Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"13" листопада 2019 р.м. ХарківСправа № 922/2940/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калантай М.В.
при секретарі судового засідання Солдатовій М.Ю.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлові мережі", м.Харків
про стягнення 26 640,24грн.
за участю представників:
від позивача: Верхацький І.В., довіреність №14-193 від 17.05.19
від відповідача: Биков П.В., директор
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлові мережі" (надалі - відповідач) про стягнення 26640,24грн., з яких: 23093,96грн. пені, 1575,07грн. 3% річних та 1971,21грн. інфляційних втрат.
На підтвердження позовних вимог позивач посилається на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати отриманого природного газу за договором постачання природного газу №2274/16-ТЕ-32 від 21.12.2015.
Ухвалою від 16.09.2019 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.10.2019.
15 жовтня 2019 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти вимог позивача заперечив, посилаючись на їх необґрунтованість. При цьому, відповідач зазначив, що оплата за прийнятий газ дійсно була здійснена з порушенням встановлених у Договорі №2274/16-ТЕ-32 строків. Разом із тим, відповідач звернув увагу на те, що заборгованість була погашена до дати набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а саме до 30.11.2016. У зв'язку з цим, посилаючись на приписи частини 3 статті 7 вказаного Закону, відповідач вважає, що нараховані позивачем суми неустойки, інфляційних нарахувань, процентів річних підлягають списанню.
Суд зазначає, що відзив було подано з пропуском встановленого в ухвалі від 16.09.2019 у даній справі 15-денного строку.
Статтею 118 ГПК України визначено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, статтею 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
У відзиві відповідач заявив клопотання про поновлення строку на подачу відзиву, у якому зазначив, що станом на день розгляду справи він не отримав копію позовної заяви.
При цьому, факт неотримання копії позовної заяви відповідачем було перевірено судом та підтверджено за допомогою інтернет-сайту ПАТ "Укрпошта" за номером відправлення 0100173004375.
Розглянувши клопотання відповідача, суд виходив з наступного.
Згідно з п.3 ч.1 ст.129 Конституції України є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 5 статті 236 ГПК України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 181 ГПК України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.
Статтею 182 ГПК України передбачено, що у підготовчому засіданні суд, зокрема, з'ясовує, чи повідомили сторони про всі обставини справи, які їм відомі; з'ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Таким чином, одним з основних завдань підготовчого провадження у господарській справі є надання сторонам можливості подати всі наявні у них докази та викласти свої доводи та заперечення щодо суті спору.
Враховуючи викладене, а також з огляду на поважність повідомлених відповідачем причини пропуску строку, суд визнав за можливе поновити пропущений процесуальний строк на подання відзиву.
У зв'язку з цим, відзив відповідача з доданими документами був прийнятий судом та його долучено до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 15.10.2019 судом оголошено перерву до 30.10.2019.
25 жовтня 2019 року від відповідача надійшло доповнення до відзиву, в якому він на підтвердження своєї правової позиції додатково навів відповідну судову практику судів різних інстанцій.
У підготовчому засіданні 30.10.2019 судом постановлено ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 13.11.2019.
Представник позивача в судовому засіданні 13.11.2019 підтримав доводи, викладені в позовній заяві, просив позов задовольнити в повному обсязі. При цьому, представник позивача додатково зазначив, що відповідачем не надано доказів того, що у нього відповідно до вимог Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" є ліцензія на ведення господарської діяльності щодо виробництва теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії, крім виробництва, транспортування та постачання теплової енергії за нерегульованим тарифом.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у відзиві, просив у позові відмовити. Також, зазначив, що його діяльність у сфері теплопостачання здійснюється у повній відповідності до чинного законодавства.
У судовому засіданні 13.11.2019 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно і повно дослідивши надані до матеріалів справи докази, суд встановив наступне.
21 грудня 2015 року між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як споживачем, укладено договір №2274/16-ТЕ-32 постачання природного газу (надалі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити споживачу у 2016 році природний газ, а споживач зобов'язався прийняти та оплатити його на умовах цього договору.
Пунктом 1.2 Договору передбачено, що газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Згідно з пунктом 2.1 Договору постачальник передає споживачу з 01.10.2016 по 31.03.2016 (включно) газ обсягом до 260тис.куб.м.
Пунктом 3.4 Договору передбачено, що приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
Відповідно до пункту 5.2 Договору ціна за 1000 куб.м. газу за цим договором в період з 01 січня 2016 по 31 березня 2016 (включно) становить 2167,38грн. (з ПДВ).
За умовами пункту 6.1. Договору оплата за газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно з пунктом 12 Договору він набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01 січня 2016 року до 31 березня 2016 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Додатковою угодою №1 від 31.12.2015 сторони, зокрема, визначили, що вартість 1000куб.м. газу в період з 01 січня 2016 по 31 березня 2016 (включно) становить 2723,33грн. (з ПДВ).
Додатковою угодою №3 від 31.03.2016 сторони, у тому числі:
- доповнили пункт 2.1 Договору абзацом наступного змісту: "Постачальник передає споживачу з 01 квітня 2016 року по 30 квітня 2016 року (включно) газ обсягом до 35,0тис.куб.м.);
- визначили ціну за 1000 куб.м газу за цим договором в період з 01 квітня 2016 по 30 квітня 2016 в розмірі 2124,89грн. (з ПДВ);
- виклали статтю 12 "Строк дії договору" Договору у наступній редакції: "Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін і діє в частині реалізації газу з 01 січня 2016 року до 30 квітня 2016 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення".
Додатковою угодою №4 від 30.04.2016 сторони, у тому числі:
- додали пункт 2.1 Договору абзацом у наступній редакції: "Постачальник передає споживачу з 01 травня 2016 року по 30 вересня 2016 року (включно) газ обсягом до 71,0тис.куб.м.);
- визначили ціну за 1000 куб.м газу за цим договором в період з 01 травня 2016 по 30 вересня 2016 в розмірі 5930,40грн. (з ПДВ);
- виклали статтю 12 "Строк дії договору" Договору у наступній редакції: "Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін і діє в частині реалізації газу з 01 січня 2016 року до 30 вересня 2016 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення".
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв газ на загальну суму 828575,46грн., що підтверджується наявними у справі актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2016 на суму 322891,39грн., від 29.02.2016 на суму 202866,14грн., від 31.03.2016 на суму 183356,22грн., від 30.04.2016 на суму 27878,53грн., від 31.05.2016 на суму 18135,17грн., від 30.06.2016 на суму 57133,48грн., від 31.07.2016 на суму 16314,53грн.
Дані акти підписано уповноваженими представниками сторін і скріплено їх печатками.
Відповідач за поставлений природний газ розрахувався в повному обсязі 11.08.2016, допустивши при цьому порушення встановлених договором строків оплати, що підтверджується розрахунком позовних вимог, та не заперечується відповідачем.
Згідно з пунктом 8.2 Договору у разі невиконання Споживачем пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити Постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Додатковою угодою від 15.08.2016 пункт 8.2 Договору викладено у наступній редакції: "У разі прострочення Споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення."
З урахуванням даної норми Договору та положень статті 625 ЦК України, позивач, у зв'язку із несвоєчасним погашенням відповідачем основного боргу за Договром, здійснив нарахування останньому 23093,96грн. пені, 1575,07грн. 3% річних та 1971,21грн. інфляційних втрат та просить господарський суд Харківської області стягнути їх на свою користь.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 1 статті 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Частинами 1, 2 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
За умовами частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Матеріали справи свідчать, що відповідач 11.08.2016 повністю розрахувався за поставлений газ згідно Договору, але з порушенням узгоджених сторонами строків оплати.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Крім того, згідно частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі вищевказаних норм чинного законодавства та умов Договору, позивачем за несвоєчасне виконання договірних зобов'язань нараховано відповідачу 23093,96грн. пені, 1575,07грн. 3% річних та 1971,21грн. інфляційних втрат.
Разом із тим, позивачем не було враховано, що 30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".
Частиною третьою статті 7 цього Закону передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Отже, частина третя статті 7 Закону про врегулювання заборгованості за спожитий природний газ є нормою прямої дії, а, відтак, її застосування до споживачів не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов поряд з їх обов'язком щодо погашення заборгованості за спожитий природний газ у строк до набрання чинності 30.11.2016 цим Законом. При цьому, виконання даної норми не залежить від факту включення підприємства-споживача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, оскільки в силу частини 1 статті 58 Конституції України зазначений Закон не має зворотної дії в часі, не поширюється на правовідносини з розрахунків за поставлений природний газ, які проведено до набрання ним чинності, а визначає порядок врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, що не була погашена боржниками станом на 30.11.2016.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм частини третьої статті 7 вищезазначеного Закону викладена у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №905/1490/15, від 07.08.2018 у справі №925/1584/17, від 07.02.2018 у справі №927/1152/16, від 07.02.2018 у справі №927/1152/16, від 15.03.2018 у справі №904/10736/16, від 03.04.2018 у справі №904/11325/16, від 02.05.2018 у справі №914/102/17, від 15.05.2018 у справі №908/3126/16, від 30.05.2018 у справі №908/2055/17, від 14.01.2019 у справі №904/1615/18.
