Справа № 759/11169/18 Головуючий у 1 інстанції: Миколаєць І.Ю.
провадження № 22-ц/824/12225/2019 Суддя-доповідач: Олійник В.І.
Іменем України
20 листопада 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Олійника В.І.,
суддів: Ігнатченко Н.В., Кулікової С.В.,
при секретарі Бондаренко І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 21 травня 2019 року у складі судді Миколаєць І.Ю. у справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури міста Києва, Головного управління МВС України в м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органами дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, -
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути за рахунок державного бюджету України на його користь 576 000 грн. моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 30 вересня 2014 року старшим слідчим СУ ГУМВС України в м. Києві майором міліції Мартинюком О.Б. до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості щодо вимагання ним (позивачем) неправомірної вимоги в сумі 500 доларів США.
Зазначав, що 06 жовтня 2014 року відносно нього було проведено негласну слідчу дію у формі імітування обстановки злочину. Постанову про проведення контролю за вчиненим злочину від 06 жовтня 2014 року суд визнав недопустимим доказом.
Того ж дня було зупинено і проведено огляд автомобіля «Ауді А-6», державний номерний знак НОМЕР_1 , під його керуванням. Під час огляду автомобіля він (позивач ОСОБА_1 ) був у статусі підозрюваного і повідомлення про підозру було оголошено 14 жовтня 2014 року. Протокол огляду місця події від 06 жовтня 2014 року судом був визнаний недопустимим доказом.
Вказував, що 06 жовтня 2014 року він був доставлений у слідче управління ГУ МВС України в місті Києві.
Внаслідок цих незаконних дій позивач зазнав великих моральних страждань, і як наслідок, значно погіршився стан його здоров'я і 07 жовтня 2014 року по швидкій допомозі він потрапив у лікарню з високим артеріальним тиском (190/100 мм рт.ст.).
У стаціонарі на лікуванні позивач знаходився від 07 жовтня 2014 року до 15:00 год. 16 жовтня 2014 року. Крім високого тиску, через нервовий зрив у нього виявили дифузний зоб II ступеню, тиреотоксикоз, загострились хронічні захворювання: подагра, хр. подагричний артрит, поліартрит з переважним ураженням суглобів стопи, колінних суглобів, з наявністю периферичних тонусів в ділянці вушних раковин.
Не зважаючи на такий важкій стан здоров'я, 14 жовтня 2014 року у лікарні йому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.368 КК України у кримінальному провадженні №12014100000001257.
17 жовтня 2014 року ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва №761/30626/14-к до відносно нього (позивача) було застосовано запобіжний захід у виді застави у розмірі 20 мінімальних заробітних плат, що на день розгляду клопотання становило 24 360 грн. Квитанцією від 20 жовтня 2014 року №92 сплачено заставу в повному обсязі, що підтверджується Довідкою Шевченківського районного суду міста Києва від 22.10.2014 року №38381/14-Вих.
17 жовтня 2014 року ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва №761/30630/14-к позивач був відсторонений від займаної посади старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві.
Усі ці події призвели до того, що 23 жовтня 2014 року позивач знову потрапив до лікарні з нервовим зривом.
Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 04 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 07 червня 2016 року №1 Ікп/796/197/2016 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ колегії суддів судової палати з кримінальних справ від 11 квітня 2017 року №5-6445км16 позивач був виправданий у зв'язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення. Також був скасований запобіжний захід та повернуто заставу у розмірі 24 360 грн.
Позивач вважав, що йому неправомірно було оголошено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та неправомірно пред'явлено обвинувачення за ч.1 ст.368 КК України. Своїми незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) держава України в особі органу дізнання і досудового слідства (ГУМВС України в м. Києві, прокуратури міста Києва) і суду (Шевченківський районний суд міста Києва) завдала йому значної моральної (немайнової) шкоди внаслідок незаконного відсторонення від посади, незаконного застосування запобіжного заходу у виді застави, незаконних слідчих дій.
