Єдиний унікальний номер 225/2663/19 Номер провадження 22-ц/804/2746/19
Головуючий у 1-й інстанції Мигалевич В.В.
Доповідач Азевич В.Б.
26 листопада 2019 року Донецький апеляційний суд у складі:
судді-доповідача Азевича В.Б.,
суддів: Гапонова А.В., Халаджи О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Бахмут Донецької області цивільну справу № 225/2663/19 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон України, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє ОСОБА_4 , на заочне рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 25 липня 2019 року (суддя Мигалевич В.В., рішення ухвалено в приміщенні суду в м. Торецьк Донецької області),-
В травні 2019 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до Дзержинського міського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_3 про надання дозволу на виїзд/в'їзд дитини за кордон, до країн ближнього та дальнього зарубіжжя та виїзд/в'їзд з тимчасово окупованої території без згоди батька до виповнення шістнадцятирічного віку.
Свої вимоги обґрунтували тим, що сторони у справі перебували в шлюбі, який 10.12.2017 року розірвано. Під час перебування у шлюбі у сторін народився син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в свідоцтві про народження якого батьком зазначено відповідача у справі, та на утримання якого з ОСОБА_3 стягнено аліменти. Оскільки у дитини виникне потреба в оформленні паспорту громадянина України, яка разом з матір'ю проживає на території на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, тож мати дитини позбавлена можливості виїхати разом із сином на територію, яка є підконтрольною Україні, з метою оформлення паспорту, вирішення питань щодо дистанційної освіти дитини, оскільки не має дозволу на виїзд дитини з непідконтрольної території, бо зв'язки з батьком, який міг би надати такий дозвіл, втрачено. Крім того, дитині також потрібен дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон України, оскільки позивач має намір оформити сину закордонний паспорт та використовувати це паспорт для виїзду дитини за кордон України.
Заочним рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 25 липня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Надано тимчасовий дозвіл на виїзд/в'їзд на територію населених пунктів України, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та які розташовані на лінії зіткнення (територія проведення Операції об'єднаних сил) в межах Донецької та Луганської областей, неповнолітньому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без дозволу (згоди) та супроводу батька ОСОБА_3 , у супроводі матері ОСОБА_1 або у супроводі баби ОСОБА_2 з моменту набрання рішенням суду законної сили до 01 вересня 2020 року включно.
Надано тимчасовий дозвіл на виїзд за кордон України, в будь-яку країну неповнолітньому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без дозволу (згоди) та супроводу батька ОСОБА_3 , у супроводі матері ОСОБА_1 або у супроводі баби ОСОБА_2 , з моменту набрання рішенням суду законної сили до 01 вересня 2020 року включно. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 в дохід держави суму судового збору в розмірі 384,20 грн.
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє ОСОБА_4 , на вказане судове рішення подали апеляційну скаргу, в якій просять його змінити в частині строку надання тимчасового дозволу на виїзд з території населених пунктів України, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження і в'їзд, та тимчасового дозволу на виїзд за кордон України, неповнолітньому ОСОБА_5 без дозволу та супроводу батька ОСОБА_3 , у супроводі матері ОСОБА_1 або у супроводі баби ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_3.
В обґрунтування своїх вимог зазначають, що суд першої інстанції неправильно розтлумачив пункт 5.1.2 Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення, відповідно до якого виїзд з неконтрольованої території громадян України, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за умови пред'явлення свідоцтва про народження дитини, будь-якого документа, визначеного статтею 5 Закону України «Про громадянство України» або статтею 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» особи (осіб), у супроводі якої (яких) громадяни України, які не досягли 16-річного віку виїжджають з неконтрольованої території, та дозволом фізичної особи. Тобто виїзд з неконтрольованої території на територію України не вимагає дотримання вимог, передбачених для таких осіб Правилами перетинання державного кордону громадянами України. Відмова у задоволенні позову та встановлення строку дії дозволу до 01.09.2020 року з підстав, зазначених судом першої інстанції, не відповідає нормам матеріального права, оскільки саме позивач, як матір дитини, має переважне право перед іншими особами на особисте виховання і на самозахист своєї дитини. Крім того, щодо вимог по отриманню дозволу на переміщення в межах території України за місцем її проживання в м. Донецьку, яка тимчасово неконтрольована владою, діючими Законами України такі обмеженні на пересування громадян України в межах території України не передбачені, а тому відсутні підстави для відмови у задоволенні позову щодо дії рішення до досягнення дитиною 16 років.
