Іменем України
25 листопада 2019 року
Київ
справа №825/1943/15-а
адміністративне провадження №К/9901/1379/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1
на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 липня 2015 року (головуючий суддя: Заяць О.В.)
і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року (головуючий суддя: Бєлова Л.В., судді: Гром Л.М., Міщук М.С.)
у справі № 825/1943/15-а
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1
третя особа: військова частина польова пошта НОМЕР_2
про визнання дій протиправними і стягнення коштів.
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини польова пошта НОМЕР_3 , в якому, з урахуванням уточнень, просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини польова пошта НОМЕР_3 щодо невиплати йому підйомної допомоги та зобов'язати цю військову частину провести нарахування та виплатити належну ОСОБА_1 підйомну допомогу;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини польова пошта НОМЕР_3 щодо непроведення нарахування грошових коштів позивачу в рахунок відшкодування витрат на відрядження і зобов'язати цю військову частину провести нарахування та виплатити підполковнику ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок відшкодування витрат на відрядження.
Позов мотивований тим, що відповідно до статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Відтак, ОСОБА_1 вказував на те, що всупереч вимог чинного на той час законодавства йому не була виплачена підйомна допомога та відшкодовані витрати на відрядження.
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
У судовому засіданні в суді першої інстанції, що відбулось 25 червня 2015 року, протокольною ухвалою суд залучив до участі у справі третю особу - військову частину польова пошта НОМЕР_2 , оскільки, як зазначено в заяві відповідача від 25 червня 2015 року, вона здійснює фінансове забезпечення військової частини НОМЕР_1 (а.с. 26, 32).
Згідно з Журналом судового засідання від 7 липня 2015 року Чернігівським окружним адміністративним судом замінено неналежного відповідача у справі військову частину польова пошта НОМЕР_3 на належного - військову частину НОМЕР_1 як правонаступника військової частини польова пошта НОМЕР_3 у спірних правовідносинах (а.с. 40-41).
Постановою від 14 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року, Чернігівський окружний адміністративний суд позов задовольнив:
- визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати підйомної допомоги підполковнику ОСОБА_1 ;
- зобов'язав військову частину НОМЕР_1 провести нарахування і виплатити належну позивачу підйомну допомогу;
- визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування грошових коштів підполковнику ОСОБА_1 в рахунок відшкодування витрат на відрядження;
- зобов'язав військову частину НОМЕР_1 провести нарахування і виплатити позивачу грошові кошти в рахунок відшкодування витрат на відрядження.
Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_1 прибув з Ріпкинського районного військового комісаріату (місто Ріпки Чернігівської області) до військової частини польова пошта НОМЕР_3 (село Десна Козелецького району Чернігівської області) та приступив до виконання обов'язків за посадою. Водночас, за період проходження служби в Деснянському гарнізоні позивач не був забезпечений житлом за рахунок Міністерства оборони України, проживав у казармі. Відтак, суди дійшли висновку, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 червня 1992 року № 332 «Про вдосконалення грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України» та Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, затвердженої наказом Міністра оборони України від 22 жовтня 2001 року № 370, позовні вимоги щодо виплати підйомної допомоги є обґрунтованими та їх належить задовольнити.
Стосовно вимог про відшкодування витрат на відрядження, то суди виходили з того, що позивач надав відповідачу необхідні документи для відшкодування таких витрат, однак йому було повідомлено, що відповідні кошти будуть нараховані при надходженні фінансування. Проте, на час розгляду справи ці кошти ОСОБА_1 не були виплачені, а тому в цій частині позовних вимог суди також дійшли висновку про необхідність задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 липня 2015 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року й визнати невиплату військовою частиною підйомної допомоги і витрат на службові відрядження законною.
Скаржник зазначає, що судами неправильно встановлено фактичні обставини у справі, оскільки позивач місця проживання не змінював і не реєструвався за новим місцем проживання. При призначенні позивача на нову посаду було змінено місце перебування ОСОБА_1 , а не його місце проживання згідно термінів, якими оперує Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Крім того, як вказує скаржник, позивач перебував у казармі за рахунок Міністерства оборони і витрат на найм житла не здійснював.