Крім того, на підставі ч.3 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Позивач зазначав, що під час перебування під слідством і судом його стан здоров'я був близьким до критичного. Існувала реальна загроза життю через набуті хвороби та загострення хронічних хвороб через нервовий тиск на нього та нервовий зрив.
Під обвинуваченням (слідством) і судом він перебував фактично від 30 вересня 2014 року до 11 квітня 2017 року. Що стосується "інших негативних наслідків", то найбільш непоправним серед них вважав страх та незахищеність.
З метою оцінки розміру компенсації спричинених йому страждань він вернувся до Спілки фахівців соціологічних та психологічних досліджень. Згідно Висновку соціально-психологічного дослідження №01-11-17 зазначено, що ОСОБА_1 завдана моральна шкода внаслідок перебування під слідством від 06 жовтня 2014 року до 11.04.2017 року.
Практика правозастосування подібних правовідносин Верховним/Вищим спеціалізованим судом України відносно середньо унормованої особистості без проведення спеціальних досліджень свідчить про розумність і справедливість стягнення моральної шкоди на користь «середньостатистичної особистості», психологічні особливості і акцентування якої не досліджувались, яка була визнана судом невинуватою в інкримінованому злочині з урахуванням тривалого досудового слідства і перебування кілька місяців під вартою - в межах 240 м.з.п. Психіка піддослідної особи має особливості, які об'єктивно посилюють відчуття моральної шкоди внаслідок даних психотравмуючих подій у порівнянні з середньо унормованою особистістю. Розмір компенсації, яка рекомендується для застосування суду як розумна та справедлива з урахуванням нетривалого перебування під вартою, але при наявності індивідуальних психічних особливостей піддослідної особи, які збільшують обсяг її моральних страждань у порівнянні з середньо унормованою особистістю, в сукупності її соціального оточення, моральних цінностей та судової практики становитиме сума: 180 м.з.п., що в грошовому еквіваленті становить 180 м.з.п. х 3200 грн. = 576 000 грн.
Результати проведення соціально-психологічного дослідження дають підстави констатувати, що всі означені моральні страждання знаходяться у прямому причинно- наслідковому зв'язку з даною подією та призвели до: порушення нормальних життєвих зв'язків; порушення нормального (звичного) плину буття; порушення емоційної та вольової сфери і вимагали від позивача додаткових зусиль для організації свого життя. Тому експертним шляхом було визначено, що орієнтовний еквівалент грошової компенсації завданої позивачу моральної шкоди складатиме матеріальний еквівалент 180 мінімальних заробітних плат, установлених на момент розгляду справи судом.
З огляду на вищевикладене, позивач вважав, що визначений у Висновку соціально - психологічного дослідження №01-11-17 розмір моральної шкоди 576 000 грн., спричинений йому незаконним повідомленням про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, слідчими діями, пред'явленням обвинувачення є розумним і справедливим.
Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 21 травня 2019 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 у якості відшкодування моральної шкоди 83 460 грн.
У задоволенні вимог у іншому розмірі відмовлено.
В апеляційній скарзі Державної казначейської служби України з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави і органи Державної казначейської служби України є єдиними розпорядниками коштів Державного та місцевих бюджетів, а тому саме вони повинні відшкодовувати шкоду, завдану фізичній особі іншими органами державної влади в разі доведеності заподіяння такої шкоди.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
За статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Так, згідно зі ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з ч.5 ст.9, ч.6 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст.38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч.5 ст.5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
Виходячи з положень ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено також у статях 56, 62 Конституції України, статтях 1167, 1176 Цивільного кодексу України.
За змістом положень п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Згідно з п.1 ч.1. ст.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Судом встановлено, що 30 вересня 2014 р. старшим слідчим СУ ГУМВС України в місті Києві майором міліції Мартинюком О.Б. до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості щодо вимагання позивачем неправомірної вимоги в сумі 500 доларів США (а.с.10).
