Дата документу 21.11.2019 Справа № 333/4576/19
Провадження № 11-кп/807/1893/19 Головуючий в 1-й інстанції - ОСОБА_1
Єдиний унікальний № 333/4576/19 Доповідач в 2-й інстанції - ОСОБА_2
Категорія - ч.2 ст.185 КК України
21 листопада 2019 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні, в апеляційному порядку, матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_9 на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2019 року, якою задоволено клопотання прокурора та запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_7 - тримання під вартою в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, продовжено до 27 грудня 2019 р. включно.
Згідно зі змістом ухвали, органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується у тому, що 21 липня 2019 р. приблизно о 14 год. 40 хв. рухаючись поблизу будинку № 5 по вул. Парамонова у м. Запоріжжі, відкрито, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, викрав у потерпілої ОСОБА_10 золоті прикраси на загальну суму 6100 грн.
Дії ОСОБА_7 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч.2 ст.186 КК України як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого.
Ухвалою слідчого судді від 23 липня 2019 р. відносно обвинуваченого обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Ухвалою суду від 20 вересня 2019 р. строк дії запобіжного заходу продовжено по 1 листопада 2019 р. включно.
Завершити розгляд кримінального провадження до вказаної дати не надається можливим.
Прокурором заявлено усне клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Клопотання мотивоване тим, що ризики, які враховувались раніше судом не змінилися та не зменшились, менш суворий запобіжний захід, ніж тримання під вартою, не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігти існуючим ризикам, що обвинувачений може переховуватися від суду.
Захисник ОСОБА_8 заперечував проти продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки прокурором не надано письмового клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу; ризики, вказані прокурором, припинили існування.
Обвинувачений ОСОБА_7 підтримав думку захисника, просив суд змінити відносно нього запобіжний захід на інший, не пов'язаний з позбавленням волі.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_9 не погоджуючись зі змістом ухвали, зазначає, що прокурор звернуся до суду з усним клопотанням. На думку апелянта, оскільки письмового клопотання прокурором не надано ні суду, ні стороні захисту та обвинуваченому, були порушені принципи верховенства права, законності, рівності перед законом і судом, змагальності сторін, забезпечення права на захист. У зв'язку з чим судом першої інстанції не надано можливості реалізувати свої процесуальні права на захист.
Просить скасувати ухвалу від 28.10.2019 та постановити нову, якою призначити ОСОБА_7 більш м'який запобіжний захід.
Заслухавши в засіданні апеляційної інстанції доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарги; обвинуваченого та захисника, які підтримали апеляційну скаргу захисника обвинуваченого, просили ухвалу суду скасувати і змінити запобіжний захід; прокурора, яка, заперечувала проти доводів апеляційної скарги; дослідивши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню у зв'язку з наступним.
Рішенням Конституційного суду України від 13.06.2019 року №4-р/2019 визнано таким, що є неконституційним положення ч.2 ст.392 КПК України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, яка постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст.331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу; незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Тобто, під час судового провадження до обвинуваченої особи застосовується порядок застосування запобіжних заходів аналогічний тому, що застосовується під час досудового розслідування.
Згідно ч.4 ст.176 КПК України, запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
У своєму Рішенні №4-р/2019 від 13 червня 2019 року у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 392 КПК України, окрім іншого, Конституційний Суд України зазначив, що неможливість своєчасного апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою унеможливлює ефективну та оперативну (дієву) перевірку правомірності обмеження конституційного права особи на свободу на стадії судового розгляду. Неможливість оскарження особою чи її захисником в апеляційному порядку ухвали суду про продовження строку тримання під вартою створює умови, за яких помилкове судове рішення суду першої інстанції, чинне протягом тривалого часу, може призвести до тяжких невідворотних наслідків для зазначеної особи у вигляді безпідставного обмеження її конституційного права на свободу.
Згідно з ст.2 КПК України, завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ч.6 ст.22 КПК України суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків. В ході судового провадження сторона обвинувачення зобов'язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи, в іншому випадку суд вправі обрати підозрюваній менш суворий запобіжний захід.
Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
При вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до ч.4 ст.194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при продовженні обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою не дотримався вище вказаних вимог закону та практики Європейського суду з прав людини.
Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції обґрунтовуючи задоволення клопотання прокурора зазначив, що на час розгляду клопотання ризики, передбачені ст.177 КПК України, не відпали.
За даним кримінальним провадженням ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні одного епізоду злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, відповідно до якого 21 липня 2019 р. приблизно о 14 год. 40 хв. рухаючись поблизу будинку № 5 по вул. Парамонова у м. Запоріжжі, відкрито, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, викрав у потерпілої ОСОБА_10 золоті прикраси на загальну суму 6100 грн.
