Рішення від 20.11.2019 по справі 909/900/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2019 м. Івано-ФранківськСправа № 909/900/19

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовської Л.М.,

секретар судового засідання Кричовський Р. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Струмок"

до відповідача: Державного підприємства

"Ворохтянська високогірська навчально-спортивна база "Заросляк"

про: стягнення заборгованості за договором про надання послуг від 30.06.2018 в сумі 82662,91грн.,

представники сторін в судове засідання не з'явилися;

Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю "Струмок" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Державного підприємства "Ворохтянська високогірська навчально-спортивна база "Заросляк" про стягнення заборгованості за договором про надання послуг №30/06-18 від 30.06.2018 в сумі 82662,91грн., з яких: 8039,58 грн. - основний борг; 2682,24 грн. - пеня; 226,33 грн. - три відсотки річних; 1062,76 грн. - інфляційні нарахування; 70652,00 грн. - залишкова вартість неповерненої орендованої білизни).

Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

Ухвалою суду від 29.08.2019 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

17.09.2019 на адресу суду відповідач надіслав заперечення (вх. №15796/19) в якому просить суд розглядати справу з викликом сторін в судове засідання.

Згідно ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Зважаючи на подане заперечення, для з'ясування позицій сторін у справі, належної оцінки доказів наявних в матеріалах справи, а також з метою об'єктивного вирішення спору, суд задоволив вказану вимогу відповідача та ухвалив провести розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін; розгляд справи по суті призначити на 02.10.2019.

Хід розгляду справи викладено у наявних в матеріалах справи ухвалах суду та відображено в протоколах судових засідань. 02.10.2019, через канцелярію суду, надійшла відповідь на відзив (вих.№250/09-19 від 27.09.2019; вх.№ 16839/19), яка прийнята судом до розгляду.

03.10.2019, через канцелярію суду, надійшла відповідь на відзив (вих.№251/09-19 від 27.09.2019; вх.№ 16917/19), яка прийнята судом до розгляду.

28.10.2019, через канцелярію суду, від позивача надійшло клопотання (вх.№ 18754/19) про відкладення судового засідання з метою мирного врегулювання спору; судом задоволено клопотання позивача та відкладено судове засідання на 04.11.2019.

04.11.2019, через канцелярію суду, від відповідача надійшло клопотання (вих.№ 131 від 01.11.2019; вх.№ 19079/19) про відкладення судового у зв'язку із зміною керівництва; судом задоволено клопотання відповідача, розгляд справи відкладено на 20.11.2019.

20.11.2019, представники сторін в судове засідання не з'явилися; про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином ухвалою суду від 04.11.2019, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення.

У відповідності до ч.3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

При розгляді даної справи суд також керується положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 р. у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

20.11.2019 завершено розгляд справи по суті.

Позиція позивача.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про надання послуг №30/06-18 від 30.06.2018, у зв'язку з чим у ДП "Ворохтянська високогірська навчально-спортивна база "Заросляк" утворилася заборгованість за надані послуги в сумі 8039,58 грн.

З огляду на прострочку виконання грошового зобов'язання, позивачем нараховано пеню в сумі 2682,24 грн., три відсотки річних в сумі 226,33 грн. та 1062,76 грн. інфляційних нарахувань.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача, на підставі п.7.9 договору про надання послуг, 70652,00 грн. залишкової вартості неповерненої орендованої білизни.

Позиція відповідача.

Відповідач визнає, що замовником прострочено виконання договірного зобов'язання з оплати наданих послуг по пранню та прасуванню білизни. Порушення умов договору в частині оплати пояснює недостатнім фінансуванням підприємства з державного бюджету.

06.09.2019, ДП "Ворохтянська високогірська навчально-спортивна база "Заросляк" погашено всю суму основної заборгованості, що підтверджується платіжним дорученням № 152 від 06 вересня 2019 року на суму 8039,58 грн.

Щодо стягнення пені, трьох відсотків річних, інфляційних нарахувань та 70652 грн. залишкової вартості неповерненої орендованої білизни відповідач заперечує про що зазначив письмово у запереченні проти позову.

Обставини справи, дослідження доказів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши відповідно до приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України в сукупності всі докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.

30 червня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Струмок" (виконавець) та Державним підприємством "Ворохтянська високогірська навчально-спортивна база "Заросляк" (замовник) укладено договір про надання послуг №30/06-18.