Щодо витрат на відрядження відповідач вказує на те, що суди першої інстанції не взяли до уваги положення пункту 1.25 Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 29 серпня 2011 року №530. На думку відповідача, позивач перебував у розпорядженні відповідного командира, а тому згідно пункту 1.25 вказаної Інструкції оплата добових за період перебування в пунктах прикомандирування або в розпорядженні не проводиться. Крім того, скаржник вказує на те, що виплата витрат на службове відрядження мала бути здійснена тією військовою частиною, в розпорядження якої був направлений позивач - військовою частиною НОМЕР_4 .
Також скаржник звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не визначили суму, що має бути стягнута з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача.
Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в яких вказує на те, що норми діючого законодавства не містять положень, відповідно до яких для отримання підйомної допомоги необхідна реєстрація місця проживання за новим місцем проходження військової служби. Щодо коштів на відрядження зазначає, що у 2014 році подав до військової частини НОМЕР_3 документи на оплату коштів на відрядження, проте листом від 13 січня 2015 року №38 позивача повідомлено, що зазначені кошти будуть нараховані при надходженні фінансування, які так і не були виплачені йому на час судового розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами встановлено, що підполковник ОСОБА_1 призначений наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 27 жовтня 2014 року №682 офіцером резерву військової частини польова пошта НОМЕР_3 села Десна Козелецького району Чернігівської області.
Відповідно до наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_3 від 11 листопада 2014 року №17 підполковник ОСОБА_1 з 11 листопада 2014 року прибув з ІНФОРМАЦІЯ_1 (місто Ріпки Чернігівської області) до військової частини польова пошта НОМЕР_3 села Десна Козелецького району Чернігівської області, був зарахований до списків особового складу військової частини польова пошта НОМЕР_3 на всі види забезпечення і приступив до виконання обов'язків за посадою з 11 листопада 2014 року.
ОСОБА_1 у 2014 році подав до фінансової частини військової часини польова пошта НОМЕР_3 документи на оплату коштів, витрачених на відшкодування витрат на відрядження, в тому числі копії посвідчень про відрядження командира військової частини польова пошта НОМЕР_3 від 18 листопада 2014 року за №38 за період з 18 листопада 2014 до 17 грудня 2014 та від 24 грудня 2014 року.
Листом від 13 січня 2015 року №38 тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини польова пошта НОМЕР_3 позивача було повідомлено, що зазначені кошти будуть нараховані при надходженні фінансування.
Відповідно до листа від 10 липня 2015 року №1453 за підписом начальника Остерської КЕЧ району полковника ОСОБА_2 , підполковник ОСОБА_1 за період проходження служби в Деснянському гарнізоні (військова частина польова пошта НОМЕР_3 ) з 11 листопада 2014 року до 29 грудня 2014 року житлом за рахунок Міністерства оборони України не забезпечувався, проживав у казармі (а.с. 45).
На час розгляду судами цієї справи кошти, витрачені на службові відрядження, ОСОБА_1 не були виплачені.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Відповідно до статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 332 від 16 червня 1992 року «Про вдосконалення грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України» визначено, що особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби при переїзді на нове місце служби виплачувати підйомні у розмірі місячного грошового забезпечення і на кожного члена сім'ї - 50 процентів від місячного грошового забезпечення, що отримує військовослужбовець. Вказаним військовослужбовцям добові виплачуються в установлених розмірах.
Згідно пункту 1 Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, затвердженої наказом Міністра оборони України від 22 жовтня 2001 року № 370, особам офіцерського складу, прапорщикам та військовослужбовцям рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що переїхали до нового місця служби з одного населеного пункту в інший у зв'язку з призначенням на посади або зміною постійної дислокації військової частини (підрозділу) до місця постійної дислокації військової частини або підрозділу зі зміною місця проживання, виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.
Згідно пункту 6 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 1.1 Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 29 серпня 2011 року № 530, службовим відрядженням вважається поїздка військовослужбовця за розпорядженням командира або начальника на певний строк в іншу місцевість для виконання службового завдання поза пунктом постійного або тимчасового розквартирування військової частини (підрозділу), у якій військовослужбовець проходить службу. Для покриття особистих витрат під час відрядження військовослужбовцям здійснюються виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення, а також на проїзд до місця відрядження та назад. Відрядженому військовослужбовцю відшкодовуються також витрати на оплату податку на додану вартість за придбані проїзні документи та користування в поїздах постільними речами.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
З аналізу викладених норм слідує, що військовослужбовцям надстрокової служби при переїзді на нове місце служби виплачуються підйомні у розмірі місячного грошового забезпечення і на кожного члена сім'ї - 50 процентів від місячного грошового забезпечення, що отримує військовослужбовець. Водночас, вказаним військовослужбовцям добові виплачуються в установлених розмірах.
