Іменем України
25 листопада 2019 року
Київ
справа № 820/5383/16
адміністративне провадження № К/9901/29547/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу 820/5383/16
за позовом громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення
за касаційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області
на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, ухвалену колегією суддів у складі головуючого судді Бартош Н.С., Русанової В.Б., Присяжнюк О.В.,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
В жовтні 2016 року громадянка Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 (далі - позивач), звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (далі - відповідач, УДМСУ в Чернігівській області), третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - третя особа, УДМСУ в Харківській області), де просила:
скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 03 червня 2015 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці В'єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позову позивач зазначає, що хоча 04 січня 2013 року відповідачем на підставі Закону України "Про імміграцію" було прийнято рішення щодо документування позивача посвідкою серії НОМЕР_1 на постійне проживання як особу, яка має дозвіл на імміграцію, проте 03 червня 2016 року Управлінням Державної міграційної служби України в Чернігівській області прийнято рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію".
Позивач вважає зазначене рішення противоправним, незаконним і необґрунтованим, оскільки порушує права, свободи і законні інтереси іноземця та його право на постійне проживання в Україні на законних підставах.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року в задоволенні адміністративного позову громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення - відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що на момент прийняття документів у ОСОБА_1 , її дитина не мала дозволу на імміграцію, а також не було підтверджено його належність до громадянства України. Так, за посиланням суду першої інстанції довідка № 61 від 23 листопада 2012 року про реєстрацію дитини позивача громадянином України видана пізніше дати прийняття рішення про продовження строку перебування на території України громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 та була надана позивачем до заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що таким чином позивач не могла бути визнана як мати іммігранта та в розумінні приписів законодавства дозвіл на імміграцію в Україні, наданий позивачу на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію».
Не погодившись із постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року, позивач звернувся до суду із апеляційною скаргою.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року апеляційну скаргу громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 задоволено, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2016 року по справі № 820/5383/16 скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги Громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 - задоволено.
Скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 03 червня 2015 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого 04 січня 2013 року громадянці В'єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що 08 січня 2013 року на підставі дозволу на імміграцію в Україну та враховуючи вимоги частини 4 статті 11 Закону України «Про імміграцію» позивач була документована посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 строком дії «безстроково». Отже при прийняті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та наданні посвідки на постійне місце проживання в Україні, проводилася перевірка законності залишення позивача на постійне проживання на території України.
За висновками суду апеляційної інстанції позивач при отриманні дозволу на імміграцію надав документи, передбачені законом, не приховував дані щодо сімейного стану, та на підставі правдивих даних отримав дозвіл на імміграцію. Крім того, відповідачем не скасовано рішення начальника Деснянського РВ у м. Чернігові від 17 листопада 2012 року про продовження строку перебування позивача на території України, а матеріали перевірки не містять доказів вини позивача в наданні неправдивих відомостей чи підроблення документів.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
20 березня 2017 року УДМС в Чернігівській області звернулося до Вищого адміністративного суду України як суду касаційної інстанції із касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, в якій просив скасувати вказану постанову з підстав порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права.
Касаційна скарга обґрунтувана тим, що з матеріалів особової справи позивача слідує та вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем не надано документів, які б підтверджували зазначену в заяві причину для продовження строку перебування на території України, оскільки документи на отримання дозволу на імміграцію подані пізніше ніж заява про продовження строку перебування в Україні, а також не було підтверджено належність її дитини до громадянства України.
Скаржник зазначав, що чинним законодавством України не передбачено такої процедури як скасування рішення про продовження строку перебування на території України, у зв'язку з чим висновок суду апеляційної інстанції про те, що УДМСУ в Чернігівській області не скасовано рішення про продовження строку перебування позивача на території України від 17 листопада 2012 року є порушенням норм матеріального права, що призвело до невірного вирішення справи по суті.
Скаржник зауважив, що висновки суду апеляційної інстанції про те, що підставою для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта, а перевірка матеріалів особової справи не містить доказів вини позивача в наданні неправдивих відомостей чи підроблених документів є необґрунтованим, оскільки незаконно прийняте відносно позивачки рішення про продовження строку перебування на території України, є іншою обставиною, визначеною пунктом 6 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію», як підстава для скасування дозволу на імміграцію, і викладені у висновку від 03 червня 2015 року обґрунтування підтверджують дану підставу.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у даній справі.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VІІІ).
Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції вищевказаного Закону, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України матеріали касаційної скарги передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
27 лютого 2018 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Білоус О.В., суддів Шарапа В.М., Стрелець Т.Г.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року № 537/0/78-19 у зв'язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Білоус О.В. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 № 14), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 22 листопада 2019 року прийнято до провадження справу за даною касаційною скаргою, закінчено підготовчі дії та призначено їх до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог частини 3 статті 340 та пункту 3 частини першої статті 345 КАС України.
Позиція інших учасників справи
Від позивача та відповідача - 1 відзиву не надходило, що відповідно до статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Установлені судами фактичні обставини справи
17 листопада 2012 року до Деснянського РВ у м. Чернігові УДМС України в Чернігівській області із заявою про продовження строку перебування на території України звернулась ОСОБА_1 та надала свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_2 , видане 30 серпня 2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Суворовського районного управління юстиції у місті Херсоні на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_1) та зазначила підставу для подальшого перебування в Україні - дитина народилась на території України, подані документи на отримання дозволу на імміграцію.
У зв'язку з цим, 17 листопада 2012 року начальником Деснянського РВ у м. Чернігові УДМС України в Чернігівській області Дайнеко В.І. було прийнято рішення про продовження строку перебування на території України громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 до 02 лютого 2013 року.
23 листопада 2012 року ОСОБА_1 звернулася до Деснянського РВ у м. Чернігові УДМС України в Чернігівській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну, як особа, яка є матір'ю іммігранта та її неповнолітній син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має право на набуття громадянства України за територіальним походженням, додатком якої була довідка № 61 про реєстрацію особи громадянином України, видана УДМС України в Чернігівській області 23 листопада 2012 року. За результатами розгляду зазначеної заяви було прийнято рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в України від 04 січня 2013 року терміном дії до 03 січня 2014 року на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України "Про імміграцію".
08 січня 2013 року на підставі дозволу на імміграцію в Україну та враховуючи вимоги частини 4 статті 11 Закону України "Про імміграцію", громадянка В'єтнаму ОСОБА_1 була документована посвідкою на постійне проживання в Україні серія НОМЕР_1 строком дії "безстроково".
16 грудня 2013 року до УДМС України в Чернігівській області надійшов лист ГУ ДМС України в Харківській області від 15 грудня 2014 року № 02/21836 про проведення перевірки щодо документування посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 08 січня 2013 року громадянина В'єтнаму ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . У зв'язку із проведенням перевірки матеріалів справи про продовження строку перебування громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_3 додатково була проведена перевірка матеріалів справи його дружини - громадянки В'єтнаму ОСОБА_1 .
У ході перевірки, за наслідками якої складено висновок УДМС України в Чернігівській області від 30 грудня 2014 року, та в ході вивчення матеріалів про продовження строку перебування на території України ОСОБА_1 було встановлено, що при прийнятті рішення були порушені вимоги підпункту 1 пункту 6 та пункту 7 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150 (далі - Порядок № 150), та пункту 4.2 Порядку розгляду заяв іноземців та осіб без громадянства про продовження строку перебування на території України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 квітня 2012 року № 363 (далі - Порядок № 363).
На підставі вказаного висновку, УДМС України в Чернігівській області, перевіривши законність продовження строку перебування на території України ОСОБА_1 виявив порушення, а саме: не встановлена дата останнього в'їзду іноземця в Україну (в доданих позивачем до заяви про продовження терміну перебування в Україні документах відсутня віза, відсутній дата-штамп перетину державного кордону або довідка з Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо підтвердження фактів законного перетину кордону України); не надано документи, які б підтверджували зазначену в заяві позивача причину для продовження строку перебування на території України (звернувшись із заявою про продовження строку перебування на території України позивач вказав обґрунтовану підставу для подальшого перебування в Україні - дитина є громадянином України, але в матеріалах справи відсутня довідка про реєстрацію особи громадянином України); документи на отримання дозволу на імміграцію подані ОСОБА_1 до територіального підрозділу 23 листопада 2012 року, тобто, пізніше ніж заява про продовження строку перебування в Україні (17 листопада 2012 року); відсутній оригінал перекладу українською мовою паспортного документа, засвідчений в установленому законодавством порядку, що порушує вимоги абзацу 2 підпункту 1 пункту 9 Порядку № 150, відповідно до якого для продовження строку перебування на території України іноземець та особа без громадянства/приймаюча сторона разом із заявою подають переклад українською мовою сторінок паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений в установленому законодавством порядку.
На підставі висновку проведеної документальної перевірки УДМС в Чернігівській області відповідачем складено Висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , за змістом якого рішення про продовження строку перебування на території України громадянки СРВ ОСОБА_1, було прийняте начальником Деснянського РВ у м. Чернігові Дейнеко В.І. за відсутності документально підтвердженої підстави та з перевищенням посадових повноважень, в наслідок чого незаконно прийняте рішення про продовження строку перебування на території України ОСОБА_3 , не могло бути підтвердженням законності його перебування на території України на момент подачі документів на дозвіл на імміграцію та на оформлення його дитині набуття громадянства України на підставі частини 3 статті 8 ЗУ "Про громадянство України" , а заява про отримання дозволу на імміграцію була прийнята на підставі недійсних документів та у грубе порушення чинного законодавства України.
На підставі висновків проведеної документальної перевірки УДМС в Чернігівській області 03 червня 2015 року прийнято рішення про скасування громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 , виданого 04 січня 2013 року, дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію".
