21 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/10835/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Носа С. П.,
суддів - Кухтея Р. В., Онишкевича Т. В.;
за участю секретаря судового засідання - Джули В. М.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року в справі № 140/2006/19 (головуючий суддя - Валюх В. М., м. Луцьк) за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,-
В червні 2019 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо непроведення нарахування та виплати у період з 01 червня 2015 року по 18 січня 2018 року індексації грошового забезпечення та стягнути індексацію грошового забезпечення за період з 01 червня 2015 року по 18 січня 2018 року, визнати протиправною бездіяльність щодо непроведення з 18 січня 2018 року остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільненні із військової служби та стягнути середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 19 січня 2018 року по день постановлення судом першої інстанції рішення у даній адміністративній справі.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що нарахування та виплата індексації його грошового забезпечення у період з 01 червня 2015 року по 18 січня 2018 року не здійснювалася, оскільки в кошторисних призначеннях Державної прикордонної служби України видатки на виплату індексації не передбачені. Таку бездіяльність Луцького прикордонного загону позивач вважав протиправною, оскільки індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення у зв'язку зі зростанням споживчих цін, є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період 20 червня 2015 року по 12 жовтня 2015 року та з 01 червня 2016 року по 18 січня 2018 року. Зобов'язано Луцький прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 20 червня 2015 року по 12 жовтня 2015 року та з 01 червня 2016 року по 18 січня 2018 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з”ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції, з урахуванням уточнень апеляційних вимог в судовому засіданні, скасувати рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нову постанову в цій частині, задовольнивши адміністративний позов в повному обсязі.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що звільнення з військової служби без проведення остаточного розрахунку, в частині невиплати індексації грошового забезпечення є підставою для стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, відтак позовні вимоги підлягають задоволенню повному обсязі.
Представник відповідача, в судовому засіданні, заперечив проти апеляційної скарги, вважає оскаржене рішення суду законним та обґрунтованим та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Інші особи, у судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання, що відповідно до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи за їхньої відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу в Луцькому прикордонному загоні, перебував у списках особового складу частини та на всіх видах забезпечення з 20.06.2015 по 12.10.2015 та з 01.06.2016 по 18.01.2018, що підтверджується наказами начальника Луцького прикордонного загону від 22.06.2015 № 127-ос, від 05.10.2015 № 207-ос, від 01.06.2016 № 121-ос, від 08.06.2016 № 127-ос (а. с. 54-57).
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15.01.2019 № 16-ос “По особовому складу” припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби старшого лейтенанта ОСОБА_1 , начальника відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби “Висоцьк” ІІІ категорії (тип В) (а. с. 59), та наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18.01.2019 № 21-ос “По особовому складу” ОСОБА_1 виключено 18.01.2018 із списків особового складу і всіх видів забезпечення (а. с. 59).
Листом від 21.05.2019 № 11/5839 представнику позивача були надані довідки про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача за період проходження військової служби у Луцькому прикордонному загоні (а. с. 18-20), з яких вбачається, що з липня 2015 року по грудень 2018 року видатки на виплату індексації передбачені не були.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку, а на невиплачені суми індексації грошового забезпечення, що є незначними, не може стягуватися середній розмір грошового забезпечення за час затримки виплати індексації грошового забезпечення.
Такі висновки суду першої інстанції частково відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.
У відповідності до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно з ст. 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
В свою чергу, постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій”, та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 року № 425, не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
За таких обставин колегія суддів вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме ст. ст. 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Колегія суддів зазаначає, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №807/3664/14.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанцій про те, що виплата компенсації за затримку виплати при звільненні осіб, які проходили військову службу, не передбачена спеціальним законодавством, а дія норм КЗпП України на них не поширюється.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21.03.2017 року у справі № 826/5111/15, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Тому, враховуючи, що відповідач, всупереч норм чинного законодавства, не здійснив з працівником повного розрахунку при звільненні, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання його здійснити нарахування та виплату позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального і процесуального права, висновки, викладені у оскарженій частині рішення суду першої інстанції частково відповідають обставинам справи, через що судове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню з прийняттям нового в цій частині, яким адміністративний позов слід задовольнити частково.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року в справі № 140/2006/19 - скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нову постанову в цій частині, якою адміністративний позов задовольнити частково.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати належних йому при звільненні сум за період з 19 січня 2018 року по 21 листопада 2019 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
В решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року в справі № 140/2006/19 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С. П. Нос
судді Р. В. Кухтей
Т. В. Онишкевич
Повне судове рішення складено 26 листопада 2019 року.