Справа № 240/8466/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Нагірняк М.Ф.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
25 листопада 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Білої Л.М. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2019 року (ухвалене в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, третя особа: Дочірнє підприємство "Пулинський лісгосп агропромислового комплексу" про визнання неправомірною відмову, зобов'язання вчинити дії,
в червні 2019 року позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, третя особа: Дочірнє підприємство "Пулинський лісгосп агропромислового комплексу" про визнання неправомірною відмову, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із прийнятим рішенням, представник позивача подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про задоволення позовних вимог. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи що призвело до неправильного її вирішення.
07 жовтня 2019 року до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.
19 листопада 2019 року до суду від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Позивач в судове засідання не з'явився. Про час, день та місце розгляду справи повідомлені завчасно та належним чином. Причини неявка суду не відомі.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, про що 19 листопада 2019 року було прийнято протокольну ухвалу.
За таких умов, згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що ОСОБА_1 є учасником АТО. 12.03.2019 року представник позивача звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства площею 2,0га, яка розташована на території Тетерівської сільської ради Житомирського району, Житомирської області, відповідно до викопіювання з кадастрової карти НВ-1804892382018 від 16.02.2018року (а.с.16).
Листом від 09.04.2019 року за № С-1767/0-1162/0/22-19 Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області було відмовлено в задоволенні вказаного клопотання.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України та Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, затвердженим Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.20 І 6 року № 308.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Отже, суб'єктивне право власності на землю не є безумовним. Воно виникає і реалізується на підставах та у порядку, визначеному Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Відповідно ч. 1 ст. 33 ЗК України громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Згідно ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
За приписами вимог ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, окрім іншого, на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
В розумінні вимог ст.116 та ст.121 Земельного кодексу України таке набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність, в тому числі для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 гектара.
Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність шляхом безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано правовими нормами статті 118 цього ж Кодексу.
Відповідно до 4 ст. 122 ЗК України - центральний орган виконавчої влади запитань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Частинами 6, 7 ст. 118 ЗК визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Отже, законодавством встановлено виключні підстави, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
У такому випадку відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб'єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об'єкта вимогам зазначеним у Земельному кодексі документів, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно пункту б частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Аналізуючи доводи апелянта стосовно безпідставності відмови відповідача у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2 га розташованої на території Тетерівської сільської ради, Житомирського району, Житомирської області, колегія суддів зазначає наступне.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 12.03.2019 року представник позивача звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства площею 2,0га, яка розташована на території Тетерівської сільської ради Житомирського району, Житомирської області, відповідно до викопіювання з кадастрової карти НВ-1804892382018 від 16.02.2018року (а.с.16).
Як вбачається з досліджених судом матеріалів справи, відмова відповідача у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ґрунтується на віднесенні бажаної земельної ділянки до лісогосподарських земель державної власності та перебуває у користуванні ДП "Пулинський лісгосп АПК", як зазначено, зокрема у довідці Міськрайонного управління у Житомирському районі та м.Житомирі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 02.04.2019 року.
Відповідно до статті 27 Лісового кодексу України зміна цільового використання земельної ділянки відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України, зокрема до таких повноважень належить передача у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності, вирішення інших питань у сфері лісових відносин відповідно до Конституції та законів України.
Згідно частини першої статті 5 Лісового кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, зайняті лісогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.
Землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Передача земель лісового фонду державної власності у комунальну власність та земель лісового фонду комунальної власності у державну проводиться у порядку, встановленому Земельним кодексом України та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Тимчасового порядку розмежування земель права державної та комунальної власності» від -1 серпня 2002 року. До земель державної і комунальної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать усі землі лісового фонду, крім випадків, передбачених частиною другою статті 56 Земельного кодексу України, зокрема, щодо передачі у власність громадян та юридичних осіб за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади замкнених ділянок лісового фонду загальною площею до 5 га у складі угідь фермерських та інших господарств.
Виходячи з положень статей 1 та 5 Лісового кодексу України земельна лісова ділянка - це земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.
До нелісових земель належать землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Судова колегія ще раз наголошує, що Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області крім як Конституцією України, законами України, підзаконними нормативно-правовими актами, керується у своїй діяльності Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, затвердженим наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17 листопада 2016 року № 308 (далі - Положення № 308).
Так, положенням № 308 серед інших повноважень ГУ Держгеокадастру у Житомирській області передбачено передачу земельних ділянок виключно сільськогосподарського призначення державної форми власності.
Виходячи з наведених норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем правомірно відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, яка розташована на території Тетерівської сільської ради Житомирського району, Житомирської області, посилаючись на її віднесення до категорії земель - землі лісогосподарського призначення державної форми власності, що підтверджується також і матеріалами справи.
Водночас, суд наголошує, що як позивачем, так і його представником ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції жодних відомостей, які б підтверджували, що спірна земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначання не надано.
Щодо правової позиції на яку, як на доказ посилається позивач, колегія суддів зазначає наступне.
Так, дійсно Верховним Судом в постановах неодноразово висловлювалась позиція з приводу того, що передача земельної ділянки у власність відповідно до ст.118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власні.
Однак, колегія суддів зауважує, що у вказаних справах спір стосувався щодо надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, на які у Держгеокадастрів були повноваження щодо надання таких дозволів.
Водночас, суд апеляційної інстанції наголошує, що в даному випадку спір стосується земельної ділянки, яка віднесення до категорії земель - землі лісогосподарського призначення державної форми власності, на яку у ГУ Держгеокадастру у Житомирській області відсутні повноваження для надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, ЄСПЛ у п. 36 по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).
Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).
За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог, а тому доводи апеляційної скарги слід відхилити.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені ст. 317 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню, оскільки доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для відмови в задоволенні адміністративного позову.
Натомість оскаржуване рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, та вірно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення адміністративного спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Біла Л.М. Курко О. П.