06.10.2014 р. відносно нього було проведено негласну слідчу дію у формі імітування обстановки злочину. Постанову про проведення контролю за вчиненим злочину від 06.10.2014 р. суд визнав недопустимим доказом.
06.10.2014 р. було зупинено і проведено огляд автомобіля «Ауді А-6», державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням позивача. Під час огляду автомобіля позивач був у статусі підозрюваного і повідомлення про підозру було оголошено 14.10.2014 року. Протокол огляду місця події від 06.10.2014 року в суді був визнаний недопустимим доказом (а.с.11-14).
07.10.2014 року позивач по швидкій допомозі потрапив у лікарню з високим артеріальним тиском (190/100 мм рт.ст.). У стаціонарі на лікуванні позивач знаходився від 07.10.2014 року до 15.00 год. 16.10.2014 року. Окрім високого тиску, через нервовий зрив у нього виявили дифузний зоб II ступеню, тиреотоксикоз, загострились хронічні захворювання: подагра, хр. подагричний артрит, поліартрит з переважним ураженням суглобів стопи, колінних суглобів, з наявністю периферичних тонусів в ділянці вушних раковин (а.с.57-60).
14.10.2014 року у лікарні позивачу було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.368 КК України у кримінальному провадженні № 12014100000001257 (а.с.11-15).
17 жовтня 2014 року ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва №761/30626/14-к до відносно позивача було застосовано запобіжний захід у виді застави у розмірі 20 мінімальних заробітних плат, що на день розгляду клопотання становило 24 360 грн. Квитанцією від 20.10.2014 року №92 сплачено заставу в повному обсязі, що підтверджується Довідкою Шевченківського районного суду м. Києва від 22.10.2014 року за №38381/14-Вих.(а.с.22-26).
17 жовтня 2014 року ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва №761 /30630/14-к позивач був відсторонений від займаної посади старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві (а.с.27-29).
Вироком Святошинського районного суду м.Києва від 04 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 07 червня 2016 року №1 Ікп/796/197/2016 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ колегії суддів судової палати з кримінальних справ від 11 квітня 2017 року № 5-6445км16, позивач був виправданий у зв'язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення. Також був скасований запобіжний захід та повернуто заставу в сумі 24 360 (а.с.30-56).
На підставі ч.3 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Позивач зазначав, що під час перебування під слідством і судом його стан здоров'я був близьким до критичного. Існувала реальна загроза життю через набуті хвороби та загострення хронічних хвороб через нервовий тиск щодо нього та нервовий зрив.
Під обвинуваченням (слідством) і судом він перебував фактично від 30 вересня 2014 року до 11 квітня 2017 року. Що стосується "інших негативних наслідків", то найбільш непоправним серед них вважав страх та незахищеність.
З метою оцінки розміру компенсації спричинених позивачеві страждань він вернувся до Спілки фахівців соціологічних та психологічних досліджень.
Згідно з Висновком соціально-психологічного дослідження №01-11-17 йому ( ОСОБА_1 ) завдана моральна шкода внаслідок перебування під слідством від 06.10.2014 року до 11.04.2017 року. Практика правозастосування подібних правовідносин Верховним/Вищим спеціалізованим судом України відносно середньо унормованої особистості без проведення спеціальних досліджень свідчить про розумність і справедливість стягнення моральної шкоди на користь «середньостатистичної особистості», психологічні особливості і акцентування якої не досліджувались, яка була визнана судом невинуватою в інкримінованому злочині з урахуванням тривалого досудового слідства і перебування кілька місяців під вартою - в межах 240 м.з.п. Психіка піддослідної особи має особливості, які об'єктивно посилюють відчуття моральної шкоди внаслідок даних психотравмуючих подій у порівнянні з середньо унормованою особистістю. Розмір компенсації, яка рекомендувалася для застосування суду як розумна та справедлива з урахуванням нетривалого перебування під вартою, але при наявності індивідуальних психічних особливостей піддослідної особи, які збільшують обсяг її моральних страждань у порівнянні з середньо унормованою особистістю, в сукупності її соціального оточення, моральних цінностей та судової практики становила сума: 180 м.з.п., що в грошовому еквіваленті становило 180 м.з.п. х 3200 грн. = 576 000 грн.(а.с.61-74).
