ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
25 листопада 2019 року № 753/5052/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадженні, без виклику сторін, адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ) з наступними позовними вимогами:
- визнати незаконним та скасувати розпорядження Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення виплати пенсії позивачу з 02 листопада 2017 року;
- зобов'язати відповідача поновити позивачу виплату пенсії по інвалідності у визначеному законодавством розмірі - виплати пенсій по ІІ групі інвалідності;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу різницю між призначеною та фактично виплаченою пенсією, починаючи з 02 листопада 2017 року по дату поновлення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно припинено виплату пенсії з листопада 2017 року, з підстав, не передбачених статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а тому заборгованість з пенсії за вказаний період має бути виплачена.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 17 квітня 2019 року адміністративну справу №753/5052/19 передано на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №753/5052/19 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідачем 06 вересня 2019 року подано відзив, з якого вбачається про незгоду із заявленими позовними вимогами, оскільки при припиненні здійснення пенсійних виплат відповідач діяв відповідно до положень законодавства в межах своєї компетенції та наданих повноважень, також зазначив, що позивачем пропущено строк звернення до суду.
У відповіді на відзив позивачем зазначено, що позивачем не пропущено строк звернення до суду та зазначено, що єдиний доказ, на підставі якого позивачу припинено пенсійні виплати, є неналежним
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.
З матеріалів пенсійної справи (довідка від 22 червня 2017 року №14/5620)) вбачається, що ОСОБА_1 перебував на обліку в управлінні пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян ГУ ПФУ та отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з 01.08.2008 року по 30.10.2014 року. Виплата пенсії припинена у зв'язку зі зміною місця проживання за адресою АДРЕСА_1 з 01.11.2014 року.
Відповідно до розпорядження від 30 червня 2017 року №9507 з 26 червня 2017 року позивачу перераховано пенсію по інвалідності на підставі поданої позивачем заяви від 26 червня 2017 року про призначення/перерахунок пенсії.
З письмових пояснень позивача від 27 червня 2017 року вбачається, що у жовтні 2014 року припинено виплату пенсії після поданої заяви про переїзд в м. Феодосія, де пенсію позивач не отримував і на обліку не перебував.
Відповідно до розпорядження від 02 листопада 2017 року виплату пенсії ОСОБА_1 припинено так як з 01 січня 2015 року він отримує пенсію за вислугою років від Міністерства оборони Російської Федерації. Зазначений висновок зроблено Лівобережним ОУПФУ в м. Києві на підставі листа Міністерства оборони РФ від 20 вересня 2017 року №182/4/6141, отриманого Лівобережним ОУПФУ в м. Києві 04 жовтня 2017 року, згідно якого повідомляється, що згідно централізованої бази даних ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01 січня 2015 року отримує пенсію за вислугу років від Міністерства оборони РФ.
13 грудня 2018 року позивач звернувся до ГУ ПФУ з листом-претензією про поновлення виплати пенсії, оскільки позивач не отримував та не отримує пенсію та соціальні послуги від РФ або інших міністерств чи відомств, ніколи не набував у громадянство РФ, не служив у Міністерстві оборони РФ, не сплачував пенсійні чи страхові внески до РФ, ніколи не мав постійного місця проживання в РФ.
Листом від 27 грудня 2018 року №141786/02/Ш-10138 ГУ ПФУ повідомило позивача про відсутність підстав для поновлення виплати пенсії по інвалідності у зв'язку з зазначенням позивачем недостовірних відомостей, а саме: встановлено факт подвійної виплати у період з 26 червня 2017 року по 31 жовтня 2017 року.
Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, виходить з наступних мотивів.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)» від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Згідно з частиною першою статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Як зазначено у частині другій статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Позивач вважає, що жодна з підстав, зазначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» для припинення виплати йому пенсії відсутня та не підтверджена відповідачем, оскільки позивач не отримував та не отримує пенсію та соціальні послуги від РФ або інших міністерств чи відомств, ніколи не набував у громадянство РФ, не служив у Міністерстві оборони РФ, не сплачував пенсійні чи страхові внески до РФ, ніколи не мав постійного місця проживання в РФ.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд зазначає, що позивача в заяві про призначення/перерахунок пенсії ознайомлено про право на отримання лише одного виду пенсії за його вибором та про необхідність своєчасно повідомити про обставини, що можуть вплинути на його пенсійне забезпечення органам, що призначають та виплачують пенсію.
Проте, позивачем не надано жодних доказів в спростування отримання ним пенсії за вислугу років від Міністерства оборони РФ з 01 січня 2015 року, що підтверджено копією листа від 20 вересня 2017 року №182/4/6141 Міністерства оборони РФ.
При цьому, судом не приймаються до уваги посилання позивача на відсутність відомостей у зазначеному листі, з яких можливо було б ідентифікувати особу позивача, оскільки у листі від 20 вересня 2017 року №182/4/6141 зазначено ПІБ та дата народження, які співпадають з ПІБ та датою народження позивача, а саме: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Враховуючи наведені обставини, суд зазначає, що органи Пенсійного фонду України під час виплати пенсії зобов'язані керуватися положеннями чинного законодавства України, зокрема, положеннями частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та, з урахуванням отримання ОСОБА_2 факту отримання пенсійних виплат з 01 січня 2015 року від Міністерства оборони РФ, зобов'язаний був діяти у відповідності до положень законодавства шляхом прийняття відповідного рішення про припинення виплат, а тому суд вважає необґрунтованими доводи позивача про порушення його права на отримання пенсії.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу
Суддя В.В. Аверкова