22-ц/804/2620/19
264/7274/16-ц
„19 " листопада 2019 року місто Маріуполь Донецької області
Єдиний унікальний номер 264/7274/16-ц
Номер провадження 22-ц/804/2620/19
Донецький апеляційний суд у складі:
головуючого: Зайцевої С.А.
суддів: Пономарьової О.М., Попової С.А.
за участю секретаря: Єфремової О.В
учасники справи :
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 серпня 2019 року головуючого судді Іванченко А.М. із складанням повного тексту судового рішення 20 серпня 2019 року по цивільній справі про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя,-
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя,посилаючись на те,що з 20 серпня 2010 року він перебував в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 Дітей від шлюбу не мають. Наприкінці вересня 2016 року шлюбні стосунки між ними припинені, оскільки вони мають протилежні погляди на життя взагалі і на сімейне життя зокрема. З моменту припинення шлюбних стосунків вони проживають окремо. Відповідач проживає в одній із спільних квартир, а він вимушений винаймати житло. Оскільки вони не можуть дійти згоди щодо поділу спільного майна, був вимушений звернутись до суду із відповідною заявою. В період шлюбу до часу фактичного припинення шлюбних відносин з відповідачем та ведення спільного господарства ними було придбано у спільну власність наступне нерухоме та рухоме майно: - однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , вартість якої складала 34 214 грн., яка зареєстрована 27 грудня 2011 року на відповідача ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 19 листопада 2011 року, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 08 грудня 2016 року № 75204503; - однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 , вартість якої складала 7 629 грн., яка зареєстрована 06 серпня 2013 року на ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 31 липня 2013 року, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 08 грудня 2016 року № 75204638;- трьохкімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_3 , вартість якої складала 71 051 грн., яка зареєстрована 14 серпня 2015 року на ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 13 серпня 2015 року, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 08 грудня 2016 року № 75204767; - земельна ділянка кадастровий номер 1412336600:01:025:0647, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , вартість якої складала 12 000 грн., яка зареєстрована 30 січня 2014 року на ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 30 січня 2014 року, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 08 грудня 2016 року № 75204915 , на цій земельній ділянці за час шлюбу вони збудували житловий двоповерховий будинок, право власності на який ще не зареєстровано ні за ким з них; - автомобіль марки RENAULT SANDERO, 2011 року випуску, державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 », вартість якого складала 7 000 доларів США, що еквівалентно зараз 184 590 грн., який також був придбаний на ОСОБА_2 у серпні 2015 року; - а також наступні предмети побуту, загальна вартість яких складає 110 500 грн.:- холодильник Daewoo FRN-X22B3CN, вартістю 22 000 грн.;- холодильник Indesit C240G, вартістю 4 000 грн.;- витяжка Ventolux FLAT 60 BK/X, вартістю 5 000 грн.;- витяжка Ventolux GARDA 60 INOX, вартістю 1 500 грн.;- пральна машина LG FH 296 WPS, вартістю 14 000 грн.;
- пральна машина SAMSUNG S821, вартістю 2 000 грн.;- пральна машина INDESIT W 43 Т, вартістю 2 000 грн.;- варильна панель HANSA BHGI 63112035, вартістю 5 000 грн.;- електрична духова шафа HANSA BOEI 62000077, вартістю 5 500 грн.;- мікрохвильова піч LG МН-6346 HQMS, вартістю 1 500 грн.;- РК телевізор Philips, вартістю 8 000 грн.;- LED телевізор THomson, вартістю 6 000 грн.;- ноутбук Machines Е725, вартістю 4 000 грн.;- фотоапарат Olympus, вартістю 1 000 грн.;- кондиціонер Keiser КАЗ120 ТURВО, вартістю 12 000 грн.;- кондиціонер Delfa ADW-07С, вартістю 3 500 грн.;- кондиціонер Delfa ACR 07 С, вартістю 5 000 грн.;- бойлер Atlantic O'PRO SLIM РС 75, вартістю 3 500 грн.;- бойлер Atlantic O'PRO SLIM РС 75, вартістю 2 500 грн.;
- бойлер GARANTERM ER-50V, вартістю 2 500 грн.
Усе рухоме та нерухоме майно, а також предмети побуту на теперішній час утримуються відповідачем, яка не має наміру добровільно поділити спільно нажите майно між ними порівну, відповідно до вимог закону, чим порушує його права співвласника. Просив розірвати шлюб між ним та відповідачем, а також провести поділ спільної з відповідачем сумісної власності подружжя, набутою ними за час шлюбу, визнавши право власності за кожним на 1/2 частину майна.
Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 серпня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково. Шлюб між ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 зареєстрований 20 серпня 2010 року у міському відділі реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області, актовий запис № 381,- розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 залишено прізвище « ОСОБА_3 ».
Поділено спільне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набуте у шлюбі: визнано за ОСОБА_1 право власності : - на 1/2 частку однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 ; - на 1 /2 частку земельної ділянки кадастровий номер 1412336600:01:025:0647, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ; - 1/2 частку автомобіля марки RENAULT SANDERO, 2011 року випуску, державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 ; - на предмети побутової техніки: -1/2 частину холодильника Indesit C240G ; - 1/2 частину витяжка Ventolux FLAT 60 BK/X; - 1/2 частину бойлера GARANTERM ER-50V; - 1/2 частину кондиціонера Kаiser КАЗ120 ТURВО;- 1/2 частину електричної духової шафи HANSA BOEI 62000077;- 1/2 частину пральної машина LG F 1096;- 1/2 частину LED телевізор Thomson.
Залишено у власності ОСОБА_2 : 1/2 частку - однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 ; - 1 /2 частку земельної ділянки кадастровий номер 1412336600:01:025:0647, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ; - 1/2 частку автомобіля марки RENAULT SANDERO, 2011 року випуску, державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 »; - на предмети побутової техніки: - 1/2 частину холодильника Indesit C240G; - 1/2 частину витяжки Ventolux FLAT 60 BK/X;- 1/2 частину бойлера GARANTERM ER-50V; - 1/2 частину кондиціонера Kаiser КАЗ120 ТURВО; - 1/2 частину електричної духової шафи HANSA BOEI 62000077; - 1/2 частину пральної машина LG F 1096; - 1/2 частину LED телевізора Thomson. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду в частині поділу майна,посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Мотивуючи доводи апеляційної скарги ,зазначив, що суд першої інстанції неповністю з*ясував обставини,що мають значення для справи,що призвело до невідповідності висновків,викладених у рішенні суду. Суд необгрунтовано прийняв до уваги майже усі доводи відповідача,відхиливши майже усі інші докази у справі. Так, 13 серпня 2012 року була придбана спільно трьохкімнатна квартира за адресою : АДРЕСА_3 за ціною 71 051 грн.,що за курсом НБУ на дату придбання складало 8 889,15 доларів США. Суд необгрунтовано не прийняв до уваги в якості доказів у справи показання його рідного брата ОСОБА_4 ,про те,що для придбання даної квартири він 02 липня 2012 року зняв зі свого депозитного рахунку в АТ КБ « ПриватБанк» грошову суму у розмірі 7 282,34 доларів США та передав її йому особисто. Факт зняття цих грошових коштів підтверджується довідкою банку.11 грудня 2013 року він особисто,за довіреністю брата ОСОБА_4 отримав повністю його вклад в АТ КБ « ПриватБанк» разом з відсотками,загальною сумою 24 925,94 долара США, довідка банка про це є в матеріалах справи. Суд першої інстанції не врахував показання свідків та документальне підтвердження того факту,що у період отримання відповідачем грошей у валюті від матері відповідача ОСОБА_5 ,вони були використані подружжям на капітальний ремонт її квартир :-однокімнатної квартири за адресою : АДРЕСА_6 ; - двокімнатної квартири за адресою : АДРЕСА_5 та на придбання меблів в ці квартири. Просив скасувати рішення суду в частині визнання лише за відповідачем право власності на наступне майно ,придбане ними у шлюбі : - однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 34 214 грн.; - трьохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , вартістю 71 051 грн.; предмети побуту, загальна вартість яких складає 110 500 грн.:- холодильник Daewoo FRN-X22B3CN, вартістю 22 000 грн.; - витяжка Ventolux GARDA 60 INOX, вартістю 1 500 грн.; - пральна машина SAMSUNG S821, вартістю 2 000 грн.;- пральна машина INDESIT W 43 Т, вартістю 2 000 грн.;- варильна панель HANSA BHGI 63112035, вартістю 5 000 грн.;- мікрохвильова піч LG МН-6346 HQMS, вартістю 1 500 грн.;- РК телевізор Philips, вартістю 8 000 грн.;- ноутбук Machines Е725, вартістю 4 000 грн.;- фотоапарат Olympus, вартістю 1 000 грн.;- кондиціонер Delfa ADW-07С, вартістю 3 500 грн.;- кондиціонер Delfa ACR 07 С, вартістю 5 000 грн;- бойлер Atlantic O'PRO SLIM РС 75, вартістю 3 500 грн.;- бойлер Atlantic O'PRO SLIM РС 75, вартістю 2 500 грн. та ухвалити у цій частині нове рішення, яким визнати це майно спільним майном подружжя і поділити його між ними порівну .
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду в частині поділу майна та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у вказаній частині , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів скарги зазначає, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що майно в шлюбі було придбано саме за спільні сумісні кошти. Щодо коштів з рахунку брата позивача, вказує, що ці гроші були надані його брату в момент придбання квартири в Києві, і жодної копійки, а ні позивач, а ні відповідач з цих коштів не отримували, до того ж робити висновки зі свідчень рідного брата позивача, що є заінтересованою особою, є недопустимим. Водночас, судом встановлено, що нерухоме майно придбане третьою особою матір'ю відповідача, яка працювала в Італії та висилала кошти на придбання квартир, які отримувала відповідач і купувала майно на своє ім'я, хоча й під час шлюбу, однак не за спільні кошти подружжя, а за кошти , що одержані нею від третіх осіб, для здійснення підприємницької діяльності, а саме надання квартир в оренду. Установивши факт отримання ОСОБА_2 коштів від третіх осіб з метою придбання спірних приміщень для здійснення підприємницької діяльності, та не встановивши поворотний характер цієї допомоги, судом неправильно застосовано норму ст. 60 СК України, та помилково зроблено висновок про набуття придбаним майном статусу спільного майна подружжя, оскільки в силу вимог ст. 57 СК України, майно, отримане одним із подружжя за безвідплатною угодою або за кошти, які належали йому особисто, є його приватною власністю. Також зазначає, що суду надані докази, що мати відповідача працювала в Італії та мала контракт, до того ж вона одружена з громадянином Італії , вони надавали кошти на придбання нерухомого майна. Відповідач скуповувала нерухомість за кошти матері та здавала її в оренду. Кошти отримані від оренди відкладалися і після накопичення певних сум, мати відповідача вирішувала, що потрібно придбати на ці кошти для отримання прибутку. До того ж, зазначає, що позивач працював та отримував мізерну заробітну плату, як і відповідач, тому їх сумарного заробітку не вистачало навіть на харчування та проживання, в результаті чого мати відповідача постійно висилала кошти, всі докази отримання коштів надані суду. Позивачем, доказів отримання хоча б якихось коштів суду не надано, тому визнання земельної ділянки, квартири, автомобіля сумісною власністю подружжя без отримання будь-яких доказів є порушенням вимог закону.
Відзив на апеляційні скарги не надано. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 адвокат Кравченко Т.В. підтримала доводи апеляційної скарги та просила залишити апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення .
ОСОБА_1 у судове засідання не з*явився ,належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи (т.2. а.с. 187-188 ), надав заяву про можливість розгляду справи у його відсутність,за участю представника (т.2.а.с.179).
У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 та її представник адвокат Орловська Н.І. підтримали доводи апеляційної скарги та просили залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення .
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційних скарг , апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги , підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам закону судове рішення відповідає.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 20 серпня 2010 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі . Дітей від шлюбу не мають.
Під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі на ім *я відповідача ОСОБА_2 було придбано наступне майно: - на підставі договору купівлі-продажу від 19 листопада 2011 року однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 34 214 грн.; - на підставі договору купівлі-продажу від 31 липня 2013 року однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 7 629 грн.; - трьохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , вартістю 71 051 грн.,на підставі договору купівлі-продажу від 13 серпня 2015 року ; - земельну ділянку кадастровий номер 1412336600:01:025:0647, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , вартістю 12 000 грн., на підставі договору купівлі-продажу від 30 січня 2014 року; - автомобіль марки RENAULT SANDERO, 2011 року випуску, державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 », кузов НОМЕР_3 , який зареєстрований за ОСОБА_2 на підставі довідки - рахунку НОМЕР_4 від 25 серпня 2015 року. Позивачем зазначена вартість автомобіля на момент купівлі-продажу 7000 доларів США,відповідач у судовому засіданні заперечувала проти доводів позивача та вказувала,що автомобіль придбано нею за 6700 доларів США . Проте,ні однією зі сторін не було надано суду жодного документа на підтвердження вартості автомобіля.
Крім того ,сторонами придбані такі предмети побутової техніки : - холодильник Indesit C240G, вартістю 4 000 грн.; - витяжка Ventolux FLAT 60 BK/X, вартістю 1 899 грн.;- бойлер GARANTERM ER-50V, вартістю 1 096 грн.;- кондиціонер Kаiser КАЗ120 ТURВО, вартістю 3749,92 грн.;- електрична духова шафа HANSA BOEI 62000077, вартістю 2 729,90 грн.; - пральна машина LG F 1096, вартістю 4 044,90 грн.;- LED телевізор THomson, вартістю 6 000 грн.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання шлюбу ,суд першої інстанції виходив з того,що подальше спільне життя чоловіка й жінки та збереження шлюбу суперечить інтересам сторін,тому що сімейне життя у подружжя не склалося та заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі сторін .
Оскільки рішення суду в частині задоволення вимог про розірвання шлюбу ніким із сторін не оскаржується, тому апеляційним судом законність та обґрунтованість рішення у вказаній частині не перевіряється .
Задовольняючи частково позовні вимоги в частині поділу майна подружжя,суд першої інстанції виходив з того, що майно : - однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 ; - земельна ділянка кадастровий номер 1412336600:01:025:0647, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ; - автомобіль марки RENAULT SANDERO, 2011 року випуску, державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 - зареєстровані на ім*я відповідача ОСОБА_2 ; предмети побутової техніки: - холодильник Indesit C240G ; - витяжка Ventolux FLAT 60 BK/X;- бойлер GARANTERM ER-50V; - кондиціонер Kаiser КАЗ120 ТURВО;- електрична духова шафа HANSA BOEI 62000077; - пральна машина LG F 1096;- LED телевізор Thomson, є об*єктами спільної сумісної власності подружжя, відповідно підлягає поділу між сторонами у рівних частках.
Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України, ч. 1 ст. 60 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
При цьому статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Отже, тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Статті 69,70 СК України передбачають можливість поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя в рівних частках. Дружина, чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
В силу вимог ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (ч.1 ст.71 СК України).
Згідно роз'яснень, викладених у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
За п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте під час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу але за кошти, які належали одному з подружжя особисто тощо.
Згідно положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч.1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно норм ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З врахуванням вищенаведеного суд першої інстанції дійшов правильного переконання, що перелічене майно : - однокімнатна квартира АДРЕСА_2 ; - земельні ділянки ,кадастровий номер 1412336600:01:025:0647; - автомобіль марки RENAULT SANDERO, 2011 року випуску, державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 », та предмети побутової техніки : - холодильник Indesit C240G, вартістю 4 000 грн.; - витяжка Ventolux FLAT 60 BK/X, вартістю 1 899 грн.; - бойлер GARANTERM ER-50V, вартістю 1 096 грн.; - кондиціонер Kаiser КАЗ120 ТURВО, вартістю 3 749,92 грн.; - електрична духова шафа HANSA BOEI 62000077, вартістю 2 729,90 грн.;- пральна машина LG F 1096, вартістю 4 044,90 грн.;- LED телевізор THomson, вартістю 6 000 грн., придбане сторонами в шлюбі , є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, які мають рівні частки на нього.
При цьому будь-яких достатніх та допустимих доказів щодо належності майна : однокімнатної квартири АДРЕСА_2 ,земельної ділянки, автомобіля марки RENAULT SANDERO, лише відповідачу ОСОБА_2 , на яку майно зареєстроване, суду не надано.
Посилання скаржника ОСОБА_2 на те, що суд не встановив джерело набуття спірного майна , є безпідставними, враховуючи дію презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними у період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання об*єктами спільної сумісної власності та поділу майна : - витяжки Ventolux GARDA 60 INOX; пральної машини SAMSUNG S821;- мікрохвильової пічі LG МН-6346 HQMS; РК телевізора Philips; - ноутбука Machines Е725; - фотоапарату Olympus ; - бойлера Atlantic O'PRO SLIM РС 75, вартістю 3 500 грн.;- бойлера Atlantic O'PRO SLIM РС 75, вартістю 2 500 грн.,суд першої інстанції виходив з недоведеності вимог . При цьому суд зауважив , що поділу сумісно нажитого майна подружжя можуть підлягати лише ті предмети побутової техніки, факт придбання яких не оспорюється сторонами та підтверджується наданими суду доказами , та які знаходяться в наявності. Суд встановив , що багато з перелічених предметів побутової техніки , яка на час придбання сторонами вже була у користуванні,прийшла в несправність ,ще за час спільного життя ,та вказаних речей вже немає.
Отже,суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги в частині поділу побутової техніки обґрунтовано дійшов до висновку про те,що знаходження переліченого спірного майна,реального існування речей,факту його придбання саме в період шлюбу не доведено,що виключає можливість його розподілу .
Посилання скаржника ОСОБА_1 на те,що суд визнав право власності на предмети побутової техніки, які підлягають поділу як спільне сумісне майно : - витяжку Ventolux GARDA 60 INOX; пральну машину SAMSUNG S821;- мікрохвильову піч LG МН-6346 HQMS; РК телевізор Philips; - ноутбук Machines Е725; - фотоапарат Olympus ; - бойлер Atlantic O'PRO SLIM РС 75, вартістю 3 500 грн.;- бойлер Atlantic O'PRO SLIM РС 75, вартістю 2 500 грн., за відповідачем ОСОБА_2 є безпідставними , спростовуються викладеними в оскаржуваному рішенні висновками суду та дослідженими матеріалами справи . Іншого також під час розгляду справи апеляційним судом ОСОБА_1 не довів. Належних та допустимих доказів позивачем не надано.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання об*єктами спільної сумісної власності та поділу майна : - однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 34 214 грн.; - трьохкімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_3 , вартістю 71 051 грн., які зареєстровані на ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того,що вказані квартири не є об*єктами спільної сумісної власності подружжя та не підлягають поділу,оскільки у судовому засіданні встановлено ,що квартира за адресою : АДРЕСА_1 , 19 листопада 2011 року була придбана ОСОБА_2 за 34 214 грн.,що за курсом НБУ становило 3 180 євро, за грошові кошти, які були перераховані з Італії матір * ю відповідача. Квартира по АДРЕСА_3 була придбана 13 серпня 2012 року за 71 051 грн.,що за курсом НБУ становило 8 892 долара США,відповідачем на своє ім*я за рахунок грошей, які належали їй на праві особистої власності, знятих нею з депозитного рахунку саме 13 серпня 2012 року .
Судом з достовірністю встановлено ,що відповідач ОСОБА_2 до реєстрації шлюбу , 14 жовтня 2003 року отримала по договору дарування від дідуся будинок за адресою АДРЕСА_7 . 30 вересня 2011 році вона обміняла подарований будинок на квартиру у АДРЕСА_8 , після чого 10 лютого 2012 року відповідач продала вказану квартиру та поклала гроші у сумі 26 000 доларів США на депозит. Вказані грошові кошти з депозитного рахунку відповідач зняла 13 серпня 2012 року та купила цього ж дня трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_3 .
Тобто,суд вважав доведеним факт придбання відповідачем однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 34 214 грн. та трьохкімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_3 , вартістю 71 051 грн., за кошти, які належали їй особисто та кошти її матері , які витрачені саме на придбання зазначених спірних квартир.
Разом з тим,доводи відповідача ОСОБА_2 в частині того,що все перелічене позивачем майно належить їй особисто ,оскільки було придбане за кошти її матері,яка пересилала їй гроші з Італії ,де остання мешкає та працює,а позивач ніде не працював,та вони жили за рахунок її матері ,суд відхилив ,та мотивував відхилення з урахуванням кожного дослідженого письмового доказу .
Судом не здобуто,а відповідачем та його представником не представлено належних та допустимих доказів в підтвердження того ,що однокімнатна квартира АДРЕСА_2 , земельна ділянка, автомобіль марки RENAULT SANDERO, не були спільним сумісним майном подружжя,а також,що вони були придбані виключно відповідачем ОСОБА_2 за її особисті кошти.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 ,проте ,що майно фізичної особи-підприємця,яке придбане та використовується в його підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку,слід розглядати як його особисту приватну власність,відповідно до ст.57 СК України, а не як об*єкт спільної сумісної власності подружжя,який підпадає під регулювання ст.ст.60,61 СК України,не є слушними, оскільки встановлено ,що відповідач не є фізичною особою-підприємцем, працює музичним керівником у дитячому садку та використання майна в її підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку належними та допустимими доказами не підтверджено. Крім того ,слід зазначити ,що такі доводи відповідача виникли вперше лише в апеляційній скарзі. Заперечуючи проти позовних вимог позивача , протягом розгляду справи у суді першої інстанції, відповідач жодного разу не посилалася на підприємницьку діяльність.
Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 про те,що судом першої інстанції не прийнято до уваги показання його рідного брата ОСОБА_4 є безпідставними ,оскільки суд зазначав, що відповідно до договору № SAMDN01000722259211 грошового вкладу «Стандарт, 6 місяців», укладеного 19 грудня 2011 року між ОСОБА_4 та АТ КБ «ПриватБанк» на суму 7 000 доларів США, братом позивача ОСОБА_4 внесені вказані кошти на рахунок. Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 02 липня 2012 року , ОСОБА_4 зняв вклад за цим договором у повному обсязі разом з відсотками, що склало грошову суму у розмірі 7 282,34 доларів США, відповідно до договору. Яким чином передавалися грошові кошти ОСОБА_4 - позивачу ОСОБА_1 ,як брату , суду не доведено. Позивач не довів передачу йому грошових коштів на придбання 13 серпня 2012 року квартири ,яка зареєстрована за відповідачем ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідач проти цього заперечувала, та надала документи на підтвердження зняття нею депозиту в сумі 25 996 доларів США 13 серпня 2012 року, які належали їй від продажу її двохкімнатної квартири, саме для придбання 13 серпня 2012 року трьохкімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_3 . Вказана квартира придбана за 71 051 грн., або 8 892 долара США.