Результати проведення соціально-психологічного дослідження дають підстави констатувати, що всі означені моральні страждання знаходяться у прямому причинно- наслідковому звязку з даною подією та призвели до: порушення нормальних життєвих зв'язків позивача; порушення нормального (звичного) плину буття; порушення емоційної та вольової сфери і вимагали від позивача додаткових зусиль для організації свого життя. Тому експертним шляхом було визначено, що орієнтовний еквівалент грошової компенсації завданої позивачу моральної шкоди складатиме матеріальний еквівалент 180 мінімальних заробітних плат, установлених на момент розгляду справи судом.
Вказані обставини визнавалися учасниками справи, а тому відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України не підлягали доказуванню.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з ч.1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За ч.1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких належать й інші способи відшкодування шкоди.
Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
За пунктом 2 ч.1 ст.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Як вбачається з пунктів 1, 5 ч.1 ст.3 цього Закону, у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також моральна шкода.
Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 частини першої статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади) (ч.1 статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Частинами 1, 2 статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.
За пунктами 11, 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженого наказом Мінюсту України від 4 березня 1996 року №6/5, Генеральної прокуратури України від 4 березня 1996 року №3 та Мінфіну України від 4 березня 1996 року №41, при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції;
На підставу вищенаведеного чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру грошових доходів, втрачених громадянами унаслідок незаконних дій зазначених органів, віднесено до компетенції цих органів, в тому числі і судом.
За частиною 3 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Розмір компенсації, яка рекомендувалася для застосування суду як розумна та справедлива з урахуванням нетривалого перебування під вартою, але при наявності індивідуальних психічних особливостей піддослідної особи, які збільшують обсяг її моральних страждань у порівнянні з середньо унормованою особистістю, в сукупності її соціального оточення, моральних цінностей та судової практики становив згідно висновку наданого суду позивачем, а саме сума: 180 м.з.п., що в грошовому еквіваленті становило 180 м.з.п. х 3200 грн. = 576 000,00 грн.
Статтею 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, при цьому суд зобов'язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом (ч.3 ст.13 Закону).
Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Згідно з п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Судом встановлено, що на правовідносини, що виниклі між сторонами розповсюджується Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду". ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди.
Так, суд вірно прийняв доводи позивача щодо наявності моральної шкоди з огляду на те, що за 20 місяців знаходження під слідством він зазнавав душевних страждань, що погіршило його стан здоров'я.
Згідно з ч.3 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. За вимогами п.розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-УІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 4 173 гривень. Позивач перебував під слідством і судом від 14.10.2014 року до 14.06.2016 року, тобто 20 місяців. Наведені обставини є підставою для проведення відповідних розрахунків з урахуванням тих негативних наслідків, які настали в результаті незаконних дій правоохоронних органів.
З урахуванням вимог Закону України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальний розмір заробітної плати 01.01.2019 року застосовується у розмірі 4 173 гривень. Отже, сума до стягнення має бути 83 460 грн. (за кожний місяць перебування під слідством і судом - 4 173 грн. х 20 місяців = 83 460 грн.).
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її незаконного збагачення.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що держава закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Рішенням Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.
Отже, відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави.
Оскільки органи Державної казначейської служби України є єдиними розпорядниками коштів Державного та місцевих бюджетів, тому саме вони повинні відшкодовувати шкоду, завдану фізичній особі іншими органами державної влади в разі доведеності заподіяння такої шкоди.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 25 листопада 2019 року.
Суддя-доповідач:
Судді: