Іменем України
19 листопада 2019 року
Київ
справа №1570/5355/2012
касаційне провадження №К/9901/27670/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2016 (головуючий суддя - Романішин В.Л., судді: Запорожан Д.В., Шляхтицький О.І.) у справі №1570/5355/2012 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 у вересні 2012 року звернувся до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.05.2012 № 0000053171.
Одеський окружний адміністративний суд постановою від 14.02.2013 позовні вимоги залишив без задоволення.
Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 21.09.2016 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.02.2013 скасував та ухвалив нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Державна податкова інспекція у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2016 та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.02.2013.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме: статтей 187, 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.
Державною податковою інспекцією у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області проведено документальну планову перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за період з 01.01.2011 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт від 23.04.2012 № 620/17-1/ НОМЕР_1 .
За висновками вказаного акта позивачем допущено порушення абзаців «а», «б» пункту 185.1 статті 185, абзаців «а», «б» пункту 187.1 статті 187, статті 200, пункту 198.6 статті 198, абзаців «а», «д», «ж» пунктів 201.1, 201.2 статті 201, статті 200 Податкового кодексу України та Наказу № 969 від 21.12.2010 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення», що призвело до: заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2199,88 грн.; завищення податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами в сумі 57708,99 грн.
Допущення вказаних порушень податковий орган пов'язує з невключенням позивачем до складу податкових зобов'язань з податку на додану вартість сум за операціями з відвантаження товарів Товариству з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» (у травні та жовтні 2011 року) та Товариству з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Владівське подвір'я» (у листопаді 2011 року).
Відсутність у позивача права на формування податкового кредиту у період: січень-червень та листопад 2011 року податковий орган пов'язує з тим, що такий кредит сформований на підставі податкових накладних, які мають певні недоліки, в тому числі: не зазначено порядковий номер накладної, відсутні ім'я та по-батькові покупця, заповнення на застарілому бланку.
Разом з тим, податковим органом не ставилася під сумнів реальність господарських операцій.
На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом 14.05.2012 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000053171, згідно з яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 60448,66 грн., в тому числі: в сумі 59908,87 грн. за основним платежем та в сумі 539,79 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що позивачем не пред'явлено податкових накладних, виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Владівське подвір'я», та інших первинних фінансових і бухгалтерських документів, які є достатніми для висновку про фактичне виконання господарських операцій з вказаними контрагентами. Також суд визнав обґрунтованими висновки податкового органу про неправомірність формування податкового кредиту на підставі податкових накладних, оформлених на бланках застарілого зразка, який був затверджений Порядком заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165 та втратив чинність, а також оформлених із зазначенням неправильних відомостей.
Скасовуючи судове рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове - про задоволення позову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що пред'явленими позивачем доказами спростовуються встановлені податковим органом в акті перевірки порушення щодо невідображення податкових зобов'язань за операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Владівське подвір'я». Крім того, суд апеляційної інстанції визнав безпідставними висновки відповідача про неправомірність формування позивачем податкового кредиту, оскільки наявні у податкових накладних недоліки надають можливість ідентифікувати суть господарських операцій, яких вони стосуються. Крім того, позивач скористався передбаченим пунктом 44.6 статті 44 Податкового кодексу України правом щодо надання податковому органу податкових накладних нового зразка до прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Згідно з абзацами «а», «б» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Отже, у платника податкове зобов'язання з податку на додану вартість виникає або в момент, що фіксує проведення розрахунків за поставлений товар, або в момент передачі (відвантаження такого товару), залежно від того, яка подія настала раніше.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити.
Враховуючи викладене, на платника податку покладено обов'язок відобразити у податковій звітності суми податку на додану вартість за операціями з постачання товарів/послуг у періоді, який припадає на дату виникнення податкових зобов'язань, на підставі відповідної податкової накладної.
При наданні оцінки висновкам податкового органу щодо невключення до складу податкових зобов'язань з податку на додану вартість 2199,88 грн. суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано врахував, що відповідно до пункту 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Згідно з пунктом 5.2 розділу ІІ зазначеного Порядку в разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.
Однак, в акті перевірки від 23.04.2012 № 620/17-1/2492201878 відсутні посилання на первинні документи, які б достеменно засвідчували факт заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість.
