Єдиний унікальний номер 219/4037/19 Номер провадження 22-ц/804/2937/19
26 листопада 2019 року м. Бахмут
Донецький апеляційний суд у складі:
головуючого судді Будулуци М.С.
суддів: Новікова Г.В., Халаджи О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення сторін в м. Бахмут Донецької області апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 серпня 2019 року в цивільній справа за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати (справа № 219/4037/19, суддя Погрібна Н.М., повний текст рішення виготовлений 28 серпня 2019 року в м. Бахмут Донецької області),-
12 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 12 липня 2016 року по 17 липня 2017 року позивач працював у Публічному акціонерному товаристві «Українська залізниця» майстром дільниці виробничого підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця».
Згідно до наказу (розпорядження) № 8471/ДН-ос від 10 липня 2017 року, позивач був звільнений з 17 липня 2017 року на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку зі скороченням штату.
Станом на 17 липня 2017 року відповідачем була нарахована, але не виплачена заробітна плата за період часу з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року у сумі 27 400,18 грн. та за вирахуванням податків та інших обов'язкових платежів до виплати належить 21 489,65 грн., однак ця довідка не засвідчена печаткою відповідача, оскільки, як повідомили позивачу, усі печатки із структурних підрозділів відповідача, що залишились на території непідконтрольній органам державної влади України, були ним вилучені, у зв'язку з чим позивач просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 21 489,65 грн.
Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 19 705,99 грн.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір у сумі 768,40 грн.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць з обов'язковим утриманням податків та інших обов'язкових платежів, передбачених законодавством.
З рішенням не погодилось Акціонерне товариство «Українська залізниця» та подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись не неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Відповідач зазначив, що підтвердити інформацію щодо фактичного виконання позивачем робіт, визначених трудовим договором, а також здійснити нарахування заробітної плати та інших виплат не має можливості.
Суд першої інстанції ухвалив рішення про стягнення 23 407,75 грн. з відповідача на користь позивача виключно на підставі наданих позивачем доказів, які є неналежними. Наданий позивачем розрахунок заборгованості з заробітної плати не є належним доказом, оскільки він не містить підписів посадових осіб та не завірений печаткою підприємства.
Отже, на думку відповідача, у справі відсутні підстави та належні докази стосовно нарахування позивачу заробітної плати у спірний період та наявної заборгованості з оплати праці в розмірі, визначеному судом.
Відзив на вказану апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» від позивача не надійшов.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 3 цієї статті, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Оскільки дана справа є трудовою, ціна вказаного позову складає 21 489 грн. 65 коп., то апеляційну скаргу суд розглядає без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» належить задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції слід змінити, виходячи з наступних підстав.
За приписами ч.ч. 1 - 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі. Суд не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права.
Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено наступні обставини.
ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах із відповідачем по справі, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці.
17 липня 2017 року трудові відносини між сторонами було припинено на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП, згідно наказу № 8471/ДН-ос від 10 липня 2017 року, з яким позивач ознайомився у цей же день і отримав від роботодавця трудову книжку.
Зазначені фактичні дані підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами і сторонами не заперечувались.
Фактичний розрахунок при звільненні з позивачем, згідно положень ст. 47 та ст. 116 КЗпП України ПАТ «Укрзалізниця» проведений не був, зокрема не виплачено заробітну плату за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року.
Суд вважав встановленим той факт, що при звільненні ОСОБА_1 належала до сплати заробітна плата, яка відповідно до наданої позивачем довідки (а.с. 4 ) складає 21 489,65 грн. за період з березня 2017 року по липень 2017 року.
Надана відповідачем довідка за № 454/1ДН/ДОН від 29 травня2019 р. (а.с. 34) містить інформацію про те, що доход ОСОБА_1 за останні 6 місяців складався з нарахувань за березень 2017 року у розмірі 2 243,09 грн. Сума до виплати з урахуванням утримань визначена в розмірі 1 789,66 грн. Зазначена сума була виплачена позивачу, що підтверджено копію відомості на виплату грошей № 5 (а.с. 31-33).