Зазначені правові норми не містять жодних застережень щодо необхідності реєстрації особи за новим місцем проходження служби, а пов'язують підстави для виплати підйомних виключно з переїздом на нове місце служби такої особи. Відтак, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що позивач не змінював місце проживання, оскільки не зареєстрував його.
Отже, суди попередніх інстанцій зробили правильні висновки щодо наявності підстав для отримання позивачем підйомних виплат.
Також суд касаційної інстанції відхиляє доводи скаржника щодо відсутності підстав для виплати позивачеві коштів на відрядження.
Так, згідно пункту 1.1 Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 29 серпня 2011 року №530, відрядженням вважається поїздка військовослужбовця за розпорядженням командира або начальника на певний строк в іншу місцевість для виконання службового завдання поза пунктом постійного або тимчасового розквартирування військової частини (підрозділу), у якій військовослужбовець проходить службу.
Суди встановили, що позивач був направлений у відрядження згідно посвідчень про відрядження від 18 листопада 2014 року та 24 грудня 2014 року. Так, згідно посвідчення від 18 листопада 2014 року ОСОБА_1 направлявся у відрядження до військової частини НОМЕР_4 у місто Рівне терміном на 30 днів (з 18 листопада до 17 грудня 2014 року) для виконання завдань щодо забезпечення подальшого направлення в район АТО. Відповідно до посвідчення від 24 грудня 2014 року направлявся у відрядження до тієї ж військової частини терміном на 30 днів (з 24 грудня 2014 року до 22 січня 2015 року) з тою самою ціллю.
Тобто, позивач не вибув із розпорядження відповідача, а був саме відряджений до іншої військової частини. Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо відшкодування витрат на відрядження.
Верховний Суд відхиляє доводи скаржника, в яких він посилається на положення пункту 1.25 Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сит України витрат на службові відрядження в межах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 29 серпня 2011 року №530, згідно якого військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), оплата добових за період перебування в розпорядженні не проводиться, з огляду на наступне.
Пункт 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначає вичерпний перелік підстав для зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо подальшого їх службового використання. Частина друга цього пункту вказує на те, що військовослужбовці звільняються з посад та зараховуються в розпорядження посадових осіб наказами командирів (начальників), які мають право призначення на ці посади.
Як вже зазначено, ОСОБА_1 був саме відряджений, а не відправлений у розпорядження. Судами не встановлено обставин щодо наявності наказів про звільнення позивача з посади, а тому твердження відповідача про зарахування позивача у розпорядження у розумінні пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України є необґрунтованими.
Аналогічна правова позиція щодо застосування пункту 1.25 Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 29 серпня 2011 року №530, викладена у постановах Верховного Суду від 14 березня 2019 року у справі № 822/6200/15 та від 27 червня 2018 року у справі № 822/5994/15.
Крім того, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що виплата витрат на службове відрядження мала бути здійснена військовою частиною НОМЕР_4 , до якої направлявся позивач. Так, ці доводи не обґрунтовані матеріальним правом, а висновок про те, що витрати на відрядження відшкодовуються тією військовою частиною, яка направляє військовослужбовця у відрядження випливає з комплексного аналізу положень Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 29 серпня 2011 року №530, та підтверджується практикою Верховного Суду, зокрема у зазначених в цій постанові справах.
Також у касаційній скарзі відповідач звертає увагу на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не визначили суму, що має бути стягнута з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача.
Щодо цих доводів, то суд касаційної інстанції зауважує, що позивач не заявляв вимоги стягнути належні йому суми у конкретних розмірах, а судами попередніх інстанцій не досліджувались в повній мірі обставини щодо розміру виплат, на які має право позивач, зокрема, в частині коштів в рахунок відшкодування витрат на відрядження. Позивач у своєму позові просив суд визнати бездіяльність відповідача протиправною і зобов'язати вчинити дії, що не є тотожним вимозі про стягнення коштів.
Крім того, необхідно враховувати, що відповідно до статті 11 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Вирішення питання про наявність підстав для виходу за межі позовних вимог є правом суду, а не обов'язком.
Отже, аналізуючи встановлені судами обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду