"17" березня 2010 р. м. Київ К-11609/09
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
Бутенка В.І (доповідач), Гашицького О.В., Мойсюка М.І.,
Рецебуринського Ю.Й., Сороки М.О.,
розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до Управління Пенсійного фонду України в Решетилівському районі Полтавської області про зобов'язання вчинити певні дії,
У липні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування своїх вимог вказувала, що вона відноситься до категорії «діти війни» та відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»має право на щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Посилаючись на те, що такі виплати їй не проводяться у розмірі, встановленому вказаною статтею, позивач просив зобов'язати відповідача здійснити ці нарахування за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року в сумі 2 733 гривні 30 коп.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2009 року, позов задоволено частково.
Визнано бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Решетилівському районі Полтавської області протиправною та зобов'язано відповідача здійснити ОСОБА_6 перерахунок пенсії з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та провести відповідні виплати за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Решетилівському районі Полтавської області, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач є дитиною війни в розумінні ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»і відповідно до ст. 6 цього ж Закону має право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком.
Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»призупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Статтею 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 визнані такими, що не відповідають Конституції України, зокрема, положення статті 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік»щодо зупинення дії статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Зазначене рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим, крім того, воно має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року спірні відносини регулюються відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в редакції закону, яка діяла до 01 січня 2007 року.
За таких обставин судами першої та апеляційної інстанцій зроблено правильний висновок про те, що позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача щомісячно підвищувати позивачу пенсію у вказаний період є обґрунтованими.
Також судами правильно не були взяті до уваги доводи відповідача про неврегульованість механізму реалізації положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
На час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначався лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленого для осіб, що втратили працездатність.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Колегія суддів також звертає увагу на те, що відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни»доплат до пенсії не може бути причиною невиконання покладених на управління Пенсійного фонду України зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується, на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Наведені обставини були правильно враховані судом першої інстанції, який прийняв вірне рішення про задоволення позову, з чим обґрунтовано погодився і суд апеляційної інстанції.
Доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не спростовують.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій прийняті законні і обґрунтовані рішення, а тому підстав для їх скасування чи зміни не вбачається.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 223, 224, 230 КАС України, суд, -
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Решетилівському районі Полтавської області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2009 року без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.