Тобто, з зазначеної довідки вбачається факт виплати позивачу відповідачем 1 783,66 грн. за першу половину березня 2017 року.
Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем прав працівника на отримання заробітної плати, а тому частково задовольнив його позовні вимоги, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість із заробітної плати після утримання обов'язкових податків та зборів у загальному розмірі 19 705,99 грн. (21 489,65 грн. - 1 783,66 грн.).
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що право людини на заробітну плату гарантоване конституцією України, нормами Кодексу законів про працю, Законом України «Про оплату праці», позивач перебував з відповідачем в трудових відносинах, виконував свої трудові обов'язки в повному обсязі, при звільненні не отримав усі належні йому платежі. Майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.
Однак, суд першої інстанції дійшов такого висновку внаслідок неповно з'ясованих обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому рішення суду не може бути залишено без змін.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення,ухвалене на підставі повного і всебічного з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції повністю не відповідає.
Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Частиною 3 статті 43 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оплату праці», ч.1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Стаття 47 КЗпП України передбачає обов'язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява № 9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги», відповідно до якого, заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimateexpectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції було достовірно встановлено, що позивач та відповідач перебували в трудових відносинах.
З довідки, яка надана позивачем для підтвердження розміру нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, вбачається, що сума нарахованої заробітної плати з березня 2017 року по 17липня 2017 року складає 27 400,81 грн. (сума до виплати 21 489,65 грн.) (а.с.4).
На виконання ухвали суду першої інстанції від 06 червня 2019 року, відповідачем надано довідку за №454/1ДН/ДОН від 29 травня 2019 року, яка містить інформацію про те, що дохід ОСОБА_1 за останні 6 місяців складався з нарахувань за березень 2017 року в розмірі 2 243,09грн. Сума до виплати, з урахуванням утримань, визначена в розмірі 1 783,66 грн. (а.с.34).
Зазначена сума була виплачена позивачу, що підтверджено особистим підписом позивача в відомостях на виплату грошей № 5 за березень 2017 року (а.с. 31-33).
Стягуючи з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 19 705,99 грн., суд першої інстанції виходив з того, що відповідач виплатив позивачу заробітну плату лише за першу половину березня 2017 року, а щодо інших сум, то відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б підтвердили відсутність заборгованості перед позивачем.
Проте, погодитись з таким висновком суду першої інстанції у повній мірі не можливо.
За змістом статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.
Статтями 77, 78 ЦПК України передбачено, що належними і допустимими є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування, сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень, обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За статтею 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Позивачем на підтвердження позовних вимог надано довідку, згідно якої сума нарахованої заробітної плати за березень - липень 2017 року складає 27 400,81 грн. (сума до виплати 21 489,65 грн.) (а.с. 4).
Між тим, достовірність викладеної інформації в довідці викликає сумніви.
Наказом Міністерства юстиції України № 1000/5 від 18 червня 2015 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 червня 2015 року за № 736/27181, із змінами і доповненнями, внесеними наказами Міністерства юстиції України від 12 червня 2018 року № 1827/5, від 4 липня 2018 року № 2277/5, затверджено Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях (далі - Правила), які встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності (далі - установи).
Ці Правила є нормативно-правовим актом, обов'язковим для виконання всіма установами (пункт 1 розділу І).
Відповідно до п. 1 ч. 3 розділу ІІ Правил на документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності).
Згідно з п. 1 та п. 2 глави 4 розділу II Правил, датою документа є відповідно дата його підписання, затвердження, прийняття, реєстрації або складення (для актів), засідання колегіального органу (для протоколів). Дату оформляють відповідно до ДСТУ 4163-2003 цифровим або словесно-цифровим способом. Усі реквізити на документі, пов'язані з його проходженням і виконанням, датуються і підписуються. Дата документа проставляється посадовою особою, яка його візує, погоджує або затверджує. Дата зазначається нижче підпису ліворуч.