Виконавець зобов'язався за завданням замовника, в обсязі та на умовах, визначених цим договором, надавати замовнику послуги по пранню та прасуванню білизни в асортименті згідно з додатком 1 до цього договору (надалі - послуги), а замовник зобов'язався оплатити ці послуги (п.1.1. договору).

Пунктом 1.2. договору сторони погодили, що послуги з прання білизни включають в себе наступне: прання білизни 1,2,3-ї категорії забруднення; прання орендованої білизни 1,2,3-ї категорії забруднення.

Виконавець-орендодавець передав в орендне користування замовнику-орендарю постільну білизну загальною вартістю 81500,00 грн.

Даний факт підтверджується, наявним в матеріалах справи, актом прийому-передачі цінностей (постільної білизни) в орендне користування від 30 червня 2018 року (а.с.17).

Фактично надані послуги оформляються актом приймання-передачі наданих послуг, що підписуються сторонами після надання послуг (п.1.3. договору).

Вартість послуг та порядок розрахунків визначені в розділі 4 договору.

Згідно п. 4.5. договору оплата послуг проводиться у національній валюті України: згідно з виставленими рахунками фактури протягом 5-ти календарних днів з дати отримання в порядку передбаченому п.6.3. цього договору, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця або шляхом готівкового розрахунку.

Пунктом 6.3. договору передбачено, що акт прийому-передачі наданих послуг має бути переданий (вручений під підпис/відправлений поштою) виконавцем замовнику не пізніше 5 числа місяця, що слідує за розрахунковим.

Пунктом 5.2. договору сторони погодили, що термін дії договору до 31 грудня 2018 року, а в частині розрахунків до повного виконання його сторонами.

Відповідальність сторін визначена в розділі 7 договору.

Згідно з пунктом 7.7. договору за порушення грошових зобов'язань за цим договором винна сторона сплачує на користь іншої сторони пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період допущення порушення, ід суми невиконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочки виконання. Пеня стягується за весь час існування прострочення зобов'язання.

Пунктом 7.9. договору встановлено, що у випадку припинення дії цього Договору чи/або дострокового розірвання договору про надання послуг, замовник зобов'язаний сплатити виконавцю залишкову вартість орендованої білизни, яка розраховується за формулою:

Р = V- (О x W),

Р - залишкова вартість орендованої білизни, грн.

V - початкова вартість орендованої білизни, грн.

О - розмір оренди, грн./кг (0,9 грн./кг)

W - сумарна вага наданих послуг орендованої білизни, яка визначається як сума ваг, вказаних в актах виконаних робі протягом періоду обслуговування, кг.

Договір про надання послуг №30/06-18 від 30.06.2018 укладено у письмовій формі, підписано сторонами, підписи засвідчено печатками юридичних осіб, що відповідає приписам статей 207, 208 ЦК України; погоджено всі умови договору та досягнуто згоди щодо виконання умов останнього, отже дотримання положень такого Договору є обов'язковим.

Впродовж дії договору виконавець належним чином виконував свої договірні зобов'язання.

Замовник, всупереч умов укладеного договору, станом на час подання позову, не оплатив позивачу надані послуги з прання білизни в розмірі 8039, 58 грн., а саме:

згідно акту № СТ-105195 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 21.08.2018 в сумі 3599,58 грн. (а.с.23);

згідно акту № СТ-105216 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 17.09.2018 в сумі 4440,00 грн. (а.с.25).

Даний факт підтверджується наявним в матеріалах справи актом звірки взаєморозрахунків (а.с. 32). З метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача направлено претензії про добровільну сплату заборгованості в сумі 8039,58 грн. на протязі 5-ти календарних днів з дня отримання претензії та повернення в цей же час орендованої білизни; докази направлення претензій відповідачу наявні в матеріалах справи (а.с. 37, 39). Проте, вимоги претензій залишені без задоволення в зв'язку з чим позивач звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області за захистом свого порушеного майнового права.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення, висновки суду.

Внаслідок укладення договору про надання послуг №30/06-18 від 30.06.2018 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки. Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України). Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно приписів ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання. У відповідності до ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.5. договору сторони погодили, що оплата послуг проводиться у національній валюті України: згідно з виставленими рахунками фактури протягом 5-ти календарних днів з дати отримання в порядку передбаченому п.6.3. цього договору, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця або шляхом готівкового розрахунку.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що граничний строк з оплати послуг згідно акту № СТ-105195 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 21.08.2018 в сумі 3599,58 грн. - 27.08.2018 (26.08.18 - неділя); згідно акту № СТ-105216 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 17.09.2018 в сумі 4440,00 грн. - 24.09.2018 (22.09.2018 та 23.09.2018 - вихідні дні).

Однак станом на дату звернення позивача з позовом до Господарського суду Івано-Франківської області, порушуючи умови договору, замовником не було оплачено надання послуг за вищевказаними актами. Під час розгляду справи відповідачем оплачено основну заборгованості, що підтверджується платіжним дорученням № 152 від 06 вересня 2019 року (а.с.44), тобто суму основного боргу за договором про надання послуг №30/06-18 від 30.06.2018 року оплачено відповідачем вже після звернення позивача з позовом до суду. Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі. За таких обставин, враховуючи сплату відповідачем грошових коштів в розмірі 8039,58 грн. після звернення позивача до суду з вказаним позовом, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі №909/900/19 в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 8039,58 грн. у зв'язку з відсутністю предмету спору між сторонами.

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь пеню в сумі 2682,24 грн., три відсотки річних в сумі 226,33 грн., інфляційні нарахування в сумі 1062,76 грн. та 70652,00 грн. залишкової вартості неповерненої орендованої білизни.

Щодо заявлених до стягнення трьох відсотків річних та інфляційних витрат суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Прострочення виконання грошового зобов'язання підтверджується матеріалами справи та визнається відповідачем, отже вимога позивача є правомірною, але, перевіривши наявний в матеріалах справи розрахунок позивача, суд встановив, що останнім невірно визначений період нарахування трьох відсотків річних.

По акту № СТ-105195 від 21.08.2018 позивач датою початку нарахування визначив - 27.08.2018, проте 27.08.2018 є граничним строком оплати товару, оскільки останній день строку виконання зобов'язання припадав на 26.08.2018 (неділя). При здійсненні перерахунку трьох відсотків річних за актом № СТ-105195 від 21.08.2018, судом враховано, що першим днем прострочки є 28.08.2018.

За розрахунком суду належна до стягнення з відповідача сума трьох відсотків річних становить 105,62 грн. - період прострочення з 28.08.2018 по 19.08.2019 (кількість днів прострочення 357, сума боргу 3599,58).

При здійсненні перерахунку трьох відсотків річних за актом № СТ-105216 від 17.09.2018, судом враховано, що першим днем прострочки є 25.09.2018, оскільки 24.09.2018 є граничним строком оплати товару (22.09.2018 - субота, 23.09.2018 - неділя).

За розрахунком суду трьох відсотків за період прострочення з 25.09.2018 по 19.08.2019 (кількість днів прострочення 329, сума боргу 4440,00) належна до стягнення з відповідача сума становить 120,06 грн.

Згідно з вірним розрахунком проведеним судом, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача три відсотки річних в сумі 225,68 грн., що на 0,65 грн. менше ніж заявлено позивачем, отже, в частині стягнення трьох відсотків річних в сумі 65 коп. слід відмовити.

Щодо заявлених позивачем позовних вимог про стягнення інфляційних нарахувань суд зазначає наступне. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Тобто базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць. Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці. Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за прострочення оплати відповідачем послуг згідно акту № СТ-105195 від 21.08.2018, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат на суму 340,39 грн. за період вересень 2018 року по липень 2019 року.

При здійсненні розрахунку інфляційних втрат за прострочення оплати відповідачем послуг згідно акту № СТ-105216 від 17.09.2018, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат на суму 329,25 грн. за період з жовтня 2018 року по липень 2019 року. Згідно з вірним розрахунком з відповідача підлягають стягненню на користь позивача інфляційні нарахування в сумі 669,64 грн., отже, в частині стягнення інфляційних нарахувань в сумі 393,12 грн. слід відмовити.

Крім того, Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь пеню у розмірі 2682,24 грн.

За актом № СТ-105195 від 21.08.2018 позивачем нараховано 1255,11 грн. за період з 27.08.2018 по 19.08.2019.

За актом № СТ-105216 від 17.09.2018 позивачем нараховано 1427,13 грн. за період з 24.09.2018 по 19.08.2019.

Згідно з приписами статей 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.7. договору сторони погодили, що за порушення грошових зобов'язань за цим договором винна сторона сплачує на користь іншої сторони пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період допущення порушення, від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочки виконання. Пеня стягується за весь час існування прострочення зобов'язання. Розмір пені, передбачений статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Щодо визначення позивачем першого дня прострочки виконання грошового зобов'язання суд зазначав вище.

При здійсненні перерахунку пені за актом № СТ-105195 від 21.08.2018 за період прострочення з 28.08.2018 по 28.02.2019 (кількість днів прострочення 185 (шість місяців), сума боргу 3599,58 грн.) становить 655,81 грн.

При здійсненні перерахунку пені за актом № СТ-105216 від 17.09.2018 за період прострочення з 25.09.2018 по 25.03.2019 (кількість днів прострочення 182 (шість місяців), сума боргу 4440,00 грн.) становить 797,01 грн.

Згідно з вірним розрахунком проведеним судом з відповідача підлягає стягненню на користь позивача пеня в загальній сумі 1452,82 грн., що на 1229,42 грн. менше ніж заявлено позивачем, отже, в частині стягнення пені в сумі 1229,42 грн. слід відмовити.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 70652 грн. залишкової вартості неповерненої орендованої білизни.

Пунктом 7.9. договору встановлено, що у випадку припинення дії цього Договору чи/або дострокового розірвання договору про надання послуг, замовник зобов'язаний сплатити виконавцю залишкову вартість орендованої білизни, яка розраховується за формулою:

Р = V- (О x W),

Р - залишкова вартість орендованої білизни, грн.

V - початкова вартість орендованої білизни, грн.

О - розмір оренди, грн./кг (0,9 грн./кг)

W - сумарна вага наданих послуг орендованої білизни, яка визначається як сума ваг, вказаних в актах виконаних робі протягом періоду обслуговування, кг.

У відповідності до ч.1 ст. 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 5.2. договору сторони погодили, що термін дії договору до 31 грудня 2018 року, а в частині розрахунків до повного виконання його сторонами.

В матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем орендованої білизни. Згідно наявних в матеріалах справи документальних доказів, розрахунок залишкої вартості неповерненої орендованої білизни позивачем здійснено вірно, отже позов в цій частині підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених Господарським процесуальним кодексом.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст.86 ГПК України).

За наведених обставин та правових норм, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову.

Судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За поданий позов позивач сплатив судовий збір у розмірі 1921 грн.

Відповідачем відшкодовано позивачу судові витрати в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 160 від 10 вересня 2019 року (а.с. 45).

Керуючись статтями 74-80, п.2 ч.1 ст. 231, 232, 236, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Струмок" до Державного підприємства "Ворохтянська високогірська навчально-спортивна база "Заросляк" про стягнення заборгованості за договором про надання послуг від 30.06.2018 в сумі 82662,91 грн., з яких: 8039,58 грн. - основний борг; 2682,24 грн. - пеня; 226,33 грн. - три відсотки річних; 1062,76 грн. - інфляційні нарахування; 70652,00 грн. - залишкова вартість неповерненої орендованої білизни - задоволити частково.

Провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості в сумі 8039,58 (вісім тисяч тридцять дев'ять гривень п'ятдесят вісім копійок) - закрити.

Стягнути з Державного підприємства "Ворохтянська високогірська навчально-спортивна база "Заросляк", вул. Говерлянська, буд.31, смт. Ворохта, м. Яремче,78595 (ідентифікаційний код 20549521) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Струмок", вул. Княгині Ольги, буд.3, м. Надвірна, Івано-Франківська область,78405 (ідентифікаційний код 22172121) - пеню в сумі 1452,82 (одна тисяча чотириста п'ятдесят дві гривні вісімдесят дві копійки), три відсотки річних в сумі 225,68 (двісті двадцять п'ять гривень шістдесят вісім копійок), інфляційні нарахування в сумі 669,64 (шістсот шістдесят дев'ять гривень шістдесят чотири копійки) та 70652 (сімдесят тисяч шістсот п'ятдесят дві гривні) залишкової вартості неповерненої орендованої білизни.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В частині позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Струмок" до Державного підприємства "Ворохтянська високогірська навчально-спортивна база "Заросляк" про стягнення пені в сумі 1229,42 (одна тисяча двісті двадцять дев'ять гривень сорок дві копійки), трьох відсотків річних в сумі 0,65 (шістдесят п'ять копійок) та 393,12 (триста дев'яносто три гривні дванадцять копійок) інфляційних нарахувань - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повне рішення складено 25.11.2019.

Суддя Л.М. Неверовська

Попередній документ
85870380
Наступний документ
85870382
Інформація про рішення:
№ рішення: 85870381
№ справи: 909/900/19
Дата рішення: 20.11.2019
Дата публікації: 27.11.2019
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Господарське
Суд: Господарський суд Івано-Франківської області
Категорія справи: Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; надання послуг