номер провадження справи 5/78/19
13.11.2019 Справа № 908/951/19
м.Запоріжжя Запорізької області
Колегія суддів господарського суду Запорізької області у складі:
Головуючий суддя Проскуряков К.В.,
Судді Азізбекян Т.А.
Зінченко Н.Г.
секретар судового засідання Соколов А.А.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (03150, м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 28Д; код ЄДРПОУ 36789421)
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплектелектромонтаж" (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 3, код ЄДРПОУ 31348184)
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
про звернення стягнення на заставне майно
у розмірі 3 522 670,89 грн.
За участю представників сторін:
Від позивача: Коломоєць В.В., довіреність № б/н від 02.04.2019, адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ЗП 001534 від 05.01.2018);
Від відповідача: Панченко С.М., довіреність № /ордер на надання правової допомоги серія ЗП №56548 від 17.07.2019, адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №305 від 20.04.2000;
Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: не з'явився ;
В провадженні Господарського суду Запорізької області на розгляді колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя Проскуряков К.В., судді: Азізбекян Т.А., Зінченко Н.Г. перебуває справа №908/951/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплектелектромонтаж" за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 про звернення стягнення на заставне майно у розмірі 3 522 670,89 грн.
Ухвалою суду від 22.05.2019 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №908/951/19 в порядку загального позовного провадження, присвоєно справі номер провадження - 5/78/19, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , підготовче засідання призначено на 19.06.2019. Ухвалою суду від 19.06.2019 №908/951/19 розгляд справи відкладено на 17.07.2019. Ухвалою від 17.07.2019 призначено колегіальний розгляд справи №908/951/19. Згідно з розпорядженням керівника апарату Господарського суду Запорізької області від 18.07.2019р. та протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів, ухвалою від 18.07.2019 колегією суддів у складі: головуючий суддя Проскуряков К.В., судді: Азізбекян Т.А., Зінченко Н.Г прийнято справу №908/951/19 до свого провадження, розгляд справи розпочато спочатку та призначено підготовче засідання на 31.07.2019. Ухвалою від 31.07.2019 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів до 16.10.2019, розгляд справи у підготовчому провадженні відкладено на 23.09.2019.
23.09.2019 до суду від ТОВ "Комплектелектромонтаж" надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 23.09.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.10.2019.
15.10.2019 від позивача до суду надійшли письмові заперечення на позовну заяву згідно з якими позивач просить суд позов задовольнити.
У судових засіданнях 15.10.2019 та 11.11.2019 оголошувались перерви.
Також, 21.10.2019 та 11.11.2019 від позивача надійшли письмові заяви про долучення до матеріалів справи інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна - предмету іпотеки, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та додаткових договорів № 1, 2, 3, 4, 5 та 6 до договору іпотеки № PM-SME200/065/2007.
12.11.2019 на електронну адресу суду без електронного цифрового підпису та 13.11.2019 безпосередньо у судове засідання від Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" надійшли заперечення (додаткові) на відзив відповідача на позовну заяву, відповідно до яких позивач просить суд позов задовольнити.
У судовому засіданні 13.11.2019 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 13.11.2019 здійснювалось із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу за допомогою ПАК "Акорд".
У судовому засіданні 13.11.2019 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позовні заяві, зокрема пояснивши, що 29.03.2007 між ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступником якого є АТ «ОТП Банк») та ОСОБА_1 укладений Кредитний договір СМ-SME200/065/2007, за умовами якого Банк здійснив видачу кредитних коштів відповідачу-1 в сумі 200 000,00 доларів США. Призначення кредиту - на споживчі цілі. 17.07.2007, 28.09.2007, 13.11.2007, 28.07.2011, 30.01.2012 та 27.04.2012 були укладені додаткові договори, якими вносились зміни та доповнення до кредитного договору. У додатковому договорі № 5 від 30.01.2012 встановлено, що остаточною датою повернення кредиту є 28.03.2019. 29.03.2007 між Банком та ТОВ "Комплектелектромонтаж" (Іпотекодавець) укладений договір Іпотеки № PM-SME200/065/2007, за умовами якого Іпотекодавець в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором СМ-SME200/065/2007 від 29.03.2007 передав в іпотеку нерухоме майно згідно доданого переліку. 26.11.2010 між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк» укладено договір відступлення право вимоги № б/н, яким Банк передав та відпустив ТОВ «ОИП Факторинг Україна» сукупність прав належних Банку за договорам забезпечення, в тому числі і за договором іпотеки № PM-SME200/065/2007. 11.01.2018 Хортицьким районним судом м. Запоріжжя розглянуто цивільну справу № 337/807/17 за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ТОВ "Комплектелектромонтаж", ТОВ «Запорізький завод Електрозахист» про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вказаним рішенням позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 3 522 670,89 грн. Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 11.09.2018 вказане рішення суду залишено без змін. Станом на 13.11.2019 рішення суду про стягнення вказаної заборгованості не виконано. Враховуючи вимоги ст. 7 Закону України «Про іпотеку» та п. 6.1. Договору іпотеки, позивач просить суд позов задовольнити та звернути стягнення на предмет іпотеки - нерухомого майна згідно переліку, що належить ТОВ "Комплектелектромонтаж" на праві приватної власності в рахунок погашення загальної заборгованості перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за кредитним договором СМ-SME200/065/2007 від 29.03.2007 в розмірі 3 522 670,89 грн. та встановити спосіб реалізації предмета іпотеки - нерухомого майна згідно переліку, що належить ТОВ "Комплектелектромонтаж" на праві приватної власності шляхом продажу на електронних торгах за узгодженою в договорі іпотеки вартістю - 4 233 5569,03 грн.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, відповідно до якого зазначено, що рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя віл 11.01.2018 по справі № 337/807/17 зустрічна позовна заява ТОВ "Комплектелектромонтаж" задоволена у повному обсязі, визнано поруки укладені між ЗАТ «ОТП Банк» та ТОВ "Комплектелектромонтаж" за договором поруки № SR-SME200/065/2007/1 від 29.03.2007, між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 за договором поруки № SR-SME200/065/2007/2 від 29.03.2007, між ЗАТ «ОТП Банк» та ТОВ «Запорізький завод електрозахист» за договором поруки № SR-SME200/065/2007/3 від 13.11.2007 такими, що припинені. Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11.01.2018 по справі № 337/807/17 є чинним та факти, встановлені в ньому, зокрема припинення договору поруки № SME200/065/2007/1 від 29.03.2007 не потребують доведенню. Враховуючи викладене, відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце призначеного судового засідання був повідомлений належним чином шляхом направлення на його адресу відповідної ухвали суду. Клопотань про розгляд справи за його відсутності або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило. Документи запропоновані ухвалою суду не надіслав.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки (п. 2).
Отже, враховуючи, ОСОБА_1 належним чином повідомлений про дату, час та місце призначених судових засідань, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за наявними в матеріалах справи документами.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи у судовому засіданні, заслухавши представників сторін, колегія суддів
29.03.2007 між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - банк) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено Кредитний договір № СМ-SМЕ200/065/2007 (далі - кредитний договір), відповідно до Частини № 1 якого банк здійснив видачу кредитних коштів в сумі 200 000,00 доларів США. Розмір траншів, кількість траншів - в сумі не менше 10 % від суми кредиту та у будь-якому разі не менше 5 000 EUR чи еквівалент іншої валюти, готівкою або шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника. Призначення кредиту - на споживчі цілі. Річна база нарахування процентів - 360 днів у році. Дата остаточного повернення кредиту 28.03.2014.
Для розрахунку процентів за користування кредитом встановлено плаваючу процентну ставку. Фіксований відсоток + FIDR. Фіксований відсоток - 5 % річних. Є незмінним на весь строк дії кредитного договору. FIDR - процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. з метою застосування FIDR при виконанні умов цього договору, ставка FIDR буде визначатись самостійно банком, інформація щодо якої розміщується в приміщенні банку на інформативних стендах.
Повернення кредиту та сплати процентів відбувається шляхом сплати позичальником платежів, що зменшуються. Детальний порядок повернення кредиту та сплати процентів визначений в Частині № 2 цього договору.
Відповідно до п. 3.1. Частини № 2 кредитного договору сторони прийшли до згоди, що в якості забезпечення всіх своїх зобов'язань за цим договором позичальник керуючись положеннями чинного законодавства України, в т.ч., але не виключно, положеннями ст. 5 Закону України «Про іпотеку» цим передає чи зобов'язується забезпечити передачу майновим поручителем в іпотеку банку предмет іпотеки, який є власністю позичальника чи майнового поручителя відповідно до правовстановлюючих документів та забезпечити чинність договору іпотеки протягом всього строку дії цього договору.
