25 листопада 2019 року Чернігів Справа № 620/2825/19
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді - Ткаченко О.Є.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 8 від 25.07.2019 про утримання надміру виплачених сум пенсій за період з 01.04.2015 по 30.09.2017 року в сумі 27142,65 грн. та № 10 від 21.08.2019 про утримання надміру виплачених сум пенсій за період з 01.01.2016 по 30.06.2016 в сумі 4854,60 грн.;
- зобов'язати утриматися від утримання надміру виплачених сум пенсії за період з 01.04.2015 по 30.09.2017 в загальній сумі 31997,25 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що рішеннями відповідача передбачається утримання з нього надміру нарахованих сум пенсій, що становить в загальній сумі 31997,25 грн., яка утворилась в період з 01.04.2015 по 30.09.2017. Така переплата виникла в зв'язку з працевлаштуванням. З таким висновком відповідача позивач не погоджується, оскільки недостовірних відомостей він не подавав, даних не приховував. Зауважує, що за змістом статті 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» надміру виплачені суми пенсії стягуються з пенсіонера лише в разі зловживання правом на пенсію та подання недостовірних даних. Позивач не вчиняв жодних дій, передбачених вказаною нормою, а тому вважає, що рішення відповідача мають бути скасовані.
Відповідач, в установлений судом строк подав відзив, в якому проти задоволення позову заперечив, оскільки позивач не повідомив Пенсійний фонд про реєстрацію себе як самозайняту особу, яка проводить незалежну професійну діяльність, що є зловживанням з боку позивача.
Ухвалою суду від 27.09.2019 в справі відкрито провадження та призначено слухання справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 04.11.2019 відмовлено у задоволенні клопотання позивача щодо розгляду справи з повідомленням сторін.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач з 06.11.2006 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію у розмірі 80% заробітної плати, займаної до звільнення з посади, на яку нараховувались страхові внески, за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».
22.06.2006 позивач отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю за № 2634.
З грудня 2006 року (після виходу на пенсію) по теперішній час позивач займається адвокатською діяльністю, а з 05.12.2006 взятий на облік як фізична особа-підприємець, що здійснює діяльність у сфері права (код КВЕД 69.10).
Згідно довідки від 24.03.2015 № 1525150700022 позивача взято на облік в якості платника податків (а.с.25).
При цьому, згідно поданої 23.03.2015 позивачем до пенсійного органу заяви про призначення/перерахунок пенсії останнім в графі «у теперішній час» зазначено - не працює (а.с.58).
В подальшому, при проведенні перевірки пенсійної справи позивача встановлено, що оскільки останній зареєстрований в Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування як фізична особа, яка забезпечує себе роботою самостійно, та в Єдиному реєстрі адвокатів України відсутні підстави для виплати пенсії з 01.04.2015 в повному обсязі (а.с.20).
В зв'язку з зазначеним, відповідачем 25.07.2019 та 21.08.2019 прийняті рішення № 8 та № 10 про утримання надміру виплачених сум пенсій в загальному розмірі 31997,25 грн. Переплата утворилася за період з 01.04.2015 по 30.09.2017 у зв'язку з працевлаштуванням (а.с.18, 19).
Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VІ внесені зміни у Закон України від 14.10.2014 № 1697-VІІ «Про прокуратуру», а саме в ч. 15 ст. 86, яка визначає, що тимчасово у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року (в подальшому продовжено до 31 грудня 2017 року) у період роботи на інших посадах/роботах пенсія, призначена особі відповідно до цієї статті, розмір якої перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачується в розмірі 85 відсотків призначеного розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які витратили працездатність.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з 01.04.2015 встановлено особливий порядок виплати пенсій працюючим пенсіонерам.
В подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VІІІ, а саме: пп.13-1 п. 19 Розділу І встановлено, що виплата працюючим пенсіонерам у період роботи на інших посадах пенсій, призначених на умовах законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про наукову та науково-технічну діяльність», з 1 жовтня 2017 року поновлюються у розмірах, що були встановлені відповідними законами.
Необхідно зазначити, що взяття на облік платників єдиного внеску здійснюється органами доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
При цьому, пунктом 3 частини другої статті 16 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено обов'язок повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду про зміну даних, що вносяться до її персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку та Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування, виїзд за межі держави та про обставини, що спричиняють зміну статусу застрахованої особи, протягом десяти днів з моменту їх виникнення.
Відповідно до пункту 2.21 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (зі змінами) документами, які підтверджують, що особа не працює (не провадить діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), є: трудова книжка, індивідуальні відомості про застраховану особу, що надаються відділом персоніфікованого обліку за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562 (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення, та відомості про відсутність інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця за наявними в органі, що призначає пенсію, даними.
У разі працевлаштування (початку діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) після призначення пенсії особа повідомляє орган, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку, як одержувача пенсії, про дату працевлаштування (початок діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), вид зайнятості (укладення трудового договору, цивільно-правового договору, реєстрація як фізичної особи-підприємця, провадження незалежної професійної діяльності) шляхом подання заяви (абз. 2 п. 2.21 вказаного вище Порядку).
Статтею 4 Закону України «Про зайнятість населення» передбачено, що в Україні до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно. Пенсіонери, які зареєстровані як сомозайняті особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, належать до категорії працюючих пенсіонерів за умови перебування на обліку в ІКІС ПФУ «Відомості реєстру страхувальників».
Таким чином, якщо після працевлаштування пенсіонер не повідомив про це територіальне управління за місцем проживання і внаслідок цього утворилася переплата пенсійних сум, управління Пенсійного фонду має право прийняти рішення про утримання з пенсії сум переплат в межах 20 відсотків пенсії щомісячно.
Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
Виходячи зі змісту зазначено норми, сума пенсії, яка надміру виплачена, повертається лише у двох випадках - коли вона виплачена внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних відомостей.
Як вже зазначалося, позивачем особисто була подана до пенсійного органу заява від 23.03.2015 про призначення/перерахунок пенсії, де в графі «у теперішній час» зазначено - не працює, що свідчить про подання страхувальником недостовірних даних.
А отже, оскільки страхувальником до вищевказаних заяв внесені недостовірні відомості, відповідачем правомірно прийняті рішення про утримання надміру виплачених сум пенсій від 25.07.2019 № 8 та від 21.08.2019 № 10.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 25.09.2018 у справі №340/644/15-а, від 23.01.2019 у справі 489/5807/16-а, від 20.05.2019 у справі №161/3927/17.
Щодо посилань позивача на порушення відповідачем його конституційних прав, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 зазначено, що згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
У Рішенні № 1-42/2011 від 26.12.2011 Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване статтю 48 Конституції України.
На залежність розмірів соціальних виплат особі від економічних чинників Конституційний Суд України вказав і у Рішенні від 19.06.2001 № 9-рп/2001, зазначивши, що право на пенсію, її розмір та суми виплат можна пов'язувати з фінансовими можливостями держави, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами у той чи інший період її розвитку, а також з часом ухвалення відповідних нормативно-правових актів.
Крім того, у Рішенні від 08.10.2008 № 20-рп/2008 Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг та виплат потерпілим (…) встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував також положення актів міжнародного права.
Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Повний текст рішення виготовлено 25 листопада 2019 року.
Суддя О.Є. Ткаченко