Позивач, вважаючи зазначене рішення протиправним, звернулася до суду за його скасуванням.
Позиція Верховного Суду
Релевантні джерела права й акти їх застосування
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 3 Закону України "Про імміграцію" № 2491-III від 07 червня 2001 року (надалі - Закон № 2491-III, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 1 Закону № 2491-III імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Згідно з абзацом 6 статті 1 Закону України "Про імміграцію" посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.
Згідно зі ст. ст. 10, 11 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України. Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України "Про імміграцію", центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
Відповідно до пункту 12 "Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (далі -Порядок № 1983, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
Відповідно до пунктів 21-24 Порядок № 1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав.
Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органам, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держкомкордон.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно частини 3 статті 211 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15 грудня 2017).
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 159 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017), відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справ, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до висновків проведеної документальної перевірки відповідачем 05 червня 2015 прийнято рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 статті 12 Закону України "Про імміграцію".
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, УДМС України в Чернігівській області, з урахуванням імперативних приписів пункту 6 частини 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію" винесене правомірне рішення, оскільки встановлено наявність умов, за яких дозвіл на імміграцію не надається, а саме дозвіл на імміграцію позивачу був наданий як матері іммігранта, оскільки син позивача має право на отримання дозволу на імміграцію як особа, що має право на набуття громадянства України за територіальним походженням. За висновком суду першої інстанції перевіркою встановлено, що на момент прийняття документів у ОСОБА_1, ії дитина не мала дозволу на імміграцію, а також не було підтверджено його належність до громадянства України, а тому у розумінні приписів законодавства дозвіл на імміграцію в Україну, наданий громадянці В'єтнаму ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України "Про імміграцію", підлягав скасуванню, оскільки був наданий особі, яка не могла бути визнана як мати іммігранта.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та наданні посвідки на постійне місце проживання в Україні, проводилася перевірка законності залишення на постійне проживання на території України позивача, та підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу, визначених у статті 10 Закону України «Про імміграцію», не виявив, у зв'язку з чим, надав посвідку на постійне місце проживання в Україні.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Законом України «Про імміграцію» встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, нормами якого визначено, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта, але оскаржуване рішення не містить посилань на конкретні обставини як на підставу застосування статей 12, 13 Закону України «Про імміграцію» для скасування дозволу на імміграцію позивачу.
Колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції з таких підстав.
Так, статтею 12 Закону № 2491-III встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну.
Пунктом 6 частини першої статті 12 Закону № 2491-III встановлено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано в інших випадках, передбачених законами України.
При цьому при посиланні у спірному рішенні на пункт 6 статті 12 Закону № 2491-ІІІ відповідачем не зазначена відповідна норма Закону, яка передбачає інші підстави для скасування дозволу на імміграцію в Україну, крім тих, що наведені у статті 12 Закону № 2491-ІІІ.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що при наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україну УДМС в Чернігівській області проведено перевірку підстав залишення на постійне проживання в Україні позивача, внаслідок чого підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію в Україну не виявлено та в результаті надано позивачу посвідку на постійне проживання в Україні, відповідно до вимог Закону України "Про імміграцію".
Крім того, у ході розгляду даної справи відповідачем не було доведено наявність підстав, передбачених пунктом 6 частини 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію", для скасування позивачу дозволу на імміграцію, як і не зазначено іншої норми законодавства у рішенні.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що при наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україну, начальником Деснянського районного відділу у м. Чернігові УДМС України в Чернігівській області проведено перевірку підстав залишення на постійне проживання в Україні позивача, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну виявлено не було, в тому числі під час проведеної перевірки не встановлено, що подані позивачем документи разом з заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну були не достовірними або нечинними, у зв'язку із чим було надано позивачу дозвіл на імміграцію в Україну.
Крім того матеріали справи не містять доказів про наявність підстав вважати, що посадовими особами відповідача прийнято незаконне рішення про продовження строку перебування позивача на території України до 02 лютого 2013 року.
Під час судового розгляду судами попередніх інстанцій не встановлено, що з дати видання посвідки виникли обставини, передбачені статті 12 Закону України "Про імміграцію", які б тягли за собою скасування дозволу на імміграцію позивача.
А відтак колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції що оскільки при наданні позивачу дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання будь-яких заперечень щодо законності перебування позивача на території України не висловлювалося, то рішення відповідача про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого 04.01.2013 р. громадянці В'єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є неправомірним.
Отже, надаючи аналіз встановленим судами попередніх інстанцій обставинам справи в їх сукупності, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.
Таким чином оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції при прийнятті рішення неналежним чином досліджені докази у справі не знайшли свого підтвердження в ході касаційного розгляду.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції винесене законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки суду апеляційної інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат.
З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області залишити без задоволення.
2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 820/5383/16 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк
В.М. Соколов
Судді Верховного Суду