Також 29.03.2007 між ЗАТ «ОТП Банк» (далі - Іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Комплектелектромонтаж» (далі - Іпотекодавець) укладено договір іпотеки № РМ- SМЕ200/065/2007, відповідно до якого: договір - цей договір іпотеки зі всіма змінами, додатками до нього. Кредитний договір - кредитний договір № СМ- SМЕ200/065/2007 від 29.03.2007 зі всіма змінами та доповненнями до нього. Боржник - громадянин - ОСОБА_1 . Боргові зобов'язання - всі зобов'язання боржника перед іпотекодержателем по сплаті останньому будь-яких сум, що виникають згідно з положеннями кредитного договору.
Предмет іпотеки:
1. Будівля контори літ. А-2, загальною площею 411,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
2. Будівля галантерейного цеху літ. В-2, загальною площею 506,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
3. Будівля складу сировини літ. Д, загальною площею 326,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
4. Будівля картонного цеху літ. Е, загальною площею 468,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
5. Будівля складу сировини літ. З, загальною площею 236,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
6. Будівля цеху № 2 (РПУ) літ. К-2, загальною площею 965,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
7. Будівля гаражу та ОГМ літ. М-2, загальною площею 566,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
8. Будівля столярки МФЦ літ. Р, загальною площею 672,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
9. Приміщення І будівлі магазину літ. С, загальною площею 104,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
10. Будівля прохідної літ. С1, загальною площею 4,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
11. Будівля прохідної літ. У, загальною площею 12,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
12. Будівля складу сировини літ. И, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
13. Будівля гаражу та ОГМ літ. О, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
14. Трансформаторна підстанція літ. Х, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
Відповідно до п.п. 2.1.1., 2.2. статті 2 договору іпотеки повернення кредиту: боржник зобов'язаний повністю повернути іпотекодержателю суму отриманого кредиту не пізніше 28.03.2014 відповідно до умов встановлених п.п. 1.5-1.6. кредитного договору чи в інший строк встановлений в кредитному договорі. Сума кредиту може скласти 200 000,00 доларів США. Розмір боргових зобов'язань. Не обмежуючи викладеного в пункті 6.1. цього договору, сторони погоджуються, що розмір боргових зобов'язань становить 200 000,00 доларів США. Зазначений розмір боргових зобов'язань може збільшуватися на суму невиконаних платіжних зобов'язань боржника. Іпотекою забезпечені боргові зобов'язання в разі зміни їх суми, відповідно до п. 2.1. цього договору.
Відповідно до п. 6.1. статті 6 договору іпотеки за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель може задовольнити такі вимоги (фактичні вимоги): всі боргові зобов'язання не сплачені боржником, і вимоги стосовно повного відшкодування всіх збитків, завданих порушенням боржником чи іпотекодавцем його зобов'язань за цим договором, а також всіх фактичних витрат, понесених іпотекодержателем у зв'язку із реалізацією його прав за цим договором.
26.11.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - покупець) та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - продавець) укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до п.п. 3.1., 3.3., 3.4. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець продає (уступає) покупцю права на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори (перелік яких міститься у додатку № 1 до цього договору), а покупець приймає такий кредитний портфель та зобов'язується сплатити на користь продавця винагороду.
Покупець набуває усі права вимоги за кредитними договорами, що є дійсними на дату набрання чинності, включаючи, але не обмежуючись правами вимоги до боржників щодо сплати суми основного боргу; правами вимоги до боржників щодо сплати процентів, нарахованих на суму основного боргу, а також правами вимоги до боржників щодо сплати штрафних санкцій.
Продавець зобов'язаний передати права за окремими договорами застави та/або договорами іпотеки, укладеними між продавцем та боржниками для забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами. Передача таких договорів має бути оформлена відповідним договором про передачу прав на заставлене майно. Згідно з умовами цього договору та відповідно до умов договору комісії, продавець звертає стягнення на заставлене майно та зобов'язується перерахувати покупцю всі кошти, отримані від реалізації заставного майна, а також будь-які інші платежі та кошти, отримані від боржників/поручителів за кредитними договорами, договорами поруки, як це передбачено договором комісії.
Згідно з додатком 1 до цього договору під № 505 є посилання і на вказаний вище кредитний договір, укладений з ОСОБА_1 , та договір іпотеки з ТОВ "Комлпектелектромонтаж" від 29.03.2007р.
Також, 26.11.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - фактор) та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - клієнт) укладено договір про відступлення права вимоги (далі - договір відступлення), відповідно до якого у зв'язку з укладанням договору купівлі-продажу кредитного портфелю № б/н від 26.11.2010 між фактором та клієнтом, за яким клієнт передав фактору права вимоги за кредитними договорами, перелік яких міститься в додатку № 1 до даного договору, укладеними між клієнтом та позичальниками клієнта, перелік яких міститься в додатку № 1 до цього договору, що забезпечений іпотекою/заставою за договорами іпотеки/Договорами застави, перелік яких міститься в додатку № 1 до даного договору, укладеними між клієнтом та боржниками/третіми особами сторони домовились про наступне:
Клієнт передає та відступає фактору сукупність прав, належних клієнту за договорами забезпечення, включаючи, але не обмежуючись, правом звертати стягнення на заставлене майно (пп.. 1.1.1.).
За цим договором до фактора переходять всі права клієнта як сторони, що іменується іпотекодержатель/заставодержатель у зобов'язаннях, які виникли на підставі договорів забезпечення в обсязі та на умовах, що існують на момент набрання чинності цим договором (п. 1.2.).
Клієнт протягом 5 банківських днів з моменту набуття чинності цим договором зобов'язується передати за актом фактору оригінали договорів забезпечення разом з усіма змінами, доповненнями, а також інші документи, які засвідчують права, що передаються, дійсність переданої фактору вимоги (прав іпотеки/застави), які є в наявності у клієнта та інформацію, яка є важливою для здійснення цих прав (п. 2.1.).
Клієнт протягом 5 календарних днів з моменту набуття чинності цим договором зобов'язується надіслати боржнику/іпотекодавцю/заставодавцю повідомлення про відступлення права вимоги за договорами забезпечення на користь фактора. Повідомлення повинно бути направлено на адресу боржника/іпотекодавця/заставодавця, зазначену в договорах забезпечення, рекомендованим листом з описом вкладення.
Відповідно до додатку № 1 до цього договору (№ 326) до позивача перейшло право вимоги за договором іпотеки № РМ- SМЕ200/065/2007 від 29.03.2007, укладеним між ЗАТ «ОТП Банк» (далі - Іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Комплектелектромонтаж» (далі - Іпотекодавець).
11.01.2018 Хортицьким районним судом м. Запоріжжя розглянуто цивільну справу № 337/807/17 за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ТОВ "Комплектелектромонтаж", ТОВ «Запорізький завод Електрозахист» про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вказаним рішенням позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 3 522 670,89 грн. Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 11.09.2018 вказане рішення суду залишено без змін.
Як вбачається з вказаного рішення Хортицьким районним судом м. Запоріжжя встановлено наступне: «26.11.2010 між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг України» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю № б/н, до якого увійшли кредитний договір поруки, які були укладені між банком та відповідачами. Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором, складеним позивачем станом на 05.12.2016, у відповідача, ОСОБА_1 відсутня заборгованість по відсоткам.
Позивач, «ОТП Факторинг Україна» обґрунтовує своє право вимоги посиланням на договір купівлі-продажу кредитного портфелю № б/н від 26.11.2010.
Суд констатує, що оригінал вказаного договору (з додатками) не було надано суду для огляду (…).
Також суд, аналізуючи вказаний договір купівлі-продажу кредитного портфелю № б/н від 26.11.2010 констатує, що позивачу було передано право вимоги за договорами поруки: №SR-SME200/065/2007; № SR-SME200/065/2007/2; № SR-SME200/065/2007/3 але не за додатковими угодами до вказаних договорів поруки.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № СМ-SME200/065/2007 від 29.03.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Комплектелектромонтаж» був укладений Договір поруки № SR-SME200/065/2007/1 від 29.03.2007 року.
Відповідно умов п. 1.1. вказаного договору поруки Позивач поручається перед ЗАТ «ОТП Банк» за виконання ОСОБА_1 за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов'язань перед кредитором за кредитним договором, в повному обсязі таких зобов'язань.
17 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» була укладена Додаткова угода № 1 до кредитного договору № СМ-SME200/065/2007 від 29.03.2007 року, відповідно до якої сторони збільшили розмір кредиту до 300000, 00 (триста тисяч доларів США) та збільшили відсоткову ставку на 2 %, у випадку порушення ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором.
