Справа № 120/1925/19-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Яремчук К.О.
Суддя-доповідач - Сапальова Т.В.
13 листопада 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Мацького Є.М. Смілянця Е. С. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Колісниченко Ю.В.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника відповідача: Козій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
в червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відмови в перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до частини 3 статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов'язання органу Пенсійного фонду здійснити перерахунок пенсії з 01 жовтня 2017 року, виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та задовольнити позовні вимоги. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: суд першої інстанції не врахував положення ч.4 ст.7 КАС України, застосував до спірних правовідносин закон, який їх не регулює та протиправно не застосував до спірних правовідносин положення Конституції України, як норми прямої дії.
Відзив відповідача на апеляційну скаргу на адресу Сьомого апеляційного адміністративного суду не надходив, що відповідно до ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позивач в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Відповідач повноважних представників в судове засідання не направив, хоча повідомлявся про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та віднесений до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 та вкладкою до цього посвідчення.
Згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 , виданими 23 серпня 2017 року Департаментом соціальної політики Вінницької міської ради Управління соціального захисту населення (Лівобережне), позивач є особою з інвалідністю 2 групи.
Довідками Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області вих. №19/93 від 10 червня 1998 року та вих. №2/81 від 13 січня 2012 року підтверджується те, що " ОСОБА_1 у період з 02 травня по 10 травня 1986 року (9 днів) виконував службові обов'язки по ліквідації наслідків аварії Чорнобильської АЕС в населених пунктах с. Луб'янка (07-08 травня 1986 року) (2 зона), с. Полесское (10 травня 1986 року), с. Киев (02 травня 1986 року), с. Діброва (09 травня 1986 року) (1 зона), м. Чорнобиль (03-06 травня 1986 року) (2 зона)".
03 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про проведення йому перерахунку призначеної пенсії відповідно до частини 3 статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня 2019 року, з 01 жовтня 2017 року.
Листом вих. №К-37 від 11 травня 2019 року Вінницьким приміським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Вінницької області повідомлено позивачу, що другим сенатом Конституційного Суду України 25 квітня 2019 року прийнято рішення №1-р(11)2019 у справі щодо відповідності Конституції України положень частини 3 статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Оскільки рішення не містить положень щодо порядку його виконання, тому з зазначеного питання Пенсійний фонд України звернувся до Міністерства соціальної політики України за роз'ясненнями, які після надходження будуть враховані управлінням в роботі щодо пенсійного забезпечення пільгових категорій громадян.
Не погодившись з такою відповіддю, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України від 25.04.2019 року № 1-р (ІІ)/2019 положення ч. 3 ст. 59 Закону № 796-ХІІ не поширювалися на позивача, оскільки він брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС під час надстрокової військової служби. При цьому, оскільки рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18 червня 2019 року у справі №802/1252/18-а зобов'язано орган Пенсійного фонду провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 25 квітня 2019 року, то підстави для задоволення позову в частині позовних вимог з 25 квітня 2019 року відсутні.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог, зокрема, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 3 ст. 59 "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII) в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.
З адміністративного позову встановлено, що позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії;
- зобов'язати відповідача провести з 01.01.2017 перерахунок та виплату пенсії, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, згідно з частиною 3 статті 59 закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
При цьому, Верховний Суд в ухвалах від 08.05.2018 у справі №820/1148/18 та від 21.05.2018 у справі №816/1159/18 дійшов висновку про те, що право на обчислення пенсії по інвалідності згідно з ч.3 ст.59 Закону № 796-XII виникає у особи лише за наявності у сукупності трьох умов:
1) особа має статус особи з інвалідністю;
2) особа отримала статус особи з інвалідність виключно внаслідок участі у ліквідації відповідних наслідків та у військових навчаннях;
3) особа брала участь у ліквідації відповідних наслідків та військових навчаннях лише під час проходження дійсної строкової служби".
Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 № 1545-XII "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
Відповідно до ст.8 Закону СРСР "О всеобщей воинской обязанности" від 12 жовтня 1967 року № 1950-VII "Солдаты, матросы, сержанты и старшины, проходящие действительную военную службу в пределах сроков, установленных настоящим Законом, считаются состоящими на действительной срочной военной службе, а проходящие действительную военную службу сверх установленных Законом сроков - состоящими на действительной сверхсрочной военной службе".
