Провадження № 11-кп/4820/312/19
Справа № 682/3484/18 Головуючий в 1-й інстанції ОСОБА_1
Категорія : ч.2 ст.15, ч. 1 ст.115 КК України Доповідач ОСОБА_2
20 листопада 2019 року Колегія суддів судової палати з розглядукримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:
суддів: ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурорів: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
потерпілого ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
захисника ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хмельницькому кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №1201824016000246, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_9 та потерпілого ОСОБА_8 на вирок Славутського міськрайонного суду від 26 лютого 2019 року,
Вироком Славутського міськрайонного суду від 26 лютого 2019 року,
ОСОБА_9 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с.Іванівка Славутського району Хмельницької області, житель АДРЕСА_1 , громадянин України, неодружений, не працює, несудимий,
визнаний винуватим у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України з призначенням покарання у виді 7 років позбавлення волі.
У строк відбуття покарання зараховано час тримання під вартою з 10 вересня 2018 року до 26 лютого 2019 року.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено попередній - тримання під вартою.
Судом вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати.
За вироком суду, близько 08 год 45 хв 10 вересня 2018 року ОСОБА_9 , перебуваючи у будинку АДРЕСА_1 , у кухні спільно із власником даного будинку ОСОБА_11 , а також ОСОБА_8 та ОСОБА_12 за столом розпивали алкогольні напої. Під час застілля між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 виник конфлікт на грунті раптово виниклих неприязних відносин, під час якого у ОСОБА_9 , обуреного поведінкою ОСОБА_8 , раптово виник злочинний умисел, спрямований на вбивство ОСОБА_8 .
З метою реалізації свого злочинного наміру, направленого на умисне вбивство, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та свідомо припускаючи і бажаючи настання наслідків у вигляді смерті потерпілого, ОСОБА_9 взяв зі столу кухонного ножа та, будучи обізнаним про його підвищені травматичні властивості, усвідомлюючи, що ним можна заподіяти смерть іншій людині, утримуючи його в правій руці, з метою позбавлення життя ОСОБА_8 , що сидів за столом праворуч від нього, з прикладанням сили наніс останньому один цілеспрямований удар вістрям леза ножа в ділянку розташування життєво-важливих органів - у ліву передню частину грудної клітки потерпілого ОСОБА_8 . Унаслідок цього удару останньому заподіяне тілесне ушкодження у вигляді: відкритої проникаючої колото-різаної рани передньої поверхні грудної клітки зліва з ушкодженням лівої легені, яке відноситься до категорії тяжкого ступеня за кваліфікуючим критерієм ушкодження, що спричиняють загрозливі для життя явища і котрі без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю.
Таким чином, ОСОБА_9 виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину - умисного протиправного заподіяння смерті ОСОБА_8 до кінця. Однак смерть потерпілого не настала, а злочин, вчинений ОСОБА_9 не було закінчено з причин, які не залежали від волі останнього, бо потерпілого з місця події о 9 год 25 хв 10 вересня 2018 року було доставлено до комунального міського закладу Нетішинської міської ради «спеціалізованої медико-санітарної частини», де його госпіталізовано та вчасно надано необхідну кваліфіковану медичну допомогу та його життя було врятовано.
В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_8 просив вирок суду скасувати, перекваліфікувати дії ОСОБА_9 з ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України на ч.1 ст.121 КК України, призначити мінімальне покарання, передбачене санкцією цієї статті, та застосувати ст.75 КК України.
Посилався на невідповідність фактичним обставинам провадження висновку суду про умисел обвинуваченого на умисне вбивство. Уважав, що ОСОБА_9 перебував у стані сильного алкогольного сп'яніння та не мав умислу на його вбивство, надав йому першу медичну допомогу та вжив заходів для виклику карети швидкої допомоги.
Зазначав, що судом не враховано, що йому відшкодовано збитки за лікування та його думку щодо призначення ОСОБА_9 менш суворого покарання без позбавлення волі.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_9 просив вирок суду скасувати, перекваліфікувати його дії з ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України на ч.1 ст.122 КК України, за якою призначити покарання із застосуванням ст.69 КК України.
На обгрунтування своїх вимог посилався на невідповідність висновку суду про наявність у нього умислу на вбивство фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, що спричинило призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину.
Уважав, що оскільки він не мав умислу на вбивство потерпілого, не вживав усіх необхідних дій для доведення його до кінця, хоча мав таку можливість, а навпаки, вчиняв дії на відвернення шкідливих наслідків: надав першу медичну допомогу, а його дружина забезпечила потерпілого необхідними медикаментами та відшкодувала збитки, відтак він не міг скоїти замаху на цей злочин.