13 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» була укладена Додаткова угода № 3 до кредитного договору № СМ-SME200/065/2007 від 29.03.2007 року, відповідно до якої сторони збільшили розмір кредиту до 350 000, 00 (триста п'ятдесят тисяч доларів США).
28 липня 2011 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» була укладена Додаткова угода № 4 до кредитного договору № СМ-SME200/065/2007 від 29.03.2007 року, відповідно до якої сторони збільшили відсоткову ставку до 11, 5 % річних.
30 січня 2012 року між третьою особою, ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» була укладена Додаткова угода № 5 до кредитного договору № СМ-SME200/065/2007 від 29.03.2007 року, відповідно до якої сторони змінили дату остаточного повернення кредиту 28 березня 2019 року та збільшили відсоткову ставку на 4 %, у випадку порушення ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором.
Вказаним рішенням позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 3 522 670,89 грн. , проте було відмовлено у стягненні з ТОВ «Комплектелектромонтаж» заборгованості за кредитним договором №CM-SME200/065/2007 від 29.03.2007 у зв'язку з тим, що позивачу було передано право вимоги за договорами поруки: №SR-SME200/065/2007; № SR-SME200/065/2007/2; № SR-SME200/065/2007/3 але не за додатковими угодами до вказаних договорів поруки. Крім того, судом у цій справі зустрічну позовну заяву ТОВ «Комплектелектромонтаж» задоволено у повному обсязі, визнано поруку укладену між ЗАТ «ОТП Банк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Комплектелектромонтаж» за договором поруки № SR-SME200/065/2007/1 від 29.03.2007 року такою, що припинена. Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 11.09.2018 вказане рішення суду залишено без змін.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Позивач стверджує, що вказане рішення суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 не виконано, а тому , враховуючи вимоги ст. 7 Закону України «Про іпотеку» та п. 6.1. Договору іпотеки, позивач просить суд звернути стягнення на предмет іпотеки - нерухомого майна згідно переліку, що належить ТОВ "Комплектелектромонтаж" на праві приватної власності в рахунок погашення загальної заборгованості перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за кредитним договором СМ-SME200/065/2007 від 29.03.2007 в розмірі 3 522 670,89 грн. та встановити спосіб реалізації предмета іпотеки - нерухомого майна згідно переліку, що належить ТОВ "Комплектелектромонтаж" на праві приватної власності шляхом продажу на електронних торгах за узгодженою в договорі іпотеки вартістю - 4 233 5569,03 грн.
Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи № 908/951/19, відзив на позовну заяву та додаткові письмові пояснення, заслухавши представників сторін, колегія суддів при прийнятті рішення враховує наступне.
Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ч.1, ч.2 ст. 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов'язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб'єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з'ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.
Мета судового дослідження полягає у з'ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов'язків (відповідальності) осіб, які є суб'єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.
Традиційно правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (Заява N 16404/03) від 19 лютого 2009 року 921, зазначається, що хоча стаття 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії", від 12 липня 1988 року, серія A, N 140, с. 29, пп. 45 - 46, та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії", від 9 червня 1998 року, Reports 1998-IV, с. 1462, п. 34).
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується учасниками справи, що 29.03.2007 між ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступником якого є АТ «ОТП Банк») та ОСОБА_1 укладений Кредитний договір СМ-SME200/065/2007, за умовами якого Банк здійснив видачу кредитних коштів відповідачу-1 в сумі 200 000,00 доларів США. Призначення кредиту - на споживчі цілі. В подальшому, 17.07.2007, 28.09.2007, 13.11.2007, 28.07.2011, 30.01.2012 та 27.04.2012 були укладені додаткові договори, якими вносились зміни та доповнення до кредитного договору. У додатковому договорі № 5 від 30.01.2012, за твердженнями позивача, встановлено, що остаточною датою повернення кредиту є 28.03.2019р.
Крім цього, 29.03.2007 між Банком та ТОВ "Комплектелектромонтаж" (Іпотекодавець) укладений договір Іпотеки № PM-SME200/065/2007, за умовами якого Іпотекодавець в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором СМ-SME200/065/2007 від 29.03.2007 передав в іпотеку нерухоме майно згідно доданого переліку.
26.11.2010 між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк» укладено договір відступлення права вимоги, яким Банк передав та відступив ТОВ «ОТП Факторинг Україна» сукупність прав належних Банку за договорам забезпечення, в тому числі і за договором іпотеки № PM-SME200/065/2007. Таким чином, до ТОВ "ОТП Факторинг Україна" перейшли всі права ПАТ "ОТП Банк" щодо права вимоги до Боржника за вищевказаним кредитним договором та договором іпотеки.
Цивільним кодексом України визначено наступне:
Стаття 512. Підстави заміни кредитора у зобов'язанні
1. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
2. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
3. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Стаття 513. Форма правочину щодо заміни кредитора у зобов'язанні
1. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
2. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 514. Обсяг прав, що переходять до нового кредитора у зобов'язанні
1. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 1077. Поняття договору факторингу
1. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
2. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Стаття 1078. Предмет договору факторингу
1. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Стаття 1079. Сторони у договорі факторингу
1. Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.
2. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.
3. Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Стаття 1084. Права фактора
1. Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
2. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, фактор зобов'язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов'язаний сплатити факторові залишок боргу.
Суд приходить до висновку, що укладені ЗАТ "ОТП Банк" з ТОВ "ОТП Факторинг Україна" договори від 26.11.2010р. купівлі-продажу кредитного портфелю та про відступлення права вимоги відповідають вказаним нормам цивільного законодавства, є чинними, недійсними не визнавалися.
Приймаючи рішення суд також виходить з того, що Порука є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання (статті 546 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Із конструкції ст. 554 ЦК України випливає, що хоча поручитель і пов'язаний із боржником певними зобов'язальними відносинами, він є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Це підтверджується його правом висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст. 555 цього Кодексу).
Згідно ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; встановлення (збільшення розміру) неустойки тощо.
Таким чином, у зобов'язаннях, в яких бере участь поручитель, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.
Зазначення в договорі поруки про те, що поручитель поручився перед банком за виконання позичальником усіх його зобов'язань перед кредитором, що виникли з договору про надання споживчого кредиту, в повному обсязі, як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому, а також зазначення в кредитному договорі про можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням не звільняє сторін основного зобов'язання від узгодження цих змін із поручителем, оскільки договором поруки не передбачено, що такі зміни проводяться без їх узгодження (додаткового повідомлення) з поручителем. Умова договору поруки про забезпечення виконання зобов'язань, що можуть виникнути в майбутньому, не є попередньої згодою поручителя на зміну умов основного договору, оскільки положення договору не містять інформації про те, що у майбутньому зміни основного зобов'язання повинні були здійснюватися без повідомлення поручителя, і не свідчать про відмову поручителя від узгодження можливих змін.
Отже, доведення Позивачем факту узгодження в іпотекодавцем (майновим поручителем) ТОВ "Комплектелектромонтаж" змін до кредитного договору, які тягнуть за собою збільшення відповідальності останнього, безпосередньо входить до предмету доказування у цій справі, і який має бути підтверджений Позивачем належними та допустимими доказами у спосіб, визначений ГПК України.
Проте, колегія суддів констатує, що провадження у цій справі за позовною заявою ТОВ "ОТП Факторинг Україна" та доданими до неї доказами порушено ухвалою суду від 22.05.2019р. в порядку загального позовного провадження. У справі також було призначено колегію суддів. Ухвалою суду від 23.09.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.10.2019. При цьому, жодних клопотань про залучення додаткових доказів на стадії підготовчого засідання як при розгляді справи в одноособовому складі суду так і під час розгляду справи колегіально, або перед початком розгляду справи по суті в порядку ст. 207 ГПК України, від Позивача на адресу суду не надходило.
Однак, з матеріалів справи вбачається, що 21.10.2019 та 11.11.2019, тобто вже під час розгляду справи по суті, від позивача надійшли письмові заяви про долучення до матеріалів справи інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна - предмету іпотеки, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та додаткових договорів № 1, 2, 3, 4, 5 та 6 до договору іпотеки № PM-SME200/065/2007, на наявність яких позивач взагалі не посилався у позовній заяві як на підставу своїх позовних вимог.
Крім цього, 12.11.2019 на електронну адресу суду без електронного цифрового підпису та 13.11.2019 безпосередньо у судове засідання від Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" надійшли заперечення (додаткові) на відзив відповідача на позовну заяву, відповідно до яких позивач просив суд позов задовольнити та до вказаних заперечень позивачем долучені додаткові договори № 1 від 17.07.2007, № 2 від 28.09.2007, № 3 від 13.11.2007, № 4 від 28.07.2011 та № 5 від 30.01.2012 до кредитного договору № PM-SME200/065/2007.
