Єдиний унікальний номер 233/2987/19 Номер провадження 22-ц/804/2614/19
Єдиний унікальний номер 233/2987/19
Номер провадження 22-ц/804/2614/19
26 листопада 2019 року Донецький апеляційний суд у складі:
судді - доповідача Халаджи О. В.
суддів: Азевича В.Б., Гапонова А.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні в м. Бахмут апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 липня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі (суддя Малінов О.С.),
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі. Просила стягнути на її користь нараховану, але невиплачену заробітну плату за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 20 194,24 грн.
Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 липня 2019 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати після утримання обов'язкових податків та зборів в загальному розмірі 17877 гривень 96 копійок.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір в розмірі 768,40 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що позивач перебувала з відповідачем у трудових відносинах, при звільненні не отримала всіх належних їй виплат.
Із вказаним рішенням не погодилась представник відповідача Гарбузова Т.О. та подала апеляційну скаргу в якій зазначає, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права та неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що висновком Торгово-Промислової палати від 16.01.2018 року №126/2/21-10.2 засвідчено настання обставин непереборної сили, що унеможливило виконання АТ «Українська залізниця» обов'язків, передбачених статтями 115, 116 КЗпП України, і є підставою для звільнення від відповідальності зобов'язаної сторони. З 20.03.2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно АТ «Українська залізниця», що знаходиться в тому числі в м. Дебальцево, перебувають у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до свої виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів. Відповідач не мав об'єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов'язків та виконати свої зобов'язання за трудовим законодавством. Нарахування заробітної плати та інших виплат є неможливим, оскільки таке нарахування проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати.
Вказує, що надані позивачем довідка про заборгованість по заробітній платі не може бути належним та допустимим доказам, оскільки підписана особами які не мають трудових правовідносин з АТ «Українська залізниця».
Представник відповідача просила рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 липня 2019 року скасувати, та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі.
Від ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно п. 2 ч.1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.
Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження».
Згідно частини 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами,якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
В даній справі спір виникає із трудових відносин та ціна позову становить, 20 194,24 грн. тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму (1921*100 = 192 100). а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових правовідносинах з виробничим підрозділом «Дебальцівське пасажирське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», де з 12 липня 2016 року працювала на посаді провідного інженера з охорони праці. Наказом від 10.07.2017 року № 4811/ДН-ос звільнена у зв'язку зі скороченням штату на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, що визнається сторонами і підтверджується копією трудової книжки з відповідними записами (а.с.5-6).
При звільненні ОСОБА_1 належала до сплати заробітна плата, яка відповідно до наданої позивачем довідки складає 25 303,07 грн. за період з березня 2017 року по липень 2017 року (а.с.4).
Суду надана відповідачем довідка №467/1 ДН/ДОН від 31.05.2019 р. згідно якої ОСОБА_1 була нарахована за березень 2017 року заробітна плата у розмірі 2912,89 грн. Сума до виплати, з урахуванням утримань, визначена в розмірі 2316,28 грн.
Зазначена сума була виплачена позивачу, що підтверджено копією видаткового касового ордеру №348 від 15.08.2017 р. (а.с.40-44).
Установивши ці обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем прав працівника при звільненні, зокрема на отримання належних йому сум, а тому частково задовольнив позовні вимоги. Рішення мотивовано тим, що відповідач в порушення вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника не виплатив всі суми, що належать йому від підприємства.
Однак, суд першої інстанції дійшов такого висновку внаслідок неповно з'ясованих обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому рішення суду не може бути залишено без змін.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Частиною 3 статті 43 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною 1 статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Статтею 47 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
З довідки, яка надана позивачем для підтвердження розміру нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, вбачається, що сума нарахованої заробітної плати з березня 2017 року по липень 2017 року складає 25303,07 грн., сума до виплати - 20194,24 грн. (а.с.4).
Відповідачем до відзиву на позовну заяву до суду першої інстанції надано довідку № 467/1 ДН/ДОН від 31.05.2019 року, згідно якої дохід ОСОБА_1 за період березень-липень 2017 року складає 2912,89 грн. (нарахована заробітна плата за березень 2017 року, до виплати 2316,28 грн.) (а.с.32).
Згідно копії видаткового кассового ордера № 348 від 18.08.2017 року вбачається, що ОСОБА_1 отримала заробтіну плату за першу половину березня 2017 року у розмірі 2 316,28 грн. (а.с.33).
Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) вбачається, що в березні 2017 року відповідачем по справі позивачу ОСОБА_1 було нараховано заробітну плату в розмірі 5815 грн. 88 коп. (що, доречі, збігається із розміром нарахованої заробітної плати за цей місяць, зазначеним в довідці, яка подана позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог); з квітня по липень 2017 року нарахування відсутні (а.с.82).
