Справа № 640/11991/19 Суддя (судді) першої інстанції: Арсірій Р.О.
19 листопада 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Ісаєнко Ю.А.,
суддів: Мельничука В.П., Земляної Г.В.,
за участю секретаря Левченка А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віта-Текс" на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.07.2019 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віта-Текс" до Міністерства економічного розвитку та торгівлі України про визнання протиправним та скасування наказу,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Віта-Текс" звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування наказів Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 1717 від 21.11.2018 в частині та № 557 від 03.04.2019 в частині.
Одночасно з позовною заявою, позивачем подано заяву про забезпечення позову, шляхом зупинення дії наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України "Про переведення іноземних суб'єктів господарської діяльності на індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності" № 557 від 03.04.2019 в частині переведення компанії-нерезидента Prestige Textiles Limited на індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.07.2019 в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Віта-Текс" про забезпечення позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, апелянтом подано апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нове, яким задовольнити заяву про забезпечення адміністративного позову.
Доводи апелянта обґрунтовані тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а оскаржувані накази прийняті після набрання чинності Законом України «Про валюту і валютні операції» від 21.06.2018, відповідно до пп. «д» п. 3 ч. 4 ст. 16 якого статтю 37 «Спеціальні санкції» виключено із Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 та всі посилання на вказану статтю у тексті даного Закону, що вказує на очевидну протиправність оскаржуваних наказів.
Представник апелянта в судовому засіданні наполягав на задоволенні вимог апеляційної скарги, ухвалу суду першої інстанції просив скасувати та вжити заходи забезпечення позову.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, ухвалу суду першої інстанції просив залишити без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, сторони, які з'явились, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, обґрунтовуючи позовну заяву позивач вказує на те, що 21 листопада 2018 року Міністерство економічного розвитку та торгівлі України відповідно до статті 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» №959-ХІІ від 16 квітня 1991 року видав наказ «Про застосування спеціальної санкції - тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності на території України - до іноземних суб'єктів господарської діяльності» №1717, яким, зокрема застосував до компанії-нерезидента Prestige Textiles Limited спеціальну санкцію - тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності на території України.
03 квітня 2019 року відповідно до частини шостої статті 37 Закону 959 видано наказ «Про переведення іноземних суб'єктів господарської діяльності на індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності» №557, яким, зокрема перевів компанію-нерезидента Prestige Textiles Limited на індивідуальний режим ліцензування зовнішньо економічної діяльності та зупинив щодо неї дію Наказу 1717 у частині застосування спеціальної санкції - тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності на території України.
Доводи заяви про забезпечення позову, які аналогічні посиланням апеляційної скарги стосуються того, що оскаржувані накази було прийнято після набрання чинності (07.02.2019 року) Законом України «Про валюту і валютні операції» № 2473-VII1 від 21.06.2018 року, відповідно до пп. «д» п. 3 ч. 4 ст. 16 якого статтю 37 «Спеціальні санкції» виключено із Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» № 959-ХІІ від 16.04.1991 року та всі посилання на вказану статтю у тексті названого Закону.
Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову виходив з того, що вищевикладені обґрунтування незаконності спірних наказів мають бути перевірені під час розгляду справи, з урахуванням інших обставин, які існували на час їх прийняття. Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення їх прав без вжиття заходів забезпечення позову.
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Відповідно до положень ч. 1, ч. 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
- або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з ч. 1 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому, колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову та доведеності належними доказами обставин, на які посилається заявник в заяві; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
За правилами частини 1 статті 77 КАС України тягар доведення необхідності вжиття заходів забезпечення позову з наданням відповідних доказів покладається саме на позивачів, які ініціюють таке клопотання.
Згідно роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ», при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи з забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Із наведеного випливає, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
Колегія суддів вказує на те, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного наказу відповідача може мати різні наслідки, позаяк згідно з ч.ч. 5-7 ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (в чинній редакції) індивідуальний режим ліцензування діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов'язаних з ним законів України та скасовується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Випуск у відповідний митний режим товарів, що переміщуються через митний кордон України суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності та/або іноземним суб'єктом господарювання, які перебувають на індивідуальному режимі ліцензування, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відповідної ліцензії, отриманої від центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, з використанням механізму "єдиного вікна" відповідно до Митного кодексу України.
Тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення цього Закону або пов'язаних з ним законів України, проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки, є спеціальною санкцією, що може бути застосованою до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності за порушення цього або пов'язаних з ним законів України (абз. 5 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (в чинній редакції).
Разом з тим, апелянтом не наведено обставин, які б давали суду підстави вважати, що необхідним буде докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача без вжиття заходів забезпечення позову, про які він просить. Не вказано й про існування обгрунтованих обставин, що свідчать про порушення прав позивача внаслідок прийняття оскаржуваних рішень. Також, в матеріалах справи відсутні докази та підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Окрім того, суд першої інстанції вірно вказав, що зупинення дії оскаржуваних наказу з підстав його очевидної протиправності буде фактичним вирішенням справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Враховуючи викладене нормативне регулювання та обставини справи, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Віта-Текс" про забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віта-Текс" залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.07.2019 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
(Постанову у повному обсязі складено 25.11.2019)
Головуючий суддя Ю.А. Ісаєнко
Суддя Г.В. Земляна
Суддя В.П. Мельничук