Вирішуючи питання можливості прийняття вказаних доказів як підтвердження позовних вимог, колегія суддів виходить з того, що відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 80 ГПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Згідно з ч. 8 ст. 80 ГПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Тобто, зі змісту ст. 80 ГПК України вбачається, що учасники справи повинні подавати докази до суду разом із поданням заяв по суті (позову, відзиву на позов, письмових пояснень) або у строк, встановлений судом для їх подання.
Водночас процесуальний закон також надає можливість особі подати докази поза межами встановленого законом або судом строку, але тільки за умови, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у зазначений строк з причин, що не залежали від неї. Отже, суд може прийняти до розгляду докази, подані стороною на стадії розгляду справи по суті, коли встановить, що сторона не мала можливості подати їх у визначений законом або судом строк з причин, що не залежали від неї.
При цьому необхідно враховувати, що чинний ГПК України має на меті забезпечити своєчасний розгляд справ і правову визначеність, унеможливити зловживання процесуальними правами та підвищити ефективність судочинства в цілому, для чого встановлено точний порядок та присічні строки вчинення процесуальних дій, визначено стадії судового процесу, запроваджено розумні обмеження, у тому числі щодо подання доказів.
Саме тому всі процесуальні дії суду та учасників процесу повинні вчинятися своєчасно для того, щоб під час підготовки справи до розгляду не залишилося невирішених питань, які можуть затримати розгляд справи по суті.
Системний аналіз положень ч. 8 ст. 80, ч. 2 ст. 232 ГПК України дає підстави для висновку, що у разі подання учасниками справи доказів із пропуском строку, встановленого судом в ухвалі про надання документів (доказів): 1) без клопотання про визнання причин неможливості подати такі докази відповідним учасником справи такими, що не залежали від нього; або 2) залишення такого клопотання без задоволення, - суд долучає відповідні документи (докази) до матеріалів справи, проте не приймає їх до розгляду. Чинним ГПК України не передбачено можливості повернення судом документів (доказів), поданих із пропуском строку, встановленого судом, тому правових підстав для їх повернення відповідному учаснику справи суд не має.
Стаття 13 ГПК України визначає, що:
1. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
2. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
3. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
4. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 2).
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Проте, оскільки позивач не посилався у позовній заяві як на підставу своїх позовних вимог на факти укладання додаткових договорів № 1, 2, 3, 4, 5 та 6 до договору іпотеки № PM-SME200/065/2007, подав відповідне клопотання про залучення вказаних додаткових договорів у якості доказів до матеріалів справи лише на стадії розгляду справи по суті та без належного обґрунтування неможливості їх подання у строки, встановлені ст. 80 ГПК України, з причин, що не залежали від нього, суд не приймає вказані докази до розгляду в силу ч. 8 ст. 80 ГПК України.
При цьому суд також враховує, що у відповідності до ч. 1 ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; встановлення (збільшення розміру) неустойки тощо.
Таким чином, у зобов'язаннях, в яких бере участь поручитель, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.
Позивач у позовній заяві взагалі не посилався на те, що поручитель - Відповідач - був обізнаний про збільшення розміру його відповідальності за кредитним договором та зміну строку повернення ОСОБА_1 кредитних коштів до 28.03.2019р. та погодився з цим, а лише послався на факт укладання додаткових угод до Кредитного договору, в тому числі і додаткового договору № 5 від 30.01.2012р., яким визначено нову остаточну дату повернення кредиту ОСОБА_1 - 28.03.2019р., а також на рішення Хортицького суду м. Запоріжжя від 11.01.2018р., як на обставину, якою встановлено розмір заборгованості Боржника ( ОСОБА_1 ) за кредитним договором у розмірі 3522670,89 грн.
При цьому, належних та допустимих доказів внесення відповідних змін до договору іпотеки № СМ- SМЕ200/065/2007 від 29.03.2007 або отримання згоди поручителя (ТОВ "Комплектелектромонтаж") у зв'язку із зміною основного зобов'язання у Кредитному договорі в інший спосіб, позивачем до позову в порядку ст. 80 ГПК України не надано. Відповідач у судовому засіданні під час розгляду справи по суті заперечив проти факту надання такої згоди шляхом укладання додаткових угод до договору іпотеки, а позивач, як вказувалося вище, в порушення правил подання доказів (ст. 80 ГПК України) представив відповідні докази лише під час розгляду справи по суті, які не були прийняті судом.
Суд враховує, що в матеріалах справи містяться копії додаткових договорів до договору іпотеки, в тому числі і додаткового договору № 5 від 30.01.2012р.(а.с. 108-110), який подавався відповідачем разом із зустрічною позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплектелектромонтаж" №б/н від 04.06.2019р. (вх. № 1525/08-07/19 від 06.06.2019р.) до Акціонерного товариства "ОТП Банк", Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізький завод Електрозахист" про зобов'язання вчинити певні дії, яка ухвалою суду від 23.09.2019р. була повернута позивачу,а тому додані до такого повернутого зустрічного позову докази не можуть бути прийняті судом у якості належних та допустимих доказів з огляду на принципи рівності сторін перед законом та судом, змагальності та диспозитивності господарського судочинства (ст. ст. 7, 13, 14 ГПК України).
Стосовно правильного тлумачення ч. 1 ст. 559 ЦК України на підставі дослідження усіх обставин справи суд також враховує позицію Верховного Суду, викладену у Постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/7389/1: "Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, порука припиняється за наявності двох умов: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання; ці зміни призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Зокрема, до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає у разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; встановлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо".
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі № 6-3176цс15, від 23.12.2014 у справі № 3-196гс14, від 20.02.2013 у справі № 6-172цс12, від 21.05.2012 у справі № 6-18цс11, від 10.10.2012 у справі № 6-112цс12.
Також, у Постанові Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 910/23452/17, зазначено наступне: "Водночас Суд звертає увагу, що сама лише зміна умов щодо збільшення періоду нарахування процентів за користування кредитом не є достатньою підставою для висновку про збільшення обсягу відповідальності поручителя за таким зобов'язанням в разі наявності одночасної зміни умов щодо процентної ставки за користування кредитом в бік зменшення, зменшення розміру неустойки тощо. У такому випадку фактична наявність чи відсутність збільшення обсягу відповідальності поручителя підлягає встановленню на підставі повного і всебічного з'ясування всіх обставин справи з дослідженням поданих учасниками справи доказів".
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 05.06.2013 у справі № 6-43цс13 наведено наступне: "Згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки. Випадкова поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов'язання і навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни".
Аналіз цих правових позицій в контексті застосування ч. 1 ст. 559 ЦК України дозволяє колегії суддів дійти висновку, що до змін основного зобов'язання, які потребують погодження поручителя, відносяться зміни, що призвели або можуть призвести в майбутньому до збільшення обсягу відповідальності поручителя. У разі, якщо поручитель надав згоду на внесення до кредитного договору умов, які визначають конкретні підстави, порядок та обсяг збільшення відповідальності боржника, це є достатньою підставою для зміни в майбутньому основного зобов'язання згідно погоджених умов в бік збільшення відповідальності поручителя без будь-якого додаткового узгодження. Збільшення обсягу відповідальності поручителя має бути реальним, саме з огляду на збільшення "матеріально-грошової" відповідальності поручителя, а не формальним з причин зміни певних положень кредитного договору. При цьому згода поручителя на внесення змін до основного зобов'язання повинна бути очевидною, що як правило, якщо інше не передбачено договором поруки, має бути зафіксовано у відповідній додатковій угоді.
Досліджуючи матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що Позивач не надав суду належних та допустимих доказів того, що збільшення періоду користування ОСОБА_1 кредитними коштами до 28.03.2019р. відбулось з одночасною зміною умов кредитного договору щодо процентної ставки за користування кредитом в бік її зменшення (навпаки, відбулось її збільшення на 4%), а іпотекодавець (майновий поручитель) ТОВ "Комплектелектромонтаж" надав очевидну та передбачену договором поруки згоду на збільшення своєї відповідальності.
Інші доводи колегією суддів до уваги не приймаються в силу вищенаведеного.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Отже, враховуючи предмет та визначені Позивачем підстави позову, відсутність належних доказів на підтвердження обставин, що викладені у позовній заяві, порушення позивачем вимог Господарського процесуального кодексу України щодо порядку та строків подання відповідних доказів, з огляду на принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.
Таким чином, позовна заява ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ТОВ "Комплектелектромонтаж" за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про звернення стягнення на заставне майно у розмірі 3 522 670,89 грн. задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
1. В задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Повний текст рішення складено: 25.11.2019.
Головуючий суддя К.В. Проскуряков
Суддя Т.А. Азізбекян
Суддя Н.Г. Зінченко
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.