26 листопада 2019 року справа № 580/2901/19
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючого судді Бабич А.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Черкаської області про визнання протиправним і скасування рішення,
19.09.2019 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - позивач) подав у Черкаський окружний адміністративний суд позов про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Черкаської області (18000, м. Черкаси, вул. Хрещатик, буд.235; код ЄДРПОУ 39392109) (далі - відповідач) від 08.10.2018 №Ф-0144421303 про стягнення недоїмки з єдиного внеску (далі - ЄВ) в сумі 15819,54 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірна вимога прийнята з порушенням вимог податкового законодавства. Зазначає, що його підприємницька діяльність припинена рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29.09.2015. Тому нарахування ЄВ є безпідставним. Вказує, що з 2011 року не здійснює підприємницьку діяльність, доходу від неї не отримує та працює найманим працівником і роботодавець сплачує за нього ЄВ, а чинне законодавство не передбачає його нарахування як фізичній особі-підприємцю та найманому працівнику одночасно. Також наголошує, що ЄВ нарахований за відсутності факту податкової перевірки, що є недопустимим. Тому просив задовольнити позов.
Ухвалою суду від 01.10.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження. Також встановлено відповідачу строк, тривалістю п'ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, для надання відзиву на позовну заяву та доказів, повідомлено про строки для надання клопотань про розгляд справи з викликом у судове засідання. Згідно з даними розписки та рекомендованого повідомлення вказану ухвалу відповідач отримав 04.10.2019, а позивач - 11.10.2019.
10.10.2019 позивач надав суду відзив на позов, в якому просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі. Зазначив, що згідно з даними ЄДРПОУ підприємницька діяльність позивача припинена з 19.06.2019, а нормами чинного законодавства визначений обов'язок фізичної особи-підприємця сплачувати ЄВ до часу державної реєстрації припинення такої діяльності у розмірі на менше мінімального страхового внеску незалежно від отримання доходу. Тому за період з 2017 року до 3 кварталу 2018 року йому нараховано ЄВ та прийнято спірну вимогу.
Ухвалою суду від 26.11.2019 суд відмовив у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Черкаської області про заміну первинного відповідача правонаступником.
Оскільки обгрунтованих клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з викликом представників сторін у судове засідання суду не надходили, зважаючи на відсутність необхідності призначити у справі експертизу або викликати для допиту свідів, суд дійшов висновку вирішити спір без вказаного виклику сторін у судове засідання за наявними письмовими доказами.
Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Суд встановив, що 09.11.2018 відповідач прийняв вимогу №Ф-1472-55У, якою зобов'язав позивача сплатити недоїмку з ЄВ у сумі 15819,54 грн.
Оцінюючи спірну вимогу суд врахував, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основним нормативно-правовим актом, що визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 2 ст. 2 Закону № 2464-VI встановлено, що виключно цим Законом визначаються: порядок нарахування, обчислення та сплати ЄВ; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку ЄВ.
Відповідно до ч.4 ст.8 Закону № 2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Згідно з пунктами 1, 4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI платниками ЄВ є:
роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI ЄВ нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
На підставі п.3 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI ЄВ нараховується для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума ЄВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з ч.5 ст. 8 Закону №2464-VI ЄВ для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Отже, закон розмежовує платників, порядок нарахування, ставки ЄВ для фізичних осіб-підприємців та роботодавців, які його сплачують, як податкові агенти. Нарахування і сплата ЄВ за встановленим Законом №2464-VI порядком має здійснюватися окремо із заробітної плати, отриманої за основним місцем роботи, та фізичною особою-підприємцем.
Тому доводи позивача, що він не має сплачувати ЄВ, оскільки не здійснює підприємницьку діяльність, а перебуває в трудових відносинах, як найманий працівник, є необґрунтованими.
Крім того доводи позивача, що обов'язковою умовою для нарахування ЄВ є отримання доходу від здійснення незалежної професійної діяльності спростовуються вищевказаним абз.2 п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI, яким визначений обов'язок таких осіб нарахувати та сплатити ЄВ незалежно від отримання прибутку в розмірі, не менше мінімального страхового внеску.
Для вирішення спору суд врахував, що згідно з даними ЄДРПОУ позивач з 22.11.2006 зареєстрований як фізична особа-підприємець. З 19.06.2019 позивач припинив підприємницьку діяльність за власним рішенням, про що внесено відповідний запис в ЄДРПОУ.
