Дата документу 20.11.2019 Справа № 2-980/97
Єдиний унікальний №2-980/97 Головуючий у 1 інстанції Білоусова О.М.
Провадження № 22-ц/807/3392/19 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
20 листопада 2019 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Бєлки В.Ю.
Кухаря С.В.
за участю секретаря судового засідання Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 04 вересня 2019 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Міненко Сергія Володимировича, боржник - ОСОБА_2 ,-
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Міненко С.В., боржник - ОСОБА_2 .
В обґрунтування скарги зазначено, що в провадженні державного виконавця Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Міненко Сергія Володимировича перебувало виконавче провадження ВП № 5538040, заведене на підставі виконавчого листа, виданого 10.06.1997 року Бердянським міськрайонним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліментів у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 29.05.1997 року та до повноліття дитини.
Вказує, що аліменти отримувала, виходячи із заробітку ОСОБА_2 , але в 2002 році боржник виїхав на роботу в Республіку Ірландію, де проживає і зараз. Але аліменти з доходу за кордоном не сплачував.
07.05.2019 року представник заявника за довіреністю ОСОБА_4 отримала копію постанови від 22.03.2019 року про закриття виконавчого провадження у зв'язку із фактичним виконанням рішення суду.
Вважає вказану постанову незаконною та передчасною, оскільки державним виконавцем не здійснено ніяких дій щодо виявлення доходів боржника за кордоном.
Просила суд визнати дії державного виконавця Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Міненко Сергія Володимировича щодо винесення постанови від 22.03.2019 року про закінчення виконавчого провадження № 5538040 неправомірними; визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Міненко Сергія Володимировича від 22.03.2019 року про закінчення виконавчого провадження № 5538040; поновити виконавче провадження і здійснити примусове виконання рішення Бердянського міськрайонного суду по цивільній справі № 2-980/97 від 10.06.1997 року та стягнути аліменти з урахуванням доходів, отриманих боржником за кордоном.
Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 04 вересня 2019 року у задоволенні скарги відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не відповідність висновків суду обставинам справи, просить ухвалу скасувати та прийняти нову ухвалу, якою її скаргу задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на час прийняття державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження, рішення суду фактично виконано не в повному обсязі.
Головний державний виконавець Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Міненко С.В. надав суду свої заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Ухвала суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам.
Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що постанова державного виконавця Міненка С.В. від 22.03.2019 року про закінчення виконавчого провадження у зв'язку із повним фактичним виконанням рішення суду винесена законно.
Колегія судді погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
За змістом ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Основні засади виконавчого провадження визначені у статті 2 Закону.
За приписами статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Згідно ч.3 ст.451 ЦПК України якщо оскаржуване рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що в провадженні державного виконавця Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Міненко С.В. перебувало виконавче провадження ВП № 5538040, заведене на підставі виконавчого листа, виданного 10.06.1997 року Бердянським міськрайонним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліментів у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 29.05.1997 року та до повноліття дитини.
Постановою від 22.03.2019 року виконавче провадження закінчено у зв'язку із фактичним виконанням рішення суду.
Відповідно до ч.9 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Наказом Міністерства юстиції України № 121/15 від 29.12.2006 затверджено Інструкцію про виконання в Україні Конвенції про стягнення аліментв за кордоном. Вказаною інструкцією визначено порядок виконання в Україні Конвенції про стягнення аліментів за кордоном, укладеної у м. Нью-Йорк 20 червня 1956 року, зокрема, порядок звернення із заявою про стягнення аліментів з відповідача, який проживає за кордоном.
Згідно ч. 4 вказаної Інструкції усі звернення про стягнення аліментів на дитину або утримання на іншого члена сім'ї та інші документи на виконання Конвенції в Україні, надсилаються для передачі за кордон або з-за кордону через Міністерство юстиції України. Якщо позивач проживає на території України, звернення про стягнення аліментів на дитину або утримання на іншого члена сім'ї можуть направлятися до Міністерства юстиції через Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, Головні управління юстиції областей, міст Київ та Севастополь.
Відповідно до ч. 8 зазначеної Інструкції звернення про вирішення питання про стягнення аліментів на підставі Конвенції оформлюється позивачем письмово в довільній формі. До звернення додається заява про стягнення аліментів на підставі Конвенції про стягнення аліментів за кордоном, оформлена згідно з додатком 1 до цієї Інструкції. З урахуванням вимог статті 3 Конвенції заява чи додатки до неї повинні містити таку інформацію та документи:а) повне ім'я відповідача (боржника), дату народження, громадянство та, наскільки це відомо позивачу, його місця проживання протягом останніх п'яти років, рід занять і місце роботи, фотокартку (за наявності);б) відомості про фінансові та сімейні обставини відповідача, у тому числі інформацію про належне йому майно; в) відомості про фінансові та сімейні обставини позивача (заявника), у тому числі довідка про доходи; г) засвідчена копія документа, що підтверджує ступінь родинних зв'язків між відповідачем та особою, на користь якої вимагаються аліменти (наприклад, свідоцтва про народження, рішення суду про встановлення батьківства тощо); ґ) фотокартка позивача; д) будь-яка інша інформація, що може сприяти встановленню місцезнаходження відповідача (боржника) чи виконанню клопотання, або яка визначена відповідною Договірною Стороною як необхідна; е) нотаріально засвідчене доручення, яке уповноважує орган, що приймає, відповідної Договірної Сторони діяти від імені позивача, або інформація про будь-яку іншу особу, уповноважену діяти від імені позивача.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що стягувач відповідної, належним чином оформленої заяви, відповідно до вказаної Інструкції, з метою стягнення аліментів з ОСОБА_2 за кордоном, не подавала.
В 2011 році стягувач звернулася до державного виконавця із заявою, в якій повідомила про те, що відповідач з 2004 року працює в Ірландії.
Будь-яких інших заяв, або дій, спрямованих на виконання рішення суду за кордоном з 2011 року стягувачем здійснено не було.
З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що постанова державного виконавця Міненка С.В. від 22.03.2019 року про закінчення виконавчого провадження у зв'язку із повним фактичним виконанням рішення суду винесена законно.
Таким чином, постанова про закриття виконавчого провадження є обґрунтованою та такою, що ґрунтується на нормах Закону.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що ухвалу суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 04 вересня 2019 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 26 листопада 2019 року.
Головуючий
Судді: