20 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/9883/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,
за участі секретаря судового засідання Федак С.Р.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року (головуючого судді Коморного О.І., ухвалене у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів о 14 год. 02 хв. Повний текст рішення складено 16.08.2019) у справі №1.380.2019.002577 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 22.05.2019 звернулася в суд з позовом, який був уточнений з врахуванням заяви від 02.08.2019 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо припинення з 01 серпня 2017 року виплату призначеної гр. ОСОБА_1 пенсії за віком, в разі втрати годувальника;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо невиплати гр. ОСОБА_1 заборгованості в сумі 20809 грн 86 коп., по невиплаченій пенсії за віком, в разі втрати годувальника, що виникла за період з 1 серпня 2017 року по 31 січня 2018 року включно;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області відновити виплату ОСОБА_1 призначеної їй пенсії за віком, в разі втрати годувальника з 01 серпня 2017 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплатити гр. ОСОБА_1 заборгованість в сумі 20809 грн 86 коп., по пенсії за віком, в разі втрати годувальника, що виникла за період з 01 серпня 2017 року по 31 січня 2018 року включно, шляхом перерахування цих коштів на її поточний рахунок, відкритий в AT «Ощадбанк»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області проіндексувати не виплачену гр. ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за віком, в разі втрати годувальника з 01 серпня 2017 року по день ухвалення судового рішення, з врахуванням величини індексу інфляції;
- стягнути в користь ОСОБА_1 з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області заборгованість з пенсійних виплат в сумі 20809 грн 86 коп., як пенсію за віком, в разі втрати годувальника, що виникла за період з 1 серпня 2017 року по 31 січня 2018 року включно, шляхом перерахування цих коштів на її поточний рахунок, відкритий в AT «Ощадбанк»;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заборгованості в сумі 20809 грн 86 коп.;
- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області подати в установлений судом термін, з моменту набрання рішенням законної сили, звіт про виконання рішення суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року задоволено позов частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо припинення з 01 серпня 2017 року виплати призначеної ОСОБА_1 пенсії за віком, в разі втрати годувальника. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплатити ОСОБА_1 нараховану пенсію в сумі 20809 грн 86 коп. з урахуванням компенсацій втрати доходів. В іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати частково рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов в частині, а саме визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо невиплати гр. ОСОБА_1 заборгованості в сумі 20809 грн 86 коп., по невиплаченій пенсії за віком, в разі втрати годувальника, що виникла за період з 1 серпня 2017 року по 31 січня 2018 року включно; - зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області відновити виплату ОСОБА_1 призначеної їй пенсії за віком, в разі втрати годувальника з 01 серпня 2017 року; - зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області проіндексувати не виплачену гр. ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за віком, в разі втрати годувальника з 01 серпня 2017 року по день ухвалення судового рішення, з врахуванням величини індексу інфляції; - стягнути в користь ОСОБА_1 з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області заборгованість з пенсійних виплат в сумі 20809 грн 86 коп., як пенсію за віком, в разі втрати годувальника, що виникла за період з 1 серпня 2017 року по 31 січня 2018 року включно, шляхом перерахування цих коштів на її поточний рахунок, відкритий в AT «Ощадбанк»; - допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заборгованості в сумі 20809 грн 86 коп.; - встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області подати в установлений судом термін, з моменту набрання рішенням законної сили, звіт про виконання рішення суду.
Апеляційну скаргу подано Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області в якій просить скасувати рішення та відмовити в задоволені позову повністю, вказує судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права.
Відповідно до частини 1 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України представником позивачки подано відзив на апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в якому заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 подано Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області в якому просить відмовити в її задоволенні.
Справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження судом першої інстанції.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник позивачки Гривняк В.М. апеляційну скаргу ОСОБА_1 підтримав, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю, проти апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області заперечив, просив її залишити без задоволення.
Представник відповідача Полуліх Н.І. апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області підтримала з підстав зазначених у скарзі, проти апеляційної скарги позивачки заперечила, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подані скарги не підлягають задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , взята на облік в управлінні Пенсійного фонду у Личаківському районі м. Львова, як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, як одержувач пенсії згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 11.08.2014 року згідно довідки від 21.04.2016 №1309001821 та довідки від 27.07.2017 №0000280467.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» №1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
На звернення позивача Головне управління Пенсійного фонду у Львівській області в листі від 13.07.2018 №2695/0211-11 повідомило, що виплату пенсії ОСОБА_1 припинено з 01.08.2017 року відповідно до рішення Личаківського відділу соціального захисту населення м. Львова від 20.07.2017 про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з підстав зазначених в статті 9,12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», а також на підставі протоколу №19 від 26.07.2017 засіданні з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам утвореної при Личаківській РДА м. Львова, де було прийнято рішення про припинення соціальних виплат.
В листі відповідача від 11.02.2019 №3929/08-25 вказано, що згідно витягу з протоколу № 4 від 07.02.2018 засідання Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам утвореної при Личаківській РДА м. Львова, було прийнято рішення про призначення (відновлення) соціальних виплат, в т.ч. пенсії ОСОБА_1 та з 01.02.2018 виплату пенсії поновлено. Зазначено, що заборгованість за період з серпня 2017 по січень 2018 в розмірі буде виплачуватись згідно порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України після його затвердження.
Позивач, вважаючи такі дії та рішення протиправними звернувся із даним позовом до суду.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив про наявність підстав для визнання дій відповідача з відмови у виплаті пенсії з 01.08.2017 року по січень 2018 року включно протиправними та зобов'язання виплатити нараховану суму пенсії.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянтів, що викладені у апеляційних скаргах, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Відповідно до статті 2, статті 5, частини 3 статті 7, частини 1 статті 10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 за №1706-VII - Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. Кабінет Міністрів України: координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.
Частиною другою статті 20 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.
Проте наведені положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій.
Стаття 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058) встановлює, що непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону; пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058 встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Апеляційний суд зазначає, що відповідно до наведеної норми Закону умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Статтею 8 Закону №1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частина 1 статті 9 Закону № 1058-IV встановлює, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Частиною 1 статті 49 Закону №1058 визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду. Такими підставами, зокрема є: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону №1058, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом, а тому судом першої інстанції вірно зазначено про пріоритетність застосування вимоги статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», скасування довідки про взяття на облік як особи, переміщеної з тимчасово окупованої території не є підставою для припинення пенсії позивачу.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» Європейський суд з прав людини, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдови за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів у межах своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Згідно з наявною в матеріалах справи листа відповідача від 11.02.2019 за №3926/04.01-27, виплату пенсії позивача з серпня 2017 року припинено на підставі пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року за №365, зокрема у зв'язку із скасуванням довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року за 1706-VII (том 1 аркуші справи 52-53).
Водночас Закон № 1058 не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як скасуванням довідки внутрішньо переміщеної особи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що припиняючи нарахування та виплату позивачці пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі «Стреч проти Сполучного Королівства» (Stretch v. the United Kingdom, № 44277/98).
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic, № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Аналізуючи поняття «якість закону», Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 серпня 2017 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача і таке втручання не було законним.
Щодо вимоги виплати заборгованості в сумі 20809 грн 86 коп., по пенсії за віком, в разі втрати годувальника, що виникла за період з 01 серпня 2017 року по 31 січня 2018 року включно, колегія суддів погоджується із встановленим та ухваленим в цій частині задоволеній позовній вимозі з підстав, того що у пенсійного фонду перед позивачкою згідно з протоколу №4 від 07.02.2018 засідання Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам утвореної при Личаківській РДА м. Львова, виникла заборгованості в сумі 20809 грн 86 коп., по пенсії за віком, в разі втрати годувальника, що виникла за період з 01 серпня 2017 року по 31 січня 2018 року та її наявність не заперечується сторонами.
Як передбачено пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 за №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», з наступними змінами та доповненнями, припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року за №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Згідно пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 за №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», з наступними змінами та доповненнями, комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворені районними, районними у мм. Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад, приймають рішення про відновлення або про відмову у відновленні соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, довідки яких недійсні на дату набрання чинності цією постановою, відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого цією постановою, за умови отримання внутрішньо переміщеною особою нової довідки відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 за № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб».
Відповідно до пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 за № 365, з наступними змінами та доповненнями, орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
З огляду на викладене, відповідач повідомив позивача про те, що доплата за минулий час (з часу припинення виплати до місяця звернення за поновленням виплати або до місяця, зазначеного у рішеннях комісій для поновлення виплати пенсій) будуть включатись у відомості в окремому порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Однак, колегія суддів не може погодитись із вищенаведеними діями відповідача з огляду на наступне.
У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Водночас, згідно із частиною другою статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Судом встановлено, що 20809 грн 86 коп. - сума пенсії, не отримана з вини органу, є нарахованою відповідачем, але не виплаченою, відтак зобов'язання судом відповідача виплатити вже нараховану суму пенсій не є втручанням у компетенцію відповідача, а тому правомірним та належним, достатнім способом захисту порушеного права ОСОБА_1 є відповідно до частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплатити ОСОБА_1 нараховану пенсію в сумі 20809 грн 86 коп. з урахуванням компенсацій втрати частини доходів.
Оскільки судом відмовлено у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача коштів, вимоги позивача про допущення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення заборгованості в сумі 20809 грн 86 коп., задоволенню не підлягають.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Встановлення судового контролю за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, є правом, а не обов'язком суду. Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є саме диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об'єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами.
Позивач не довела та не надала доказів того, що рішення суду буде відповідачем не виконане, в зв'язку з чим своєчасно у межах розумних строків не будуть поновлені його права, відтак відсутні підстави для встановлення судового контролю.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем вчинені протиправні дії з порушенням вище вказаного нормативного регулюванням порушеного права позивачки щодо припинення з 01.08.2017 виплати призначеної пенсії за віком, в разі втрати годувальника та відповідач зобов'язаний виплатити нараховану пенсію в сумі 20809, 86 грн з урахуванням компенсацій втрати доходів.
Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановою Верховного Суду від 07 листопада 2019 року по справі № 804/4498/18, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Перевіряючи всі доводи скаржників, колегія суддів також приймає до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року) зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Інші зазначені позивачем та відповідачем в апеляційних скаргах обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно з положеннями статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задоволенню не підлягає.
Згідно статті 139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг належить покласти на апелянтів.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року у справі №1.380.2019.002577 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
Р.Й. Коваль
Повний текст постанови складено 26.11.2019