Як зазначено вище, на підставі п.4 ч.1 ст.4 вказаного Закону фізичні особи-підприємці є платниками ЄВ.
Відповідно до пунктів 65.1., 65.2. ст.65 Податкового кодексу України взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".
Облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.
На підставі абз.9 п.8 Розділу 4 Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року №1162, платник ЄВ (фізична особа - підприємець) знімається з обліку після проведення передбаченої законодавством перевірки, здійснення остаточного розрахунку зі сплати ЄВ та закриття інтегрованих карток.
Частиною 9 ст.4 Закону України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Оскільки запис про припинення підприємницької діяльності позивача внесений у ЄДРПОУ 19.06.2019, довід позивача, що його підприємницька діяльність припинена рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29.09.2015, вказаного факту не спростовує.
З огляду на наведені вище норми Закону позивач у період з 22.11.2006 до 19.06.2019 був платником ЄВ та зобов'язаний його сплачувати.
Крім того, припинення підприємницької діяльності не звільняє позивача від зобов'язань, що виникли внаслідок здійснення такої діяльності, що обумовлено абз.2 підп.65.10.8. п. 65.10. ст. 65 Податкового кодексу України, який передбачає, що державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Державного реєстру запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов'язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов'язань та застосування санкцій за їх невиконання.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску врегульовано ст. 9 Закону № 2464-VI. Так, згідно з частинами 2 і 3 цієї статті обчислення ЄВ здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується ЄВ.
ОбчисленняЄВ органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати ЄВ, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується ЄВ.
З даних облікової картки позивача суд встановив, що недоїмка з ЄВ у розмірі 15819,54грн., що відображена в спірній вимозі, виникла у позивача за період з 2017 року до 1-3 кварталів 2018 року, тобто у період, коли позивач був платником ЄВ.
Пунктами 1, 4 ч.2 ст.6, абз.1 і 2 ч. 8, ч.12 ст. 9 Закону № 2464-VI визначено, що платник ЄВ зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати ЄВ; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника ЄВ у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Зокрема, платники ЄВ, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати ЄВ, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який він сплачується.
ЄВ підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у такого платника одночасно із зобов'язаннями зі сплати ЄВ зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання зі сплати ЄВ виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу).
У розумінні п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI сума ЄВ, своєчасно не нарахована та/або несплачена у строки, встановлені цим Законом, є недоїмкою.
Суд встановив, що нарахований позивачу ЄВ у добровільному порядку не сплачений. Отже, відповідна сума є недоїмкою.
Відповідно до ч.4 ст.25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до пунктів 2-4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства Фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (далі - Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум ЄВ такий орган доходів і зборів обчислює суми ЄВ, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки).
Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
Сума боргу у вимозі проставляється в гривнях з двома десятковими знаками після коми.
Враховуючи наявну у позивача недоїмку щодо сплати ЄВ, що виникла за період, в якому він був платником цього внеску, суд дійшов висновку, що відповідачем обґрунтовано на підставі ч.4 ст.25 Закону № 2464-VI винесено спірну вимогу про сплату боргу.
Пунктом 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування ЄВ та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Доводи позивача про обов'язкове проведення перевірки, за наслідками якої має формуватись вимога про сплату ЄВ, суд вважає необґрунтованимИ, оскільки Закон №2464-VI та Інструкція №449 не передбачає обов'язку її проведення у разі наявності недоїмки зі сплати ЄВ.
З огляду на вказане вище, застосовуючи до позивача заходи впливу, передбачені Законом № 2464-VI, шляхом прийняття спірної вимоги, відповідач діяв у межах наданих чинним законодавством повноважень, у порядку передбаченому законодавством України. Доводи, наведені позивачем у тексті позовної заяви, нормативно та документально не спростовують правомірність спірної вимоги.
Тому суд не вбачає правових підстав для задоволення позову та повернення відповідно до вимог ст.139 КАС України сплаченого судового збору. Інших клопотань щодо розподілу судових витрат суду не заявлено.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295 КАС України, суд
1. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Черкаській області (код ЄДРПОУ 39392109) від 08.10.2018 №Ф-0144421303 про сплату боргу з єдиного внеску в сумі 15819,54грн. відмовити повністю.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів з складення повного його тексту.
Суддя А.М. Бабич
Рішення ухвалене, складене у повному обсязі та підписане 26.11.2019.