Справа № 120/1206/19-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Заброцька Людмила Олександрівна
Суддя-доповідач - Кузьмишин В.М.
13 листопада 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Кузьмишина В.М.
суддів: Ватаманюка Р.В. Боровицького О. А. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Сербин І.І.,
представника відповідача Яворського В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вінницького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Описова частина.
Короткий зміст позовних вимог.
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Вінницького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Вінницького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області щодо невиплати позивачу заборгованості по страховим виплатам за період з 04.09.2018 по 25.10.2018;
- зобов'язати Вінницьке відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області виплатити позивачу заборгованість по страховим виплатам за період з 04.09.2018 по 25.10.2018 в сумі 18509,94 грн..
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22.07.2019 позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною постанову Вінницького відділення управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області про припинення ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат № 0203/43369/43369/40 від 04.09.2018 року.
Зобов'язано Вінницьке відділення управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати за період з 04.09.2018 по 25.10.2018 в сумі 18509,94 грн..
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відзив/заперечення на апеляційну скаргу.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року відкрито апеляційне провадження у вищевказаній справі.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, скасувати оскаржуване рішення і відмовити в задоволенні позовних вимог.
Позивач, повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи в судове засідання не з'явився.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції.
Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом 3 групи професійного захворювання і перебуває на обліку у Вінницькому відділені Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області та має статус внутрішньо-переміщеної особи, що підтверджується довідкою №621077 від 01.11.2018.
Вінницьке відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області здійснює щомісячне нарахування та виплату позивачу страхових сум.
Проте, в період з 04.09.2018 по 25.10.2018 позивачу не виплачено страхову суму у розмірі 18509,94 грн.
З метою з'ясування причин не виплати відповідних сум за вищевказаний період, позивач звернувся до відповідача з усним запитом. Листом за №99-03-02-01 від 25.02.2019 відповідач повідомив, що згідно з протоколом №42 засідання міської комісії з питань призначення та надання населенню житлових субсидій соціальних допомог, пільг та розгляду інших соціальних питань при Вінницькій міській раді від 04.09.2019, позивачу знято статус внутрішньо переміщеної особи з 04.09.2018 відповідно до листа ДПС України від 13.08.2018 №5/2/942.
На виконання протоколу комісії відповідачем прийнято постанову №0203/43369/43369/40 від 04.09.2018 якою ОСОБА_1 було припинено виплати щомісячних страхових сум з 04.09.2018.
В подальшому, згідно з протоколом №50 засідання міської комісії з питань призначення та надання населенню житлових субсидій, соціальних допомог, пільг та розгляду інших соціальних питань при Вінницькій міській раді від 30.10.2018, ОСОБА_1 відновлено статус внутрішньо переміщеної особи з 25.10.2018 року і, відповідно, щомісячні страхові виплати.
За період з 04.09.2018 по 25.10.2018 позивачу не виплачено страхові кошти в сумі 18509,94 грн.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача щодо невиплати йому заборгованості по страховим виплатам протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Мотивувальна частина.
Позиція Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Так, статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на момент виникнення спірних правовідносин визначав Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", який з 1 січня 2015 року діє в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року та має назву "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 1105-XIV).
Згідно з частиною першою статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Частиною першою статті 47 № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:
1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;
2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п'ята статті 47 Закону № 1105-XIV).
Відповідно до частини першої статті 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:
1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) в інших випадках, передбачених законодавством.
При цьому, апеляційний суд вважає, що у вказаній нормі закону відсутня така підстава для припинення соціальних виплат, яка зазначена відповідачем.
Відповідно до пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Статтею 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706) передбачено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Частинами 1-2 ст. 7 Закону № 1706 встановлено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на виплату щомісячних страхових виплат здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 1706 факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Згідно з ч. 1 статті 5 Закону № 1706 довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Як зазначено в статті 2 Закону № 1706-VII, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Водночас частиною першою статті 3 Закону № 1706-VII встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.
Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» на території Донецької області розпочато антитерористичну операцію.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Про необхідність соціального захисту осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, ідеться і в Законі України від 18 січня 2018 року № 2268-VIII «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях».
У статті 2 цього Закону передбачено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.
Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.
Постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 07 листопада 2014 року № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства», постанова від 08.06.2016 року № 365 та постанова Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11 грудня 2014 року № 20 «Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції» не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом № 1105-XIV, не можуть застосовуватись.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При розгляді даної справи суд враховує висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 243/11281/15-ц, що відсутність довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат.
Оскільки відсутність довідки про взяття на облік позивача як внутрішньо переміщеної особи не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат, скасування такої довідки не є підставою для припинення страхових виплат, а також для зняття з обліку страхового випадку та потерпілого.
Парламентська асамблея Ради Європи 12 жовтня ухвалила дві резолюції щодо України, в яких закликала:
16.3. українську владу:
- спростити, наскільки це можливо, повсякденне життя мешканців непідконтрольних територій і переміщених осіб з цих районів за рахунок скорочення адміністративних процедур щодо доступу до виплати пенсій і соціальної допомоги та сприяння доступу жителів до правосуддя шляхом належного оснащення та кадрового забезпечення судів у районах, підконтрольних уряду, чия юрисдикція була поширена на непідконтрольні території.
У 2017-2018 роках Державним бюджетом України передбачено асигнування на відповідні соціальні виплати в межах всієї території України, в тому числі Донецької і Луганської області.
У рішенні «Пічкур проти України» (заява № 10441/06) від 07 листопада 2013 року Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України.
У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Право позивача на отримання пенсії є беззаперечним, і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» Європейський Суд з прав людини встановив обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників
У цих рішеннях Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на не підконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантуються статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що припинення з 04.09.2018 по 25.10.2018 виплати позивачу раніше призначеної щомісячної страхової виплати здійснено відповідачем за відсутності підстав, передбачених частиною першою статті 46 Закону № 1105-ХIV, або підстав, передбачених іншим законом, а, отже, постанова від 04.09.2018 про припинення щомісячної страхової виплати є протиправною.
Щодо порушення норм процесуального права суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання про заміну неналежного відповідача.
За змістом частини третьої статті 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи суду першої інстанції, що клопотання про заміну сторони не підлягає задоволенню, оскільки саме Вінницьке відділення приймало постанову, яка визнана судом протиправною та скасована.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала Вінницького окружного адміністративного суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про визнання протиправною та скасування постанови про призупинення щомісячних страхових виплат та зобов'язання вчинити дії.
Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Вінницького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 22 листопада 2019 року.
Головуючий Кузьмишин В.М.
Судді Ватаманюк Р.В. Боровицький О. А.