Від ОСОБА_3 відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження».
Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 3 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1 - 5 цієї частини.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно частинам 1 і 4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі, який розірвано відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу Серії НОМЕР_1 від 08.06.2010 року (а.с. 19).
Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_5 , його батьком є відповідач у справі - ОСОБА_3 (а.с. 20).
Після припинення стосунків між сторонами у справі дитина залишилися проживати разом з позивачем у справі ОСОБА_1 , яка є його матір'ю.
Як встановлено у судовому засіданні, ОСОБА_5 найближчим часом виповниться 13 років, тож через рік виникне необхідність в оформленні паспорту громадянина України. У зв'язку з тим, що позивач разом з сином проживають на території, яка є тимчасово не підконтрольною владі України, то для виїзду на контрольовану територію з метою оформлення паспорту громадянина України, а також для вирішення питань щодо дистанційної освіти, дитині необхідно отримати дозвіл на такий виїзд. Крім того, представник заявника в позові ставить питання про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон, оскільки позивач має намір оформити сину закордонний паспорт, що надасть можливість дитині виїхати за межі України до країн ближнього та дальнього зарубіжжя.
Зв'язок з батьком дитини - відповідачем у справі, повністю втрачено, тому отримати від нього дозвіл на виїзд сина позивач не має можливості.
Суд першої інстанції дійшов висновку про доцільність задоволення позовних вимог в наданні дозволу на тимчасовий виїзд/в'їзд на територію населених пунктів України, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та які розташовані на лінії зіткнення в межах Донецької та Луганської областей, неповнолітній особі - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без дозволу (згоди) та супроводу батька, у супроводі матері ОСОБА_1 або у супроводі бабусі ОСОБА_2 до 01 вересня 2020 року.
З таким висновком суду першої інстанції не можна погодитися, за таких міркувань.
За частинами 1, 3 ст. 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
Згідно із частиною 1 ст. 154 СК України батьки мають право на самозахист своєї дитини.
Частиною 3 ст. 313 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України та порядок розв'язання спорів у цій сфері визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ.
Згідно із ст. 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Зазначені правила затверджені постановою КМУ від 27.01.1995 року №57. Згідно п. п. 3, 4 даних Правил перетинання державного кордону громадянами України, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) (далі - батьки) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється, зокрема: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.
Пунктом 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» передбачено, що за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Згідно з пунктом 5.1.1 «Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей» від 14 квітня 2017 року N 222ог в'їзд на неконтрольовану територію дітей, які не досягли 16-річного віку, здійснюється з дотриманням вимог передбачених для таких осіб Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57.
Пунктом 5.1.2 вказаного Тимчасового порядку передбачено, що виїзд з неконтрольованої території громадян України які не досягли 16-річного віку, здійснюється за умови пред'явлення свідоцтва про народження дитини, будь-якого документа, визначеного статтею 5 Закону України «Про громадянство України» або статтею 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» особи (осіб), у супроводі якої (яких) громадяни України, які не досягли 16-річного віку виїжджають з неконтрольованої території, та дозволом фізичної особи. Тобто виїзд з неконтрольованої території на територію України не вимагає дотриманням вимог передбачених для таких осіб Правилами перетинання державного кордону громадянами України.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність, за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Вимоги позивачів в цій частині стосуються отримання дозволу на виїзд не за межі України, а переміщення в межах території України за місцем проживання в м. Донецьк, тобто з території, яка тимчасово не контролюється українською владою. Діючим законодавством України такі обмеження на пересування громадян України в межах території України не передбачені.
Окрім того, звертаючись до суду, ОСОБА_1 просила, зокрема, надати дозвіл неповнолітньому ОСОБА_5 на переміщення через лінію зіткнення в її супроводі або в супроводі баби ОСОБА_2 без згоди батька, з метою оформлення паспорта, вирішення питань щодо дистанційної освіти дитини.
Проте ОСОБА_2 не була зазначена позивачем (учасником справи) у позовній заяві, в ухвалах та у рішенні суду. Суд не вирішив питання про залучення її до участі у справі відповідно до норм цивільного процесуального законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (стаття 48 ЦПК України).
Відповідно до статті 50 ЦПК України позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.
Як встановлено п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Мати дитини відповідно до ч. 3 ст. 313 ЦК України та п. 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМУ від 27.01.1995 року №57, в тому числі і за наявності рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків, має можливість уповноважити будь-яку іншу особу супроводжувати дитину.
Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції стосовно надання дозволу на перетин лінії зіткнення строком до 01 вересня 2020 року та надання такого дозволу ОСОБА_2 - бабусі дитини. Тому, з метою найкращого забезпечення інтересів дитини апеляційний суд вважає за доцільне надати дозвіл неповнолітньому ОСОБА_5 на переміщення через лінію зіткнення в супроводі матері ОСОБА_1 без згоди і супроводу батька ОСОБА_3 строком до виповнення ОСОБА_5 16 років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3.
Окрім того, частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції помилково вважав за можливе надати право на виїзд за межі України неповнолітньому ОСОБА_5 без згоди батька одноразово, встановивши при цьому строк з моменту набрання рішення суду законної сили до 01 вересня 2020 року.
Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
14 липня 2016 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» (Закон № 1474-VIII), вилучивши з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.
З цього часу єдиним законом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.
Разом з тим за змістом положень статті 124 Конституції України та статті 15 ЦК України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Апеляційний суд виходить з того, що дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої особи у супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення.
Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17.
З огляду на обставини справи, рішення суду першої інстанції в частині надання на виїзд за межі України неповнолітньому ОСОБА_5 не ґрунтується на законі.
В свою чергу, доводи апеляційної скарги позивачів стосовно встановлення строку до ІНФОРМАЦІЯ_3 є необґрунтованими, адже позивачами не зазначено інформації про державу прямування, відповідний часовий проміжок перебування в цій державі та мету такої поїздки.
Зазначене є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині надання дозволу на виїзд за межі України неповнолітньому ОСОБА_5 з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до пп. б) та в) п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції;
Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З матеріалів справи встановлено, що ухвалою Дзержинського міського суду Донецької області від 06 червня 2019 року сплату судового збору відстрочено до ухвалення судового рішення у справі. При вирішені спору суд с помилково стягнув з відповідача в дохід держави судовий збір у розмірі 384,20 грн., тоді як задовольнив дві вимоги немайнового характеру.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року N 3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
На 1 січня 2019 року прожитковий мінімуму для працездатних осіб встановлений у розмірі 1 921 грн.
Ставка судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана: фізичною особою встановлена у розмірі - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 768,40 грн. ( ст. 4 ч. 2 п. 1 пп. 2 Закону України від 8 липня 2011 року N 3674-VI).
Частиною 3 статті 6 цього закону визначено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача ОСОБА_3 слід стягнути в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 768,40 грн.
З урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає відшкодуванню судовий збір, пов'язаний переглядом справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 1 152,60 грн.
У зв'язку з наведеним, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції - зміні в частині встановлення строку дії дозволу на переміщення неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , через лінію зіткнення та стягнення судового збору, а в частині позову про надання дозволу на виїзд за межі України - скасуванню.
За частиною 2 ст. 1-1 Закону України від 12.08.2014 року № 1632-VII «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції» учасники справи, остання відома адреса місця проживання (перебування) чи місцезнаходження яких знаходиться в районі проведення антитерористичної операції і які не мають офіційної електронної адреси, повідомляються про ухвалення відповідного судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному веб-порталі судової влади з посиланням на веб-адресу такого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень. З моменту розміщення такої інформації вважається, що особа отримала судове рішення.
Оскільки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зареєстровані та мешкають у м. Донецьк, про прийняття апеляційним судом постанови учасників справи слід повідомити шляхом розміщення інформації на офіційному веб-порталі судової влади з посиланням на веб-адресу судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Керуючись статтями 368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Донецький апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє ОСОБА_4 , задовольнити частково.
Заочне рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 25 липня 2019 року в частині задоволення позову про надання дозволу ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на виїзд за межі України у супроводі матері ОСОБА_1 або у супроводі баби ОСОБА_2 без згоди і супроводу батька ОСОБА_3 скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 у цій частині відмовити.
Заочне рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 25 липня 2019 року в частині встановлення строку дії дозволу на переміщення неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , через лінію зіткнення в супроводі матері ОСОБА_1 або в супроводі баби ОСОБА_2 без згоди і супроводу батька ОСОБА_3 змінити.
Надати дозвіл ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на переміщення через лінію зіткнення у супроводі матері ОСОБА_1 без згоди і супроводу батька ОСОБА_3 , строком до виповнення ОСОБА_3 16 років, тобто включно по ІНФОРМАЦІЯ_3.
Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 768,40 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 152,6 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня проголошення безпосередньо до Верховного Суду.
Судді: В.Б. Азевич
А.В. Гапонов
О.В. Халаджи