19 листопада 2019 року м. Київ
Справа № 22-15289 Головуючий у1-й інстанції - Майбоженко А. М.
Унікальний № 756/8303/18 Доповідач - Пікуль А. А.
Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:
головуючого Пікуль А. А.
суддів Гаращенка Д. Р.
Невідомої Т. О.
за участю секретаря Пузикової В. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання права власності на частину нерухомого майна, відшкодування витрат на поховання,-
У червні 2018 року ОСОБА_1 пред'явив в суд позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання права власності на частину нерухомого майна, відшкодування витрат на поховання, в якому просив встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з травня 1973 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати за ним право власності на: 1/2 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_1 ; на 1/2 частину земельної ділянки розміром 6 соток та 1/2 частину будинку, розташованих по АДРЕСА_2 ; солідарно стягнути з відповідачів на корить позивача 12000 грн витрат пов'язаних з похованням ОСОБА_7 , а також вирішити питання щодо судових витрат понесених позивачем. (т. 1 а.с.1-5).
Позов обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача - ОСОБА_6 , який за життя заповів позивачу все належне йому майно.
06 квітня 2018 року позивач звернувся до Десятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.
Під час оформлення спадкових прав позивачу стало відомо, що його померлий батько не встиг оформити право власності на спільне майно, яке було набуте ним за час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З 11 липня 1967 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 батько позивача та ОСОБА_7 перебували в зареєстрованому шлюбі і після його розірвання продовжували проживати однією сім'єю та вести спільне господарство, мали спільні побут та бюджет.
За час їх спільного проживання за спільні кошти було придбано земельну ділянку розміром 6 соток та будинок по АДРЕСА_2 і двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Після смерті ОСОБА_7 , батько позивача звернувся з заявою про прийняття спадщини до Другої Київської державної нотаріальної контори, однак не оформив спадкових прав, оскільки помер.
19 червня 2018 року позивач звернувся до Другої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття належного батькові вищевказаного майна і дізнався, що крім його батька, за отриманням спадщини після смерті ОСОБА_7 звернулись відповідачі у справі. Спадкові права не оформлені.
Позивач вважав, що вищевказане майно було придбано внаслідок спільної праці членів сім'ї ( ОСОБА_7 та ОСОБА_6 ), а тому є їх спільною сумісною власністю відповідно до положень ст.17 Закону України «Про власність», який був чинний на час виникнення спірних правовідносин та набуття майна, а тому частка у спільному майні має бути успадкована ним після смерті батька.
Також позивач зазначав, що спільно з батьком здійснили витрати по похованню ОСОБА_7 , оплатили поминальний обід, ритуальні послуги, орієнтовна сума витрат складає 12 000 грн, які позивач просив стягнути солідарно з відповідачів.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 05 вересня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання права власності на частину нерухомого майна, відшкодування витрат на поховання залишено без задоволення.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким його позовзадовольнити(т. 2, а.с.183-185).
У відзиві на апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 , адвоката Красносільського М. І., зазначено, що якщо спірне майно було набуте під час проживання чоловіка та жінки разом без зареєстрованого шлюбу та без ведення спільного господарства до 01 січня 2004 року, то право спільної сумісної власності на це майно у фактичного подружжя не виникає. Також вказано, що стосовно витрат на поховання ОСОБА_7 скаржником не надано жодних доказів з цього приводу. З огляду на таке сторона просила суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
В суд апеляційної інстанції ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не з'явились, про місце та час апеляційного розгляду повідомлені належним чином.
Суд ухвалив розглядати справу у відсутність ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , оскільки відповідно до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК неявка сторін або інших учасників справи, належ ним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді Пікуль А. А., пояснення учасників справи: ОСОБА_1 та його представників, адвокатів Гученко П. Ф. та Семко В. Ю. , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити; представника ОСОБА_2 , адвоката Красносільського М. І., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив оскаржуване рішення залишити без змін, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія доходить висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
При ухваленні рішення районним судом встановлені наступні обставини.
В період з 11 липня 1967 по 08 травня 1973 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі. Після розірвання шлюбу вони продовжували проживати спільно.
05 серпня 1981 року на підставі рішення Носівського міськвиконкому № 80 від 30 липня 1981 року ОСОБА_7 придбала жилий будинок площею 12,10 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , який розміщений на земельній ділянці.
14 серпня 1998 року ОСОБА_7 придбано квартиру АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла.
Після її смерті до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини звернулись її сестри ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_9 , а також ОСОБА_6 . Спадкові права не оформлені.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер. Його спадкоємцем за заповітом є його син - позивач у даній справі ОСОБА_1 .
