ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.11.2019Справа № 910/11483/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство з іноземними інвестиціями «Асбіс-Україна»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технофайнд»
про стягнення 64 330,70 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство з іноземними інвестиціями "Асбіс-Україна" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технофайнд" (далі - відповідач) про стягнення 64 330,70 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки №40 від 09.02.2018 в частині оплати поставленого товару, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість в сумі 51 050,47 грн, за прострочення оплати якої позивачем нараховано 10 163,24 грн пені, 1 048,81 грн 3% річних та 2 068,18 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2019 відкрито провадження у справі №910/11483/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та строк для подання заперечень на відповідь на відзив, якщо такі будуть подані - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив на позов, якщо такий буде подано - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов.
Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.
Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 28.08.2019 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04112, м. Київ, вул. Оранжерейна, будинок 3-Е.
Станом на дату розгляду справи по суті до суду надійшло рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0103050362950 відповідно до якого ухвала Господарського суду міста Києва від 28.08.2019 була вручена відповідачу.
Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2019 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
09.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Технофайнд" як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство з іноземними інвестиціями "Асбіс-Україна" як постачальником було укладено договір №40 (договір) відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити і передати на умовах даного договору товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах і у порядку, визначених даним договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в накладних, що засвідчують передачу - приймання товару від постачальника до покупця (надалі іменовані - накладні) та є невід'ємними частинами даного договору. Поставка товару здійснюється на умовах ЕХW (Ex Works): м. Київ, вул. Газова, 30, м. Київ, вул. Патріотів, 103, відповідно до Інкотермс в редакції 2010 року, що застосовуються в даному договорі в обсязі, який є можливим для виконання резидентами України. За домовленістю сторін базис поставки може змінюватись на DDP (Delivered Duty Paid), відповідно до Інкотермс в редакції 2010 року, у разі, якщо вартість партії товару складає не менше 300 (триста) тисяч гривень. При зміні умов базису поставки ініціююча сторона зобов'язана погодити з другою стороною нові умови за 30 календарних днів до дати поставки партії товару. В разі погодження сторони визначають базис поставки та назву місця призначення поставки в процесі погодження замовлення на поставку партії товару. Право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної, яка засвідчує момент передачі товару. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання товару покупцю. Товар вважається отриманим з моменту фактичного надання товару постачальником в розпорядження покупця і підписання уповноваженими працівниками покупця видаткової накладної (п.п.1.1, 1.2, 1.3).
Ціна, асортимент та інші характеристики товарів, що постачаються, визначаються у видатковій накладній. Постачальник зобов'язується надати разом з кожною поставкою товару товаросупровідні документи та документи, що підтверджують якість товару (п.2.4 договору).
Ціна товару формується в українській національній валюті, включає ПДВ та інші витрати постачальника, пов'язані з виконанням даного договору. Погоджена сторонами ціна товару вказується в замовленні та накладних. Вартість кожної окремої партії товару може змінюватись в більшу або в меншу сторону пропорційно до зміни курсу продажу доларів СІЛА за готівкові гривні банком постачальника (АТ "ОТП Банк", каси банку, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, 43) на день оплати товару. Загальна вартість (ціна) даного договору визначається вартістю товару, поставленого протягом дії даного договору. Покупець зобов'язаний оплатити кожну партію поставленого покупцю товару (по кожній накладній) з відстроченням оплати не пізніше 07 (семи) календарних днів з моменту (дати) фактичного отримання товару. Розрахунки між сторонами здійснюються у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на відповідний банківський рахунок, вказаний у даному договорі, якщо інше не погоджено сторонами. Днем здійснення оплати вважається день, в який кошти у сумі, що підлягає сплаті, зараховуються на банківський рахунок постачальника (п.п.4.1, 4.2, 4.3, 4.4, 4.6, 4.9 договору).
Відповідно до п.5.2 договору сторони несуть повну майнову відповідальність за збитки, заподіяні внаслідок невиконання або неналежного виконання сторонами зобов'язань за даним договором. У випадку прострочення оплати товару покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі діючої подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення оплати.
Даний договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до 09.02.2019 (п.7.1 договору).
Згідно специфікації до даного договору сторони погодили асортимент та мінімальні гарантійні строки, що застосовуються виключно у випадку відсутності гарантійних талонів або технічних паспортів на товар.
На виконання умов укладеного між контрагентами договору позивачем було поставлено, а представником відповідача за довіреностями прийнято товар на загальну суму 66568,93 грн, що підтверджується видатковими накладними №35080 від 21.12.2018 на суму 14869,99 грн, №35402 від 26.12.2018 на суму 37814,99 грн, №35576 від 27.12.2018 на суму 4193,95 грн, №35589 від 27.12.2018 на суму 3810,00 грн, №95 від 03.01.2019 на суму 5880,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, в рахунок оплати товару за вказаними накладними відповідачем було сплачено 15518,46 грн, що підтверджується платіжними дорученнями відповідача №267 від 07.02.2019, №2967 від 16.04.2019, №3095 від 13.05.2019, №3118 від 15.05.2019, №3298 від 26.06.2019, №3514 від 29.07.2019 та оборотно-сальдовими відомостями з рахунку контрагента №361 за відповідні дати.
Листом за вих.№0801 від 08.01.2019 відповідач повідомив позивача про погашення існуючої заборгованості до кінця поточного місяця.
11.02.2019 позивач звернувся до відповідача з вимогою №137/04 від 07.02.2019 про оплату заборгованості
Відповідно до підписаного та скріпленого печатками контрагентів акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2019 по 13.08.2019 заборгованість відповідача склала 51050,47 грн.
Спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем обов'язку щодо оплати поставленого позивачем товару у визначений договором строк, внаслідок чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.
Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як свідчать матеріали справи, позивач свій обов'язок щодо передачі відповідачу товару, загальна вартість якого склала 66568,93 грн, виконав належним чином, однак відповідач, всупереч п.4.4 укладеного між контрагентами правочину, за поставлений позивачем товар у строки, погоджені між сторонами оплатив частково, на суму 15518,46 грн, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Технофайнд" виникла заборгованість. Строк виконання відповідачем обов'язку з оплати товару є таким, що настав. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Відтак за висновками суду, позовні вимоги про стягнення з відповідача 51050,47 грн основного боргу є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача пені на суму 10163,24 грн за загальний період прострочки з 29.12.2018 по 11.07.2019, інфляційних втрат у розмірі 2068,18 грн за загальний період прострочки з 29.12.2018 по 19.08.2019 та 3% річних на суму 1048,81 грн за загальний період прострочки з 29.12.2018 по 19.08.2019.
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання по оплаті товару, поставленого позивачем, то вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних є законними та обґрунтованими.
Здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку 3% річних, судом встановлено, що останній містить помилки, зокрема, заявником не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування 3% річних, інфляційних нарахувань та пені.
За розрахунком суду, сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 1047,49 грн.
Як вже вказувалось судом, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Тобто базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, а також постановою Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.
Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за прострочення оплати відповідачем поставленого позивачем товару, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат на суму 1701,33 грн.
Щодо вимог про стягнення з відповідача пені на суму 10163,24 грн за загальний період прострочки з 29.12.2018 по 11.07.2019, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Частиною 2 ст.551 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п.5.2 договору сторони несуть повну майнову відповідальність за збитки, заподіяні внаслідок невиконання або неналежного виконання сторонами зобов'язань за даним договором. У випадку прострочення оплати товару покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі діючої подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення оплати.
Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк свого обов'язку зі сплати за поставлений позивачем товар не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання, і він вважається таким, що прострочив, а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені.
Здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку пені, судом встановлено, що останній містить помилки, зокрема, заявником не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування пені.
За розрахунком суду, у період прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару, з урахуванням часткових оплати відповідача та вимог ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача складає 10133,21 грн.
За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство з іноземними інвестиціями "Асбіс-Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технофайнд" підлягають задоволенню частково.
Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство з іноземними інвестиціями "Асбіс-Україна" задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Технофайнд" (04112, м.Київ, вул.Оранжерейна, будинок 3-Е, ідентифікаційний код 41763672) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство з іноземними інвестиціями "Асбіс-Україна" (03061, м.Київ, вул.Газова, будинок 30, ідентифікаційний код 25274129) 51050 (п'ятдесят одна тисяча п'ятдесят) грн 47 коп., 10133 (десять тисяч сто тридцять три) грн 21 коп. пені, 1047 (одна тисяча сорок сім) грн 39 коп. 3% річних, 1701 (одна тисяча сімсот одна) грн 33 коп. інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 1853 (одна тисяча вісімсот п'ятдесят три) грн 75 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Відповідно до ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Згідно з п.п.17.5. п.17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 25.11.2019 року.
Суддя М.Є.Літвінова