Ухвалою слідчого судді від 23 липня 2019 р. відносно обвинуваченого обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Ухвалою суду від 20 вересня 2019 р. строк дії запобіжного заходу продовжено по 1 листопада 2019 р. включно.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчинення нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Відповідно до матеріалів провадження ОСОБА_7 перебуває під вартою з 21.07.2019 року, обвинувальний акт було затверджено 30.07.2019 року і провадження направлено до суду.
На даний час кримінальне провадження судом не розглянуто і ОСОБА_7 перебуває під вартою.
Обґрунтовуючи рішення про продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції в ухвалі зазначив, що розгляд кримінального провадження на даний час не закінчено, а ризики, визначені ст.177 КПК України не зменшилися, у зв'язку з чим, застосування більш м'яких запобіжних заходів є неможливим.
Обґрунтовуючи продовження існування заявлених прокурором ризиків, суд послався на тяжкість вчиненого обвинуваченим злочину та очікуване суворе покарання, що може схилити обвинуваченого до переховування від суду.
Продовживши обвинуваченому ОСОБА_7 найбільш суворий запобіжний захід, судом фактично встановлено наявність ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України, однак не з'ясовано та не наведено переконливих аргументів на користь того, що застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити його належної процесуальної поведінки та запобігти вказаному ризику.
Не маючи в своєму розпорядженні будь-яких конкретних підтверджень того, яким чином звільнення обвинуваченого з-під варти може бути небезпечним для результатів судового провадження або заподіяння їм шкоди, суд не може і не повинен прийняти як докази лише те, що загальна складність справи і серйозність звинувачень можуть вважатися "достатніми" причинами для утримання їх під вартою більше трьох років.
Таким чином, вказане порушує принцип верховенства права та забезпечення права на свободу та особисту недоторканність.
Прокурором під час апеляційного розгляду не надано будь-яких даних, які могли свідчити про можливість переховування обвинуваченого від суду чи органів досудового розслідування, або про існування інших ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України. Матеріали судового провадження не містять відомостей про те, що ОСОБА_7 знаходився у розшуку, впливав на свідків чи іншими чином перешкоджав кримінальному провадженню.
За таких обставин, з урахуванням даних про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має постійне місце реєстрації та мешкання, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість апеляційних доводів захисника обвинуваченого про відсутність достатніх підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного у вигляді тримання під вартою, внаслідок чого його апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Разом з тим, враховуючи тяжкість злочину, в якому підозрюється ОСОБА_7 , конкретні обставини кримінального провадження, колегія суддів вважає необхідним змінити обвинуваченому запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт за місцем його реєстрації і мешкання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 .
У даному кримінальному провадженні, зваживши всі обставини у їх сукупності, в тому числі і відомості щодо особи ОСОБА_7 , колегія суддів прийшла до висновку, що запобігти ризикам переховування, вчинення незаконного впливу на свідків, можливо шляхом застосування до останніх альтернативного запобіжного заходу.
Таким чином, на підставі вищевикладеного, слід дійти висновку про наявність підстав для скасування ухвали суду та постановлення нової ухвали у відповідності до п.4 ч.1 ст.407 КПК України.
Вирішуючи питання щодо застосування до ОСОБА_7 іншого виду запобіжного заходу, судова колегія приходить до висновку, що належна процесуальна поведінка обвинуваченого може бути забезпечена шляхом застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.
На думку колегії суддів, такий вид запобіжного заходу не буде перешкоджати розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 чи проведення будь-яких процесуальних дій.
Встановлені порушення вимог кримінального процесуального закону обумовлюють скасування оскаржуваного судового рішення, а висновки апеляційної інстанції вказують на необхідність зміни раніше застосованого по відношенню до ОСОБА_7 запобіжного заходу.
Таким чином, апеляційна скарга захисника обвинуваченого підлягає задоволенню, а ухвала суду про продовження застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - скасуванню з постановленням нової ухвали апеляційного суду про часткове задоволення клопотання прокурора та застосування у даному кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.
З огляду на зазначене та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 задовольнити.
Ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2019 року, якою задоволено клопотання прокурора та запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_7 - тримання під вартою в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, продовжено до 27 грудня 2019 р. включно, скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора задовольнити частково.
Обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту із забороною цілодобово залишати приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до вимог ст.194 КПК України покласти на ОСОБА_7 обов'язки: прибувати до суду за першою вимогою; за наявності здати на зберігання до Комунарського районного суду м. Запоріжжя паспорт для виїзду за кордон.
ОСОБА_7 звільнити з-під варти в залі суду.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4