Згідно з довідками Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області вих. №19/93 від 10 червня 1998 року та вих. №2/81 від 13 січня 2012 року ОСОБА_1 у період з 02 травня по 10 травня 1986 року (9 днів) виконував службові обов'язки по ліквідації наслідків аварії Чорнобильської АЕС військовій частині.
При цьому щодо позивача не встановлено факту участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме під час проходження дійсної строкової військової служби.
Рішенням Конституційного Суду № 1-р(II)/2019 від 25.04.2019 визнано неконституційним положення ч. 3 ст. 59 Закону № 796XII в частині "дійсної строкової", за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди під час обчислення пенсії, виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю.
Відповідно до ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року №2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, Конституційний Суд України уповноважений визначати у своєму рішенні момент втрати чинності законів, інших актів або їх окремих положень, що визнані неконституційними.
Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В рішенні від 09.02.1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
У резолютивній частині рішення № 1-р(ІІ)/2019 від 25.04.2019 зазначено про те, що словосполучення "дійсної строкової", яке міститься в положеннях ч. 3 ст. 59 Закону № 796XII, визнано неконституційним та втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 25.04.2019 року. При цьому вказане рішення не має зворотної сили.
У період з 01.10.2017 року до 25.04.2019 року словосполучення "дійсної строкової", що містилося в положеннях ч. 3 ст. 59 Закону № 796XII, було чинним.
Таким чином, висновки Конституційного Суду України, викладені в рішенні №1-р(ІІ)/2019 від 25.04.2019 року, не можуть бути підставою для перерахунку та виплати пенсії позивачу в період з 01.10.2017 року до 25.04.2019 року відповідно до заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги про врахування положень ч.4 ст.7 КАС України та застосування до спірних правовідносин положень Конституції України, як норм прямої дії, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з ч.4 ст.7 КАС України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Вказана правова норма встановлює особливості застосування правових актів, перевірка конституційності яких статтею 150 Конституції України віднесена до повноважень Конституційного Суду України.
При цьому застосування абз.1 ч.4 ст.7 КАС України можливе за умови виконання вимог абз.2 ч.4 ст.7 КАС України.
Таким чином, застосування норм Конституції України як норм прямої дії можливе лише за умови одночасного звернення до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.
Отже, згідно з ч.4 ст.7 КАС України застосування норм Конституції України як норм прямої дії дозволяється у разі наявності сумніву в конституційності нормативно-правового акту, щодо конституційності якого Конституційний Суд України не зробив висновок.
В рішенні №1-р(II)/2019 від 25.04.2019 Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності положення ч.3 ст. 59 Закону № 796XII в частині "дійсної строкової" та визначив момент втрати чинності вказаної правової норми.
При цьому з матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до суду з адміністративним позовом у даній справі 19 червня 2019 року, тобто, після того, як Конституційний Суд України прийняв рішення №1-р(II)/2019 від 25.04.2019.
Таким чином, оскільки рішенням Конституційного Суду України визначено порядок втрати чинності неконституційних положень ч. 3 ст. 59 Закону № 796XII, то підстави для застосування до спірних правовідносин норм Конституції України як норм прямої дії відповідно до ч.4 ст.7 КАС України відсутні.
Крім того, відповідно до рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 червня 2019 року у справі №802/1252/18-а заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 червня 2018 року задоволено частково та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог з 25.04.2019 року.
Вказане судове рішення набрало законної сили і в частині позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено, ОСОБА_1 не оскаржувалося.
Таким чином, Вінницький окружний адміністративний суд у справі №802/1252/18-а надав оцінку обставинам щодо наявності підстав для перерахунку пенсії позивача у зв'язку з прийняттям рішення Конституційного Суду України №1-р(II)/2019 від 25.04.2019.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку про те, доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2019 року слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2019 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття відповідно до ч.1 ст.325 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку з підстав, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Згідно з ч.1 ст. 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Постанова суду складена в повному обсязі 25 листопада 2019 року.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Мацький Є.М. Смілянець Е. С.