Крім того, під час реєстрації документа його дата проставляється працівником служби діловодства в лівій верхній частині документа на спеціально відведеному місці на бланку. У документах, складених не на бланку (заяви працівників, доповідні записки, довідки тощо), дата проставляється автором документа нижче підпису (пункт 3 глави 4 розділу II Правил).
У разі застосування автоматизованої системи реєстрації документів може використовуватися штрих-код. Для вихідних документів штрих-код включає реєстраційний індекс і дату документа (пункт 6 глави 3 розділу III Правил).
На підтвердження того, що у позивача виникло право на отримання винагороди за виконану ним роботу, а також, що з березня 2017 року по 17 липня 2017 року йому нараховувалася заробітна плата, яка не виплачена на момент звернення до суду з даним позовом, ОСОБА_1 подав довідку, підписану головним інженером ОСОБА_2 та головним бухгалтером ОСОБА_3 (а.с. 4).
У відзиві на позов відповідач, крім іншого, зазначив, що поданий позивачем на підтвердження позовних вимог документ підписаний неповноважними особами.
Проте, суд першої інстанції, визнавши довідку належним доказом наявності заборгованості по заробітній платі, не зважив на те, що ця довідка не містить інформації щодо розцінки та норми праці, обліку використаного часу; документального підтвердження нарахування зарплати.
Також довідка оформлена без додержання вимог, встановлених Правилами організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, зокрема не засвідчена печаткою та не містить необхідні реквізити, дату документа, що унеможливлює перевірити повноваження посадових (відповідальних) осіб, які підписали довідку, на час її видачі, а також наявність заборгованості на час розгляду справи.
Відтак, вказану довідку не можна визнати належним та допустимім доказом заборгованості з оплати праці.
Також, інформація, що міститься в довідці, спростовується даними із реєстру застрахованих осіб, наданою Головним управлінням пенсійного фонду України в Донецькій області на запит суду першої інстанції, в якій зазначено, що за березень 2017 року ОСОБА_1 нарахована заробітна плата в сумі 4 876,04 грн., а за період з квітня 2017 року по липень 2017 року - 0,00 грн. (а.с. 52 - 54).
Відповідно до п. 11 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платники податків, зазначені у пункті 1 ч.1 ст. 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум, зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення).
Таким чином, надана позивачем довідка (а.с. 4) не може бути належним та допустимим доказом на підтвердження заборгованості АТ «Українська залізниця» по заробітній платі в сумі 27 400,81 грн. (а з утриманням податків 21 489,65 грн.) за спірний період перед позивачем.
Доводи апеляційної скарги відповідача є частково обґрунтовані.
На підставі досліджених доказів апеляційний суд дійшов висновку, що розмір нарахованої заробітної плати позивача в березні 2017 року складав 4 876,04 грн., що підтверджується індивідуальною відомістю про застраховану особу (формаОК-5) (а.с. 54).
З довідки АТ «Українська залізниця» від 29 травня 2019 року № 454/1ДН/ДОН вбачається, що за березень 2017 року ОСОБА_1 нарахована заробітна плата в розмірі 2 243,09 грн. (без утримання податків), що відображає його дохід за першу половину березня 2017 року, а в інші місяці нараховано 0,00 грн. (а.с. 34).
З відомості на виплату грошей №5 за березень 2017 року видно, що ОСОБА_1 отримав заробітну плату за першу половину березня 2017 року в сумі 1 783,66 грн. (з урахуванням утриманих податків) (а.с. 32).
Враховуючи те, що відповідач виплатив позивачу заробітну плату за першу половину березня 2017 року в сумі 2 243,09 грн. (без утримання податків та інших обов'язкових платежів), то апеляційний суд вважає, що розмір заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем за березень 2017 року складає 2 632,95 грн.(без утримання податку та інших обов'язкових платежів), виходячи з розрахунку: 4 876,04 грн. - 2 243,09 грн. = 2 632,95 грн.