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналогічні положення закріплені у частині першій статті 81 ЦПК України.
Таким чином, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Поняття доказів зазначено у частині першій статті 76 ЦПК України. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.
За змістом статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Так, за змістом частин 1, 2, 4, 6 статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Позивачкою на підтвердження своїх позовних вимог надано довідку, згідно якої сума нарахованої заробітної плати за березень - липень 2017 року складає 25303,07 грн. (сума до виплати 20194,24 грн.) (а.с.4).
Вказана довідка виконана на аркуші паперу формату А-4, містить підпис головного інженера Дмитренко Ю . О, та головного бухгалтера Трускалової О.І. проте не містить печаток та штампів підприємства, яке видало таку довідку.
Між тим, достовірність викладеної інформації в довідці викликає сумніви, оскільки в довідці зазначена наявність заборгованості за березень - липень 2017 року в сумі - 25303,07 грн. (сума до виплати - 20194,24 грн., в тому числі за березень 2017 року - 5815,88 грн. (сума до виплати 4624,69), в той час як зазначена довідка додана позивачкою до позовної заяви, з якою вона звернулася до суду 14.05.2019 року (а.с.10), а відповідно до видаткового касового ордеру №948 за березень 2017 року позивачці вже було виплачено 2316,28 грн. ще 15 серпня 2017 року (а.с.41).
Крім того, інформація щодо заборгованості по заробітній платі (згідно наданою позивачкою довідкою) спростовується даними із реєстру застрахованих осіб, наданою Бахмутсько-Лиманським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області на запит суду апеляційної інстанції, в якій зазначено, що за березень 2017 року ОСОБА_1 нарахована заробітна плата в сумі 5815,88 в квітні - 0 грн., в травні - 0 грн., в червні - 0 грн., в липні - 0 грн. (а.с.82).
Таким чином, представлені позивачкою докази були прийняті судом всупереч вимогам статті 95 ЦПК України.
Відповідно до п. 11 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платники податків, зазначені у пункті 1 ч.1 статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум, зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення).
Таким чином, надана позивачкою довідка (а.с.9) не може бути належним та допустимим доказом на підтвердження заборгованості по заробітній платі за спірний період з АТ «Українська залізниця» перед позивачкою.
Враховуючи, що відповідач виплатив позивачці заробітну плату за першу половину березня 2017 року в сумі 2316,28 грн. після утримання обов'язкових податків та зборів (без утримання обов'язкових податків та зборів сума складає 2912,89 грн.), апеляційний суд вважає, що розмір заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачкою за березень 2017 року складає 2902,99 грн. без утримання податку та інших обов'язкових платежів, виходячи з розрахунку: 5815,88-2912,89.
Інші докази того, що позивачка в спірний період виконувала свої посадові обов'язки та їй було нараховано, але не виплачено заробітну плату, у справі відсутні.
Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнення заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року підлягає зміні до 2902,99 грн. без утримання податку та інших обов'язкових платежів, частково задовольнивши заявлений позов. В іншій частині позову слід відмовити за недоведеністю вимог.
Встановивши, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права і порушив норми процесуального права, суд апеляційної інстанції змінює рішення в частині розміру задоволених позовних вимог, стягнувши з відповідача на користь позивачки заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року у сумі 2902,99 грн. без утримання податку та інших обов'язкових платежів, частково задовольнивши апеляційну скаргу відповідача, в іншій частині позовних вимог слід відмовити.
Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, то з відповідача в дохід держави належить стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 110,41 грн.
Позивачка звільнена від сплати судового збору за подачу позову на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VII.
Відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
При подачі апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у сумі 1153 грн. (а.с.55). Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, з держави на користь відповідача підлягає частковому відшкодуванню судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 987,19 грн., а з врахуванням необхідності стягнення з відповідача на користь держави судового збору в сумі 110,41 грн., відповідачеві за рахунок держави підлягає відшкодуванню різниця зазначеного судового збору у сумі 876,78 грн.
Керуючись статтями 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.
Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 липня 2019 року в частині стягнення заборгованості по заробітній платі змінити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄРДПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість із заробітної плати за березень 2017 року у сумі 2902 (дві тисячі дев'ятсот дві) гривні 99 копійок, без утримання податку та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄРДПОУ 40075815) судовий збір за подання позовної заяви у сумі 110 (сто десять) гривень 41 копійку в дохід держави.
Компенсувати Акціонерному товариству «Українська залізниця» за рахунок держави судовий збір в сумі розмірі 876 (вісімсот сімдесят шість) гривень 78 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 26 листопада 2019 року.
Судді: О.В. Халаджи
В.Б. Азевич
А.В. Гапонов