Твердження в апеляційній скарзі позивача ОСОБА_1 не дають підстав вважати,що вказана квартира придбана за спільні сумісній кошти подружжя,про що зазначено у рішенні та надана відповідна оцінка. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 у вказаній частині не є слушними,висновків суду не спростовують,зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду.
Крім того, суд зазначав, що з дослідженого договору № SAMDN 80000734577676 грошового вкладу «Стандарт», укладеного 15 квітня 2013 року , вбачається, що брат позивача ОСОБА_4 уклав з АТ КБ «ПриватБанк» договір грошового вкладу на суму 25 004,38 доларів США. Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 16.11.2016 р. № 0000000723167660, 11 грудня 2013 року цей вклад у повному обсязі, разом з відсотками, у розмірі 24 925,94 доларів США, зняв з банківського рахунку за довіреністю позивач ОСОБА_1
30 січня 2014 року подружжям , на ім'я ОСОБА_2 , була придбана у спільну власність земельна ділянка АДРЕСА_4, кадастровий номер 1412336600:01:025:0647, вартістю 12 000 грн.
Згідно до виписки по рахунку кредитної картки, у червні 2013 року позивач отримав у ПАТ «Альфа- Банк» кредитну лінію на суму 20 000 грн. і зняв ці грошові кошти повністю.
31 липня 2013 року подружжям була придбана у спільну власність однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 7 629 грн.
У судовому засіданні встановлено, що на придбання побутової техніки позивач отримував побутові кредити у АТ КБ «ПриватБанк», що підтверджується відповідними виписками по його кредитним договорам за період з 19 квітня 2010 року по 2015 рік.
Згідно відомостей ДФС України про суми виплачених доходів позивач ОСОБА_1 в період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2010 року отримав доходи у розмірі 78 603,96 грн.
З довідки № 53/3-52-10 від 26.06.2017 року, виданої ПАТ «Сбербанк», вбачається, що позивач здійснював валютно-обмінні операції в Маріупольському відділенні № 3 ПАТ «Сбербанк», а саме: 15 листопада 2011 року купив 2 700 доларів США, 16 листопада 2011 року - 2700 доларів США, 05 серпня 2013 року - 13 300 доларів США.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, дослідив письмові докази, допитав свідків та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Доводами апеляційних скарг вказане не спростовується.
Частинами 4, 5 ст. 71 СК України передбачено присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, що допускається лише за його обов'язковою згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. При цьому присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
У разі невчинення сторонами дій, направлених на надання згоди присудження грошової компенсації та не внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми, неможливості реально поділити між ними відповідно до їх часток неподільні речі, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності (пункт 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя»).
Як передбачено ч.1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Зі змісту позовної заяви та матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 до суду з позовом відповідно до ст. 364 ЦК України про виділ в натурі частки із спільного майна, а при його неможливості - про право на одержання від іншого співвласника грошової компенсації вартості такої його частки, не звертався. А тому, у суду були відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин вказаних положень закону.
Оскільки предметом позову визначено саме поділ майна подружжя шляхом визнання за кожним права власності на ? частку майна, до цих правовідносин не підлягають застосуванню і норми ст.365 ЦК України .
Як вбачається з матеріалів справи , жодною із сторін, враховуючи принцип диспозитивності цивільного процесу, позову про припинення права власності на частку одного із подружжя, до суду не було заявлено.
Доводи апеляційних скарг про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права зводяться до переоцінки досліджених доказів, висновків суду не спростовують та не дають підстав для скасування ухваленого в справі рішення.
Оскільки судове рішення залишено без змін, а скарги - без задоволення, судовий збір за подання апеляційних скарг покладається на осіб, які подали скарги.
Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 серпня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 22 листопада 2019 року .
Судді: