ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
з питань залишення позову без розгляду
26 листопада 2019 року м. Київ№ 640/20519/19
Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі головуючого судді Вовка П.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу за позовом акціонерного товариства «Дніпроазот» до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про визнання протиправною бездіяльності, скасування наказів, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов акціонерного товариства «Дніпроазот» (далі також - АТ «Дніпроазот», позивач) до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі також - Міністерство, відповідач), в якому позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України по ненаданню відповіді на лист-звернення позивача від 31 травня 2019 року №1086/01-6 та не скасуванню наказів відповідача №732 від 09 липня 2015 року, №1142 від 15 вересня 2015 року, №97 від 25 січня 2016 року, №508 від 25 березня 2016 року, №158 від 06 лютого 2017 року;
визнати протиправними та скасувати накази Міністерства економічного розвитку і торгівлі України №732 від 09 липня 2015 року «Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України», №97 від 25 січня 2016 року «Про переведення суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України на індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності», №158 від 06 лютого 2017 року «Про переведення суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України на індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності» в частині застосування до АТ «Дніпроазот» спеціальної санкції - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, наказів Міністерства економічного розвитку і торгівлі України №1142 від 15 вересня 2015 «Про застосування спеціальної санкції - тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності - до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України», №08 від 25 березня 2016 року «Про застосування спеціальної санкції - тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності - до суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України», в частині застосування до АТ «Дніпроазот» спеціальної санкції - тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно не було надано відповіді на його звернення від 31 травня 2019 року та не скасовано спірні накази.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2019 року прийнято вказану вище позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та встановлено, що справа буде розглядатись одноособово суддею Вовком П.В. в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Крім того, ухвалою суду від 01 листопада 2019 року, зокрема, запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).
Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому він просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки застосована до АТ «Дніпроазот» спеціальна санкція та оскаржувані накази відповідають чинному на момент застосування Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», а обґрунтування позову у даній справі зводиться до довільного позивачем тлумачення норм чинного законодавства.
Також, представником Міністерства подано клопотання про залишення позовної заяви АТ «Дніпроазот» без розгляду.
Вказане клопотання мотивовано тим, що позивач був обізнаний про порушення своїх прав впродовж усієї дії спірних наказів, а дія застосованої до АТ «Дніпроазот» спеціальної санкції постійно зупинялась на підставі звернень такого товариства.
Більш того, на адресу Міністерства 24 січня 2019 року надійшов лист позивача від 11 січня 2019 року № 57/01-6, яким останній просив скасувати застосовану до нього санкцію. В основу такого прохання покладено посилання суб'єкта господарювання на приписи статей 2-4, 16 Закону України «Про валюту і валютні операції», яким виключено статтю 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Відповідь на такий лист відповідачем надана не була.
Таким чином, на думку відповідача, якщо підстава позову пов'язується з фактом ненадання відповіді на лист, то тоді обізнаність про порушення права виникла 24 лютого 2019 року, відповідно останнім днем для звернення до суду із даним позовом є 24 серпня 2019 року.
Додатково відповідач вказує на наявність ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2019 року у справі № 640/14068/19, якою позовну заяву АТ «Дніпроазот» до Міністерства про скасування наказів залишено без розгляду, у зв'язку із пропущенням строку звернення до адміністративного суду.
Позивачем було надано заперечення на клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Положеннями статті 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (у редакцій, чинній до 07 лютого 2019 року) передбачено, що у разі усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов'язаних з ним законів України, і приведення своєї зовнішньоекономічної діяльності у відповідність із законами України або надання достатніх доказів неможливості (безперспективності) застосування практичних заходів, що гарантують виконання закону, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб'єкти господарської діяльності, до яких застосовано санкції, мають право подавати до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, відповідні матеріали та виходити з клопотанням про скасування (зміну виду, тимчасове зупинення) дії санкцій.
Клопотання повинно містити такі документи:
лист-звернення з викладенням причин, що призвели до порушення, та про вжиті заходи щодо приведення своєї діяльності у відповідність із нормами законодавства України;
оригінали або завірені в установленому порядку копії матеріалів (довідки) від державних органів, що здійснюють контроль за зовнішньоекономічною діяльністю чи валютний контроль, та/або агентів валютного контролю, які засвідчують вжиті суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності практичні заходи щодо приведення своєї діяльності у відповідність із нормами законодавства України.
Загальний термін розгляду цих клопотань не повинен перевищувати тридцяти календарних днів.
Водночас, Законом України «Про валюту і валютні операції», було внесені зміни до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», зокрема, виключено статтю 37, якою регулювався порядок накладення, скасування (зміну виду, тимчасове зупинення) дії спеціальних санкцій за порушення цього або пов'язаних з ним законів України.
Статтею 16 Закону України «Про валюту і валютні операції» визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через сім місяців з дня набрання ним чинності.
Закон України «Про валюту і валютні операції» від 21 червня 2018 року набрав чинності 07 липня 2018 року та був введений в дію з 07 лютого 2019 року.
Більш того, з введенням в дію цього Закону, також втратив чинність Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Матеріалами справи встановлено, що АТ «Дніпроазот» було направлено до Міністерства лист-звернення вих. № 1086/01-6 від 31 травня 2019 року (отриманий 03 червня 2019 року), в якому він просив скасувати дію спеціальної санкції - тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності, а також скасувати дію спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, застосовані до товариства
До зазначеного листа-звернення позивач додав належним чином завірені копії документів щодо часткового погашення заборгованості і практичних заходів, які вживаються щодо їх стягнення станом на поточну дату, оригінали довідок з усіх обслуговуючих банків про відсутність порушень законодавчо встановлених термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями та про зняття спірних експортних операцій з валютного контролю, тобто ті документи, які вимагав надати Відповідач для скасування спеціальної санкції.
З урахуванням того, що на лист-звернення від 31 травня 2019 року № 1086/01-6 не була надана відповідь, а спірні накази №№, 732, 1142, 97, 508 та 158 в частині застосування до позивача спеціальних санкцій не скасовані, він звернувся до суду за захистом своїх прав.
При цьому, предметом розгляду даної справи є протиправна, на думку позивача, бездіяльність з боку суб'єкта владних повноважень щодо не розгляду його звернення, а також похідна вимога про скасування спірних наказів.
Вирішуючи клопотання відповідача, з урахуванням наданих на його обґрунтування доказів, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Оцінюючи обставини, що перешкоджали особі здійсненню права на своєчасне звернення за захистом порушених прав, свобод та інтересів, суд повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених у заяві доводів.
Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.
Таким чином, умовами застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є насамперед його пропуск, відсутність заяви про поновлення строку, а у разі подання заяви про поновлення строку - відсутність поважних причин його пропуску.
Щодо визначення, власне, поважності причин пропуску строку звернення до суду, необхідно звернути увагу, що законодавством не встановлено перелік випадків, які можуть розцінюватись судом як поважні причини пропуску строків, а тому, відповідно, вирішення цього питання знаходиться у виключній компетенції суду, до якого з адміністративним позовом звертається позивач.
Разом з тим, поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду є наявність обставин, які створили об'єктивні перешкоди для звернення особи з адміністративним позовом і подолання яких для цієї особи було неможливим або ускладненим.
Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними в конкретній справі залежить від вказаних у заяві причин, підтверджених відповідними засобами доказування, та доданих до неї матеріалів.
Так, позивачем на виконання вимог ч. 6 статті 161 КАС України було подано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску.
АТ «Дніпроазот» обраховує строк звернення до суду з 03 червня 2019 року, оскільки в цей день Міністерством було отримано його лист-звернення від 31 травня 2019 року з проханням скасувати раніше застосовані до товариства спеціальні санкції, відповідь на яку не було отримано. Відтак, позивачем дотримано шестимісячний строк звернення до суду.
При цьому, суд критично відносить до тверджень відповідача про те, що перебіг строку звернення до суду розпочався для АТ «Дніпроазот» з 24 лютого 2019 року, оскільки предметом оскарження є у тому числі бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді, тобто мають місце триваючі правовідносини.
Обчислення строку на оскарження якої з 24 лютого 2019 року, з огляду на наведене, є безпідставними.
Судом також не приймається посилання Міністерства на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2019 року у справі № 640/14068/19, оскільки предметом оскарження в межах розгляду цієї справи не було питання бездіяльності відповідача.
Таким чином, судом встановлено, що позивач протягом усього часу вчиняв дії спрямовані на врегулювання наявного спору та вживав спрямовані на це заходи, такі обставини були визнані поважними при відкритті провадження у справі.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
У той же час, адміністративний суд керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Своєрідним механізмом, який дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію є практика Європейського суду з прав людини, яку він викладає у своїх рішеннях.
Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.
Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 Конвенції не відповідало б меті та призначенню цього положення.
У справі Bellet v. France Європейський суд зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
При цьому, як випливає з рішення Європейського суду з прав людини у справі Ilhan v. Turkey, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Отже, як свідчить позиція Європейського суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Виходячи з наведеного у сукупності, суд вважає поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду із даним позовом, а тому відсутніми підстави для залишення даної позовної заяви без розгляду.
Керуючись статтями 122, 123, 240, 248 КАС України, суд -
В задоволенні клопотання Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про залишення позовної заяви у справі № 640/20519/19 без розгляду - відмовити.
Ухвала суду, відповідно до ч. 2 статті 256 КАС України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом 15 днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя П.В. Вовк