Не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вказаної обставини контролюючим органом і в судовому процесі.
Натомість, судом апеляційної інстанції встановлено на підставі наявних в матеріалах справи податкових декларацій з податку на додану вартість за жовтень та листопад 2011 року з додатками № 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» факт відображення позивачем податкових зобов'язань за обсягами постачання товарів Товариству з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» та Товариству з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Владівське подвір'я».
Щодо висновків податкового органу про неправомірне формування позивачем податкового кредиту за операціями з Державним підприємством «ДГ «Покровське», СК «Шаболат» та СВК «Рассвет» на підставі податкових накладних від 10.01.2011 № 2/14, від 12.01.2011 № 1, від 18.01.2011 № 6-01, оформлених на банках застарілого зразка, затвердженого Порядком заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165, а також за операціями з іншими контрагентами на підставі податкових накладних від 10.02.2011 № 5, від 25.02.2011 № 14, від 06.04.2011 № 5, від 06.05.2011 № 1, від 05.05.2011 № 49, від 31.05.2011 № 83/2, в яких недостовірно зазначено прізвище покупця ( ОСОБА_1 замість ОСОБА_1 ) суд касаційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
За змістом пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними/підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням встановлених вимог/не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Таким чином, виходячи із наведених норм закону, лише відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).
За умови реального здійснення господарської операції окремі недоліки податкової накладної, зокрема помилки при заповненні, що не позбавляють можливості ідентифікувати господарську операцію з поставки товарів (робіт, послуг), платників податку, ціну поставки та суму податку, не може бути безумовною підставою для позбавлення податкової накладної сили звітного податкового і одночасно розрахункового документа, а відтак позбавлення покупця права на формування податкового кредиту.
Разом з тим, у ситуації, що розглядається, податковим органом не ставилась під сумнів фактичність здійснення господарських операцій позивача з його задекларованими контрагентами.
Натомість, підставою для висновку про позбавлення позивача права на податковий кредит за такими операціями слугували висновки про складення певних накладних на бланках, форма яких затверджена Порядком заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165, в той час, коли на момент їх виписки набув чинності новий Порядок заповнення податкової накладної, затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 № 969, яким затверджено нову форму бланка.
Відповідно до пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (крім випадків, передбачених абзацом другим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
У ситуації, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 податковому органу подано заперечення на акт перевірки, до яких долучено податкові накладні, складені на нових бланках згідно з Порядком заповнення податкової накладної, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 № 969.
Однак, в порушення вимог пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України такі податкові накладні податковим органом не враховувались при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення. На такі обставини не звернув уваги і суд першої інстанції.
Більше того, судом апеляційної інстанції обґрунтовано враховано, що первинне складення таких податкових накладних на бланках застарілого зразка зумовлене тим, що Порядок заповнення податкової накладної, затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 № 969, набрав чинності 10.01.2011, тому бухгалтер позивача станом на момент виписки спірних податкових накладних (10.01.2011, 12.01.2011, 18.01.2011) не отримала нових бланків.
Крім того, надаючи оцінку посиланням податкового органу на невірне зазначення у податкових накладних від 10.02.2011 № 5, від 25.02.2011 № 14, від 06.04.2011 № 5, від 06.05.2011 № 1, від 05.05.2011 № 49, від 31.05.2011 № 83/2 прізвища покупця « ОСОБА_1 » замість правильного прізвища « ОСОБА_1 », суд апеляційної інстанції встановив, що позивачем було змінено ім'я з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 », про що йому видане відповідне свідоцтво. Лише у червні 2011 року, тобто після складення таких податкових накладних, позивачем було здійснено перереєстрацію платником податку на додану вартість, у зв'язку зі зміною прізвища (т. 1, а.с. 161).
З огляду на усе вищезазначене у сукупності суд касаційної інстанції вважає, що зафіксовані актом перевірки порушення позивачем податкового законодавства спростовані встановленими під час судового розгляду справи обставинами.
Отже, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про необґрунтованість прийняття податковим органом податкового повідомлення-рішення від 14.05.2012 № 0000053171 ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області без задоволення, а оскарженого судового рішення - без змін.
Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2016 у справі №1570/5355/2012 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В.Хохуляк