За життя ОСОБА_6 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , треті особи: Головне управління юстиції в м. Києві, Друга Київська державна нотаріальна контора, про визнання факту проживання однією сім'єю із спадкодавцем, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, зміну черговості у спадкуванні.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 листопада 2011 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , треті особи: Головне управління юстиції в м. Києві, Друга Київська державна нотаріальна контора про визнання факту проживання однією сім'єю із спадкодавцем, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, зміну черговості у спадкуванні.
В даній справі ОСОБА_6 просив, зокрема, визнати право спільної сумісної власності на наступне нерухоме майно:
- квартиру АДРЕСА_1 ;
- квартиру АДРЕСА_3 ;
- жилий будинок та земельну ділянку розміром 15 соток, розташовані по АДРЕСА_4 ;
- жилий будинок та земельну ділянку розміром 6 соток, яка розташована по АДРЕСА_2 .
У вказаному судовому рішенні судом встановлено те, що витрати на поховання ОСОБА_7 ніс ОСОБА_6 , а також те, що майно, про визнання права власності на яке просив позивач ОСОБА_6 , було набуто ОСОБА_7 за грошові кошти, внесені нею особисто.
У даному провадженні позивач ОСОБА_1 , який не брав участі у вищевказаній справі, що перебувала у провадженні Печерського районного суду м. Києва, звертаючись з вимогами про визнання права власності на частку у майні, посилався на те, що згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про власність» (чинного, на момент придбання спірного майна), майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
За встановлених обставин, залишаючи без задоволення позовні вимоги ОСОБА_1 , районний суд виходив з того, що суд при розгляді справи не знайшов правових підстав для визнання майна, придбаного ОСОБА_7 спільним сумісним майном з ОСОБА_6 та, як наслідок, набуття позивачем права власності на частку у даному майні в порядку спадкування.
У зв'язку з чим суд вважав правильним відмовити у встановленні факту проживання однією сім'єю ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , оскільки встановлення даного факту не породжуватиме тих правових наслідків для позивача, які визначені ним при зверненні до суду.
Щодо вимог про стягнення витрат на поховання, суд вважав, що будь-яких доказів, які б підтверджували розмір понесених витрат позивачем не подано. Доводи позивача про те, що документи, які підтверджують понесені витрати, ним втрачені не можуть бути підставою для звільнення від доказування розміру таких витрат.
При перевірці указаних висновків районного суду у контексті доводів апеляційної скарги апеляційний суд виходить з наступного.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, є доведеними.
Висновки суду щодо наявності підстав для залишення позову без задоволення відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.
Всі висновки суду першої інстанції, мотиви, з яких суд вважав встановленою відсутність правових підстав для задоволення позову, нормативно-правові акти, якими керувався суд при ухваленні рішення, повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення (т.2, а.с.170-173).
Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга не містить. Під час апеляційного розгляду позивач та його представники також не навели таких обставин.
Матеріали справи свідчать, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 листопада 2011 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , треті особи: Головне управління юстиції в м. Києві, Друга Київська державна нотаріальна контора про визнання факту проживання однією сім'єю із спадкодавцем, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, зміну черговості у спадкуванні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 , районний суд у рішенні від 04 листопада 2011 року виходив з наступного.
Відповідно до п. 1 розділу VII «Прикінцевих положень» Сімейного кодексу України, зазначений Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом, тобто з 01 січня 2004 року. За правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції), норми СК застосовувались до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК застосовувались в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності.
Отже, якщо спірне майно було набуто чоловіком та жінкою піж час проживання однією сім'єю до 01 січня 2004 року, то право спільної сумісної власності на це майно згідно зі ст. 74 СК України у фактичного подружжя не виникає.
Сам факт проживання чоловіка та жінки сім'єю без реєстрації шлюбу не створював правових наслідків щодо майна, набутого у цей період (до 01 січня 2004 року). Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про власність» від 07 лютого 1991 року № 697-ХІІ, що втратив чинність у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України було встановлено, що «майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними».
Отже, до 01 січня 2004 року виникнення права спільної сумісної власності на майно членів сім'ї, виникало за умови створення (придбання) цього майна спільною працею членів сім'ї.
Частиною 2 ст. 17 вказаного закону було встановлено, що «майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їхньою спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі». Таким чином, майно набуте (придбане) у період до 01 січня 2004 року особами, об'єднались для спільної діяльності (незалежно від їхнього сімейного статусу), може бути визнане їхньою спільною частковою власністю.
З 2004 року ст. 74 Сімейного кодексу України визначає положення відповідно до якого якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або будь-якому іншому шлюбі, майно набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч.1 ст.58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України (далі - СК) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК.
Відповідно до законодавства, чинного на час придбання спірного майна, спільною сумісною власністю було: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст.16 Закону «Про власність», ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п.1 ст.17, ст.18, п.2 ст. 17 Закону «Про власність»). В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.
У даній справі ОСОБА_1 звертаючись до суду із позовом, крім іншого, просив встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з травня 1973 року по 04 вересня 2009 року та визнати за ним право власності на: 1/2 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_1 ; на 1/2 частину земельної ділянки розміром 6 соток та 1/2 частину будинку, розташованих по АДРЕСА_2 .
Згідно п. 5 ч. 1, ч. 2 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
З аналізу вказаної норми убачається, що судом можуть встановлюватись лише ті факти, які мають юридичне значення, тобто породжують, змінюють, припиняють особисті чи майнові права заявника (позивача).
З позовної заяви ОСОБА_1 убачається, що вимога про визнання за ним права власності є похідною від вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Матеріали даної справи свідчать, що за договором купівлі-продажу від 1998 року ОСОБА_7 придбала квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а.с.48, 49), а за договором купівлі-продажу 1981 року житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_2 , розташований на земельній ділянці, що належить колгоспу.
У розпорядженні суду відсутні докази, що спірне майно набуте (придбане) ОСОБА_7 спільно із ОСОБА_6 унаслідок спільної праці членів сім'ї. Немає жодного доказу на підтвердження вкладу ОСОБА_6 у придбання цього майна.
Під час апеляційного розгляду сторона позивача підтвердила суду, що допустимих - письмових, доказів щодо доходів та вкладу кожного із фактичного подружжя ( ОСОБА_7 та ОСОБА_6 ) у придбання спірного майна суду не надавалось.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що факт придбання квартири АДРЕСА_1 та житлового будинку в АДРЕСА_2 унаслідок спільної праці ОСОБА_7 та ОСОБА_6 підтверджується показаннями свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , не можуть бути прийняті апеляційним судом у якості підстав для скасування оскаржуваного рішення.
По-перше, за відсутності письмових доказів щодо доходів та вкладу кожного із фактичного подружжя ( ОСОБА_7 та ОСОБА_6 ) у придбання спірного майна показання свідків не можуть бути достатніми доказами.
По-друге, свідок ОСОБА_10 є сином позивача, тобто особою, заінтересованою у результаті розгляду справи. Крім того, указаний свідок є особою 1987 року народження на час придбання будинку ще не народився, а на час придбання квартири мав вік десять років, тобто був малолітньою особою. Водночас свідок ОСОБА_11 повідомила суду, що близько знала ОСОБА_7 та ОСОБА_6 з 2005 року, тобто у період після придбання спірного майна. Тому, за відсутності інших доказів, показання указаних свідків не можуть бути визнані судом достовірними доказами на підтвердження факту спільного придбання майна.
По-третє, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 листопада 2011 року встановлено, майно, яке ОСОБА_1 вважає спільним сумісним майном свого покійного батька та ОСОБА_7 , є особистою власністю ОСОБА_7 , оскільки було набуте нею до 2004 року за грошові кошти внесені нею особисто.
Відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Аргументи скарги щодо визнання доведеним у мотивувальній частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 листопада 2011 року факту проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 однією сім'єю колегія судів відхиляє, оскільки в даному випадку встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не має юридичного значення, тобто не породжує, не змінює та припиняє особисті чи майнові права позивача.
Доводи апеляційної скарги про те, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 листопада 2011 року не треба брати до уваги при розгляді даної справи, оскільки правова позиція у вирішенні подібних спорів кардинально змінилась, є безпідставними, оскільки указане рішення набрало законної сили і наведені висновки суду у рамках даної справи у встановленому процесуальним законом порядку не спростовані.
Стосовно вимоги позивача про відшкодування витрат на поховання апеляційний суд констатує, що районний суд також дійшов правильного висновку щодо залишення цієї вимоги без задоволення, оскільки рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 листопада 2011 року було встановлено, що витрати на поховання були понесені ОСОБА_12 та в матеріалах даної справи відсутні будь-які докази розміру таких витрат та дані на підтвердження понесення таких витрат позивачем.
Аргументи апеляційної скарги щодо порушення районним судом принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та принципу змагальності сторін є явно безпідставними, оскільки не містять посилання на жоден факт чи процесуальну дію суду.
Посилання скаржника в апеляційній скарзі на ст. 41 Конституції України та на те, що оскаржуваним рішенням порушено його право власності відхиляються апеляційним судом як неприйнятні, оскільки, як вже зазначено вище, право власності позивача на спірне майно у встановленому законом порядку не доведене, адже, як встановлено судом, це майно є особистою власністю ОСОБА_7 .
Інших доводів щодо неправильності оскаржуваного рішення апеляційна скарга не містить.
Враховуючи викладене, апеляційний суд доходить висновку про те, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.
Керуючись ст. ст. 367-368, 374-375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 26 листопада 2019 року.
Головуючий А. А. Пікуль
Судді Д. Р. Гаращенко
Т. О. Невідома