Уважав, що його дії мали бути кваліфіковані за ч.1 ст.122 КК України, оскільки ознак тяжкого тілесного ушкодження не виявлено і потерпілий знаходився у лікарні лише три дні.
Тому вважав, що судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про проведення комісійної судово-медичної експертизи, оскільки висновок експерта №86 не відповідає правилам судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень та суперечить медичним документам та рентгенологічним дослідженням щодо відсутності пошкодження легень у потерпілого.
Зазначав, що у вироку не вказаний мотив злочину та форму вини, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Крім того, при призначенні покарання судом не враховано те, що він щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, надав потерпілому першу допомогу, відшкодував збитки, перебуває у цивільному шлюбі, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, двоє з яких є дітьми дружини від першого шлюбу, а також думку потерпілого про непризначення йому суворого покарання.
Також уважав, що судом порушено його право на захист, оскільки суд проявив упередженість та обвинувальний ухил, що виразилось у відмові в задоволенні клопотань про призначення експертизи, неврахування показань свідка ОСОБА_12 про надання ним потерпілому першої допомоги, бо він є братом його цивільної дружини, думки потерпілого щодо призначення покарання та обставин, що його пом'якшують.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду з викладом змісту оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційних скарг; обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_10 , потерпілого ОСОБА_8 на підтримання апеляційних скарг з викладених у них мотивів про зміну вироку суду та перекваліфікацію дій обвинуваченого; прокурора, який заперечив проти апеляційних скарг обвинуваченого та потерпілого, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, провівши часткове судове слідство, колегія суддів приходить до висновку про таке.
Відповідно до ст.370 КПК України, вирок суду повинен бути законним та обґрунтованим. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Крім того, Європейський Суд з прав людини наголошує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення вини поза розумним сумнівом (Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Визнаючи доведеним обвинувачення ОСОБА_9 у вчиненні замаху на умисне вбивство, суд першої інстанції виходив з того, що спосіб, характер та механізм заподіяння тілесного ушкодження, поведінка обвинуваченого після вчинення злочину щодо невжиття ним заходів з метою врятування життя потерпілого та виклику швидкої допомоги свідчить про спрямованість його умислу на вчинення вбивства, який не був доведений до кінця з причин, що не залежали від його волі.
Проте такий висновок суду є помилковим та таким, що не підтверджується доказами, дослідженими під час судового розгляду.
Апеляційний суд зауважує, що місцевий суд, правильно встановивши фактичні обставини вчиненого злочину, дав їм неправильну правову оцінку.
Обвинувачений ОСОБА_9 у місцевому та апеляційному судах вину у скоєному визнав частково.
Показав, що 10 вересня 2018 року у ранковий час прийшов до двору свого односельця ОСОБА_11 , де спільно з ОСОБА_8 , ОСОБА_12 розпили близько двох пляшок горілки.
Під час застілля вони говорили про АТО та потерпілий ОСОБА_13 запитував, чи вміє він робити прийоми ножем. Щоб продемонструвати своє вміння, він почав махати ножем та наніс вістрям леза ножа один неприцільний удар у верхню частину тулуба потерпілого. Всі присутні продовжували сидіти за столом на своїх місцях, однак за хвилину ОСОБА_8 сказав, що йому «щось запекло», підняв футболку і вони побачили кров на тілі. Він з ОСОБА_11 допомогли потерпілому прилягти на кушетку, приклали рушника до рани, а ОСОБА_12 побіг до власника магазину, що був поряд, але той своїм авто відмовився везти ОСОБА_8 до лікарні.
ОСОБА_9 намагався викликати «швидку», але через відсутність мобільного покриття не зміг цього зробити. «Швидку» викликав власник магазину і ОСОБА_8 було госпіталізовано.
Стверджував, що не мав наміру вбивати потерпілого, з яким знайомий більше восьми років та перебував у приятельських відносинах. Не зміг пояснити, чому завдав удару ножем.
Під час слідчого експерименту із застосуванням відеозйомки за участю підозрюваного ОСОБА_9 , останній давав аналогічні пояснення та зазначав, що під час розпиття алкогольних напоїв в будинку ОСОБА_11 , вони розмовляли про АТО на сході України. На запитання потерпілого: « а якби ти був в АТО, ти б зміг вбити людину?», - ОСОБА_9 раптово взяв зі столу кухонного ножа у праву руку та наніс ножем один боковий удар у верхню ліву частину грудної клітини потерпілого, після чого поклав ножа на стіл. Присутні не вставали з-за столу, поки ОСОБА_8 не сказав, що йому запекло у місці удару. Виявивши, що він заподіяв поранення, почав телефонувати у «швидку», але зв'язок у будинку був відсутній. Заперечував існування конфлікту між ним і потерпілим. Зазначав, що удар був невеликої сили, наміру заподіяти смерть потерпілому він не мав.