Як встановлено судом, відповідач повністю погасив основний борг за Договором - 11.08.2016, тобто до дати набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про теплопостачання":
- виробництво теплової енергії - господарська діяльність, пов'язана з перетворенням енергетичних ресурсів будь-якого походження, у тому числі альтернативних джерел енергії, на теплову енергію за допомогою технічних засобів з метою її продажу на підставі договору;
- постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;
- сфера теплопостачання - сфера діяльності з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії споживачам;
- теплогенеруюча організація - суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію;
- теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами діяльності відповідача є, у тому числі, постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря (код КВЕД 35.30).
Умовами Договору (пункт 1.2) також передбачено, що газ був придбаний відповідачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Таким чином, норма частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" поширюється на заборгованість відповідача за Договором та підлягає застосуванню судом при вирішенні даного спору.
У зв'язку з цим, на заборгованість відповідача за Договором не можуть бути нараховані неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування та проценти річних, у зв'язку з чим у задоволенні позову про їх стягнення слід відмовити в повному обсязі.
Щодо усних доводів представника позивача в судовому засіданні 13.11.2019 про ненадання відповідачем ліцензії на ведення господарської діяльності щодо виробництва теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії, крім виробництва, транспортування та постачання теплової енергії за нерегульованим тарифом, суд зазначає наступне.
Пунктом 6 частини 1 статті 182 ГПК України встановлено, що у підготовчому засіданні суд з'ясовує, чи повідомили сторони про всі обставини справи, які їм відомі.
У підготовчому засіданні 30.10.2019 представник позивача повідомив суду, що подав всі докази та пояснення щодо суті спору.
При цьому, питання щодо відсутності ліцензії у відповідача позивачем при здійсненні підготовчого провадження не порушувалося та про вказану обставину не вказувалося. У тому числі, позивач не скористався наданим йому правом та не надав відповіді на відзив.
Виходячи з приписів статті 194 ГПК України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів.
Вказаний припис процесуального законодавства направлений, зокрема, на забезпечення такого основної засади (принципу) господарського судочинства як змагальність сторін.
Суд наголошує, що відповідно до часини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У зв'язку з цим, оскільки заперечення проти наявності у відповідача ліцензії на ведення господарської діяльності щодо виробництва теплової енергії не були заявлені своєчасно у межах підготовчого провадження, що фактично позбавило можливості відповідача надати відповідні пояснення та докази, суд відхиляє даний довід позивача.
Крім того, необхідно зауважити, що сторони погодили у пункті 5.3 Договору, що реалізація газу споживачу за визначеною у п.5.2. ціною здійснюється за умови, зокрема, наявності відповідної ліцензії на виробництво теплової енергії (у випадках передбачених чинним законодавством України).
Отже, у випадку відсутності у відповідача ліцензії реалізація газу не могла здійснюватися за ціною, визначеною у п.5.2 Договору.
Між тим, в наявних у справі актах приймання-передачі природного газу зазначена саме та ціна, що була встановлена в п.5.2 Договору (у тому числі в редакції відповідних додаткових угод).
Зазначене свідчить про фактичну відсутність у сторін розбіжностей з питання наявності у відповідача відповідної ліцензії.
Також слід наголосити, що наявність чи відсутність у відповідача ліцензії не впливає на самий факт того, що придбаний відповідачем за Договором газ був використаний саме для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
До того ж, відповідно до вимог статті 20 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" за провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, без ліцензії чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування посадові особи суб'єктів господарювання несуть адміністративну відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Втім, докази притягнення посадових осіб відповідача до такої відповідальності в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, вищевказані твердження позивача фактично є припущенням не доведеним належними та допустимими доказами.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.
Керуючись статтями 129, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м.Київ, вул.Богдана Хмельницького, буд.6, код 20077720) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлові мережі" (61002, м.Харків, вул.Артема (Алчевських), буд.4, код 36818263) про стягнення 26 640,24грн. - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено "25" листопада 2019 р.
Суддя М.В. Калантай