03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/14088/2019
14 листопада 2019 року м. Київ
Справа № 752/11896/17
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.,
за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником ОСОБА_2 , на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 31 травня 2019 року, постановлену у складі судді Колдіної О.О.,
у справі за поданням старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Лазаревої Альони Ігорівни про встановлення тимчасового обмеження боржнику ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа до виконання зобов'язань,
встановив:
Старший державний виконавець Голосіївського РВ ДВС м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Лазарева А.І. звернулася до суду з поданням про встановлення тимчасового обмеження боржнику ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа до виконання нею своїх зобов'язань.
Подання обґрунтовано тим, що на виконанні у Голосіївському РВ ДВС м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві знаходиться виконавче провадження про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суми боргу в розмірі 315 005 грн. 85 коп. Державний виконавець посилається на те, що боржник має перед ОСОБА_3 заборгованість за виконавчим документом, яку в добровільному порядку не погашає. В ході виконавчого провадження були вжиті заходи щодо розшуку грошових коштів та належного боржнику майна з метою накладення арешту та заборони на його відчуження. З метою забезпечення виконання судового рішення державний виконавець просить задовольнити подання.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 31 травня 2019 року подання задоволено.
Встановлено тимчасове обмеження боржнику ОСОБА_1 у виїзді за межі України без вилучення паспортного документа до виконання нею зобов'язань за виконавчим листом №752/11896/17 від 16.07.2018 року, виданим на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва в справі за позовом ОСОБА_3 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором оренди майна та відшкодування збитків.
Не погоджуючись з ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні подання, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Вказував, що державним виконавцем не надано жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 вчиняє прямі, свідомі дії, направлені на невиконання рішення суду - приховування доходів, майна, зміну місця проживання чи місця роботи тощо. Державним виконавцем не надано документів, які підтверджують факт обізнаності ОСОБА_1 про відкриття виконавчого провадження. Докази відправлення ОСОБА_1 постанови про відкриття провадження від 26.07.2018 року у матеріалах справи відсутні. ОСОБА_1 не отримувала жодних документів від державного виконавця. Однак судом першої інстанції проігноровано факт відсутності доказів ухилення боржника від виконання судового рішення.
Зазначає, що подання не містить доказів направлення ОСОБА_1 повідомлення про намір державного виконавця здійснити виїзд до квартири боржника з метою опису майна. В акті державного виконавця зазначено, що в квартиру її не впустили, проте боржнику залишили виклик. Однак ОСОБА_1 ніколи не спілкувалася з державним виконавцем Лазаревою А. І. та виклику не отримувала.
Стверджує, що будь-яких доказів на підтвердження факту свідомого ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх зобов'язань, відомостей про її обізнаність щодо наявності відкритого виконавчого провадження та строками його добровільного виконання матеріали справи не містять, ухвала в порядку ст. 88 Закону України «Про виконавче провадження» про витребування документів виконавчого провадження для огляду судом не приймалась.
У відзиві на апеляційну скаргу представник стягувача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить залишити ухвалу суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Посилається на те, що доводи апеляційної скарги, що боржнику ОСОБА_1 нічого не було відомо про виконавче провадження не відповідають дійсності, оскільки при подачі касаційної скарги вона подавала клопотання про зупинення вказаного виконавчого провадження.
Вказує, що державним виконавцем постанови надсилалися за належною адресою та належному адресатові та поверталися через неотримання їх адресатом. Оскільки неотримання постанов зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, то вважає, що боржнику належним чином і у відповідності до законодавства доводилися до відома постанови державного виконавця.
Звертає увагу на те, що постановою Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі №752/11896/17 було відмовлено ФОП ОСОБА_1 у задоволені касаційної скарги, а постанову Апеляційного суду міста Києва від 30 травня 2018 року залишено без змін. Тобто, боржнику було відомо про те, що у неї є заборгованість у розмірі 315 005 грн. 85 коп. Однак ні до державного виконавця, ні до стягувача боржник не зверталась із пропозиціями добровільно погасити заборгованість. Діючим Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено обов'язку державного виконавця надавати боржнику час для добровільної сплати заборгованості. Боржник усіма можливими способами ухиляється від виконання рішення суду, і робить усе можливе для затягування виконавчого провадження.
В судовому засіданні представник боржника ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги, просив ухвалу суду скасувати.