Потерпілий ОСОБА_8 підтвердив місцевому суду зазначені обставини щодо нанесення йому обвинуваченим ОСОБА_14 раптового, несподіваного для нього удару ножем в грудну клітку під час спільного розпиття алкогольних напоїв.
В апеляційному суді потерпілий ОСОБА_8 підтримав доводи своєї апеляційної скарги про перекваліфікацію дій обвинуваченого з ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України на ч.1 ст.121 КК України, дав аналогічні показання. Зазначав, що, на його переконання, у обвинуваченого не було умислу на його вбивство, оскільки конфлікту між ними не було і удар той наніс неприцільно, демонструючи своє володіння ножем. Претензій до обвинуваченого не має, матеріальна шкода йому відшкодована.
Свідок ОСОБА_12 , який є братом цивільної дружини ОСОБА_9 , у місцевому та в апеляційному судах стверджував, що вказаного дня під час спільного розпиття алкогольних напоїв ОСОБА_9 та ОСОБА_8 розмовляли про АТО і ОСОБА_9 несподівано вдарив потерпілого в грудну клітину кухонним ножем, якого взяв зі столу. Через хвилину вони побачили кров на футболці та виявили рану. ОСОБА_9 приклав до тіла потерпілого рушник, а він вибіг та покликав на допомогу ОСОБА_15 , який відмовився везти ОСОБА_8 до лікарні власним авто і викликав швидку допомогу.
У ході слідчого експерименту із застосуванням відеозйомки, свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_11 також підтвердили, що під час застілля між потерпілим та ОСОБА_9 виникла суперечка на тему АТО, під час якої останній наніс потерпілому удар в грудну клітину. При цьому ОСОБА_11 зазначав, що ОСОБА_9 сказав ОСОБА_8 : «Я тебе зараз вдарю», на що той відповів нецензурною лайкою, і тоді обвинувачений наніс йому удар. ОСОБА_8 продовжував сидіти за столом, аж поки вони не побачили в нього на футболці кров.
Відповідно до висновку судово-медичного експерта № 86 від 24 вересня 2018 року в ОСОБА_8 було виявлено тілесне ушкодження у вигляді проникаючої колото-різаної рани передньої поверхні грудної клітки зліва з ушкодженням лівої легені. Вказане тілесне ушкодження спричинено за механізмом колото-різаної дії гострого твердого плаского предмету. Судження про колото-різаний характер проникаючої рани грудей в ОСОБА_8 грунтується на властивостях рани, рубця рани та наявності ознаки переважання довжини ранового каналу над розміром рани на шкірі. Висновок про проникливість поранення грудної клітки грунтується на відомостях про наявність повітря в лівій плевральній порожнині. Вказане поранення грудної клітини згідно опису раневого каналу спричинено прикладанням до передньої поверхні грудної клітки зліва в напрямку спереду назад зверху донизу та спричинене незадовго до надання первинної медичної допомоги 10.09.2018 року, відноситься до категорії тяжкого ступеня за кваліфікуючим критерієм ушкодження, що спричиняють загрозливі для життя явища і котрі без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчують чи можуть закінчитися смертю.
Проникаюча колото-різана рана лівої передньої частини грудної клітки має ознаки виникнення в результаті одномоментного прикладання і могла виникнути внаслідок нанесення йому одного удару клинком ножа в передню частину грудної клітини зліва.
Локалізація та характер ушкоджень, виявлених під час експертизи ОСОБА_8 , можуть відповідати показанням, вказаних ним і свідками ОСОБА_11 , ОСОБА_12 під час проведення за їх участю слідчих експериментів.
Під час допиту в апеляційному суді судово-медичний експерт ОСОБА_16 підтримав результати судово-медичної експертизи та зазначив, що загрозливих для життя явищ при госпіталізації потерпілого лікарями не діагностовано.
Свідок ОСОБА_17 , який є лікарем хірургом та надавав допомогу потерпілому ОСОБА_8 , під час допиту в місцевому суді показав, що стан потерпілого був відносно задовільний, рана проникала в плевральну порожнину, була ушкоджена легеня, кров виділялась в незначній кількості і хворий перебував у стаціонарі близько чотирьох днів.
За встановлених судом фактичних обставин юридична оцінка дій обвинуваченого ОСОБА_9 як замах на умисне вбивство є неправильною.
Відповідно до ч.1 ст.115 КК умисним вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Умисне вбивство слід відрізняти від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого. Визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб'єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю. Питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
Склад злочину, передбачений частиною другою статті 121 КК, належить до особливих (складних) злочинів і виділений законодавцем в окремий вид необережного заподіяння смерті, тому що за своєю суттю, природою речей заподіяння смерті відбувається єдиним засобом - завданням тілесних ушкоджень.
Умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121 КК) є злочином із матеріальним складом і змішаною формою вини.
Так, із системного аналізу закону випливає, що при відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим. Для з'ясування змісту та спрямованості умислу особи при дослідженні доказів їм необхідно виходити з сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Характерною ознакою прямого умислу є також бажання настання злочинного наслідку, що був задуманий, щодо матеріальних злочинів, і бажання вчинення злочинного діяння - щодо формальних злочинів. У такого роду бажанні знаходить своє вираження вольова ознака умислу як його найважливіша і відмінна риса. Наявністю бажання настання злочинного наслідку при вчиненні злочину з матеріальним складом прямий умисел відрізняється від інших форм і видів вини. Бажання, як вольове начало, перебуває в нерозривній єдності із свідомістю особи, яка діяла з прямим умислом, і її здатністю передбачити наслідки свого діяння.
Згідно з ч.1 ст.15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо вони були включені в ціль її діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчиняти замаху на їх досягнення.
Як випливає із встановлених фактичних обставин, обвинувачений ОСОБА_9 перебував із потерпілим ОСОБА_8 у дружніх відносинах, суперечка виникла між ними раптово на побутовому грунті, кухонний ніж опинився в його руках випадково, удар був одиничний та завданий неприцільно, без прикладання значної сили, а після удару обвинувачений мав можливість довести злочин до кінця і вбити потерпілого, проте утримався від подальших протиправних дій, отже усвідомив свою вину та намагався запобігти тяжким наслідкам, вживши всіх заходів щодо надання допомоги та виклику карети швидкої допомоги.
Згідно з вимогами ч.1 ст.94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Надаючи оцінку вказаним доказам у їх сукупності, колегія суддів не має сумнівів у їх належності, допустимості та вважає такі докази достатніми для доведення винуватості обвинуваченого у заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння. Відтак, уважає наведені у вироку місцевого суду висновки про вчинення ОСОБА_9 закінченого замаху на умисне вбивство такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Крім того, колегія суддів виходить з досліджених під час апеляційного розгляду показань обвинуваченого ОСОБА_9 , потерпілого ОСОБА_8 , свідка ОСОБА_18 , судово-медичного експерта ОСОБА_16 , які є аналогічні за своїм змістом тим, що були надані останніми під час судового розгляду у суді першої інстанції, якими спростована версія обвинувачення про вчинення замаху на умисне вбивство.
При цьому колегія суддів зазначає, що показання цих свідків є послідовними, а також такими, що узгоджуються між собою та не суперечать іншим доказам, дослідженим апеляційним судом.
Відтак, дії ОСОБА_9 слід кваліфікувати за ч.1 ст.121 КК України як умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.
За наведених обставин підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за ч.1 ст.122 КК України, про що ставиться питання в його апеляційній скарзі, немає.
Істотних порушень кримінального та кримінального процесуального закону, які б тягнули за собою скасування вироку, як про це ставиться питання в апеляційній скарзі обвинуваченого, зокрема, порушення права на захист, не виявлено.
Відповідно до п.п.2, 4 ч.1 ст.409 КПК України невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
За таких обставин апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_9 та ОСОБА_8 підлягають частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції - зміні з наведених вище підстав.
При призначенні покарання ОСОБА_9 апеляційний суд відповідно до вимог ст.65 КК України ураховує тяжкість вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до ст.50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Обставиною, яка пом'якшує покарання ОСОБА_9 , апеляційний суд визнає відшкодування шкоди потерпілому ОСОБА_8 , на чому наполягав останній у своїй апеляційній скарзі.
Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_9 , є вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.
Суд ураховує, що ОСОБА_9 вперше притягується до кримінальної відповідальності, посередньо характеризується за місцем проживання, не працевлаштований, на обліку у лікарів нарколога та невропатолога не перебуває, перебуває на обліку у лікаря психіатра, думку потерпілого, який просив суворо не карати обвинуваченого, тяжкість вчиненого ним злочину, та приходить до висновку, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.1 ст.121 КК України, ближче до її мінімального розміру.
На переконання колегії суддів, саме таке покарання забезпечить виконання завдань кримінального судочинства та слугуватиме цілям його застосування, встановленим ст.2 КПК України, відповідатиме вимогам справедливості щодо застосування покарання та відображатиме співмірність злочину і кари, і тільки таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Керуючись ст.ст.407, 418, 419, 424, 426, 532 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_9 та потерпілого ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Славутського міськрайонного суду від 26 лютого 2019 року щодо ОСОБА_9 змінити.
Перекваліфікувати дії ОСОБА_9 з ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України на ч.1 ст.121 КК України і призначити йому покарання у виді шести років позбавлення волі.
У решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому її копії.
Судді: