колегія доходить висновку, що рішення суду підлягає зміні в частині розміру стягнення коштів за договором позики.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бондаренка Володимира Володимировича задовольнити частково.
Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 травня 2019 року змінити в частині стягнення заборгованості за відсотками та розподілу судових витрат.
У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення відсотків за договором позики - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 238 грн. 65 коп. у зв'язку з розглядом справи судом першої інстанції та перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 травня 2009 року в частині стягнення заборгованості за договором позики з урахуванням трьох відсотків річних залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 372 грн. 21 коп. у зв'язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 22 листопада 2019 року.
Головуючий - І.О. Бровченко
Судді : І.В. Бурлака
А.І. Колтунова