Інші докази того, що позивач в спірний період виконував свої посадові обов'язки та йому було нараховано, але не виплачено заробітну плату, у справі відсутні. Між тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР, ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Докази виконання роботи позивачем або простою з урахуванням відповідного обліку в період з квітня по 17 липня 2017 року у справі відсутні.
Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнення заборгованості з заробітної платі за спірний період підлягає зміні - зменшенню розміру стягнення цієї заборгованості до 2 632,95 грн. (без утримання податку та інших обов'язкових платежів), а позов ОСОБА_1 - частковому задоволенню. В іншій частині позову слід відмовити за недоведеністю вимог.
Доводи відповідача про те, що науково-правовий висновок Торгово-промислової палати №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року є підставою для звільнення від виплати заборгованості по заробітній платі, не ґрунтуються на законі, оскільки форс-мажорні обставини, про існування яких йдеться у висновку, свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченоїст.117 КЗпП України.
Проте, жодним нормативним актом про працю не передбачено звільнення роботодавця від виплати заборгованості з заробітної плати, та цей обов'язок роботодавця не залежить від наявності або відсутності його вини.
Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року № 1669-VII не скасовує обов'язків роботодавця, визначених ст.47, ст.116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановленихст.116 КЗпП України.
Обов'язок роботодавця стосовно виплати заборгованості з заробітної плати, не пов'язаний з настанням будь-яких форс - мажорних обставин, а випливає з вимог законодавства, що регулює трудові правовідносини.
Встановивши, що рішення суду про стягнення заборгованості із заробітної плати ухвалено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, внаслідок чого судом неправильно застосовано норми матеріального права і порушено норми процесуального права, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду слід змінити, стягнути з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року в розмірі 2 632,95 грн. без утримання податку та інших обов'язкових платежів, частково задовольнивши апеляційну скаргу відповідача. В іншій частині позовних вимог слід відмовити.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, то з відповідача в дохід держави належить стягнути судовий збір в сумі 73,83 грн. (пропорційно розміру задоволених позовних вимог), із розрахунку: 2 632,95 грн. - розмір задоволених вимог помножений на 768,40 грн. - розмір судового збору, що підлягав оплаті при поданні позову, поділений на 27 400,81 грн. - розмір заявлених позовних вимог.
Від сплати судового збору за подачу позову ОСОБА_1 звільнений на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (з наступними змінами і доповненнями).
За приписами ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно частини 10 статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
При подачі апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 1 152,60 грн. (а.с. 69).
З урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги, з держави на користь відповідача підлягає частковому відшкодуванню судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 1 041,85 грн., виходячи із розрахунку: 27 400,81 грн. - 2 632,95 грн. = 24 767,96 грн. (розмір задоволених вимог за апеляційною скаргою) помножений на 1 152,60 грн. - розмір судового збору, що оплачений при поданні апеляційної скарги, поділений на 27 400,81 грн. - розмір вимог за апеляційною скаргою.
Враховуючи, що з відповідача на користь держави підлягає сплаті судовий збір у розмірі 73,83 грн. у зв'язку із розглядом справи в суді першої інстанції, а відповідачу за рахунок держави підлягає відшкодуванню судовий збір у зв'язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 1 041,85 грн., то відповідачу за рахунок держави підлягає відшкодуванню різниця у компенсації судових витрат у загальній сумі 968,02 грн. (1 041,85 грн. - 73,83 грн.).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.
Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 серпня 2019 року в частині стягнення розміру заборгованості по заробітній платі та судових витрат змінити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року у розмірі 2 632 (дві тисячі шістсот тридцять дві) гривень 95 копійок без утримання податку та інших обов'язкових платежів. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Компенсувати Акціонерному товариству «Українська залізниця» за рахунок держави судовий збір в розмірі 968 гривні 02 копійки.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення виготовлено та долучено до матеріалів цивільної справи 26 листопада 2019 року.
Головуючий суддя: Будулуца М.С.
Судді: Новікова Г.В.
Халаджи О.В.