Представник стягувача ОСОБА_5 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила залишити ухвалу суду без змін.
Старший державний виконавець Голосіївського районного ВДВС м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Лазарева А.І. в судове засідання не з'явилась, будучи повідомленою про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за її відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що боржник має неврегульовані зобов'язання по сплаті суми боргу і суду не надано доказів про вжиття ОСОБА_1 заходів щодо виконання рішення суду і вжиття заходів для погашення заборгованості, тому суд дійшов висновку, що подання державного виконавця є обґрунтованим і підлягає задоволенню.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду. Відповідно ст. 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» початком примусового виконання рішення є винесення виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого документа, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Як вбачається матеріалів справи, заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 27 листопада 2017 року стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму боргу на загальну суму в розмірі 315 005 грн. 85 коп.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 06 березня 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд вказаного заочного рішення залишено без задоволення.
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 30 травня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 задоволено частково. Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове. Позов ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором оренди майна та відшкодування збитків задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму боргу на загальну суму в розмірі 315 005 грн. 85 коп.
16 липня 2018 року Голосіївський районний суд м. Києва видав виконавчий лист № 752/11896/17 про стягнення ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму боргу на загальну суму в розмірі 315 005 грн. 85 коп.
Судом встановлено, що на виконанні у Голосіївському районному відділі державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві знаходиться виконавче провадження №56863762, відкрите на підставі виконавчого листа №752/11896/17, виданого 16 липня 2018 року Голосіївським районним судом м. Києва.
Постановою старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Лазаревої А.І. від 26 липня 2018 року відкрито виконавче провадження за виконавчим листом №752/11896/17 про стягнення ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму боргу та суму судових витрат в загальному розмірі 318 155 грн. 85 коп., копію якої направлено сторонам для виконання та відома.
При проведенні виконавчих дій старшим державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Лазаревою А.І. було направлено відповідні запити щодо з'ясування майнового стану боржника.
Також 26 липня 2018 року старшим державним виконавцем Лазаревою А.І. винесено постанову про накладення арешту на все майно, що належить боржнику та постанову про накладення арешту на грошові кошти, що мітяться на рахунках боржника ОСОБА_1 .
Згідно з відповіддю ДФС України від 27 липня 2019 року інформація стосовно ОСОБА_1 щодо сум доходу, нарахованого податковим агентом на користь платників податку, відсутня.
З матеріалів справи вбачається, що 26 липня 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 звернувся з касаційною скаргою, в якій просив зупинити виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 30 травня 2018 року.
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2018 року відкрито касаційне провадження та зупинено виконання судового рішення до закінчення касаційного провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2018 року вказану справу передано на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, оскільки касаційна скарга містить доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року постанову Апеляційного суду м. Києва від 30 травня 2018 року залишено без змін.
Копію постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року отримано представником ОСОБА_1 - ОСОБА_6 09.01.2019 року, що підтверджується зворотним повідомленням про вручення поштового відправлення (т.2 а.с. 70).
Таким чином, з викладеного вбачається, що боржник ОСОБА_1 була обізнана про наявність судового рішення про стягнення боргу на загальну суму в розмірі 315 005 грн. 85 коп. та відкриття виконавчого провадження.
Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт обізнаності ОСОБА_1 про відкриття виконавчого провадження, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки спростовуюся матеріалами справи, з якої вбачається, що ОСОБА_1 зверталась з касаційною скаргою, в якій ставила питання про зупинення виконання судового рішення, а отже обізнана про його перебування на виконанні у Голосіївському районному відділі державної виконавчої служби. Постанова Апеляційного суду м. Києва про стягнення коштів з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 набула чинності 30 травня 2018 року. Виконання судового рішення було зупинено ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2018 року за клопотанням представника ФОП ОСОБА_1 - ОСОБА_6 до закінчення касаційного провадження, про результати розгляду касаційної скарги боржнику стало відомо 09 січня 2019 року.
Посилання боржника в апеляційній скарзі щодо відсутності доказів ознайомлення її зі строками добровільного виконання судового рішення також є безпідставними, оскільки чинним Законом України «Про виконавче провадження» ( ст. 26 Закону) не передбачено встановлення строку для добровільного виконання виконавчого документу.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не встановив, що боржник ухилилась від виконання рішення суду колегія суддів до уваги не приймає, оскільки будь - яких доказів про те, що боржник вживала будь-які заходи щодо виконання зобов'язання, покладеного на неї судовим рішенням, враховуючи обізнаність про його наявність, боржником не надано.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він, зокрема, ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань.
Для цього державні (приватні) виконавці мають право у передбачених законом випадках звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів (п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Підставою звернення державного виконавця до суду з даним поданням стало те, що боржник ОСОБА_1 має перед ОСОБА_3 заборгованість за договором оренди майна, визначену судовим рішенням, яку в добровільному порядку не погашає, на виклики державного виконавця не з'являється.
З матеріалів справи вбачається, що після розгляду Великою Палатою Верховного Суду касаційної скарги ОСОБА_1 , 05 лютого 2019 року старшим державним виконавцем винесено постанову про поновлення вчинення виконавчих дій.
12 лютого 2019 року державним виконавцем направлено відповідні запити щодо з'ясування майнового стану боржника.
Постановою старшого державного виконавця Лазаревою А.І. від 01 березня 2019 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках боржника ОСОБА_1 .
Як вбачається з відповідей АТ «Правекс банк», АТ «Універсал банк», АТ «Райффайзен Банк Аваль», постанова про накладення арешту на грошові кошти прийнята до виконання, однак кошти, що містяться на рахунках боржника, відсутні.
Згідно з відповідями АТ «Укрсоцбанк», ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», АТ «Перший Український Міжнародний Банк», АТ «Креді Агріколь Банк», відкриті рахунки на ім'я ОСОБА_1 у зазначених банках відсутні.
Відповідно до повідомлення Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України, за даними Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами, ОСОБА_1 документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданим 05.09.2011 року.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що боржнику ОСОБА_1 на праві власності належить нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 .
14 березня 2019 року державним виконавцем здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_1 з метою опису квартири, яка належить на праві власності боржнику ОСОБА_1 . Однак в квартиру державного виконавця не впустили, боржнику залишено виклик державного виконавця на 15.03.2019 року на 10-00 год., про що складено відповідний акт (т.2 а.с. 102).
Однак, ОСОБА_1 на виклик до державного виконавця не з'явилась.
Доводи апеляційної скарги про те, що боржник не отримувала виклику до державного виконавця, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки дані про залишення виклику на прийом за адресою належної боржнику квартири зафіксовані державним виконавцем у відповідному акті від 14 березня 2019 року, складеному у присутності стягувача ОСОБА_3 о 17 год. 25 хв.
Відповідно до п.8 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень в редакції наказу Міністерства юстиції України № 2832/5 від 29.09.2016 року, акт - це документ, що підтверджує певні встановлені факти або події. Текст акта складається з реквізитів виконавчого документа із зазначенням суті проведених дій.
У рішенні по справі «Бурдов проти Росії» від 7 травня 2002 року Європейський суд з прав людини, вказав, що пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод кожному надано право звертатися до національного суду у разі виникнення спору про його цивільні права («право на суд»), одним із аспектів якого є право на доступ до правосуддя, що представляє собою право на порушення позовного провадження у національних судах з питань цивільно-правового характеру; але таке право на судовий захист було б ілюзорним, якби система правова держави-учасника Європейської конвенції не виключала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов'язковим до виконання, залишалося б не виконаним. Також, визнається неприпустимим, що п. 1 ст. 6 Конвенції, деталізовано визначаючи процесуальні гарантії сторін на справедливий розгляд їх справи національним судом, не передбачав би захисту процесу виконання судових рішень. Європейський суд наголосив, що виконання рішення суду, яке ухвалене будь-яким національним судом, повинно розглядатись як складова «судового розгляду» .
Крім того, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд. Також у справі «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду.
Відповідно до частин 1-3 ст. 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Аналіз вказаної норми закону свідчить про те, що «ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням» слід розуміти як будь-які навмисні, свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини.
З огляду на викладене, обставини, що встановленні судом при розгляді подання, свідчать про ухилення боржника від виконання покладених на неї судовим рішенням обов'язків і на момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань вже відбувся і є об'єктивно наявним та підтверджується матеріалами справи.
Таким чином, доводи в апеляційній скарзі не дають підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та спростовуються матеріалами справи.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою та не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Оскільки ухвалу суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375-379, 381-383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 31 травня 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 26 листопада 2019 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Немировська О.В.
Чобіток А.О.