19 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/9708/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кузьмича С. М.,
суддів Довгої О.І., Шавеля Р.М.,
за участю секретаря Галаз Ю.А.
представника апелянта Палій М.В.
представника відповідача Мельник С.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року (ухвалене головуючим - суддею Лунь З.І. о 12 год. 19 хв. у м. Львові, повний текст судового рішення складено 20 травня 2019 року) у справі № 813/4411/17 за адміністративним позовом Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби до Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація КРТ» про застосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків,
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просить суд застосувати адміністративний арешт у вигляді арешту коштів на рахунках відповідача.
В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що відповідачем було неправомірно відмовлено у допуску посадових осіб Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби до проведення фактичної перевірки (за наявності законних підстав для її проведення), а тому позивачем було обґрунтовано прийнято рішення про застосування арешту коштів, які перебувають на рахунках, відкритих у банках, які здійснюють обслуговування відповідача.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.05.2019 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача відсутній податковий борг, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування адміністративного арешту коштів на рахунках відповідача. Крім цього, відповідачем надано суду наказ позивача від 24.04.2019 № 950 «Про скасування наказу «Про проведення документальної планової перевірки ТОВ «Корпорація КРТ».
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що заявлені вимоги є доведеними, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки підстави для застосування як адміністративного арешту, так і арешту коштів на рахунках платника податків є універсальними та визначенні п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України.
Представник апелянта в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та надав пояснення, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
В судовому засіданні представник відповідача, заперечив щодо задоволення апеляційної скарги та надав пояснення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що 17.11.2017 Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби видано наказ №2649 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Корпорація КРТ» (а.с. 6).
На підставі вказаного наказу позивачем було виписано направлення на перевірку від 30.11.2017 № 360, № 361 та № 363(а.с. 9-11).
Працівниками позивача на підставі наказу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби №2649 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Корпорація КРТ» від 17.11.2017 та направлень на перевірку від 30.11.2017 № 360, № 361 та № 362, 30.11.2017 здійснено вихід за фактичною адресою підприємства з метою проведення документальної планової виїзної перевірки.
Однак керівником підприємства та бухгалтером було відмовлено у допуску до перевірки посадових осіб Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, у зв'язку із чим було складено акт «Про відмову у допуску до проведення/відмову від проведення документальної позапланової виїзної перевірки» від 30.11.2017.
На підставі викладеного вище, позивач звернувся до суду про застосування адміністративного арешту у вигляді арешту коштів на рахунках відповідача.
Проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правильне застосування норм матеріального та процесуального права та повне з'ясування обставин справи судом першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до п. 78.5 ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із ст.81 цього Кодексу.
Згідно з п. 81.1 ст. 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Відповідно до абз. 5 п. 81.1. ст. 81 ПК України непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.
Таким чином, абз. 5 п. 81.1 ст. 81 ПК України містить вичерпний перелік підстав з яких платник податків може відмовитись від допуску посадових осіб до перевірки.
Відповідно до ст. 94 ПК України адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.
Арешт майна може бути застосовано, зокрема, якщо з'ясовується, що платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.
Таким чином, податковому органу надано право, в разі недопуску суб'єктом господарювання до проведення перевірки, на звернення до суду з вимогою виключно про арешт майна платника податків.
Колегія суддів звертає увагу на те, що приписами ст.94 ПК України визначені підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків.
Відповідно до п. 94.4 ст. 94 ПК України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.
Згідно з пп. 94.2.3 п. 94.2 ст. 94 ПК України арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.
Положеннями пп. 94.6.2 п. 94.6 ст. 94 ПК України передбачено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.
Таким чином, з системного аналізу вищенаведених правових норм можна дійти висновку, що на законодавчому рівні положеннями норм податкового законодавства розрізненні правові поняття щодо арешту майна та арешту на кошти, що знаходяться в банківських установах платника податків.
При цьому, незважаючи на те, що кошти є також складовою майна платника податків, що складає загальний об'єкт, в той же час має свої особливості та різницю виникнення підстав для вчинення відповідних дій пов'язаних із встановленням певного виду обмеження щодо такого майна (коштів), у вигляді арешту, а також можливим порядком його застосування. Обидва види арешту, розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).
З системного аналізу вказаних правових норм можна дійти висновку про те, що чинне законодавство послідовно розмежовує порядок накладення адміністративного арешту на майно платника податків, відмінне від коштів, та арешту коштів платника податків.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 813/4401/16 (№ К/9901/944/17), від 14.03.2018 у справі № 817/3875/14 (№ К/9901/5262/18), від 15.05.2018 у справі № 820/4710/16 (№ К/9901/44814/18), від 12.06.2018 у справі № 813/3043/17 (№ К/9901/49099/18), і відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Згідно з пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження.
Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.
Колегія суддів звертає увагу на те, що недопуск до перевірки серед вищевказаного вичерпного переліку підстав для накладання арешту на кошти платника податків відсутній.
Таким чином, з огляду на правовий зміст та аналіз наведених норм матеріального права у їх взаємному зв'язку, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що законодавством чітко встановлена не тільки процесуальна можливість на звернення до суду з законодавчо визначеним предметом позову, що складає суть вимог, але і визначено додаткові підстави (умови), за яких існує правова можливість для задоволення таких вимог.
Комплексний аналіз положень пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 ПК України та ст. 94 ПК України дозволяє суду апеляційної інстанції зробити висновок, що для звернення з позовними вимогами щодо накладення арешту на кошти платника податків, що знаходяться в банку, не допуск перевіряючих до перевірки не є самодостатньою правовою підставою для накладання арешту на кошти, які перебувають на рахунках відповідача, відкритих в банківських установах.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 07.08.2018 (справа №803/1153/17, №803/976/17), від 11.12.2018 (справа № 813/2197/17).
Крім цього, як зазначив суд першої інстанції, позивач не надав жодних доказів наявності у ТОВ «Корпорація КРТ» податкового боргу та відсутності майна для погашення цього податкового боргу, що свідчить про відсутність підстав для застосування адміністративного арешту коштів на рахунках відповідача.
Більше того колегія суддів звертає увагу на те, що наказом позивача від 24.04.2019 № 950 скасовано наказ Офісу ВПП ДФС від 17.11.2017 № 2649 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Корпорація КРТ» (код ЄДРПОУ 37786903)».
Таким чином враховуючи те, що наказ що слугував підставою для проведення перевірки скасовано, відтак відсутніми є підстави для застосування адміністративного арешту у вигляді арешту коштів на рахунках платника податків.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року у справі № 813/4411/17 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді О. І. Довга
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 26 листопада 2019 року