П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
25 листопада 2019 р.м.ОдесаСправа № 420/1963/19
Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е. А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Турецької І.О.,
суддів - Стас Л.В., Шеметенко Л.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 червня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення, а також зобов'язання вчинити певні дії, -
Короткий зміст позовних вимог.
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (далі - ГУ Держгеокадастру) в якому просив:
- визнати протиправними дії у ненаданні адміністративної послуги за заявою (про надання дозволу на розробку проекту землеустрою) від 29 грудня 2018 року, відповідно до п.5 ст. 10 Закону України «Про адміністративні послуги»;
- визнати протиправним і скасувати рішення (у формі листа) від 11 березня 2019 року №С-2345/0-1454/0/37-19, яким відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 0,9931 га, яка розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, кадастровий номер 5123755800:01:002:3590;
- зобов'язати затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 0,9931 га, яка розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, кадастровий номер 5123755800:01:002:3590;
- зобов'язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення;
- стягнути моральну шкоду в розмірі 1 грн.
В обґрунтування вимог позивач зазначав, що з урахуванням наявності висновку експерта щодо погодження проекту землеустрою та реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, ГУ Держгеокадастру зобов'язано було прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
До того ж, аргументами позивача є покликання на усталену практику Європейського Суду з прав людини, де висловлена позиція, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Ухвалою суду першої інстанції від 20.05.2019 року позовна вимога ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправними дії у ненаданні адміністративної послуги за заявою від 29.12.2018 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою залишена без розгляду, у зв'язку з наявністю судового рішення у справі №420/799/19.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 червня 2019 року інші вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Суд визнав протиправною та скасував відмову ГУ Держгеокадастру, викладену в листі від 11.03.2019 року №С-2345/0-1454/0/37-19 р. про відмову у затвердженні проекту землеустрою та зобов'язав затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 0,9931 га, яка розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, кадастровий номер 5123755800:01:002:3590.
До того ж, суд зобов'язав суб'єкта владних повноважень подати до суду, у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили, звіт про виконання судового рішення.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що правова позиція позивача підтверджена належними доказами та відповідає вимогам Земельного кодексу України.
Так, за проведеним аналізом норм Земельного кодексу України, суд першої інстанції зробив висновок, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Утім, на думку суду, в оскаржуваному рішенні від 11 березня 2019 року №С-2345/0-1454/0/37-19 не зазначено, вимогам яких законів чи нормативно-правовим актам не відповідає проект землеустрою, не зазначено, за якою підставою відмовлено у його погодженні, також не встановлено строку для усунення недоліків проекту, як це передбачено частинами 6, 8 статті 186-1 Земельного кодексу України.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) осіб.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, покликаючись на порушення норм матеріального права, ГУ Держгеокадастру просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позову.
Обґрунтовуючи доводи апеляції, скаржник зазначив, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року №60-р, здійснено заходи щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, в тому числі передано і земельну ділянку, яку ОСОБА_1 бажав отримати у власність.
Відповідно додатку до акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної в комунальну власність від 18 червня 2019 року, спірна земельна ділянка за кадастровим номером 5123755800:01:002:3590, площею 0,9931 передана із державної у комунальну власність, що свідчить про неможливість ГУ Держгеокадастру нею розпоряджатися.
До того ж, скаржник зазначив, що зобов'язуючи затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення суд втрутився у його дискреційні повноваження.
15 жовтня 2019 року позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що повноваження в затвердженні проекту землеустрою та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). У вказаного органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Роблячи такий висновок, позивач керувався висновком Верховного Суду, який викладений у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, за аналогічними правовідносинами.
Окрім того, позивач керувався правовою позицією Верховного Суду, що міститься у рішенні від 30 жовтня 2018 року (справа №820/4852/17), в якому зазначено, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою, може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому ст. 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи, у визначених законом випадках, та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Враховуючи, що відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції, відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
Фактичні обставини справи.
Обставини встановлені судом першої інстанції, підтверджені судом апеляційної інстанції та неоспорені учасниками апеляційного провадження, свідчать про таке.
29 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру із заявою, в якій просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої передачі у власність в межах норми безкоштовної приватизації громадянином України, орієнтовною площею 0,9931 га для ведення особистого селянського господарства на території Таїровської селищної ради (за межами населеного пункту) Овідіопольського району Одеської області за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення.
29 січня 2019 року відповідач направив позивачу лист про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки посилаючись на те, що на виконання доручень Уряду здійснюються заходи щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність, у тому передачі підлягає і земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року у справі №420/799/19, яке набрало законної сили 08 серпня 2019 року, визнано протиправними дії ГУ Держгеокадастру щодо ненадання адміністративної послуги по заяві позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та зобов'язано надати такий дозвіл.
05 лютого 2019 року, після спливу місячного строку для надання відповіді на клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, позивачем був укладений договір на розробку проекту землеустрою та письмово повідомлено про це ГУ Держгеокадастру (а.с.30). Дане повідомлення було отримано ГУ Держгеокадастру 11 лютого 2019 року (а.с.33).
Після виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, останній був погоджений з суміжними землекористувачами, був отриманий висновок експерта державної експертизи до ГУ Держгеокадастру про його погодження. Далі, земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер 5123755800:01:002:3590 та її внесено до Державного земельного кадастру (а.с.34-43).
22 лютого 2019 року позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру із заявою про затвердження погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передавання її безоплатно у власність в межах норми безкоштовної приватизації, площею 0,9931 га для ведення особистого селянського господарства на території Таїровської селищної ради (за межами населеного пункту) Овідіопольського району Одеської області за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення (а.с.44-45).
Указану заяву відповідач отримав 26 лютого 2019 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.48).
Листом від 11 березня 2019 року №С-2345/0-1454/0/37-19 позивачу було відмовлено в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність, позаяк була відсутня підстава для його розроблення.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляційної скарги і висновків суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частинами 1 та 2 ст. 22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно частин 1-3 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Статтею 118 Земельного кодексу України визначається порядок безоплатної приватизації земельних ділянок.
Так, згідно ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відповідно до п. 6 ст. 186 Земельного кодексу України, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Частинами 1, 2 та 5 ст. 186-1 Земельного кодексу України, встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки
Органи, зазначені в частинах 1 - 3 цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.
Відповідно до ч. 6, 8 ст. 186 Земельного кодексу України, підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.
За логікою даної норми, вона встановлює спрощену процедуру отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою, у випадку бездіяльності суб'єкта владних повноважень. Тобто, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність.
Відповідно до пункту 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051, державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.
Пункт 6 статті 186 Земельного кодексу України унормовує, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Частинами 1, 2 та 5 ст. 186-1 Земельного кодексу України, встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки
Органи, зазначені в частинах 1 - 3 цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.
Відповідно до ч. 6, 8 ст. 186 Земельного кодексу України, підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.2016 р. №580 затверджено Тимчасовий порядок взаємодії між територіальними органами Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру на період реалізації пілотного проекту із запровадження принципу екстериторіальності погодження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки територіальними органами Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру під час погодження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Наведений Тимчасовий порядок встановлює, що для погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки особа, яка відповідно до вимог статті 26 Закону України «Про землеустрій» є розробником проекту землеустрою, подає до територіального органу Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою у паперовому та електронному вигляді.
Розгляд та погодження або відмова у погодженні проектів землеустрою здійснюються працівниками територіальних органів Держгеокадастру, які вибрані за принципом випадковості системою електронного документообігу Держгеокадастру.
За результатами розгляду проекту землеустрою відповідний експерт державної експертизи у строк, що не перевищує п'яти робочих днів з дня надходження проекту землеустрою, готує висновок згідно з додатком, скріплює його в електронній формі своїм кваліфікованим електронним підписом, після чого реєструє у системі електронного документообігу Держгеокадастру.
Територіальний орган Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки у строк, що не перевищує одного робочого дня після реєстрації у системі електронного документообігу Держгеокадастру висновку, роздруковує його та подає його розробнику разом з оригіналом проекту землеустрою у паперовому вигляді.
В матеріалах справи є висновок експерта державної експертизи Держгеокадастру про погодження ОСОБА_1 проекту землеустрою, а відтак, він правомірно подав його на затвердження.
Відповідно до пункту 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051, державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.
Як було зазначено вище, була проведена державна реєстрація спірної земельної за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку.
Згідно з ч.9 ст.118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Вищенаведена норма Земельного кодексу України унормовує, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, відсутня обов'язкова державна експертиза, у визначених законом випадках, та відсутні відомості щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.
Колегія суддів критично ставиться до доводів скаржника про відсутність повноважень розпоряджатися спірною земельною ділянкою у зв'язку з її передачею із державної у комунальну власність, відповідно до наказу від 17 червня 2019 року «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та акту приймання-передачі від 18 червня 2019 року.
Так, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою 22 лютого 2019 року, при цьому наказ №15-3145/13-19-СГ, на який посилається скаржник, прийнятий 17 червня 2019 року, тобто станом, на час звернення з відповідною заявою, будь-яких рішень щодо передачі вказаної земельної ділянки у комунальну власність Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області не приймалось. Понад те, Держгеокадастр, плануючи передачу спірної земельної ділянки з державної власності в комунальну, скористався даними, що містилися в погодженому проекті землеустрою, а саме кадастровим номером.
До того ж, колегія суддів звертає увагу на те, що листом від 11 березня 2019 року №С-2345/0-1454/0/37-19 відповідач, відмовляючи позивачу у затвердженні документації із землеустрою, будь-яких посилань на доручення Уряду України щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області не вказував.
Досліджуючи доводи апеляції, що є втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень зобов'язання суду затвердити проект землеустрою, колегія суддів зазначає таке.
Обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушених прав позивача є ефективним та таким, що не буде припускати подальші протиправні дії чи бездіяльність відповідача та в подальшому виключить повторні звернення до суду з відповідного питання.
Варто зауважити, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають в тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Тобто, дискреційні повноваження полягають у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
У той же час, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів суду правомірність своїх дій щодо відмови позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Частиною 1 ст. 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Конституційний Суд України у Рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Наведене свідчить про те, що судом в адміністративних справах можуть бути вжиті заходи реагування судового контролю за виконанням судових рішень у формі встановлення строку для подачі звіту.
Ураховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для зобов'язання відповідача подати до суду у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення.
Головна мета судового контролю за виконанням рішень у справах адміністративної юрисдикції це, насамперед, реалізація основних завдань адміністративного судочинства, адже воно не обмежується тільки ухваленням судових рішень, а також передбачає їх виконання. Від здійснення судом належного контролю за виконанням судового рішення напряму залежить ефективність правосуддя.
Статтею 316 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас частина 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до п.10 ч.6 ст. 12 КАС України до справ незначної складності відносяться інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі незначної складності, колегія суддів дійшла висновку, що оскарження рішення апеляційного суду можливо лише у випадках, перелічених вище.
Розподіл судових витрат згідно вимог статті 139 КАС України не передбачено.
Керуючись статтями 308, 311, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 червня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправними дії, визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Доповідач - суддя І.О. Турецька
суддя Л.В. Стас
суддя Л.П. Шеметенко
Повне судове рішення складено 25.11.2019 року.